Значення дисципліни представлено на плакаті 15

Місце дисципліни у структурно-логічній схемі вивчення дисциплін. (плакат 16). Історія економіки та економічної думки логічно доповнює та поглиблює знання з політичної економії, мікро- та макроекономіки, функціональних і галузевих економічних наук, систематизує та аналізує економічні знання. У ній сконцентровано пізнавальний досвід поколінь з дослідження соціально-економічних проблем, який використовують для формування сучасної політики, теорії та практики. Історико-економічні знання у структурі кожної економічної науки постають у формі її історії, даючи змогу отримати інформацію про напрями, темпи та проблеми розвитку, методологічні аспекти дослідження. Історико-економічна наука забезпечує синтез історико-економічних і теоретичних знань сучасних економічних наук, відіграє роль пропагандиста інтеграції наукового принципу розвитку в галузевих і функціональних науках, є ініціатором постановки міждисциплінарних проблем, сприяє гуманізації наукового змісту економічних знань. Вона тісно пов'язана з історією, філософією, географією, соціологією, політологією та іншими суспільними науками.

Історія економіки та економічної думки виконує такі функції: (плакат 17)

– світоглядну - формування наукової картини світового процесу господарської еволюції людства;

– акумулятивну (нагромадження) - збір, вивчення та узагальнення господарського досвіду людства;

– пропедевтичну (підготовчу) - визначення змісту базових економічних термінів на основі конкретних фактів з економічної історії;

– формування реалізму економічного мислення - вивчення й аналіз позитивних і негативних факторів, що впливають на досвід господарської діяльності людства;

– методологічну - історична ілюстрація та критика економічних законів і теорій економічної теорії, наукове обґрунтування нових економічних теорій;

– прогнозування - на основі використання досвіду передбачення майбутнього розвитку;

– виховну (гуманістичну) - уміння приймати рішення, враховуючи політичні та моральні чинники.

Сучасна наука виокремлює такі науково-організаційні форми історико-економічних досліджень (плакат 18-20), як економічна думка, економічне вчення, школа, течія та напрями економічної думки, теорія, концепція, погляд, гіпотеза. Поділ на школи, течії та напрями умовний, оскільки залежить від критеріїв, проблематики і методології, на які спираються дослідники у процесі їх визначення.

Економічна думка є найзагальнішим, широким і багатоплановим поняттям, що охоплює сукупність усіх поглядів і переконань, наявних у суспільній свідомості.

Економічне вчення - це система упорядкованих та пов'язаних між собою поглядів і думок, в яких сконцентровано теоретико-методологічне відображення історичного процесу пізнання економічних явищ і процесів; система поглядів у певний період розвитку знань.

Школа економічної думки - сукупність економічних учень, об'єднаних базовими ідейними принципами, спільністю та наступністю методів.

Течія економічної думки - сукупність шкіл, які пропонують альтернативні варіанти або модифікації розвитку єдиних вихідних принципів економічних досліджень.

Напрям економічної думки - наймасштабніше утворення в історії економічної думки, що охоплює сукупність течій, які відстоюють базові принципові положення, та еволюціонує протягом тривалого історичного періоду.

Теорія - це структурована (за допомогою наукових категорій, понять і законів) система достовірних теоретичних та емпіричних знань, яка дає цілісне пояснення всього різноманіття фактів і подій господарського життя певної економічної системи.

Концепція - сукупність або система поглядів, спосіб розуміння, тлумачення певного предмета, провідний задум, що визначає стратегію дослідження.

Погляд - це напрям думок, позиція, переконання.

Гіпотеза - припущення, міркування про закономірний (причинний) зв'язок явищ.

 

 

1.3. Основні етапи розвитку історії економіки як науки (плакат 21)

У процесі розвитку історія економіки змінила кілька назв: "Економічна історія", "Історія світової економіки", "Історія господарського побуту", "Історія народного господарства", "Історія економіки".

