Методика інтегральної бальної оцінки важкості праці

 

Практичне застосування методики оцінки важкості праці за інте­гральним критерієм функціонального стану організму працівника становить значні труднощі. Тому на основі встановлених емпірич­ним шляхом причинно-наслідкових залежностей між факторами трудового процесу і умов праці та функціональним станом організ­му працівника була розроблена методика інтегральної бальної оцінки важкості праці.

Для кількісної оцінки важкості праці використовується спеціальна «Карта умов праці на робочому місці». В ній, крім характеристики галузі, підприємства, цеху, професії, розряду роботи, типу організації виробництва, кількості робітників, у тому числі жінок, зайнятих на аналогічних роботах, міститься перелік санітарно-гігієнічних вироб­ничих умов і факторів трудового процесу. Найважливіші з них такі:

· маса вантажу, який піднімається або переміщується, кг;

· відстань переміщення вантажу, м;

· вантажообіг за зміну, кг • м;

· статичні навантаження, кгс/с;

· кількість рухів за годину (темп);

· кількість операцій за годину;

· кількість прийомів в операції;

· тривалість повторюваних операцій, с;

· робоча поза;

· змінність роботи;

· тривалість зосередження уваги, % до змінного робочого часу;

· кількість важливих об'єктів одночасного спостереження;

· кількість інформаційних сигналів за годину;

· інтелектуальне напруження;

· нервово-емоційне напруження;

· режим праці і відпочинку;

· ефективна еквівалентна температура повітря, яка враховує температуру, відносну вологість і швидкість повітря, °С;

· токсичні речовини, г/м³;

· промисловий пил, г/м³;

· вібрація, дБ;

· шум, дБ;

· ультразвук, дБ;

· інфрачервоне (теплове) випромінювання, ккал/см за хвилину;

· освітлення, лк.

Статичне навантаження визначають як добуток зусилля і часу його І підтримання при виконанні конкретної роботи. Потім всі величини за окремі відрізки часу підсумовують і отримують статичне наванта­ження за зміну. Обсяг динамічної роботи, кгс • м, що її виконує пра­цівник за кожний окремий відрізок часу, вираховують за формулою

де А — робота, кгс • м; Р — маса вантажу, кгс; Н — висота, на яку піднімається вантаж з вихідного положення, м; L — відстань, на яку переміщується вантаж по горизонталі, м; Н₁ — відстань, на яку опу­скається вантаж, м; К — коефіцієнт (дорівнює 6).

Потім підсумовують показники динамічної роботи за всі відрізки робочої зміни.

Кількість рухів, операцій, прийомів в операції, тривалість їх ви­конання і повторення встановлюють на основі хронометражних спостережень.

Щільність сигналів, що надходять за годину, вираховується шля­хом перемноження кількості повідомлень на кількість ознак інфор­мації. Наприклад, якщо кількість повідомлень за годину становить 60, а інформація, яка міститься в них, має 5 ознак, то щільність сиг­налів становить 300 (60 • 5).

Рівень інтелектуального та емоційного напруження встановлю­ється на основі експертних оцінок.

Фактичні показники елементів виробничого середовища встано­влюються шляхом безпосередніх вимірювань за допомогою відповід­ної апаратури.

Фактичні показники по всіх факторах трудового процесу і вироб­ничого середовища заносяться в «Карту» і переводяться в бали. Кож­ному елементу присвоюється бал від 1 до 6 залежно від кількісного його значення, що відповідає кількості категорій важкості праці. Для переведення фактичних показників у бали користуються спеціально розробленою таблицею критеріїв (9). Так, один бал отримують ті еле­менти, значення яких відповідають стандартам або нижчі від санітар­них норм і граничне допустимих рівнів (концентрацій); два бали — ті, які відповідають граничне допустимим рівням (концентраціям). Більш високі бали диференціюються в залежності від величини перевищення норми або кратності перевищення граничне допустимого рівня (кон­центрації"). Наприклад, трьома балами оцінюється шум, рівень якого на 5 дБ перевищує норму, а шістьма балами — при перевищенні норми на 10 дБ при одночасній дії вібрації. Якщо наявність токсичних речо­вин в 2,5 раза перевищує граничне допустиму концентрацію, то цей елемент оцінюється чотирма балами, а при перевищенні в 6 разів — шістьма балами. При встановленні бала фізичного динамічного і ста­тичного навантаження для жінок і працівників, старших 50 років, бе­реться 25—50% величин, наведених в таблиці (35% при разовому вантажі масою 10...15 кг, 50% — при вантажі вагою до 10 кг).

