Однією з найважливіших складових демократії є право націй на самовизначення. Ще в 1917 році більшовицький уряд декларував це право за всіма націями, але механізм реалізації цього права за всі роки Радянської влади так і не був вироблений.
У 70-х роках адміністративно-командна система продовжувала ігнорувати потреби національного розвитку. Під приводом захисту загальнодержавних інтересів в СРСР обмежувалась національна самостійність республік, усе більшої сили набувала тенденція до унітаризму.
У 70-х - середині 80-х років у культурному житті України посилюються процеси ідеологізації та русифікації.
Під русифікацією розуміють систему заходів радянського керівництва в союзних неросійських республіках, які передбачали масове вивчення російської мови в умовах часткового скорочення вивчення рідної мови. В радянських республіках, у тому числі в Україні, політика русифікації підтримувалась місцевим партійним і державним керівництвом. Ідеологізація
в національній політиці передбачала пропаганду і реалізацію ідеї зближення та злиття націй СРСР в єдину спільність — "радянський народ".
На початку 70-х років країна і радянський народ готувались до святкування ювілею - 50-річчя утворення СРСР. Уже тоді з'явилась теза про відсутність проблем у розвитку національних процесів і автоматичне зближення та злиття націй. В офіційних документах і численних публікаціях з'явились висновки про те, що розквіт і зближення націй привели до створення нової соціальної і інтернаціональної спільності людей - "радянський народ". Л.Брежнєв висунув тезу про те, що національне питання в СРСР вирішене повністю й остаточно. Його підтримав український лідер В.Щербицький, на думку якого, "ніякої так званої "національної проблеми", про яку так багато говорять наші вороги за кордоном, у нашій республіці не існує. Національне питання у нас вирішене правильно, за Леніним". Насправді в національних відносинах становище було не таким простим, ігнорувались духовні потреби різних груп населення як корінних так, і некорінних національностей. Особливо це відчувалось у проблемі мови.
11 листопада 1978 року, у відповідності із закритою постановою ЦК КПРС, Міністерство освіти УРСР направило на місця директиву "Про удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки". Ця директива поклала початок широкомасштабної кампанії "русифікації" в Україні. В республіці продовжувала діяти інструкція Міністерства освіти УРСР про вивчення української мови за згодою батьків.
У результаті в республіці до кінця 70-х років в обласних центрах залишилось усього 28% українських шкіл, тоді як російські школи становили 72%. Значно зменшилась кількість українських шкіл у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській і Харківській областях. У Криму не залишилось жодної української школи.
У 1983 році була прийнята чергова постанова, яка передбачала додаткові заходи щодо удосконалення вивчення російської мови, одним з яких планувалось ввести надбавки та пільги всім вчителям російської мови, які працюють "в особливо складних умовах". В Україні удосконалювались програми з вивчення російської мови і літератури, збільшувалась кількість шкіл з поглибленим вивченням російської мови. Одночасно з цим розширився набір студентів у вищі навчальні заклади на факультети російської мови та літератури. Зріс випуск книжок для дітей, надрукованих російською мовою. І все це відбувалось на тлі значного скорочення кількості видань українською мовою.
Подальшому процесу ідеологізації та русифікації в Україні сприяла реформа загальноосвітньої школи 1984 року. Політика русифікації привела до негативних наслідків. У республіці переважали дитячі дошкільні заклади, навчання в яких проводилось російською мовою. Знання російської мови давало переваги для вступу до вищих навчальних закладів, що стало вагомою причиною переходу учнів з українських шкіл до російських. Значно скоротилось використання української мови в державній, партійній, соціально-політичній та культурно-освітній сферах. Русифікувались вищі навчальні заклади. Навіть у столиці Україні — Києві викладання дисциплін українською мовою проводилось усього на деяких факультетах лише одного навчального закладу - університету.
Результатом такої багатолітньої цілеспрямованої політики стало майже повне витіснення української мови російською з усіх сфер суспільного життя. Українська мова збереглася лише на селі та в середовищі незначної частини інтелігенції, переважно гуманітарної.
...
