День українського вельможі

В знаменитому «Поучению дітям» Володимира Мономаха, змальо­ваний м. і. спосіб його життя, що його можна приняти за звичайний «поділ годин» вищих княжих та боярських кругів староукраїнського громадянства.

День Мономаха починався з молитви — відстоявши заутренню, Мономах «думав з дружиною», або приступав до судових функцій. Позатим князь обходив господарство й провірював ловчих, конюхів, соколів та яструбів, не занедбуючи й догляду над Богослужбою в церкві. По обіді лягав відпочати, бо «Бог призначив спання на по­луднє, коли відпочиває звір, птиця й люди». Особливою розривкою князів, бояр і взагалі «лучших людей», були лови, нерідко музики. й співи. Теодозій Печерський, прийшовши раз до Святослава, застав там музикантів; одні грали на гуслях, другі на органах, треті на «замрах»,і взагалі йшла гульня, як «це звичайно буває в князів».

В одному з багатьох «Слів про багатія й Лазаря» змальовано роз­кіш та виставність життя вищих верств українського громадянства в протиставлені до нужди й горя вбогих:

«Багатий одягався в багор і паволоку. Коні в нього були білі, при­брані золотом, сідла золочені; перед ним бігли раби в шовкових одягах і золотих гривнах. При обіді стояло багато золотого й срібного посу­ду — великі срібні й позолочені чаші, кубки, чарки. Було багато ріжних страв — тетеревів, гусей, лебедів, журавлів, рябців, голубів, курий, заяців, оленини, вепровини, телятини, воловини й усяких напитків — вина, меду чистого й вареного з корінням, квасу. Пили до пізної ночі з гусля­ми, дудками, бували й великі забави з прибічниками й сміхунами, танці, співи й інше. Багато кухарів обливалося потом, слуги бігали, роз-

носячи полумиски, мидниці з водою і пляшки з вином, а другі махали віяльцями для прохолоди бенкетуючих.

На ніч застилали багатієві ліжко, прикрашене слоневою кісткою, з паволочними перинами й узористими, шовковими простиралами. Коли богач лежав і не міг заснути, одні слуги гладили його по ногах, другі по бедрах і плечах, інші оповідали казки, сміховинки та грали на інструментах».

Княжі й боярські одяги

Описуючи одяг Данила Романовича каже літописець, що в нього «був кінь на причуд гарний, сідло з червоного золота, лук і шабля, теж прикрашені золотом і ріжними дивними прикрасами. Кафтан на ньому був з грецької, золотом перетиканої парчі, обшитий золотими мереж­ками. Чоботи були з зеленої шкіри, теж вишивані золотом».

Не гірше від князів вдягалися й бояри. В житію Теодозія Печерського малюється виїзд київського боярина XI ст. словами: «Одя­гнувшися в роскішну одежу, сів на коня й поїхав. Довкола нього їхали отроки, а інші вели перед ним коні в багатій збруї». В слуг перемиського владики, що бунтував проти Данила, були «боброві сагайдаки, вовчі та борсучі прилбиці».

Біжутерія

Княгині носили на головах золоті діядеми, складені з емаліованих узорами та іконами плиток. В ухах носили ковтки ріжних форм і роз­мірів. Типовими були ковтки з трьома повними й емаліованими, або ажурними жемчужинами, нанизаними на каблучку. До повязок і шапо­чок на голові, привязували жінки металеві, пишно орнаментовані коро­бочки на пахощі, звані «колтами». На шиях носили жінки «гривни» з плетеного або суцільного дроту та «намиста» з коралин та жемчужин.

Князі носили на раменах золоті ланцюхи з масивних огнив, ема­ліованих медальонів й плиток з великими медальонами (панагіями) або хрестами (енколпіонами) на грудях. Дуже поширені були наруч- -ники, покриті черненим чи емаліованим орнаментом. Перстені вжива­лися менче для прикраси, частіше, як гербові печатки.

