Аналіз владних відносин у постіндустріальних суспільствах

У попередніх підрозділах ми виявили, що великий пласт архаїчних елементів у соціальній сфері, в тому числі у сфері владних відносин, у постколоніальних та пострадянських країнах продовжує активно функціонувати й сьогодні. Але окрім цих суспільств у фокусі дослідницької уваги політантропологів опинилося виявлення цих елементів і у сучасних постіндустріальних суспільствах.

Ми, як і більшість політантропологів, вважаємо, що з часом архаїчні елементи не зникли. Можливо вони стали лише менш помітними, але в певних галузях людської взаємодії, в тому числі і у сфері владних відносин, особливо неформальних, які також складають дослідницький інтерес політичної антропології, вони можуть актуалізуватись, вийти на перший план, витісняючи більш сучасні типи відносин.

Архаїчні прояви влади, за словами В. Бочарова, широко представлені й на периферії сучасного розвинутого суспільства, де «динаміка соціально-економічних процесів нижча, ніж в центрі». Наприклад, влада місцевого керівництва, або окремого чиновника, серед його оточення буде набагато вищою, якщо стане відомо, що він є або родичем, або близьким другом певного високопосадовця загальнодержавного рівня. А політико-антропологічні дослідження пострадянських країн також чітко виявляють традиційні елементи в організації владних відносин, що продовжують впливати на російську політичну культуру та поведінку [20, c. 18].

Так, як вже зазначалося в попередньому розділі, основні механізми організації владних відносин в примітивних суспільствах ґрунтуються на так званій владі традиції, які в деякому сенсі можна розглядати як несвідоме виконання тих чи інших правил суспільної поведінки. Але, на наш погляд, певна доля несвідомої чи автоматичної поведінки притаманна і представникам сучасних суспільств різних типів, оскільки індивід будь-якого соціуму в процесі своєї життєдіяльності постійно зіштовхується з заданим набором стандартних ситуацій, що звільняє його від необхідності знову і знову витрачати інтелектуальні зусилля на пошук оптимального рішення. Однак, слід зазначити, що психофізіологічні механізми, що супроводжують цю поведінку, дещо відрізняються від тих, які лежали в основі поведінки людей архаїчних суспільств. Індивід більш розвинутого суспільства, який раціонально осмислює та усвідомлює процеси, що відбуваються навколо нього та за його участі, в разі необхідності пояснити свою поведінку, відповість, чому він діє так, а не інакше, на відміну від представника архаїчного соціуму, який на таке ж питання відповість щось на кшталт «так прийнято».

В. Бочаров цілком обґрунтовано вважає, що «велика кількість норм в поведінці людини індустріального суспільства успадковується від минулих поколінь, в ранньому віці, без критичного їх осмислення (норми етикету, моралі тощо). Однак, у випадку необхідності пояснити свою поведінку, представник розвинутого суспільства зробить це у відповідності до раціоналістичного психологічного алгоритму» [20, c. 18].

Далі проаналізуємо такі архаїчні прояви як вікова детермінація та клановість у сучасних постіндустріальних соціумах.

Так, в попередньому розділі ми зазначали, що у представників традиційних суспільств в усіх сферах життєдіяльності домінувала повага до старших членів соціуму. Але, слід зауважити, що ця норма суспільної поведінки з часом не зникла та домінує і нині у відносинах між представниками різних поколінь, різного віку, в тому числі й у політичній сфері.

Показовою з цієї точки зору є праця Дж. Везерфорда «Племена на пагорбі» в якій автор довів, що архаїчні моделі поведінки активно регулюють відносини між людьми в тому числі, в політичній сфері. Він, зокрема, дослідив методом включеного спостереження Конгрес США, працюючи там в якості клерка. В результаті автор виявив пласт неформальних відносин між конгресменами, що відтворювали подібні поведінкові моделі. Так, відношення «старих» і «молодих», тобто тільки обраних конгресменів, характеризується свого роду дискримінацією останніх. Їм відводяться менш зручні службові приміщення, «старі» конгресмени постійно прагнуть принизити «молодих» спеціально плутаючи, наприклад, їх імена при звертанні і т.п. Інакше кажучи, він виявив неформальну ієрархію, засновану на віковому (соціально-віковому) принципі, котра дуже нагадує систему вікових класів, характерну для архаїчних суспільств. Автор також наводить доволі широкий перелік кровно-родових кланів, члени яких постійно обираються в Конгрес, фіксуючи, таким чином, присутність іншого архаїчного принципу: передачу влади у відповідності до кровної спорідненості – клановість [215].

