Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ћодуль1. ‘≥з≥олог≥€ збудливих тканин




“ема 1. ¬ступ.

ѕлан.

1. ≤сторичн≥ передумови виникненн€, предмет ≥ завданн€ ф≥з≥олог≥њ ¬Ќƒ.

2. –оботи ≤.ћ.—Їченова ≥ ≤.ѕ.ѕавлова та њх значенн€ дл€ розвитку ¬Ќƒ.

3. ћетоди досл≥дженн€ ¬Ќƒ.

4. ќсобливост≥ досл≥дженн€ ¬Ќƒ у людини.

 

 

1. ≤сторичн≥ передумови виникненн€, предмет ≥ завданн€ ф≥з≥олог≥њ ¬Ќƒ.

 

 

ƒопавловський пер≥од. « давн≥х час≥в увагу людей привертали р≥зн≥ про€ви псих≥чного житт€ ≥ повед≥нкових реакц≥й людини ≥ тварин. ѕон€тт€ псих≥чного, €к показуЇ сама назва (в≥д грець. Ђпсихеї - дихати), виникло у античних мислител≥в ≥ ф≥лософ≥в п≥д враженн€м повс€кденних спостережень за роллю диханн€ в житт≥ живих ≥стот.

ѕредставники матер≥ал≥стичного напр€му (√еракл≥т, ƒемокрит) не бачили особливих в≥дм≥нностей м≥ж душею людини ≥ душами тварин. Ќавпаки, представники ≥деал≥стичного св≥тогл€ду —ократ ≥ ѕлатон розгл€дали душу €к €вище, не пов'€зане з т≥лом ≥ таке, що маЇ божественне походженн€. ѕлатон вважав, що душа старша за т≥ло, що душ≥ людини ≥ тварин р≥зко в≥др≥зн€ютьс€, що душа людини волод≥Ї чисто розумовою силою, а тваринам властива т≥льки нижча форма душ≥ Ч спонука, ≥нстинкт (в≥д лат. Ђ≥нст≥нгереї). ¬ той же час јристотель убачав Їдину основу псих≥чних €вищ у людини ≥ тварин (Ђсп≥льн≥сть душ≥ї). ¬≥н учив, що душа складаЇтьс€ з трьох частин: рослинна частина регулюЇ живленн€, зростанн€ ≥ розмноженн€; тваринна в≥даЇ простими життЇвими функц≥€ми Ч чутлив≥стю, рухлив≥стю ≥ емоц≥€ми; нарешт≥, людська частина зд≥йснюЇ розумне мисленн€, вона Ї розумовою безсмертною силою, лише тимчасово вступаючою в т≥ло. –азом з тим јристотель допускав ≥снуванн€ у тварин розуму ≥ пам'€т≥ ≥ можлив≥сть поступового переходу тваринноњ душ≥ в людську.

√рецький ф≥лософ јлкмеон, а пот≥м давньоримський л≥кар √ален виказували припущенн€, що душевна д≥€льн≥сть зд≥йснюЇтьс€ мозком ≥ Ї його функц≥Їю. √ален описав мозков≥ центри, що управл€ють рухами к≥нц≥вок, м≥м≥кою обличч€, жуванн€м ≥ ковтанн€м. ¬≥н розр≥зн€в р≥зн≥ види д≥€льност≥ мозку, вперше висунув положенн€ про природжен≥ ≥ придбан≥ форми повед≥нки, про дов≥льн≥ ≥ мимов≥льн≥ м'€зов≥ реакц≥њ.

¬идатний давньогрецький л≥кар √≥ппократ ≥ його посл≥довники вели ретельн≥ спостереженн€ за повед≥нкою своњх пац≥Їнт≥в ≥ намагалис€ з'€сувати законом≥рност≥ повед≥нкових реакц≥й людей залежно в≥д њх темпераменту, хоча по€сненн€ пом≥чених ними €вищ часто були вельми нањвними.

