Самостійна робота № 2
Тема: Специфіка мовлення фахівця (відповідно до напряму підготовки).
Мета: Залучити студентів до самостійної творчої роботи. Виявити рівень знань у підборі відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду усного вербального спілкування.
Мова і професія
Мова – засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин, мова тісно пов’язана з виробництвам.
Терміни “мова професійного спілкування” і “ділова мова” не тотожні. Діловою мовою послуговуються представники різних професій, а мова професійного спілкування функціонує в межах певної професійної сфери. Ділова мова – це реалізація офіційно-ділового стилю, зафіксованого в документах. Водночас елементи ділової мови і мови професійного спілкування можуть використовуватися паралельно, наприклад, в офіційних переговорах, ділових бесідах.
Отже, знати мову професії – це вільно володіти лексикою свого фаху. Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в ділових контактах.
Виступ. Композиція мовлення
Готового рецепту проведення ділового спілкування і досягнення успіху немає, тому що це багато в чому залежить від ситуативних факторів.
Промовець має бездоганно володіти орфоепічними нормами-правильно вимовляти звуки та робити наголос у словах.
Виступ – це один із видів усного мовлення, який переслідує певну мету (донести інформацію, переконати).
Публічний виступ передбачає спілкування однієї людини з групою. Форми такого спілкування теж можуть бути різними: лекція викладача для студентів або для зацікавлених людей; це можуть бути мітинг чи збори, наприклад, присвячені висуненню кандидатів у народні депутати. Ця форма спілкування однієї людини з групою потребує спеціальних знань з етики та психології, певних умінь і навичок.
Формами публічного виступу, що використовуються у сфері ділового спілкування, є повідомлення і ділова доповідь.
Повідомлення – це невеликий публічний виступ на якусь тему, що готується здебільшого за одним джерелом. Ділова доповідь – це діловий документ, який містить виклад питань життя і діяльності певного колективу обов’язково з висновками та пропозиціями.
Тема виступу якнайтісніше пов’язана з його ме т ою. Таким чином, лише з’ясувавши, з якою метою він говоритиме, оратор може вибирати тему свого майбутнього виступу.
Мета виступу може бути така: поінформувати, розважити, надихнути, переконати, спонукати до певних дій або вчинків. Часом один виступ може підпорядковуватись поєднанню двох або й трьох завдань. Наприклад, у виступі з метою розважити слухачів рідко вдається обійтися без їх інформування. У виступі заради переконання часто наявне спонукання до чогось.
Залежно від мети виступу визначають його вид.
Інформаційний виступ. У інформаційну добу такий вид виступу є найпоширенішим. Певною мірою до цього виду можна віднести і пояснення вчителя, і відповідь школяра, і лекцію у ВНЗ, і повідомлення тележурналіста. В основу такого виступу, як правило, покладено конкретне, точне й правдиве повідомлення слухачам фактів, явищ, подій.
Розважальний виступ. Його можна почути на концертах, вечорах, святкових банкетах, тобто там, де люди зустрічаються, щоб відпочити в приємному товаристві. Це популярна весела лекція, тост, слово на веселі або святкуванні ювілею. У такому виступі жарт має поєднуватися з серйозною думкою, правда з вигадкою, об’єктивність із перебільшенням. Тут може бути і гумор, і іронія, і самоіронія, і карикатура. В основу такого виступу може бути покладене оповідання про пережиту подію, випадок, свідком якого довелося бути. У такому виступі має бути конкретність, новизна, добре, якщо у виступі присутній конфлікт, контрасти. Якщо виступ задуманий як гумористичний, потрібно поміркувати, над якими звичками, вадами, помилками людей можна покепкувати, не забувши передовсім самого себе. Наприклад, можна пожартувати з людини, яка не розуміє анекдотів, тощо. Тема розважального виступу може звучати так: Як виховувати своїх батьків. Як стати модним, не витративши й гривні. Як затьмарити Шварценегера. Як скласти ЗНО, до нього не готуючись.
