План.
1. Особливості процесу індустріалізації України.
2. Наслідки індустріалізації.
1. Курс на індустріалізацію проголосив ХІV з’їзд ВКП(б) у грудні 1925 р.
Особливості процесу індустріалізації в Україні:
1) Для України були заплановані особливо високі темпи розвитку важкої індустрії.
2) За І-у п’ятирічку (1928-32) на промислову модернізацію України виділено > 20% загальносоюзних капіталовкладень.
3) Модернізація легкої і харчової промисловості значно відставала від важкої індустрії.
4) Витіснення приватного сектора в економіці України йшло швидше, ніж по СРСР загалом.
5) Гігантоманія.
6) Важка промисловість перейшла у розпорядження загальносоюзних наркоматів.
2. Наслідки індустріалізації:
1) В ході індустріалізації Україна випередила за рівнем розвитку окремих галузей ряд західноєвропейських країн. Вона посіла ІІ місце в Європі за виплавкою чавуну, ІІІ місце за виробництвом сталі, ІV —в світі за видобутком вугілля.
2) До індустріалізації України в містах проживав кожен п’ятий житель, а перед війною кожний третій.
3) 40% капіталовкладень у 1930р. заморожено в незавершених проектах.
4) Посилювалися індустріальні райони – Донбас та Придніпров’я, а Правобережна Україна помітно відстала у темпах розвитку.
5) Поява нових галузей:
а) маргаринова, маслопереробна, комбікормова;
б) електрометалургія («Дніпроспецсталь»);
в) кольорова металургія;
г) хімічна (ДКХЗ, Дніпродзерж. азотно-туковий з-д).
6) Побудовані 15 крупних підприємств (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь, Краммашбуд, ХТЗ), 53 великі шахти.
Реконструйовані мет. заводи в Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Комунарську, Єнакієвому, Макіївці, Луганський паровозобудівний з-д.
7) Продовжується електрифікація. Побудовані найбільша в Європі Дніпрогес, а також Штерівська, Зуївська, Харківська, Київська, Дніпродзержинська електростанції.
8) Спочатку погіршився добробут трудящих. У 1927 р. запроваджена карткова система постачання. Тільки у 30-х рр. вона скасована, знято обмеження з розміру зарплати.
9) В Донбасі зародився і поширився по всій країні «стаханівський рух». На шахті «Центральна-Ірміно» в Кадіївці у 1935 р. шахтар О.Стаханов застосував прогресивний метод роботи, заснований на поділі виробничих операцій між вибійниками і кріпильниками. Він вирубав за зміну 102 т вугілля – при нормі 7 т, тобто в 14,5 рази більше. Це призвело до підвищення норм виробітку і збільшення планових завдань на 35–45%.
Тема: Колективізація України.
План.
1. Суть і причини колективізації.
2. Хід колективізації в Україні.
3. Наслідки колективізації.
Колективізація – репресивна політика сталінського режиму в 1930-ті рр., що полягала в насильницькому об’єднанні селян у колективні господарства та ліквідації самостійних селянських господарств. Курс на колективізацію проголосив ХV з’їзд ВКП(б) у грудні 1927р.
Причини колективізації: а)необхідність коштів для індустріалізації;
б)прагненнячерез колгоспипідпорядкувати с/г державі;
в) потреба в сировині для промисловості, дешевих продуктах для населення.
2. За планом І п’ятирічки передбачалося по Союзу об’єднати в колгоспі 18-20% селянських господарств, а в Україні – 30%. Однак незабаром пролунали заклики до форсованої колективізації. Одним з її ініціаторів став Генеральний секретар ЦК КП(б)У С. Косіор, що висловився в листопаді 1929р. за проведення колективізації протягом року. Поштовхом до форсування колективізації стала хлібозаготівельна криза 1927-28 рр.
І етап: 1929-1930рр. - прискорена колективізація.
У постанові ЦК ВКП (б) від 6 січня 1930р. передбачалося завершити колективізацію в Україні восени 1931 - навесні 1932р. Шляхом насильства, погроз, брехливих обіцянок на початок березня 1930р. в Україні було охоплено колгоспами 62,8% селянських господарств. У колгоспи забирали майно, худобу, навіть птицю. Це викликало опір селян, у ряді місць навіть збройний. Але його було придушено. Селяни почали продавати або забивати худобу, псувати інвентар. Це призводило до дезорганізації сільськогосподар-ського виробництва.
5 березня 1930р. Сталін виступив у газеті „Правда” зі статтею „Запаморочення від успіхів”, в якій засудив „перегини” у колгоспному будівництві. Всю провину за репресивні методи проведення колективізації він поклав на місцевих керівників. Постановою ЦК партії «Про боротьбу з викривленнями партійної лінії в колгоспному будівництві» селянам дозволили виходити з колгоспів, чим вони масово скористались.
У 1929р. визначено курс на повне знищеннязаможних селян - куркулів як класу. Спочатку їх обмежували у розмірі земельного наділу, збільшили податки, забороняли використовувати найману силу, купляти техніку.
З січня 1930 р. розгортаються масові репресії проти куркулів та всіх, хто не бажає вступати до колгоспів, в т.ч. середняків і бідняків. Вони оголошувалися „підкуркульниками”. Їх майно конфісковували, а самих селян відправляли у тюрми, трудові табори, виселяли за межі України, переважно до Сибіру та на Північ (860 тисяч). Цих людей називали „спецпереселенцями” і використовували на важких роботах. Більшість їх загинула.
Всього було знищено 200 тис. господарств (1,2-1,4 млн. чол.).
ІІ етап: 1931-33рр. – нова хвиля суцільної колективізації, прискорення її темпів. 7 серпня 1932 р. прийнято «закон про 5 колосків». Розкрадання держ. чи колгоспного майна каралося розстрілом або ув’язненням до 10 років.
На кінець 1932 р. у колгоспах знаходилося 70% дворів.
ІІІ етап: 1934-37 рр.- завершення колективізації, об’єднано 96,1% дворів і 99,7% посівних площ.
3. Наслідки колективізації:
1) Голодомор 1932-33рр., який уніс в могили від 6 до 9 млн. чоловік.
2) Економічне і фізичне знищення найбільш продуктивної частини укр. селянства.
3) Посилення експлуатації селян, їх „закріпачення” державою.
4) Падіння продуктивних сил на селі і глибока криза в сільському господарстві.
Наприклад, поголів’я худоби зменшилося удвічі – з 60 млн. голів у 1928р. до 33 млн. у 1934р.
Це примусило уряд змінити політику:
а) перейти від примусу та репресій до введення твердих планів хлібозаготівель;
б) дозволити колгоспникам частину врожаю продавати на ринку;
в) здійснити матеріально-технічне зміцнення колгоспів (створені МТС).