При інтегральній оцінці важкості праці враховуються тільки ті елементи, які формують певну категорію важкості на даному робо­чому місці. Такі елементи називають біологічно значущими. При цьому елемент оцінюється повним балом, якщо тривалість його дії (експозиція) становить від 90 до 100% часу восьмигодинної робочої зміни. При меншій експозиції оцінка елемента з врахуванням експо­зиції, балів, визначається за формулою:

де Х_макс — максимальна оцінка елемента при експозиції від 90 до 100% робочої зміни, балів; t_ел — час дії елемента в частках робочої зміни.

Біологічно значущі елементи, особливо провідний, тісно пов'язані з ключовими фізіологічними функціями, які властиві певним видам праці. Так, при фізичній важкій праці ключовими є обмінні процеси, діяльність серцево-судинної і дихальної системи, терморегуляція. Біологічно значущими елементами важкості праці виступають дина­мічні і статичні навантаження, мікроклімат, стан повітряного сере­довища виробничих приміщень. При розумовій праці ключовою є аналітико-синтетична функція центральної нервової системи, а біо­логічно значущими факторами важкості — кількість одночасно пе­рероблюваної інформації, її новизна, складність переробки і необ­хідність запам'ятовування, емоційне напруження.

Для операторської праці ключовими є функції аналізаторів, а значущими елементами важкості — сила сигналів, ступінь їх розпі­знавання і щільність, складність інформації, емоційне напруження, випромінювання.

Після оцінки кожного елемента в балах розраховується середній бал як середньоарифметична величина. При цьому, якщо на робочому місці є елементи, які отримали оцінку від трьох до шести балів, то ті І елементи, які оцінені в один і два бали на цьому робочому місці, не враховуються, оскільки вони не беруть участі в формуванні підви-I їденої категорії важкості праці..Ці елементи створюють нормальні І умови життєдіяльності організму працівника. Якщо на робочому міс-(ці всі елементи оцінені одним і двома балами, то розрахунки прово-I дяться для встановлення першої чи другої категорії важкості.

При наявності на робочому місці екстремальних елементів, зна-I чення яких з врахуванням експозиції коливаються в межах від 4,1 до 6 балів, в розрахунках інтегрального показника важкості праці вра­ховуються тільки ці елементи, оскільки саме вони формують дуже високі категорії важкості.

Існує два методи розрахунку інтегрального показника важкості І праці по елементах трудового процесу і виробничого середовища.

Перший метод базується на врахуванні визначального, «провід-I ного» елемента, який має найвищий бал, і пропорційного до своєї І бальної оцінки впливу додаткових елементів. Інтегральний показник важкості праці, балів:

де Х_в — визначальний елемент, який отримав найвищу оцінку, балів; X — середня арифметична суми всіх інших біологічно значущих елементів без Х_в, балів.

За другим методом інтегральний показник важкості праці вра­ховує всі біологічно значущі елементи і вираховується за емпіричною формулою:

І_в= 19,7х -1,6х²,

де х— середня арифметична суми всіх біологічно значущих еле­ментів, балів.

Першій категорії важкості відповідає інтегральний показник до 18 балів; другій — від 19 до 33; третій — від 34 до 45; четвертій — ^; від 46 до 53; п'ятій — від 54 до 59; шостій — від 59,1 до 60 балів.

На практиці можливе підвищення важкості на одну категорію, якщо на працівника одночасно діють два або більше несприятливих елементи з оцінкою 4, 5 і 6 балів протягом більш як 90% часу робо­чої зміни.

Зниження важкості на одну категорію дозволяється за умови, коли І на робочому місці всі елементи, крім одного, сприятливі, а дія цього і несприятливого елемента триває менше 80% часу робочої зміни. І Крім того, враховується відсутність впродовж декількох років виробничо зумовлених та професійних захворювань працівників, зайнятих на аналогічних робочих місцях.

Між важкістю праці і втомою працівника існує залежність, яка виражається рівнянням:

де В — показник втоми, відн. одиниць; 15,6 і 0,64 — коефіцієнти регресії.

Знаючи показник важкості праці і показник втоми, можна обчис­лити працездатність за конкретних умов праці:

Чим вища категорія важкості праці, тим більша втома і менша працездатність. Остання впливає на продуктивність праці, хоча ця залежність не є прямолінійною.

Експериментальне було встановлено, що підвищення продуктив­ності праці на одиницю приросту працездатності знаходиться в ме­жах 0,15—0,4 і становить в середньому 0,2.

Можливе підвищення продуктивності праці, %, за рахунок під­вищення працездатності можна визначити за формулою

Р₁ — показник працездатності до покращання умов праці, відн. оди­ниць; Р₂ — показник працездатності після покращання умов праці і зниження категорії важкості, відн. одиниць; 0,2 — коефіцієнт, який враховує частку підвищення продуктивності праці в зв'язку з під­вищенням працездатності.

Скорочення важкості праці і покращання умов виробничого се­редовища є одним з важливих резервів підвищення продуктивності праці, фактором підвищення працездатності і збереження здоров'я працівників.