ѕроте, не дивл€чись на матер≥ал≥стичний п≥дх≥д до розум≥нн€ сут≥ псих≥чних €вищ у ц≥лого р€ду учених, ≥деал≥стичн≥ концепц≥њ щодо псих≥ки поступово ставали дом≥нуючими. Ќесхожа на вс≥ функц≥њ людського орган≥зму, незрозум≥ла за своЇю природою псих≥ка починаЇ протиставл€тис€ ф≥з≥олог≥чному, т≥лесному. “акими Ї Ђбезсмертна душаї ѕлатона ≥ Ђентелех≥€ї јристотел€. « посиленн€м впливу рел≥г≥њ ц≥ погл€ди укор≥н€ютьс€, пон€тт€ душ≥ все б≥льш в≥ддал€Їтьс€ в≥д пон€ть ф≥з≥олог≥чних функц≥й т≥ла. Ќезабаром Ђдушевнеї стаЇ синон≥мом м≥стичного, надприродного.

” епоху ¬≥дродженн€ людська думка, прокинувшись в≥д тривалоњ середньов≥чноњ Ђспл€чкиї, все б≥льш спр€мовуЇтьс€ на п≥знанн€ людського т≥ла, будови ≥ функц≥й його окремих орган≥в, у тому числ≥ ≥ мозку.

ј. ¬езал≥й, ”. √арвей ≥ ≥нш≥ видатн≥ учен≥ XVI Ч XVII ст. не т≥льки б≥льш ц≥леспр€мовано використовували кл≥н≥чн≥ спостереженн€ над пораненими ≥ хворими, але робили розтини труп≥в тварин ≥ людей ≥ нав≥ть проводили прост≥ експерименти на тваринах, хоча це було пов'€зано з чималими труднощами ≥ нав≥ть ризиком дл€ власного житт€, оск≥льки церква жорстоко пересл≥дувала Їретик≥в.

¬елике значенн€ дл€ ф≥з≥олог≥њ мають роботи найб≥льшого французького ученого XVII в. –. ƒекарта.

Ќа думку ƒекарта, тваринний орган≥зм Ч це проста машина, ≥ вс≥ його д≥њ, €к ≥ процеси, що в≥дбуваютьс€ в ньому, звод€тьс€ до механ≥чного руху ≥ управл€ютьс€ законами механ≥ки. ѕроте, розгл€даючи живий орган≥зм €к автомат, ƒекарт стверджував його матер≥альн≥сть. ќснову житт€ в≥н бачив в теплот≥, €ка концентруЇтьс€ в серц≥ ≥ по кровоносних судинах передаЇтьс€ вс≥м частинам

т≥ла.

–ис.1. –ене ƒекарт (1595 Ц 1650).

ќписуючи людське т≥ло, ƒекарт посл≥довно розвивав думку про те, що €кщо не враховувати духовну субстанц≥ю, в≥дому €к мисленн€, то Ђ≥нш≥ функц≥њ людини, що не м≥ст€ть в соб≥ н≥€кого мисленн€, так≥ €к рух серц€ ≥ артер≥й, травленн€ ≥ т. п., Ї виключно т≥лесними рухамиї. ѕроте, в≥дзначаючи схож≥сть в будов≥ т≥ла ≥ функц≥€х р≥зних орган≥в людини ≥ тварини, ƒекарт бачив в≥дм≥нн≥сть т≥льки в Ђрозумн≥й душ≥ї, €ку Ђн≥€к не можна вит€гнути з властивостей матер≥њї ≥ €ка властива т≥льки людин≥. ƒуша, на думку ƒекарта, вступаЇ в контакт з матер≥альним за своЇю природою т≥лом в шишковидн≥й залоз≥ (еп≥ф≥з≥) головного мозку. ” цьому по€сненн≥ псих≥чноњ д≥€льност≥ людини, в з≥ставленн≥ т≥лесноњ ≥ духовноњ субстанц≥њ з найб≥льшою ч≥тк≥стю ви€вл€Їтьс€ дуал≥зм ƒекарта. ѕроте матер≥ал≥стична сторона його вченн€ з≥грала в розвитку ф≥з≥олог≥њ величезну роль, причому особливе значенн€ мало введене ƒекартом пон€тт€ про рефлекс €к спос≥б реагуванн€ орган≥зму. ’оча воно повн≥стю базувалос€ на у€вленн€х про чисто механ≥чний процес,

схема зв'€зку м≥ж подразненн€м орган≥в чутт€ ≥ м'€зовою реакц≥Їю поза сумн≥вом Ї прототипом вченн€ про рефлекторну дугу.