XVI. КУЛЬТУРА

Чужинці, що подорожували по дохристіянській Україні, та новіші археольогічні досліди впевняють нас, що буйний розвиток культури не почався на Україні щойно від моменту прийняття христіянства, але має за собою дуже довгу історію й передісторію. Найстарші українські літописці, що були духовниками й разом з тим палкими славословниками христіянства, не доцінювали того, що творилося в нас у дохристіянські часи и тому, створили в своїх писаннях штучну й невірну межу поміж поганською «тьмою» й сліпучим сяйвом високої культури, що нібито заблисла щойно разом з христіянством. Ми вже мали нагоду ствердити (ст. 112 і дальші), що так зле з поганською культурою України не було. Навпаки, безпосередні впливи греків, скитів і готів та посередні впливи персів, арабів й цілої низки культур народів сходу й заходу, витворили на українських землях ще в поганські часи куль­туру, що її нам не було чого соромитися не тільки перед тогочасною західньою Европою, але й перед найкультурнішою у тогочасному світі Візантією, Так само, з приняттям христіянства, стара українська куль­тура не пропала зівсім, подібно як поганські боги та ідоли, була ви­тиснута з центрів культурно-політичного життя йжила, а навіть розви­валася далі, хоча й під впливами урядового христіянства, серед народу,

З особливим правом можемо це сказати про староукраїнське, дохристиянське будівницт в о. В країні, з природи вбогій на камінь, було це будівництво деревлян є, але вже тоді мало свої вироб­лені форми й техніку, щасливо збережені в деревляних церквах Гали­чини й Волині. А хоч найстарші з тих памятників не сягають своїм віком поза XVI сторіччя, то їхні форми куди старші й близькі до форм деревляного будівництва поганської доби.^: Про те ми ще говоритимем на свойому місці. Так перші християнські церкви а потім довго ще й усі світські, навіть дуже вибагливі будівлі старої України, були з дерева. Релігійний запал, розбуджений христіянством серед верхівки україн­ського громадянства, виявив себе в першу чергу в будуванню церков. В самому Києві виросло за княжих часів більше як 80 мурованих церков і ціла безліч деревляних. Мерезебурський єпископ Тітмар, нара­ховує їх 1018 р. аж 400, саксонець Адам Бременський 300, а наш літописець начислює їх аж 700! Про те, що перші церкви були здебільша дсревляні, свідчить і сам літопис. Він каже, що Володимир, прийнявши христіянство, звелів «рубити» й «ставити" церкви скрізь, де до того часу стояли поганські ідоли. Алеж будування церков на Україні не започаткував щойно Володимир. Христіянство зароджувалося на Україні до нього й до нього будувалися в нас церкви. Під 882 роком згадує літописець церкву Миколи в Києві, що її мала поставити Ольга на могилі Аскольда, вона мала теж збудувати манастирську церкву Софії; в договорі Ігоря з греками згадується церква Іллі. Напевно було їх більше.

Про стиль деревляних церков ми вже говорили, але в якому стилі будувалися перші в нас муровані церкви, про те до нині спорять дослід­ники.

Літописці, задивлені в роскіш культурного життя Візантії, підчеркують на кожному кроці, ідо нарівні з христіянством, що прийшло до нас з Візантії прийшов і візантійський, по їхньому «грецький», стиль церковного будівництва. Алеж досліди виявили, що так. не зівсім було. Не саму Візантію з її столицею слід вважати джерелом нашої христіянської культури а навіть і самого христіянства. По правді, то в створенні старохристіянської культури на Україні приймали участь

не тільки культурні впливи старого сходу (Асирії, Арабії, Персії й Індії), що з ними вставала в звязках поганська Україна, але й христіянські культури Арменії, Грузії та болгарського Балкану. Тому то назву «грецький», що нею так часто пишається літописець, слід поширити на цілий простір безпосередних і посередних спадкоємців старої грецької культури, не виключаючи й західньо-европейських впливів, що проховзуються на Україну ще в часах Ольги, а чим далі міцніють.