Черкашина
УКРАЇНА У 1960-1990-Х РОКАХ
...
Леонід Брежнєв не був войовничим шовіністом, але інтереси зміцнення централізованої держави вимагали здійснення курсу на «зближення націй», тобто нівелювання національних відмінностей. В суспільстві, що охоплює більше ста різних народів, радянське керівництво повинно було знайти спосіб сформувати відчуття спільної тотожності й мети. За ідеологічною завісою ховався вже давно відомий порядок денний — русифікація.
Кремль через ЦК КПУ проводив систематичну політику розширення вживання російської мови в Україні та обмеження української. Влада використовувала ряд прямих і непрямих засобів, щоб змусити людей користуватися російською мовою. Успішність у навчанні ставилася в залежність від доброго володіння російською мовою. Найцікавіші й найважливіші публікації в Україні виходили російською мовою.
Спостерігався сильний тиск у містах, спрямований на використання російської мови, а з української знущалися як з «селюцької».
Якщо людина розмовляла виключно українською мовою, то це навіть могло поставити під сумнів політичну лояльність. Під вивіскою «обміну спеціалістами між республіками» заохочувалось переселення в Україну росіян та направлення українців у інші республіки. Ці процеси спричинили до значного збільшення кількості росіян, котрі проживають в Україні.
З 1960 по 1989 pp. населення України зросло з 42,5 до 51,7 млн. чол. Протягом 60-80-х років неухильно зменшувалась частка українців серед населення республіки (з 76,8 % у 1959 р. до 72,7 % у 1989 p.), та зростала частка росіян (з 16,7 % до 22,1 %).
Індустріалізація, урбанізація і модернізація значно зменшили традиційну класову структуру населення. У 1970 р. із загальної кількості робочої сили (16 млн. чол.) близько 2/3 класифікувалися як промислові робітники. За одне покоління робітники перетворилися з виразної меншості на переважаючу більшість робочої сили України. Пролетаріат не лише швидко зростав, а й ставав більш українським з точки зору його етнічного складу. В Україні дуже зросла, особливо за останні десятиліття, кількість фахівців із вищою освітою. Між 1960 і 1970 pp. Їх число подвоїлося з 700 тис. до 1,4 млн. Але й тут росіяни зберегли свою велику присутність, складаючи в цій соціальній групі понад третину.
...
Семененко
Тема 12. Україна в післявоєнний період. Криза авторитаризму (1946—1991)
...
Суспільно-політична динаміка життя українського суспільства
...Згодом у Західній Україні була ліквідована українська греко-католицька церква. 8—10 березня 1946 року підготовлений радянськими органами держбезпеки собор у Львові анулював Брестську унію 1596 року і проголосив об'єднання галицької церкви з російською православною. Результат такого свавілля став логічним: 281 священик-уніат включився в боротьбу з радянською владою на боці УПА. Після вбивства владою впливового єпископа Т. Ромжі 1949 року була скасована й Мукачівська єпархія уніатської церкви.
...В липні 1954 р. була політично засуджена поема О. Твардовського «Теркин на том свете», що знаходилась у рукопису, автора усунули від керівництва журналом «Новый мир», призначивши редактором К Симонова, бо він у березні 1953 р. закликав всіх діячів мистецтва присвячувати свої праці великому Сталіну.
Найактивніше процес руйнації комуністичної ідеології проходив на Західній Україні:; 1 серпня 1990 року в Червонограді було демонтовано пам'ятник Леніну, 14 вересня аналогічний акт мав місце у Львові, потім в інших населених пунктах. На демонстраціях з'явилися жовто-блакитні стяги періоду Центральної Ради й блакитно-жовті — доби Директорії, емблема тризубця, лунали гімни «Ще не вмерла Україна» і «Не пора».
...
Війна з пам'ятниками (її вели й прихильники КПУ, підриваючи бюсти С. Бандери),...