«г≥дно ƒекарту, вс≥ рухи в орган≥зм≥ зд≥йснюютьс€ завд€ки на€вност≥ нерв≥в, Ђ€к≥ на зразок €кнайтонших ниток т€гнутьс€ в≥д мозку до вс≥х частин ≥нших член≥в т≥ла, причому пов'€зан≥ з ними так, що не можна торкнутис€ майже н≥ до €коњ частини людського т≥ла, щоб тим самим зак≥нченн€ нерв≥в не прийшли в рух ≥ щоб цей рух не передавс€ за допомогою згаданого нерва до самого мозкуї. ” мозку ж знаходитьс€ Ђоб'Їднуюче чутливищеї Ч м≥сце, де душа об'ЇднуЇтьс€ з т≥лом. ƒуша одержуЇ враженн€ в≥д предмет≥в, що знаход€тьс€ ззовн≥, за допомогою спец≥альних трубочок, €к≥ пронизують все т≥ло, ≥ тонких волокон уздовж трубочок, незалежних один в≥д одного; управл€Ї ж душа рухами р≥зних частин т≥ла за допомогою Ђтваринних дух≥вї, Ђ€к≥ Ї чимось на зразок газу або дуже розр≥дженого пов≥тр€, вит≥каючого з камер або пусток, що знаход€тьс€ в мозку, ≥ вит≥каючого через трубочки в м'€зиї. “аким чином, на думку ƒекарта, тонк≥ волокна, з €ких складена внутр≥шн€ субстанц≥€ нерв≥в, породжують в≥дчутт€, а Ђтваринн≥ духиї викликають зм≥ни положенн€ вс≥х частин т≥ла.

÷≥каво, що у ƒекарта зустр≥чаЇтьс€ р€д спостережень, що св≥дчать про те, що в≥н п≥дходив до ч≥ткого у€вленн€ про умовний рефлекс, що значною м≥рою суперечить його теор≥њ тварини-машини. ” 1630 р. в≥н писав: ЂЌа м≥й погл€д представл€Їтьс€ абсолютно безперечним, що в тому випадку, €кщо ви п'€ть або ш≥сть раз≥в п≥др€д в≥дшмагаЇте €к сл≥д собаку в той момент, €к починають грати на скрипц≥, то тварина стане ≥ надал≥ вити ≥ т≥кати геть при перших же звуках музикиї.

“акого ж роду факти ƒекарт в≥дзначав ≥ в Ђѕристраст€х душ≥ї (1649). ¬≥н розгл€дав пристраст≥ €к €вище чисто ф≥з≥олог≥чне ≥ по€снював њх з механ≥стичноњ точки зору, убачаючи в пристраст€х зв'€зок душ≥ з т≥лом, з т≥лесними рухами.

ѕоловинчат≥сть ≥ непосл≥довн≥сть погл€д≥в ƒекарта подолали французьк≥ енциклопедисти XVIIЧXVIII ст. ∆.ќ. Ћаметр≥, ƒ. ƒ≥дро, ƒ.ј. √ельвец≥й ≥ ≥н., серед €ких було немало л≥кар≥в ≥ натурал≥ст≥в. ƒотримуючись в ц≥лому прим≥тивних, механ≥стичних погл€д≥в на природу псих≥чноњ д≥€льност≥, вони все ж таки достатньо посл≥довно в≥дстоювали положенн€, що органом псих≥чноњ д≥€льност≥ Ї мозок.

