Фізико-хімічна сутність фотографічних процесів

Фотографія – це цілий ряд процесів і способів отримання зображення на світлочутливих матеріалах. Всі фотографічні зображення поділяють на: чорно-білі (виготовлені чорно-білим процесом – при якому кольоровий об’єкт який фотографують відтворюється в чорно-білому зображенні.(темніше, світліше) та кольорові – (кольоровим процесом при якому об’єкт відтворюється в натуральних кольорах). До основних фотографічних процесів належать такі: двоступінчатий – одержання фотографічного зображення полягає у одержанні позитиву й негативу. При цьому використовують два види світлочутливих матеріалів: негативні і позитивні. Перевага цього способу полягає у можливості виготовлення необмеженої кількості позитивів і можливість зміни їх масштабів зображення. При одноступінчастому процесі позитивне зображення одержують завдяки обробці фотографічних матеріалів безпосередньо всередині камери фотоапарата. Цей процес дає можливість одержувати готові фотознімки вже через 2-3 хв. після зйомки без додаткової хімічної обробки. До складу фотокомплекту входить негативний світлочутливий матеріал на паперовій основі, позитивний папір і проявлювально-закріплювальна паста, за допомогою якої експоновані ділянки негативу матеріалу проявляються, неекспоновані (що меншою мірою засвічені через об’єктив) – закріплюються. При цьому фотографічному процесі можна одержати тільки один позитивний відбиток: негатив при цьому не зберігається. Оборотний процес – використовують в основному при виготовленні діапозитивів та в кіно любительській практиці, тобто там де непотрібне розмножування копій і не потрібний негатив. Внаслідок використання цього методу зменшуються витрати світлочутливих мат. І хім. Речовини. Негативне зображення – це зображення на світлочутливому мат. Зі зворотним розміщенням темних і світлих місць порівняно з об’єктом зйомки. Позитивне зображення – отримують у процесі друкування негативу на фотопапір при освітленні світлом.

9. Класифікація і характеристика показників споживних властивостей світлочутливих матеріалів, маркування. Основними ознаками класифікації світлочутливих матеріалів є вид підкладки, призначення, колір зображення, спосіб пакування, формат і вид перфорації. За видом підкладки: фото- кіноплівки; фотопластинки; фотопапір. За призначенням: негативні, позитивні й оборотні. За кольором зображення: чорно-білі, кольорові. За способом пакування: котушкові (в касеті) та плоскі (папір). За формами і видами перфорації: папір і плівка мають свої набори стандартних розмірів для кожного з їх видів. Так фотоплівки виготовляють визначеною шириною (16,24,35 та 61,5 мм), довжиною (залежить від кількості кадрів), перфорацією (перфоровані й неперфоровані). Показники споживних властивостей світлочутливих мат: світлочутливість – характеризує здатність певним чином реагувати на вплив світла і встановлюється за показниками оптичної густини, які одержує цей матеріал за певних умов експонування і хіміко-фотографічної обробки. Оптична густина – це міра непрозорості, характеризує ступінь почорніння експонованого і проявленого фотоматеріалу. Контрастність – характеризує здатність світлочутливого фотоматеріалу передавати об’єкт зйомки з більшою чи меншою різницею між густиною найтемнішої чи найсвітлішої ділянки зображення. Фотографічна широта – це здатність фотоматеріалу відтворювати певну кількість напівтонів, що лежать на відстані між найбільш темними і найбільш світлими ділянками зображення. Роздільна здатність – це здатність передавати дрібні деталі зображення окремо та оцінюється за максимальним числом окремо переданих на 1 мм зображення штрихів рівної товщини і розташованих один від одного на відстані ширини штриха. Наприклад: якщо розділ.здат.=200 то це означ що матеріал здатен передавати не менше 200 ліній в 1 мм окремо. Маркування: обов’язково на упаковці вказують її номінальна чутливість у вигляді напису „ISO 200/24”(приклад для плівки з чутливістю ISO 200). Також чутливість вказується в ДХ-коді на касеті 35-міліметрових плівок для введення цієї інформації в пам’ять автоматичних камер. На упаковці вказують формат плівки – 120, 126, 135 тощо. Так формат 135 – це плівка для 35-міліметрових фотоапаратів. Також, за звичай вказують розмір кадру – 24х36. рекомендований процес обробки обов’язково вказується для всіх кольорових і монохромних плівок. Стандартним для кольорових і монохромних негативних плівок є процес Кодак С-41. на плівках Fuji, Konika крім стандарт процесу С-41 вказується і його аналог (CN-16).