Початковий етап еволюції історико-економічних знань сучасна економічна наука окреслює працями видатних філософів, істориків та політичних діячів Стародавньої Греції (Ксенофонта, Платона, Арістотеля) та Стародавнього Риму (Варрона, Вітрувія, Плінія Старшого), їх твори охоплювали історико-економічні фрагменти, використані з метою узагальнення та аналізу господарського досвіду.

Ксенофонт (430–354 до н.е.). (плакат 22) Економічні погляди викладені у працях „Про доходи Афін”, „Про господарство”,„Економікос”. Завдяки назві останньої у науковий оборот був введений термін „економіка“ („ойкос” – домогосподарство, „номос” – правило, регулювання) – мистецтво управління домашнім господарством (маєтком рабовласника). Основою господарства Ксенофонт вважав землеробство, яке, на його думку, має природно обумовлені переваги над ремісництвом та торгівлею. Вінробить цінні спостереження стосовно при­роди товару і ринку, поділу праці і обміну. Вчений звертає увагу на природне походження поділу праці на розумову та фізичну, на залежність глибини поділу праці від розміру ринку. Він розрізняє дві сторони товару – корисність речей (споживну вартість) та їх здатність обмінюватися (мінову вартість), дає визначення грошей і аналізує їх функції як засобу обігу та нагромадження скарбів. У праці “Про доходи Афін” Ксенофонт розмірковує над проблемою економічної ролі держави і доводить, що держава повинна збагачуватись так само, як і приватні особи. Він рекомендує скуповувати рабів і віддавати їх за плату в найми приватним особам, які орендують у держави срібні рудники – головне природне багатство Афін, поліпшити стан зовнішньої торгівлі, для чого будувати державні торговельні судна і також надавати їх в оренду приватним особам.

Економічні і ідеї філософа громадського діяча Платона (427- 347 рр. до н. е.) (плакат 23) знайшли яскраве відображення у творах "Держава" і "Закони". У праці "Держава" він запропонував проект суспільного устрою "ідеальної держави". Вихідною тезою було твердження, що основою суспільного розвитку є нездолана нерівність людей, природною основою та принципом побудови держави - поділ праці. На думку Платона, ідеальна держава повинна будуватися на трьох основах людської душі (розумі, мужності та стриманості), трьох основах держави (злагоді, захисті, діловитості) і з огляду на три стани суспільства (правителів, воїнів та виробників, землеробів, ремісників, дрібних торговців). Кожен стан має права та обов'язки, суворо регламентовані державою. Раби як власність вільних громадян або живе знаряддя праці не становили жодного суспільного класу в суспільстві. Основою господарського розвитку є землеробство і натуральне господарство. Розвиток ремесла і дрібної торгівлі, які є працею негреків, регламентує держава. Платон визнавав необхідність обміну продуктами праці та грошового обігу, виконання грошима функцій міри вартості та засобу обігу, поставив питання про можливість державного регулювання цін.

Аристотель (382–322 до н.е.). (плакат 24) Економічні погляди викладені у працях „Політика”, „Риторика”, „Нікомахова етика”. Аристотеля часто називають першим економістом, батьком економічної науки, оскільки саме він вперше окреслив більшість економічних категорій і проблем, які пізніше постали в центрі уваги економістів. Предметом його аналізу були відносини власності, поділ праці, вартість і ціни товарів, капітал (хрематистика – chremata – майно, багатство). Він розрізняв „природні” і „неприродні” явища господарського життя. Виробництво благ та їх справедливий обмін (землеробство, ремесло, дрібна торгівля) він відносив до „економіки” і вважав природною стороною господарської діяльності. Діяльність, спрямовану на збагачення (велика торгівля та лихварство), називав хрематистикою, відносив до неприродної сфери і засуджував. З тих самих позицій він підходить і до аналізу товару та грошей. Аристотель звертає увагу на подвійне значення благ (споживна вартість і мінова вартість). Обмін, на його думку, повинен відбуватись за „справедливою ціною”, коли кожен отримує стільки, скільки сам дає іншому. Гроші виступають засобом, який дозволяє порівнювати різні потреби. При цьому роль міри вартості гроші виконують лише тому, що люди просто домовилися приймати їх як оплату товару. Природними функціями грошей він вважав функції засобу обігу і міри вартості, використання грошей як засобу нагромадження віднесені ним до хрематистики.