ћатер≥ал≥стичн≥ погл€ди ƒекарта були розвинен≥ в роботах ≥нших б≥олог≥в ≥ л≥кар≥в XVIIЧXVIII ст. ¬елике значенн€ дл€ розум≥нн€ природжених форм д≥€льност≥ орган≥зму мали у€вленн€ натурал≥ст≥в про вид тварин ≥ по€ва класиф≥кац≥њ тваринного св≥ту, тобто розгл€д повед≥нки €к видовоњ ознаки, пов'€заноњ ≥з ступенем розвитку мозку. ¬перше це було сказано в додарв≥н≥вськ≥й пер≥од французьким досл≥дником ‘.  ювТЇ.

‘.  ювТЇ вважав, що тваринам властива ≥нстинктивна д≥€льн≥сть €к природжена здатн≥сть, €к направл€юча д≥њ тварини незборима внутр≥шн€ сила, що певн≥ ≥нстинкти властив≥ окремим видам тварин ≥ не можуть бути зм≥нен≥.  р≥м того, ‘.  ювТЇ вважав, що у тварин Ї розум, тобто здатн≥сть

вчитис€ ≥ використовувати життЇвий досв≥д. ѕор≥внюючи будову мозку р€ду тварин (в≥д гризун≥в до примат≥в), в≥н д≥йшов висновку, що з розвитком мозку значенн€ досв≥ду в житт≥ тварин зростаЇ.

∆.-Ѕ. Ћамарк ч≥тко в≥дд≥л€в ≥нстинкт в≥д розуму ≥ вважав основним критер≥Їм ≥нстинкту на€вн≥сть внутр≥шн≥х спонукань тваринного орган≥зму, що внутр≥шнЇ в≥дчутт€, схильност≥ тварин Ї в≥ддзеркаленн€м њх орган≥зац≥њ ≥ визначають ≥нстинктивн≥ д≥њ. ÷е внутр≥шнЇ в≥дчутт€, за Ћамарком, може збуджуватис€ ≥ зовн≥шн≥ми причинами.

¬елике значенн€ в розум≥нн≥ псих≥чноњ д≥€льност≥ людини (€к функц≥њ мозку) мають погл€ди ќ. ћ. –ад≥щева (1749Ч1802), висловлен≥ њм у ф≥лософському трактат≥ Ђѕро людину, њњ смертн≥сть ≥ безсмерт€ї (1792). Ѕудучи переконаним в об'Їктивному ≥снуванн≥ ≥ п≥знаваност≥ зовн≥шнього св≥ту, ќ. ћ. –ад≥щев розходивс€ з ≥деал≥стами в розум≥нн≥ Ђдуш≥ї: Ђ“е, що називають звичайно душею, тобто житт€, чуттЇв≥сть ≥ думка, суть творенн€ речовини Їдиноњї. (–ад≥щев ќ. ћ. ѕро людину, њњ смертн≥сть ≥ безсмер.)

ќдн≥Їю з властивостей Ђдуш≥ї Ї, на думку ќ. ћ. –ад≥щева, мисленн€ (Ђу€вн≥стьї), €ке зд≥йснюЇтьс€ не безт≥лесною ≥ безсмертною душею, а за допомогою матер≥ального органу, мозку, причому мисленн€ залежить в≥д стану мозку: Ђƒумка наша перебуванн€ маЇ в голов≥, ≥ досл≥дами знаЇмо, що порушений мозок народжуЇ порушений розумї. Ѕезпосередньою основою мисленн€, за –ад≥щевим, Ї плотськ≥ сприйн€тт€, що виникають в результат≥ взаЇмод≥њ орган≥зму ≥з зовн≥шн≥м св≥том ≥ завд€ки на€вност≥ у людини ЂчуттЇвост≥ї.

ќ. ћ. –ад≥щев стверджував, що мисленн€ людини зд≥йснюЇтьс€ за допомогою сл≥в, при цьому у принцип≥ байдуже, вимовлено слово або написано, чи користувалас€ людина звуковою мовою або €зиком жест≥в, хоча в останньому випадку це об≥днило б розум. —аме завд€ки слову, указував в≥н, людина може мислити абстрактно, а саме ж мисленн€ зд≥йснюЇтьс€ в головному мозку на основ≥ ≥мпульс≥в, €к≥ принос€тьс€ нервами в≥д предмет≥в зовн≥шнього середовища. ќ. ћ. –ад≥щевим були в≥рно нам≥чен≥ контури т≥Їњ найважлив≥шоњ проблеми, €ка через багато рок≥в знайшла своЇ вираженн€ в книз≥ ≤. ћ. —Їченова Ђ–ефлекси головного мозкуї (1863).

