Земська та міська реформи в Росії у другій половині ХІХ століття

Земська реформа 1864 року — реформа системи регіонального управління Російської імперії, викликана необхідністю пристосувати самодержавний лад до потреб капіталістичного розвитку та прагненням царської влади залучити на свій бік лібералів у боротьбі з революційним рухом.

Згідно з «Положенням про губернські і повітові земські установи» (1864), були створені губернські та повітові земські збори та земські управи. В основу виборчої системи були покладені виборні, майнові (цензові) та станові засади.

Виборці ділилися на 3 курії: повітових землевласників, міських виборців і виборних від сільських товариств.

Право участі у виборах за 1-ю курією мали власники не менш ніж 200 дес. землі, власники промислових, торговельних підприємств або нерухомого майна на суму не нижче 15 тис. крб або з доходом не менше 6 тис. крб на рік, а також уповноважені від землевласників, товариств і установ, що володіли не менше 1/20 цензу 1-й курії.

Виборцями міської курії були особи, які мали купецькі свідоцтва, власники підприємств або торгових закладів з річним обігом не нижче 6 тис. крб, а також власники нерухомої власності на суму від 500 крб (у невеликих містах) до 3 тис. крб (у великих містах). Від виборів, таким чином, були усунуті наймані робітники, дрібна буржуазія, інтелігенція.

Вибори за селянською курією були багатоступеневими: сільські товариства обирали представників на волосні сходи, ті - виборників, а останні - "гласних" у повітові земські збори.

Губернські гласні обиралися на повітових земських зборах.

Система виборів забезпечувала значне переважання в земствах поміщиків.

Головами губернських і повітових з'їздів були предводителі дворянства.

Земські збори і управи як установи не мали права спілкуватися між собою, не мали примусової влади, бо поліція їм не була підпорядкована; їх діяльність контролювалася губернаторами і міністром внутрішніх справ, які мали право припиняти виконання будь-якої постанови земських зборів.

Побоюючись впливу земських установ, уряд надав їм право відати лише місцевими господарськими справами: утриманням шляхів сполучення, будівництвом і утриманням шкіл і лікарень (для чого земства отримували фінансування за рахунок місцевих зборів), піклуванням про розвиток місцевої торгівлі та промисловості тощо.

Земська реформа сприяла розвитку місцевої ініціативи, господарства та культури.

Міська реформа (реформа міського самоврядування) 1870 року - одна з реформ імператора Олександра II, що мала за мету дати населенню міст право відати своє міське господарство. Підготовка реформи почалася ще в 1862, але цар випустив "Міське положення 16 червня 1870" тільки через 8 років.

Суть: вводилися міські громадські управління, у віданні яких стояли господарські питання: зовнішній благоустрій міста, забезпечення продовольством, протипожежна безпека, пристрій пристаней, бірж і кредитних установ і пр.

проголошувалося, що під установами міського самоврядування малося на увазі міське виборчі збори, дума та міська управа.

Дума обиралася на 4 роки. Основними функціями думи були "призначення виборних посадових осіб і справи суспільного устрою", "призначення змісту посадовим особам міського громадського управління і визначення розміру оного", "встановлення, збільшення і зменшення міських зборів та податків" та інші. Витрати на утримання думи були у відомстві губернатора. Засідання думи могли бути призначені "на розсуд міського голови", на вимогу губернатора або за бажанням не менше однієї п'ятої числа гласних.

Міська управа вибиралася міською думою на 4 роки, її функціями були:

"Безпосереднє завідування справами міського господарства та громадського правління"

Збір потрібних відомостей для думи

Складання міських кошторисів

Справляння і витрата міських зборів, звіт перед думою про свою діяльність

У 509 містах Росії були введені думи - безстановий органи міського самоврядування. Вони обиралися раз на 4 роки городянами-платниками податків, які мали певний майновий ценз. За розміром податку, що сплачується виборці ділилися на три виборчі збори.

Реформа 1870 послужила поштовхом до торгово-промислового розвитку міст, вона закріпила систему органів міського громадського управління. Одним з результатів реформ Олександра II було прилучення суспільства до цивільного життя. Була покладена основа для нової російської політичної культури.