Раціоналізація тижневих і річних режимів праці і відпочинку

 

Раціоналізація тижневих режимів праці і відпочинку значною мі­рою пов'язана з вирішенням питання змінності, організацією багатозмінної роботи і впровадженням відповідних графіків. Особливі труднощі виникають при організації нічних змін, оскільки праців­ники, зайняті в нічний час, недосипають, страдають від безсоння. Тому основними завданнями при розробці графіків змінності є:

• скорочення кількості нічних змін;

• зменшення чисельності працівників, які зайняті в нічних змінах;

• обмеження загальної тривалості роботи в нічний час;

• створення умов для нормальної роботи і відпочинку в нічну зміну.

Важливим питанням є правильне чергування роботи в денні і нічні зміни. При його вирішенні необхідно виходити із закономірностей добового ритму фізіологічних процесів людини.

Наукою встановлено, що фізіологічні функції людини протягом доби змінюються за відповідними закономірностями. Так, темпера­тура тіла, м'язова активність, лабільність зорового аналізатора, ро­бота серця, діяльність нервової системи та ін. в денні години підви­щуються, а в нічні — знижуються. З настанням темноти в корі го­ловного мозку переважають гальмівні процеси. Активізація діяль­ності вимагає значного напруження і збільшення затрат енергії.

Відповідно до фізіологічного ритму змінюється і працездатність І людини. В нічні години вона опускається до мінімуму. Тому в годи­ни найвищої працездатності (ранком і вдень) людина може виконати максимум роботи при мінімальних затратах енергії і мінімальній І втомі. Робота у вечірні години починається при певному накопиченні втоми, викликаної як активністю, так і побутовими наванта­женнями, а також на фоні зниження активності фізіологічних функ­цій, що зумовлює її меншу ефективність. Робота в нічні години, по­рушуючи біологічний ритм, вимагає від організму працівника перебудови добового стереотипу і викликає посилене напруження нервової системи.

В нічну зміну наприкінці роботи у працівників помічаються більш інтенсивні функціональні зрушення — зниження температури тіла, частоти пульсу, кров'яного тиску, збудливості рухового аналі­затора і центральної нервової системи порівняно з аналогічними зрушеннями під час роботи в денну і вечірню зміни. Встановлено також, що більш глибокі функціональні зрушення під впливом ро­боти в нічну зміну є причиною зниження опірності організму до простудних та виробниче зумовлених захворювань і спричиняють розвиток патологічних станів. Робота в нічну зміну характеризуєть­ся меншою продуктивністю і більшими фізіологічними затратами на одиницю продукції.

Таким чином, з фізіологічної і виробничої точок зору робота в нічний час є малоефективною, і там, де немає виробничої необхід­ності, вона недоцільна.

Робота в нічну зміну особливо негативно впливає на організм жінок і підлітків. Тому робота підлітків в нічну зміну законодавст­вом України заборонена.

Після роботи в нічний час відмічається сповільнення процесів відновлення фізіологічних функцій до нормального рівня.

В зв'язку з цим тривалість нічних змін скорочена на одну годину, а за роботу в нічну зміну нараховуються доплати до тарифної ставки.

Фізіологічного обгрунтування вимагає порядок чергування робочих змін. Він повинен відповідати природному добовому рит­му: ранок — вечір — ніч. За іншого чергування змін, наприклад, ранок — ніч — вечір, підвищується напруження організму праців­ника через протиприродний хід ритму перебудови динамічного сте­реотипу. Слід також мати на увазі, що перебудова деяких функцій на новий режим вимагає декількох тижнів. Тому людині порівняно легше відпрацювати одну чи дві нічні зміни, ніж п'ять чи шість під­ряд. Разом з тим щоденний перехід із зміни в зміну також є неспри­ятливим, оскільки призводить до надто частого порушення добового ритму фізіологічних функцій.

Основні вимоги до проектування тижневого режиму праці і від­починку зводяться:

• до дотримання встановленої законодавством тривалості часу роботи і відпочинку;

• забезпечення нормального ходу технологічних (виробничих) процесів;

• фізіологічне обгрунтованої і організаційно доцільної тривалості та черговості обідніх перерв;

• максимального скорочення кількості нічних змін;

• збільшення і раціонального використання позаробочого часу. Змінність роботи необхідно визначати не тільки, виходячи з виробничих потреб, а й з врахуванням закономірностей добової працездатності. Останнє особливо є важливим для встановлення часу початку і закінчення роботи, перерв на обід, відпочинок і сон. Закономірно, що найбільш сприятливим для сну є нічний час. При цьому тривалість сну повинна складати 7...8 год на добу. Виходячи з цього при одно- і двозмінному режимі роботу слід починати-в 8...9 год, при тризмінному — в 6...7 год. На перервних технологічних процесах доцільно організувати роботу в дві зміни. Нічні зміни можна використовувати для проведення ремонтних і профілактичних робіт.