Гайдуков
КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА 40-х - ПОЧАТОК 50-х РОКІВ)
Культурне життя УРСР у зазначений період загалом було складним і суперечливим, оскільки віддзеркалювало те, що відбувалося в тогочасному суспільстві. З грудня 1949 p. M. Хрущова на посаді першого секретаря ЦК Компартії
України змінив Л. Мельников. Він ще більше посилив боротьбу з українством, ігноруючи національні традиції українського народу, його історію та культуру. 21 листопада 1949 р. Президія Верховної Ради УРСР схвалила і прийняла атрибути державності — герб, прапор, гімн УРСР, які символізували Україну як одну зі складових СРСР. Одна ідеологічна кампанія антиукраїнської спрямованості змінює іншу. Переслідуються відомі діячі української культури, освіти, науки. Завдання посилення ідеологічного контролю над суспільством старіючий Сталін поклав на одного зі своїх поплічників — А. Жданова. Протягом 1946— 1949 pp. «ждановщина» знищила практично всі попередні здобутки української культури. Період «політичних ігор» з Україною та українцями закінчився. У серпні 1946 р. постанова пленуму ЦК української компартії про небезпеку українського націоналізму засуджує «Нарис історії української літератури». Змінюється склад редакційних колегій журналів «Вітчизна» та «Перець». З'являються погромні рецензії на твори Ю. Яновського, А. Малишка, О. Довженка. Було також засуджено «Історію України», видану у 1943 p., відновлено широкомасштабну кампанію проти «українських буржуазно-націоналістичних істориків». Оперу К. Данькевича «Богдан Хмельницький» критикували за те, що росіянам у ній відведено не досить помітне місце. Українські енциклопедичні видання звинувачувалися у зосередженості на вузьконаціональних темах. Зазнав переслідувань і В. Сосюра за вірш «Любіть Україну», котрий у 1944 р. був відзначений Сталінською премією. Репресії та переслідування у сфері культури торкнулися також і інших національностей, які проживали в Україні. Це добре відчули на собі, зокрема, представники єврейської культури.
Отож однією з найхарактерніших рис цього періоду став русифікаторський наступ на українську культуру. Ідеологічна і політична практика сталінізму набирала відкрито великоруських шовіністичних рис. Це завдало значної шкоди українському суспільству, розвитку його національної культури.
Найтиповіші запитання на вступних іспитах:
Які характерні риси «ждановщини» щодо української культури?
Хто з українських митців потрапив під кампанію «боротьби з українським націоналізмом» у кінці 40-х - на початку 50-х років?
Нартов
...
У березні 1946 р. Українська греко-католицька церква була насильно приєднана до Російської православної церкви, а Берестейська церковна унія 1596 р. була ліквідована. Почалися переслідування уніатів, закриття церков. Так, група уніатів у листі до М. Хрущова, який обіймав у той час (1948) посади першого секретаря ЦК КП(б)У та голови українського уряду, писала: «Нас є 580 віруючих, і ми, греко-католики, просимо повернути нам нашу церкву. Закривали нашу церкву так: представники округу прийшли в супроводі працівників держбезпеки, зібрали бійців винищувального батальйону та міліцію і розбоєм зайшли в церкву і греко-католицьке населення били прикладами і ногами».
...
Ідеологічний наступ на творчу інтелігенцію Радянського Союзу, який отримав назву «жданівщина» (від прізвища секретаря ЦК ВКП(б) з ідеології А. Жданова) був скерований і на ліквідацію національно-культурних здобутків та традицій українського народу. «Жданівщина» проявилася у:
— розгромі Інституту історії України у системи АН УРСР;
— ідеологічних репресіях проти журналів «Перець» та «Вітчизна»;
— осудженні «Нарису історії української літератури»;
— державному курсі на русифікацію освіти;
— насадженні у літературі та мистецтві методу так званого «соціалістичного реалізму», який вимагав від митців зображення переваг «соціалістичного способу життя» над капіталістичним, оспівування будівництва соціалізму, Й. Сталіна;
— утисках та шельмуванні відомих українських діячів культури О. Вишні, М. Рильського, Ю. Яновського, О. Довженка та інших. У буржуазному українському націоналізмі був звинувачений В. Сосюра за вірш «Любіть Україну»:
Любіть Україну, у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу и нову, і мову її солов'їну.
...
Серед цих інших був і український письменник-сатирик, гуморист, перекладач О. Вишня. У 1955 р. він писав у заяві прокуророві Київського військового округу:«...26 грудня 1933 року я був заарештований органами за звинуваченням у належності до контрреволюційного угруповання і в організації замаху на колишнього секретаря ЦК КП(б)У П. Постишева...
У результаті психічного і фізичного впливу мені довелося звести на себе наклеп, прийнявши тяжку провину організатора терористичного акту.
З березня 1934 року Колегією ОГПУ мене було засуджено за ст. 58.8.11 на 10 років ув'язнення.
Категорично заявляю і стверджую, що заведене на мене звинувачення є брехнею від початку до кінця...»