¬ XVIII ст. розвивалис€ також ≥деал≥стичн≥ ≥дењ, характерн≥ дл€ дуал≥стичних погл€д≥в –. ƒекарта на д≥€льн≥сть мозку. Ќапр€м в≥тал≥зму в б≥олог≥њ заперечував матер≥ал≥стичне розум≥нн€ сут≥ псих≥чних €вищ ≥ повед≥нки. ¬≥тал≥зм особливо р≥зко виступав проти того положенн€, що мозок Ї органом псих≥чноњ д≥€льност≥, вважали псих≥ку про€вом надприродних, таЇмничих сил.

ќтже, хоча до XIX ст. у област≥ п≥знанн€ д≥€льност≥ мозку ≥ були зроблен≥ окрем≥ ц≥кав≥ спостереженн€, виказан≥ см≥лив≥ ≥дењ ≥ ген≥альн≥ припущенн€, все ж таки њх можна розгл€дати лише €к перед≥стор≥ю д≥йсного наукового п≥знанн€ рол≥ ≥ законом≥рностей роботи мозку, €ке може базуватис€ т≥льки на точних експериментальних даних.

 

ѕочаток XIX ст. ознаменувавс€ розробкою ≥ систематичним застосуванн€м методу екст≥рпац≥њ (видаленн€) окремих частин центральноњ нервовоњ системи (ѕ. ‘луранс, ‘. √ольц, Ћ. Ћючиан≥, –. ‘р≥ч, ≈. √итциг ≥ ≥н.). ѕерш за все, було встановлено, що у птах≥в ≥ ссавц≥в життЇво важлив≥ функц≥њ орган≥змуЧдиханн€, кровооб≥г, обм≥н речовин ≥ енерг≥њ, травленн€ ≥ вид≥ленн€Чможуть зд≥йснюватис€ ≥ регулюватис€ в достатн≥й м≥р≥ без вищих в≥дд≥л≥в головного мозку: у птах≥в Ч без переднього мозку, у ссавц≥в Ч без кори великих п≥вкуль.  р≥м того, у тварин з екст≥рпац≥Їю вищих в≥дд≥л≥в мозку мало порушуютьс€ також функц≥њ опорно-рухового апарату ≥ р€ду рецепторних систем (шк≥рноњ, нюховоњ, смаковоњ). ѕроте так≥ тварини реагують т≥льки на сильн≥ звуков≥ подразники або зм≥ни загальноњ осв≥тленост≥, тобто практично Ї сл≥пими ≥ глухими.

≈кст≥рпац≥€ окремих д≥л€нок кори великих п≥вкуль показала њњ функц≥ональну неоднозначн≥сть. “ак, ви€вилос€, що потилична частка мозку пов'€зана ≥з зоровою, скронева Ч ≥з слуховою, д≥л€нка сигмовидноњ звивини Ч з шк≥рно-м'€зовою чутлив≥стю ≥ т.д. ≤ хоча насл≥дки видаленн€ цих д≥л€нок кори називали Ђпсих≥чною сл≥потоюї, Ђпсих≥чною глухотоюї ≥ т. п., оск≥льки њх ф≥з≥олог≥чн≥ механ≥зми були незрозум≥л≥, ц≥ досл≥дженн€ все ж таки означали значний крок вперед по шл€ху п≥знанн€ спец≥ал≥зац≥њ ≥ локал≥зац≥њ функц≥й в кор≥ мозку.

