Специфіка постмодерністської естетики
Філософсько-естетичною основою постмодернізму є ідеї фр. постструктуралістів і постфрейдістов про деконструкції (Ж. Дерріда), мовою несвідомого (Ж. Лакан), шизоаналізе (Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі), а також концепція іронізмом італ. семіотика У. Еко, амер. неопрагматіка Р. Рорті. У США відбувся розквіт художньої практики постмодернізму, що зробила потім вплив на європейське мистецтво. У «силове поле» постмодерністської культури потрапили постнекласична наука та навколишнє середовище. [10] c. 59.
Специфіка постмодерністської естетики бере на озброєння некласичну трактування класичних традицій. Дистанціюючись від класичної естетики, постмодернізм не вступає з нею в конфлікт, але прагне залучити її до своєї орбіти на новій теоретичній основі. Естетикою постмодернізму висунуто ряд принципових положень, які свідчать про її істотній відмінності від класичної західноєвропейської естетики. Це стосується насамперед до утвердження плюралістичної естетичної парадигми, що веде до розхитування і внутрішньої трансформації категоріальної системи та понятійного апарату класичної естетики. [4] c. 98-107.
Виходить за рамки класичного логосу постмодерністська естетика принципово Антісістематічность, адогматічна, чужа жорсткості і замкнутості концептуальних побудов. Її символи - лабіринт, ризома. Теорія деконструкції відкидає класичну гносеологічну парадигму репрезентації повноти сенсу, «метафізики присутності» в мистецтві, переносячи увагу на проблему дісконтануальності, відсутності первосмисла, трансцендентального означуваного. Концепція несамотождественності тексту, що припускає його деструкцію і реконструкцію, розбирання та складання одночасно, намічає вихід з лінгвоцентрізма в тілесність, приймаючу різні естетичні ракурси - бажання (Дельоз, Гваттарі), Либидозную пульсацій (Лакан, Ж. Ф. Ліотар), спокуси (Ж. Бодріяр), відрази (Ю. Крістева).
Відмінності між постмодерном і постмодернізмом
Перш за все, потрібно відзначити розрізнення постмодерну і постмодернізму. Під постмодерном розуміється стан культури, в той час як постмодернізм виступає як свого роду рефлексія з приводу цього стану.
Постмодерн виступає як завершення епохи модерну, Постмодерн характеризується як «стан викоренене» установок модерну. У постмодерні виникають такі ідеї, як «смерть людини» та «смерть історії». Вперше ці ідеї з'являються у структуралізмі, швидше за все ідея «смерті людини» є свого роду продовженням або наступною сходинкою ідеї «смерті Бога». Мова йде про децентрірованності суб'єкта і його свідомості, тому що на місці суб'єкта знаходиться інший центр, який провіщає і структурує свідомість, у зв'язку з чим можна говорити про те, що концепція розуму остаточно розвінчана. Так, Лакан висуває ідею, що в несвідомому, тобто інстинктах, і знаходиться голос справжньої людини, який лише необхідно почути. Фуко ж пише, що людину, по суті, створює набір структур, які людина, хоча і може описувати, але суб'єктом він вже не є.
Історія також не створюється людиною, що підтверджує тезу про те, що людина не може бути творцем мови, що виник тисячі років тому, система якого так, і не зрозуміла. Таким чином, відбувається поворот від моделі свідомості до моделі мови. Людина існує всередині мови, де змушений повідомляти свої слова і думки.
У постмодерні відбувається не тільки звернення до моделі мови, але у зв'язку з цим змінюється і статус знання. Як зазначає Жан-Франсуа Ліотар, знання перестає бути самоціллю, а ставлення до нього прагнути придбати вартісну форму. Знання, за Ліотар, вже є і буде у формі інформаційного товару найважливішою ставкою в світі суперництва за владу.
Як постмодерн слід за епохою модерну, так і постмодернізм приходить на зміну модернізмові. Модернізм, як вже випливає з самої назви, є прагнення до нового, сучасного. Новаторство в модернізмі зводиться в квадрат, ніяка інша епоха не виказувала такого неприборканого прагнення до новаторства, як ця. Відкриття нового тут незмінно пов'язане зі скандалом, з бажанням шокувати сприймає. Але одного разу модернізм приходить до того моменту, коли йти далі вже нікуди. І прагнення до нового приходить у результаті, як зазначає Умберто Еко, до дірки в полотні або навіть до чистого полотна, на чому модернізм себе і вичерпує, тому що далі вже дійсно йти нікуди, адже що може бути за чистим полотном? Таким чином, модернізм виробляє своєрідний метамова, який описує неможливі тексти.
На зміну модернізму і як відповідь йому, по Еко, приходить постмодернізм. Ситуація складається так, що створити щось нове після модернізму вже не представляється можливим, так само як і знищити минуле. Залишається лише можливість осмислити його іронічно і без наївності. Таким чином, у постмодернізмі як відповіді модернізму виникає ідея, що нічого нового сказати вже не представляється можливим.