О. Вишня відбував 10-літнє незаконне покарання в Ухті Комі АСРР, звільнився у жовтні 1943 p., реабілітований у 1955 р.
Розділ 14. УРСР у період десталінізації та загострення кризи радянської системи.
...
У 1987 р. у Спілці письменників почалося обговорення болючих питань — захисту навколишнього середовища (викликаного Чорнобильською катастрофою), переслідувань Греко-католицької церкви, «білих плям» радянської і української історії (особливо Голодомору 1932—1933 pp.), проблем української мови, національного відродження. З'явилися численні неформальні (не пов'язані з владою) об'єднання, гуртки, клуби — Український культурологічний клуб (УКК), Товариство Лева, «Громада» та інші. Вони об'єднували колишніх дисидентів, студентів, робітників. У березні 1988 р. на базі Української Гельсінської групи (УГГ) виникла політична організація всеукраїнського масштабу — Українська Гельсінська спілка (УГС), лідером якої став один з перших українських дисидентів, політв'язень Л. Лук'яненко.
...
Та тепер Україна була іншою. Дедалі гучніші вимоги національного характеру привели до реєстрації у лютому 1989 р. республіканського Товариства української мови ім. Т. Шевченка (його очолив Д. Пав-личко). Наприкінці цього року Верховна Рада прийняла Закон «Про мови в Українській РСР».
Шляхами віків
...
Культурне будівництво, як і раніше, фінансувалося за залишковим принципом. Установи культурного профілю, особливо клуби і школи, нерідко споруджувалися методом «народної будови», оскільки централізованих коштів не вистачало. Прояви національної самосвідомості, критичний підхід до будь-яких явищ суспільного життя, відступ від регламентованих пропагандистських стереотипів — все це кваліфікувалося як український буржуазний націоналізм, космополітизм, антирадянська діяльність і як наслідок вело до морального чи фізичного знищення діячів культури.
Велике десятиріччя».
....
Критика культу особи Сталіна для творчої інтелігенції була ковтком свіжого повітря у задушливій атмосфері тоталітаризму. Українська культура збагатилася новими творами О. Гончара, М. Стельмаха, Г. Тютюнника, поетичними збірками М. Рильського, В. Сосюри, кіносценаріями О. Довженка. Побачили світ перші збірки поезій Д. Павличка, Л. Костенко, І. Драча, В. Симоненка. Склалося покоління шестидесятників, людей з антитоталітарним мисленням.
...
Лише пізніше, у 1963 p., харківський професор О. Ліберман звернувся до Хрущова з листом, в якому пропонував відмовитися від доктринальних настанов і дати простір товарно-грошовим відносинам. Слід віддати належне Хрущову: лист Лібермана надрукували в газеті «Правда». Він започаткував плідну дискусію, у ході якої відпрацьовувалися положення досить глибокої реформи планування й економічного стимулювання виробництва.
Два десятиріччя «застою».
Л. Брежнєв починав свою кар'єру в Україні. Заповнюючи анкети, він тоді ще вважав себе українцем. Однак українське походження не завадило Брежнєву на посту генсека проводити в Україні відкрито русифікаторську лінію. Він не був войовничим шовіністом, але інтереси зміцнення централізованої держави вимагали здійснення курсу на «зближення націй», тобто нівелювання національних відмінностей.
....
На відміну від заявок військових, культурні установи на великі асигнування не могли розраховувати. Тому у культурній сфері криза визначилася раніше і набула відкритих форм. Особливо страждала загальноосвітня школа.
Незважаючи на заклики щодо охорони пам'яток історії, з кожним роком втрачалося дедалі більше безцінних реліквій минулого.
Без кінця декларований лозунг про розквіт «національних за формою» культур на практиці замінювався заходами, спрямованими на нівелювання національних особливостей. Найяскравіше це виявилося у мовній сфері. Документація установ поступово переводилася на російську мову. Незважаючи на протести окремих письменників, у республіці невпинно підвищувалася питома вага російськомовних видань. Якщо в середині 60-х pp. школи з українською мовою навчання охоплювали 62 % дітей, то в 1987 р. — тільки 50,5 %. У столиці України в 1987 р. тільки 23 % дітей навчалися в українських школах. Темпи цілеспрямованої русифікації прискорювалися.
...
Лановик
Розділ ІХ. ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД (1945-1955)
Відбудова, реакція, голод
...