Однак, це далеко не єдиний приклад. Яскравою ілюстрацією вікової детермінації також може слугувати сучасна Японія. В цій країні віковий принцип здавна був в основі соціально-політичної ієрархії й продовжує бути вагомим організуючим началом соціальних та владних відносин. При цьому відносини між старшими та молодшими членами соціуму, при домінуванні перших, мають раціонально-правове закріплення і, в деякому сенсі, свідомо підтримуються державою.

Окрім клановості та вікової детермінації в попередньому розділі ми розглянули проблематику кореляції влади з часом, що була характерною для традиційних соціумів. Давайте поглянемо чи зберегла вона свою актуальність і чи наявна у сучасних постіндустріальних соціумах.

Спершу зазначимо, що влада є привабливою у всі часи, насамперед, завдяки тому, що вона дарує почуття власної сили, значущості, в тому числі, владу керувати часом, в певному сенсі цього слова. Саме це, а не користь, як це вважалося раніше, складає первинний мотив прагнення людей до влади. В цьому ж контексті варто зазначити і наступне: більшість представників вищої влади в певній державі прагнуть залишитись в історії, чи то своєї країни, чи то всього людства. Тут можна наводити безліч прикладів зі світової історії, в тому числі тих, що, на наш погляд, мають негативне забарвлення і пов’язані зі світовими і локальними війнами та революціями.

Але, слід зазначити, що доволі міцний зв’язок влади з часом простежується і сьогодні. Певні прояви прагнення пов’язати минуле та сучасне має місце, наприклад, у політичній культурі Великобританії, де свято День Співдружності, заснований в середині 50-х рр. ХХ ст., відзначається як День народження монарха. Він святкується в один і той самий день, безвідносно до будь-якої конкретної владної персони.

Таким чином взаємовідносини влади і часу є певною універсалією, характерною для політичного життя будь-якого суспільства будь-якого рівня суспільного, політичного та економічного розвитку.

І дійсно, сьогодні важко собі увити, щоб на виборах переміг би кандидат, який би стверджував, що не знає, що потрібно його країні, що буде з нею завтра, післязавтра та під час всього строку його владних повноважень. Це є зовсім неприйнятним як для політиків, так і для електорату, який вже не раз переконувався в пустоті передвиборчих обіцянок, і, тим не менш, все одно чекає від кандидата такої поведінки. Антропологи вважають, що таким чином і ті, і інші відтворюють архетипи поведінки, властиві владним відносинам. Електорату подібні обіцянки потрібні, зокрема, для підтримання віри в силу претендента на владу, без якого, з їх точки зору, влада не буде легітимною. Очікування електорату конгруентні психології політичних лідерів, котрі, схоже, самі вірять своїм словам, так щиро ототожнюючи себе з тим «новим порядком речей», який вони декларують. Іншими словами, «обидві сторони реалізують програму, мінімально необхідну для виникнення владних відносин, при яких влада обов’язково повинна контролювати майбутнє» [23, c. 229].

Стосовно гендерної проблематики та її актуальності для розвинених західних демократій зазначимо наступне: різниця між чоловіками та жінками в таких країнах майже нівелійована. Однак, якщо ми звернемо увагу на один з визначальних показників – оплату праці, то слід констатувати, що навіть у розвинених західних країнах вона зберігається. Так, якщо різниця між середньою заробітною платою у чоловіків і жінок в Італії складає 4%, то у Естонії – більше 30%. В середньому в країнах ЄС жінки отримують на 13% менше, ніж чоловіки.

Якщо звернутися до політичної сфери, то в якості прикладу гендерної детермінації наведемо Конгрес США, де в Палаті представників з 435 діючих членів – 76 жінок, а в Сенаті зі 100 членів – 17 жінок.

Таким чином ми бачимо, що архаїчні принципи вікової та гендерної детермінації, а також клановість, продовжують функціонувати й в постіндустріальних суспільствах. А для того, що зрозуміти глибинні причини цих явищ, слід просто зазирнути в попередній розділ, до традиційних соціумів, де ці принципи соціальних взаємовідносин зародилися та закріпилися в якості норми суспільної та політичної поведінки.