10. Цифрові фотоапарати – особливості, переваги, недоліки, перспективи. Основна відмінність між цифровими та традиційними фотоапаратами полягає в особливостях отримання і способі збереження зображення. Згадаємо принцип одержання зображення в традиційних фотоапаратах: світло через об’єктив потрапляє на плівку, на яку нанесені мільйони дрібних часток, що реагують на вплив світла зміною свого стану. Одержують спочатку приховане, а потім видиме негативне зображення. Потім проявляють і фіксують зняте позитивне зображення. У цифрових камерах не використовується фотоплівка, а відбувається тільки електронне накопичування візуальної інформації, що здійснюється за допомогою застосування спеціальної матриці (фото чутливий кристал напівпровідника розміром з поштову марку), названий приладом із зарядовим зв’язком(ПЗЗ) – складається з елементів що перетворюють світлові хвилі в електричні імпульси. При цьому кожен елемент що називається піксель, точно відповідає точці на одержуваному пізніше зображенні. У більш простих камерах є видошукач, у більш складних, і відповідно дорогих він замінений на рідиннокристалічний дисплей, який виконує 2 функції: дублювання оптичного видошукача та перегляд змісту пам’яті. Типи камер розрізняють за використаним запам’ятовуючим пристроєм. Деякі камери забезпечені незмінною вмонтованою платою пам’яті (після її заповнення інформацією переписати на комп та стерти). Основні технічні характеристики: розділення (визначається кількістю горизонтальних і вертикальних елементів зображення що може захопити камера – ці елементи називаються пікселі, чим їх більше тим краще і якісніше зображення 640*480; 756*504; 1024*768; 2000*3000). Та глибина кольору – це діапазон напівтонів, який захоплює фотокамера від найяскравішого до найтемнішого елемента. Недоліки: висока ціна, невисоке розділення та глибина кольору. Переваги: можливість підключення до ПК, висока оперативність та передача зображення.

11. властивості звуку та їх використання в музичних інструментах. Музичні інструменти – це складно-технічні товари тривалого використання, призначені для відтворення ритмічно організованих фіксованих по висоті звуків чи чітко визначеного ритму, а також шумів, що застосовуються в музиці. Звук – це коливання матеріального середовища (струни, пластинки, повітряного стовпа, мембрани та ін.) яке розповсюджується у вигляді хвиль від джерел збудження у всіх напрямках. Властивості муз звуків: висота – це якісна характеристика звука яка залежить від частоти коливань матеріального середовища, чим частіші ці коливання тим вищий звук і навпаки. Гучність – це суб’єктивне відчуття сили звука. Залежить від амплітуди коливань звучного тіла. Чим ширша амплітуда тим голосніший звук. Тембр – це характерне забарвлення звука, завдяки якому можна розрізняти звучання різних інструментів. Музичні звуки утворюються в тому випадку, коли звучне тіло(вібратор) здійснює суворо періодичні (гармонійні) коливання. Повний діапазон включає 88 ступенів звуків, з них періодично повторюються 7 ступенів: до, ре, мі, фа, соль, ля, сі – 7 основних та 5 додаткових. Звуки що отримуються муз інструм розташовані по висоті в поступово висхідному чи низхідному порядку утворюють звукоряд він поділяється на октави: субконтроктава (неповна), контроктава, велика, мала, перша, друга, третя, четверта, п’ята (неповна). Музичний звукоряд: хроматичний (основні та додаткові звуки), діатонічний (тільки основні звуки наприклад гармонь). Лад – це система звуків, що знаходяться в певному співвідношенні по висоті і частоті. Він визначається інтервалами. Інтервали: прима, секунда, терція, кварта, квінта, секста, септима, октава.

12. Принципи звукоутворення в музичних інструментах, струнних. У струнних муз інструм звучним тілом є натягнуті струни, що приводяться в коливання тим чи іншим способом. Для отримання звуку відповідної висоти необхідно підібрати струну визначених матеріалів, довжини і діаметра та натягнути її з певною силою. Чим довша товстіша та важча струна, тим за інших різних умов, менша її частота коливання; чим більше натягнена струна тим більша частота коливань. У кожному струнному муз інструм застосовується певний підбір струн за відповідною мензурою. Мензура – це комплекс усіх параметрів струн у інструмента: довжина, діаметр, натягнення, матеріал, кількість, та місце, приведення, у коливання струн. Кількість струн у різних струнних муз інструм є різною. У роялі і піаніно, а також у деяких щипкових муз інструм (арфа, гуслі) для відтворення кожної ноти є окрема струна з постійною довжиною. У більшості щипкових і смичкових муз інструм є порівняно мале число струн і одержання більшості звуків з цих інструм досягається завдяки штучному скороченню струн. У цих інструм струни звичайно натягують над вузькою пластинкою, яку називають грифом, яка в деяких інструм забезпечена поперечними ребрами так званими ладами. Від правильного розміщення ладів на грифі залежить точність частоти коливань струн, точність ладу інструмента. У сучасних струнних муз інструм звук надходить не тільки від струн, а й від деки – частини інструмента що призначена для підсилення звукових коливань і являє собою велику пластину, закріплену по краям та з’єднану зі струнами в декількох точках. Коливаючи струна передає свою енергію деці, примушуючи її коливатися. Дека має порівняно зі струною набагато більшу поверхню і тому приводить в коливання значну масу повітря. Звук виходить сильним і швидко затухаючим. Чим більша маса струни, тобто її довжина і діаметр і чим більше її натягнення тим сильніше струна може розгойдати деку, тим більшу силу звуку буде мати інструмент. Тому в тих музичних інструментах, від яких хочуть отримати значну звукову потужність (як наприклад в роялі чи піаніно) застосовують довгі порівнянно товсті струни з великим натягненням. Дека не тільки підсилює звук, що утворюється струною але і надає йому особливого тембру.