Надихаючий виступ. Такими є більшість виступів на політичних зібраннях та різноманітних зборах. Вони вміщують привітання когось, визнання чиїхось досягнень та заслуг, визначення суспільної та моральної цінності певних вчинків конкретних осіб. Сюди можна віднести виступи політичних діячів у переддень виборів. Такі виступи звернені до почуттів. Промовець намагається торкнути особисті почуття кожного слухача, зосереджуючи увагу на наболілому.
Виступ з метою переконати. Мета виступу – за допомогою логічних доказів довести або спростувати певну думку. Такий виступ звернений і до роздуму, і до почуттів. Тема такого виступу зазвичай дискусійна. Мета оратора – досягти того, щоб слухачі погодилися з його думкою щодо спірного питання.
Виступ з метою спонукати. Спонукання до певних дій може бути прямим (у такому випадку лунають недвозначні заклики) і опосередкованим (коли заклики приховано в підтексті сказаного). Заклики можуть носити політичний характер (стосуватися голосування за певного кандидата), економічний (подорожчання послуг міського), стосуватися релігійного життя (заклики відвідувати богослужіння, ходити до сповіді, читати Біблію), благодійництва (організувати боротьбу проти розповсюдження СНІДу, туберкульозу, у зв’язку з проведенням кампаній на допомогу потерпілим від стихійних лих тощо). Успіх виступу залежить від забезпечення таких умов: сказане повинне знайти відгук у душах людей; слухачі мають бути спроможними до дій чи вчинків, до яких їх закликають).
Після визначення мети виступу слід вибрати його тему. Від чого залежить такий вибір?
По-перше, тема виступу повинна відповідати рівневі освіти та обізнаності з проблемою самого оратора: стосовно вибраної проблеми він повинен бути обізнаним набагато більше за своїх слухачів.
По-друге, тема має бути суспільно значимою і актуальною, тільки тоді вона зможе зацікавити слухачів. Проте є ще одна умова: аудиторія слухатиме оратора з цікавістю лише в тому випадку, якщо слухачі підготовлені до сприйняття сказаного, тобто володіють необхідними для цього знаннями. Потрібно врахувати ставлення аудиторії до обговорюваних питань, а також спрогнозувати можливі з боку слухачів контраргументи (їх можна завбачливо попередити, значно зміцнивши цим свою позицію). Отже, готуючись до виступу, оратор має добре знати людей, до яких промовлятиме: коло їхніх інтересів, рівень загальної освіти і готовність сприйняти певну конкретну інформацію. Необхідно заздалегідь проаналізувати контингент слухачів.
По-третє, тема виступу повинна зацікавити слухачів своєю новизною. Проте якою б новою та оригінальною тема не була, вона повинна бути пов’язана з тим, що слухачам уже відомо, і з тим, що є для них важливим. Буває так, що виступати доводиться на звичні теми, у такому разі увагу аудиторії може привернути нестандартне трактування обговорюваного питання або принципово нові висновки.
По-четверте, найкраще сприймаються виступи, у яких передбачено розв’язання певної проблеми, вирішення конфлікту. Адже найбільшу зацікавленість викликають зіткнення інтересів та боротьба.
Виступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим або затягнутим. Першочергове завдання на цьому етапі – привернути й утримати увагу аудиторії. Висловлюватися слід чітко, логічно, змістовно, уникаючи зайвого.
Будь-який різновид усного мовлення має чітко визначену композицію, тобто складається зі вступу, основної частини, висновків.
1. Виступ починається з етикетних формул звертання, привітання, представлення, висловлення радості. Наприклад, звертанням: Дорогі співвітчизники! Пані й панове! Шановні колеги!
2. Оратор має бути готовий до встановлення з аудиторією контакту. Йде вступ.
а) щоб привернути увагу слухача, необхідно застосувати прийом, як «чіпляючий гачок»: це може бути розповідь про несподівану подію, парадокс, зверненням до аудиторії із несподіваним для неї питанням.