Марк Порцій Катон Старший (234-149 рр. до н. е.) (плакат 25) у праці "Землеробство" узагальнив досвід і запропонував практичні рекомендації щодо підвищення дохідності рабовласницького маєтку. Землеробство, на його думку, є почесним заняттям, а знання та організаційні здібності власника маєтку визначають його дохідність. Необхідно регламентувати виробництво, використовувати необхідні агротехнічні засоби, обмірковувати умови передачі землі в оренду, організацію праці рабів, реалізацію надлишків виробленої продукції. З рабами радив поводитися жорстоко; раціонально використовувати їх працю через систему "уроків" (певного обсягу конкретної роботи), стимулювати старанність, молодих рабів виховувати в покорі, підтримувати в їх середовищі ворожість, поширювати конфлікти, незгоди між ними, вчасно звільнятися від старих та малих, карати за найменшу провину. Зразковим учений вважав багатогалузеве господарство, що забезпечує самодостатність маєтку, та одночасно виробляє товарні види продукції - виноград і оливки.

Марк Теренцій Варрон (116-27 рр. до н. е.) (плакат 26) залишив у спадок три книги "Про сільське господарство", в яких розкрив умови інтенсивного ведення сільського господарства. Визначив дві основні цілі землевласника: задоволення та користь (отримання доходу), для зростання яких необхідно враховувати рівень агрокультури та місцезнаходження господарства. Дослідник обґрунтував доцільність використання агрономічних наук, матеріальної зацікавленості рабів шляхом вільного режиму праці, поліпшення харчування і зменшення обсягу роботи. Пропонував використовувати працю найманих робітників. Критерієм прибутковості латифундій вважав вигідне вивезення продукції у сусідні регіони та можливість закупівлі необхідних товарів.

В епоху середньовіччя (плакат 27) основу економіки становило натуральне господарство та ремісництво, розвиток торгівлі був незначним. Інтелектуальне життя було підпорядковане релігії. Основні твори і документи цього періоду – це збірки законів і правил, а також релігійні трактати. Найвідомішими законодавчими пам’ятками раннього середньовіччя є „Салічна правда”,„Капітулярій про вілли” (V та ІХ ст., держава франків), „Руська правда” (ХІ-ХІІ ст., Київська Русь). Релігійні трактати цієї доби фіксують настанови щодо господарської діяльності людей, яка є богоугодною. Гонитва за багатством вважається гріховною, оскільки відволікає людину від служіння Богові і знищує добро, яке є в людині. Кожен повинен заробляти на прожиття своєю працею, і лише вона дає людині право на користування земними благами. При цьому діяльність однієї людини не повинна порушувати інтересів інших, звідси – заборона брати процент за позику, пошуки справедливої ціни в торгівлі.

Зародження і становлення спеціальних історико-економічних досліджень (плакат 28) відбулось протягом XVI - першої половини XIX ст. З'являються галузеві історико-економічні праці. В 1514 р. у Франції було видруковано "Трактат про асе"1 Г. Бюде, у 1546 р. - Г. Агріхоли "Про родовища і рудники в старі та нові часи", на початку XVII ст. - І. Лафема "Історія торгівлі Франції", І. Верденгагена "Трактат про ганзейські республіки". Питання з історії економіки та господарського побуту розробляли представники концепції меркантилізму, англійської та французької шкіл класичної політичної економії, школи фізіократів. Автори використовували історико-економічні факти, їх порівняльний історико-економічний аналіз з метою узагальнення господарського досвіду, як підґрунтя теоретичних висновків.