13. Характеристика факторів що формують властивості та якість муз інструм. Властивості та показники якості муз інструм значною мірою визначають їх конструкцію, матеріалами, з яких вони виготовленні, та технологічними процесами їх виготовлення. Матеріали які використовують для виготовлення муз інструм поділяють на: основні – це матеріали з яких виготовляють основні вузли інструм: деревина різних порід (здебільше у виготовленні муз інструм використ деревина як листяних порід(бук, береза, вільха, граб, клен, груша, горіх, липа) так і хвойних (ялина, сосна, кедр, ялиця). Якщо всі комплектуючі муз інструм виготовленні з дерева то це зумовлює високі технологічні та акустичні властивості. Деревина легше обробляється ніж метал. Негативне вона розсихається, розтріскується набухає. Акустична константа для різних порід деревини: ялина-1250, кавказька ялиця-1240, сибірський кедр-1180, клен-720, береза-745, бук-600, дуб-620. Порівняно з металами в них акустична константа в межах 100-300, в пластмасах – 240-450.). Метали – (у виробництві муз інструм широко використовується метали. Такі інструм як духові труби, тенори, саксофони, валторни. Для виготовлення інших муз інструм в яких метал відіграє 2 роль використовують сплави чорних металів для виготовлення кріпильних деталей. Із сірого м’якого чавуну певного складу виливають рами для роялів та піаніно. Цей матеріал має достатню міцність витримує навантаження від натягу струн. Сталева пружна стрічка використ для виготовлення язичків гармоній, баянів та акордеонів.). Шкіри та текстильні мат (для виготовлення муз інструм часто використ шкіри, повсть і тканини. Натуральна шкіра – це незамінний мат для виготовлення клапанів у голосових планках деталей гармоній, а еластична лайка для їх міхів. Оленячою замшею обклеюють у клавішних інструм ті деталі, що торкаються одна до одної. Ремні гармоній, баянів, акордеонів виготовляють із шевро та інших матеріалів. Повстю обтягують молоточки у роялів та піаніно.) Пластичні маси – (у виробництві муз інструм широко використовуються пластичні маси для виготовлення таких деталей, як кілки, грифи, струнотримачі, а також як оздоблюваний мат. З поліамідів виготовляють синтетичні струни для щипкових інструм.) Допоміжні мат – використовують не для самого виробу, а лише в процесі виготовлення інструм – це шліфувальні мат, розчинники та розріджувачі лаків, фарб.

Виробництво клавішних інструм складається з таких етапів: виготовлення дерев’яних та металевих деталей, механіки та клавіатури, резонансних та струнних робіт, збирання корпуса, монтажу і регулювання механізму, оздоблення корпуса, настроювання інструм. У виробництві язичкових інструм найбільш важливими є такі етапи: виготовлення дерев’яних деталей, голосових планок, клавіатурного механізму та арматури, пластмасових деталей, збірні роботи, оздоблення, монтаж, і регулювання.

14.Класифікація музичних товарів.

Всі музичні інструменти поділяють на 5 груп:струнні,язичкові,духові,ударні,електро музичні..

Струнні муз.інструменти за способом отримання звука поді-ся на щипкові, смичкові, та удаоно-клавішні.Джерелом зауків у цих інструментах є закріплена струна.До щипкових інструм.відносять гітари,балалайки. Мандлоліни.До смичкових відносять:скрипки,альти,контрабаси,віолончелі.До ударно-клавішних: піаніно і роялі.

Язичкові включають:акордеон,баяни,гармоні.Звуки в них отримують коливанням язичків під тиском повітря,який виникає при розтягувані та рід час стискання міхів.

Духові за способом отримання звука поділяють на лабіальні,язичкові та амбушурні.Лабіальні–флейти.Язичкові-фаготи,саксафони,кларнети.Амбушурні труби,тромбони.

Ударні поділяють на перентинкові,пластинкові,самозвучні.звук в ударних утворюється за допомогою удару дерев”ної палочки.

Перетинкові- литвари,барабани,бубни.Пластинкові- дзвоники,ксилофони,вібрафони.Самозвучні- тарілки,трикутники, кастсньєти.

Електромузичні поділ.на адаптеризовані та електроні.Електроні-синтезатори.Адаптеризовані- електрогітари.