Парадокс – це думка, що разюче розходиться із усталеними поглядами, хоч насправді може й не бути хибною, правильно відображаючи певні факти.
Це одна із форм контрасту. Найчастіше формулюється у вигляді афоризму, близького до народного прислів’я.
б) необхідно зосередити увагу оратора на доброзичливому обличчі одного із слухачів. Протягом недовгого часу говорити до нього, ніби він один в аудиторії. Оратору слід вдивлятися в обличчя слухачів: це дасть можливість вчасно помітити послаблення уваги.
в) слід вдатися до прийому емоційної розрядки - запропонувати вгадати, кому належить певний вислів, розповісти анекдот, пожартувати. Після чого оратор переходить до найважливішої частини виступу.
У вступі слід чітко й переконливо зазначити причину та мету виступу. Це кілька речень, за допомогою яких оратор має привернути увагу слухачів, пояснити задум виступу. Відчувати реакцію аудиторії повинен. Виступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим або затягнутим. Першочергове завдання на цьому етапі – привернути й утримати увагу аудиторії. Висловлюватися слід чітко, логічно, змістовно, уникаючи зайвого.
В основній частині викладається суть проблеми і наводяться докази, пояснення. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати. Готуючи основну частину виступу, найкраще рухатися від простого до складнішого. Варто пам’ятати, що слухачам буває важко стежити за змістом промови, збагнути зв’язки між окремими думками, подіями. Тому оратор має стежити за тим, як сприймає сказане ним аудиторія, у разі потреби повторюючи певні місця або витлумачуючи деякі факти.
Виступ оратора ніби передбачає дві форми діалогу:
1. Прихована форма діалогу, яка допомагає досягнути ефекту співпереживання:
а) інтелектуальне співпереживання – це спільна розумова: діяльність оратора і слухача. Висловлюючи власну позицію, оратор публічно мислить.
б) емоційне співпереживання – якщо оратор не хвилюється, аудиторія залишиться байдужою. Чим емоційніший виступ, тим більше він впливає на почуття людей.
2. Відверта форма діалогу – звернення оратора до аудиторії із запитаннями та дати відповіді на запитання слухачів.
Кінцівка виступу теж є важливим етапом, тому є кілька способів завершити його:
- підбити підсумки всього сказаного, повторивши основні положення виступу.
- закликати слухачів до конкретних дій або вчинків;
- зробити слухачам комплімент;
- процитувати доречні поетичні рядки;
- пожартувати, викликавши сміх;
- створити кульмінацію.
Етапи діяльності оратора
Від часів Арістотеля розрізняють три основні фази діяльності оратора – докомунікативну, комунікативну та посткомунікативну. Докомунікативна фаза – підготовча, вона складається з таких елементів:
* визначення мети, виду та теми виступу;
*добір матеріалу з урахуванням аудиторії;
*композиційно-логічне оформлення тексту виступу;
*робота над стилем виступу;
*репетиція виступу.
Комунікативна фаза – це діяльність оратора перед аудиторією, тобто виголошення промови.
Посткомунікативна фаза триває після виступу. Це аналіз сказаного, пошук засобів удосконалення матеріалів виступу.
Мовні засоби
Мовні засоби, які вживаються під час контакту оратора із аудиторією:
- вживання займенника 1 та 2 особи: Вам відомо, що...; Я зроблю спробу пояснити...; Безперечно Вас непокоїть...; Ми переживаємо з приводу...;
- дієслів у формі 1 та 2 особи наказового способу: Спробуймо розібртися...; Звернімо увагу...; Скажімо відверто...; Відзначте собі....; Виправте, якщо я помиляюсь.
- звертання до слухачів: шановні опоненти, колеги, слухачі.
- риторичні запитання – це один із засобів пожвавлення уваги слухачів. Оратор задає запитання, хоча відповіді на нього не чекає, але слухачі від пасивного сприйняття переходять до активного обдумування поставленого запитання.