Ќайц≥кав≥шим фактом в цих досл≥дженн€х було ви€вленн€ глибоких зм≥н повед≥нки п≥сл€ повноњ або частковоњ екст≥рпац≥њ вищих в≥дд≥л≥в мозку. ¬и€вилос€, що Ђдекортикован≥ї тварини втрачають ран≥ше придбан≥ навички, не ор≥Їнтуютьс€ в нов≥й обстановц≥ ≥ практично не сприймають навколишню д≥йсн≥сть. ѓх зв'€зок з реальним св≥том стаЇ вельми обмеженим, вони здатн≥ одноман≥тно ≥ прим≥тивно, €к автомати, реагувати т≥льки на дуже сильн≥ подразники ≥ можуть ≥снувати лише за умови турботи людини про них.

–€д чинник≥в в д≥€льност≥ мозку був встановлений ≥ при його безпосередньому подразненн≥. “ак, √. ‘р≥ч ≥ Ё. √итциг, –. √айденгайн ≥ ¬. я. ƒан≥ловськ≥й показали, що подразненн€ окремих д≥л€нок передньоњ частини мозку викликаЇ рухи к≥нц≥вок протилежноњ половини тулуба або голови, а також зм≥ни д≥€льност≥ серцево-судинноњ, дихальноњ ≥ ≥нших систем орган≥зму. ≤ хоча за насл≥дками њх досл≥джень ще не можна було дати вичерпну в≥дпов≥дь на багато питань, наприклад, в чому пол€гають ф≥з≥олог≥чна суть роботи мозку, законом≥рност≥ його д≥€льност≥, €к≥ елементарн≥ нервов≥ процеси лежать в основ≥ ц≥Їњ д≥€льност≥, €ка природа ≥ динам≥ка цих процес≥в, але вони давали можлив≥сть зробити найважлив≥ший дл€ природознавства ≥ ф≥лософ≥њ висновок: псих≥чна д≥€льн≥сть Ї функц≥€ мозку, тобто Ї результатом д≥€льност≥ матер≥альноњ структури.

¬елика заслуга в по€сненн≥ псих≥чноњ д≥€льност≥ ≥ повед≥нки людини ≥ тварин належить „. ƒарв≥ну Ч основоположнику еволюц≥йного вченн€ про походженн€ морфолог≥чних ≥ функц≥ональних особливостей представник≥в тваринного св≥ту. ƒарв≥н створив науков≥ передумови дл€ пор≥вн€льного

вивченн€ повед≥нки тварин ≥ людини. ¬ивчаючи зовн≥шн≥ про€ви емоц≥йних стан≥в людини, ƒарв≥н склав пор≥вн€льний опис ≥нстинкт≥в, властивих тваринам ≥ людин≥, ≥ зробив висновок про сп≥льн≥сть б≥олог≥чних основ повед≥нки людини ≥ тварин.

¬исновки ƒарв≥на були високо оц≥нен≥ ‘. ≈нгельсом, €кий в лист≥  . ћарксу писав, що, Ђ...вивчаючи пор≥вн€льну ф≥з≥олог≥ю, починаЇш в≥дчувати найб≥льше презирство до ≥деал≥стичного звеличенн€ людини над вс≥Їю ≥ншою зв≥риною. Ќа кожному кроц≥ натикаЇшс€ на щонайповн≥ший зб≥г будови людини з будовою решти ссавц≥в: у основних рисах цей зб≥г простираЇтьс€ ≥ на вс≥х хребетних ≥ нав≥ть Ч в скромн≥ш≥й форм≥ Ч на комахах, ракопод≥бних, черв'€к≥в ≥ т. д.ї. ƒе€к≥ досл≥дники, грунтуючись на дос€гненн€х вивченн€ рефлекторних механ≥зм≥в д≥€льност≥ спинного ≥ нижчих в≥дд≥л≥в головного мозку, виказували припущенн€ про рефлекторний характер роботи вищих в≥дд≥л≥в головного мозку (≤. ѕрохаска, “.-√. √ексл≥). ѕроте т≥льки ≤. ћ. —Їченов в своњй книз≥ Ђ–ефлекси головного мозкуї за€вив про настанн€ нового етапу у вивченн≥ функц≥й мозку.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-10-01; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 503 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

ѕобеда - это еще не все, все - это посто€нное желание побеждать. © ¬инс Ћомбарди
==> читать все изречени€...

1428 - | 1358 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.015 с.