Економічна історія як самостійна наука (традиційна економічна історія) (плакат 29) сформувалась у другій половині XIX ст., виділившись з політичної економії. Значний вплив на її розвиток мали праці таких науковців, як А. Тойнбі, Дж. Ешлі, Ф. де Куланж Нума Дені, K. Бюхер, М. Вебер, В. Зомбарт, K. Маркс, М. Ковалевський, П. Виноградов, І. Кулішер. Сформувалися англійська, французька, німецька та російська школи економічної історії, визначився її понятійний апарат. Це була виключно описова дисципліна, позбавлена міцної теоретичної бази.

У межах економічної історії наприкінці XIX - на початку XX ст. сформувалася школа аналізу економічної динаміки (плакат 30), що вивчала довготермінові тенденції розвитку економіки й економічного зростання. Представниками цієї школи були М. Туган-Барановський, М. Кондратьєв, Е. Варга, С. Джевонс, А. Афтальон, Й. Шумпетер. У 1917 р. у США було створено Національне бюро економічних досліджень, що займалося проблемами аналізу економічного циклу, у тому числі кількісного аналізу економічного розвитку.

Школа "аналітиків"(плакат 31) сформувалася у Франції в першій половині XX ст. Найвидатніші представники цієї школи: M. Блок, Л. Февр, Ф. Бродель, Л. Каміль. Вони акцентували увагу на вивченні чинників економічного розвитку (клімату, географії, демографічної ситуації), шляхів сполучення, торгівлі тощо. Видавали журнал "Анали: економіка, суспільство, цивілізація".

Школу "нової економічної історії" (плакат 32), або кліометрій (50-60-ті роки XX ст.), представляють переважно американські вчені А. Конрад, Дж. Мейєр, С. Енгерман, Р. Фогель, Д. Норт. Вони широко використовували статистичні методи дослідження за допомогою ЕОМ, моделювання, аналогії й альтернативи для пояснення минулого, економічну теорію для вивчення економічної історії.

Напрям "історична економіка" ((плакат 33) виник у 70-х роках XX ст. як синтез нової економічної історії й аналізу довготермінових тенденцій економічного розвитку. Він охоплює широке коло історико-економічних проблем, серед яких домінують проблеми економічного зростання, а саме: роль в економічному розвитку науково-технічного прогресу та технологічних революцій, фінансової системи, трудових відносин і ринку робочої сили, держави. Найвідоміші представники цього напряму - Ф. Бродель, В. Ростоу, М. Фрідмен.

Радянська історико-економічна наука (плакат 34) - це класова, партійна наука, методологічною основою якої був марксизм-ленінізм. Вагомий внесок у дослідження історії економіки зробили С. Архангельський, І. Гладков, В. Кузишин, А. Люблінська, П. Лященко, К. Пажитнов, В. Семенов, С. Сказкін, С. Струмилін, П. Хромов, А. Чистозвонов, В. Чунтулов, І. Штаєрман та інші.

В Україні над історико-економічними проблемами працюють відомі вчені В. Гринчуцький, Т. Дерев'янкін, М. Звєряков, С. Злупко, П. Леоненко, С. Мочерний, О. Онищенко, Ю. Пахомов, М. Уперенко, А. Чухно, В. Юрчишин та ін.

Формування історії економічної думки як науки (плакат 35) було започатковане в XIX ст. У 1826 р. англійський історик політичної економії Дж.Р. Мак-Куллох з погляду рікардіанської ортодоксії опублікував "Історичний нарис виникнення науки політичної економії", у 1845 р. - першу анотовану бібліографію економічної теорії. Ірландський вчений Дж.К. Інгрем опублікував "Історію політичної економії" (1888 p.), що ґрунтувалася на критиці англійської політичної економії з позицій історичної школи. Упродовж кінця XIX-XX ст. з'явилися дослідження економічної думки Ш. Жіда і ПІ. Ріда, А. Грея, Й. Шумпетера, М. Блауга, Є. Жамса, Б. Селігмена, Т. Негоші, Р. Халброннера та ін.