Історія розвитку венчурного підприємництва

Lecture. Тopic 7. Venture enterprise

1. The essence of venture enterprise.

2. Venture enterprise development history.

3. Types of venture enterprises.

4. Venture financing.

Історія розвитку венчурного підприємництва.

Характеризуючи обставини, за яких венчури отримують стимул до бурхливого розвитку, найбільш доцільно було б розглянути приклад США як країни, у якій венчурне фінансування зародилося (орієнтовно із 40-х років минулого сторіччя) та наразі розвинене найбільшою мірою порівняно з іншими країнами, оскільки у країнах ЄС та у Японії провідна роль у фінансуванні інноваційних компаній належить банкам.

1) Отже, першим стимулом до появи венчурних фірм стала т. зв. “холодна війна” країн капіталістичного світу із країнами Варшавського блоку та викликана нею “гонка озброєнь”, що спричинило до того, що розроблення нових зразків зброї стало одним із найбільш прибуткових видів бізнесу. Важко не провести паралель із сучасною Україною, яка, хоча і є країною позаблоковою та мирною, володіє дійсно колосальним потенціалом у галузі озброєнь. Мова про досягнення у авіації (завод “Авіант”, “Моторсіч”), бронетехніці (завод ім. Малишева), ракетобудуванні (“Південмаш”), стрілецьких озброєнь (Луганський завод боєприпасів, підприємство “Форт” та ін.), військовому суднобудуванні (верфі Миколаєва та Херсона) та багатьох інших напрямів.

Поточна геополітична ситуація у світі, коли відбувається переділ сфер впливу та гегемонія США зазнає тиску із боку таких країн, як Китай, Росія, Індія, призводить до того, що існуючі на міждержавному рівні системи безпеки, втрачають свою актуальність. Це змушує країни, що опинилися у зоні зіткнення інтересів наддержав, нарощувати обсяги озброєння.

2) Наступний період у розвитку венчурного підприємництва припав на 70-ті роки ХХ століття, коли США переживали гостру кризу, викликану двома основними факторами: різким зростанням цін на енергоносії, що було викликано зовнішньополітичними обставинами та внутрішніми проблемами, насамперед пов’язаними із старінням виробничих фондів та зниженням ефективності виробництва (цікавий факт: ефективність виробництва у США у 70-х рр. ХХ століття поступалася його ефективності у 60-х). Це зумовило гостру необхідність у тому, щоб в якийсь спосіб знизити собівартість виробництва. Саме тут венчури і проявили себе із найкращої сторони, проводячи дослідження і комерціалізуючи винаходи ефективніше, ніж великі корпорації. Цілком очевидно, що сучасна Україна постала перед ідентичними проблемами: постійне зростання ціни на енергоносії обумовлює скорочення рентабельності та зниження конкурентоспроможності внаслідок вимушеного зростання собівартості за основними вітчизняними експортними товарами: продукцією металургійного та хімічного комплексів. Разом із тим фізичне старіння виробничих фондів додається до низької продуктивності праці, створюючи ситуацію, з одного боку, здавалося б, невтішну, а з іншого, – хороші стартові позиції для докорінної перебудови української економічної системи на інноваційній основі, адже тут ідеться не лише про усвідомлення урядом її економічної доцільності на перспективу, а й про нагальну необхідність такої перебудови, викликаної ринковими чинниками, що вже просто “не залишає шляхів до відступу” українському бізнесу. Отже, як і посткризове десятиріччя середини 1970-х – середини 1980-х років для країн Заходу стало періодом бурхливої структурної перебудови економік та вирішення перерахованих вище проблем шляхом запровадження нового технологічного базису, що ґрунтується на принципах ресурсозаощадження та максимально широкого застосування на виробництвах електроніки, кінець першого десятиріччя ІІІ тисячоліття має усі передумови стати прологом в інноваційному розвитку України.

3) Ще одним чинником, що значною мірою сприяв поширенню венчурної форми фінансування інновацій, стало погіршення умов фінансування корпорацій. По-перше, виникли проблеми із їх фінансуванням через кредитну систему, оскільки кредитна система характеризувалася на той період порівняно високою та нестабільною процентною ставкою, високим темпом інфляції, кризою сектору державних фінансів. Це нагадує українську банківську систему із її надзвичайно високою платою за користування кредитом, нестабільною процентною ставкою (часто банк залишає за собою право переглядати її розмір у бік підвищення) та невеликими термінами кредитування (тоді як венчур досить часто – це “довгі” гроші). Усе це супроводжується напрочуд високим темпом інфляції, який деякі експерти оцінюють у розмірі близько 3 % на рік, а також нестабільним курсом національної валюти. По-друге, приблизно наприкінці 1970-х років значно погіршилися і умови залучення корпораціями фінансування на ринках капіталів. Фондові ринки переживали скрутні часи, що позначилося і на індексах бірж, і на курсі акцій окремих компаній. Отже, більшість компаній США позбавилися можливості використовувати фондові ринки як джерело т. зв. “довгих” грошей і користуватися своєю представленістю на основних фінансових майданчиках як запорукою отримання коштів.

Якщо подивитися на ситуацію із ринком українських цінних паперів, то важко не зауважити глибоку кризу, яку багато хто пов’язує із кризою банківського сектору, іпотечного ринку, загальною нестабільністю економіки. Отже, сучасні українські підприємства, як і американські 30 років тому мають істотні труднощі із залученням коштів на фондових ринках шляхом розміщення своїх цінних паперів.

4) Ще один чинник, що сприяв поширенню технології венчурного фінансування, є інфраструктурним. Адже венчурний капітал за своєю суттю є капіталом-“диверсифікантом”, оскільки він заповнює ті ніші, використовує ті “вікна можливостей”, які залишаються на ниві інноваційної діяльності після крупних корпорацій, інвестуючи або у невеликі, зазвичай, молоді, компанії, або й узагалі у т. зв. стартапи, тобто щойно засновані для реалізації певного проекту фірми. Відповідно молоді підприємства не мають інфраструктурної бази для здійснення своїх досліджень, що може поставити крапку на теоретично дуже перспективному проекті. У США виходом із ситуації для венчурів стала поява та зростання кількості об’єктів, передусім виробничо-технологічної інфраструктури: у 50-х роках ХХ сторіччя в районі міста Сан-Франциско з’являється тепер уже широковідома “Силіконова долина”, заснована компанією “Локхід”, якій на той момент потрібен був майданчик для розроблення та випробування балістичних ракет. Із плином часу на зведеному майданчику було сконцентровно значну кількість підприємств, дослідницьких центрів, консультаційних і сервісних фірм, венчурних компаній, насамперед в галузі електронно-комп’ютерних виробництв. “Силіконова долина” започаткувала нову модель інноваційних структур типу технополісу і науково-технологічного парку. Показником, що опосередковано ілюструє результати діяльності венчурних фондів у США, є успішність високотехнологічних компаній – відомо, що у США 40 зі 100 найкрупніших компаній працюють у галузі високих технологій, а з-поміж 50 найприбутковіших компаній 20 представляють високотехнологічні галузі. Такі відомі компанії, як Microsoft, Intel, Lotus, Apple, значною мірою завдячують своєму успіху саме венчурному капіталу.