Тривалість робочого тижня становить п'ять днів. Разом з тим, в І деяких галузях має місце шестиденний робочий тиждень. Праця І шість днів підряд є граничною, оскільки в наступні дні вона стає І втомливою і малопродуктивною.

Дводенний відпочинок сприяє кращому відновленню працездатності, хоча і сповільнює процес впрацювання в наступні дні. Тому в перший день робочого тижня необхідно застосовувати комплекс заходів для скорочення фази впрацювання. В інтересах справи необхідно максимально використовувати вівторок, середу, четвер, коли найвища продуктивність праці забезпечується при найменшій втомі.

При п'ятиденному робочому тижні, незалежно від режиму змін­ності, доцільно надавати два дні відпочинку підряд через рівномірну кількість робочих днів. У цьому випадку не порушується стійка працездатність, а відпочинок є більш ефективним.

Тривалість відпочинку між змінами разом з обідньою перервою повинна в два рази перевищувати тривалість часу роботи.

При багатозмінній роботі застосовуються різні графіки зміннос­ті, які відрізняються кількістю днів роботи в одну зміну, тривалістю І відпочинку при переході із зміни в зміну, порядком чергування змін. Графіки виходу на роботу встановлюються в залежності від ха­рактеру виробництва, кількості робочих змін, кількості бригад.

В неперервному виробничому процесі використовується графік, І який забезпечує роботу протягом всіх днів тижня. Бригада після п'яти днів роботи в першій зміні і одного вихідного дня виходить в нічну зміну. Тривалість відпочинку становить 56 годин. При пере­ході з нічної зміни у вечірню і з вечірньої в денну робітники мають по два вихідних дні підряд. Вихідні дні за цим графіком надаються бригадам в різні дні тижня. Існують й інші графіки змінності, засто­сування яких залежить від конкретних умов.

Так, в хімічній, нафтохімічній галузях промисловості, де має місце токсикологічний фактор, доцільним є графік змінності роботи опе­раторів з дводенним чергуванням. Після двох днів роботи у денну зміну і двох днів роботи у вечірню зміну працівникам надається дводенний відпочинок, після якого вони відпрацьовують дві нічні зміни з наступним дводенним відпочинком. При такому графіку пе­ріоди відпочинку подовжуються періодично від 16 до 72 годин, що сприяє підтриманню високого рівня працездатності операторів.

В деяких видах трудової діяльності застосовуються нестандартні режими праці і відпочинку. Одним з таких режимів є 12-годинна робоча зміна при нормальній тривалості робочого тижня. Він засто­совується переважно в операторських і диспетчерських професіях, якщо робота триває цілодобово. В цьому випадку після 12-годинної денної зміни працівникові надається добовий, а після такої ж нічної зміни — дводобовий відпочинок. В чотиридобовому циклі має місце одна денна і одна нічна зміна.

Ще одним різновидом нестандартних режимів є добові чергу­вання з правом сну при обслуговуванні автоматичних систем за умови, що воно не вимагає постійної участі працівника.

Для працівників сфери мистецтва застосовуються особливі ре­жими, за якими робочий день складається з двох періодів: основного у вечірні години і підготовчого з 11... 12 год до 14... 15 год.

Працівники управління мають так званий ненормований робочий день, тривалість якого може перевищувати 8 год.

Незначна частина працівників зайнята виключно в нічні години (ремонтні робітники міських видів транспорту).

При фізіологічному обгрунтуванні всіх цих режимів праці і від­починку необхідно враховувати загальну тривалість робочого тижня, робочої зміни, перерви на відпочинок (їх тривалість, частоту і умови), оптимальне чергування змін.

Річний режим праці і відпочинку передбачає раціональне чергу­вання роботи з періодами тривалого відпочинку. Тривалість щорічної відпустки для зняття у працівників накопиченої втоми встановлює­ться в законодавчому порядку, регулюється колективним договором і враховує важкість, складність та особливості умов роботи.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що таке режим праці і відпочинку та які критерії характеризу­ють його раціональність?

2. Основні вимоги та методичні підходи до розробки режимів праці і відпочинку.

3. Суть основних фізіологічних закономірностей, які покладені в основу розробки режимів праці і відпочинку.

14. Які методи застосовуються при встановленні часу на регламен­товані перерви на відпочинок? 5. Що таке активний відпочинок і який фізіологічний механізм лежить в його основі?

6. Яке значення має функціональна музика на виробництві?

7. Які основні напрямки раціоналізації тижневих і річних режимів праці і відпочинку?