ПОЛЕМІКА щодо арійських стандартів

Ось уже кілька років у інформаційному просторі України діє журнал “Перехід-ІV”. На самому початку, заявивши себе журналом нової української еліти, це видання активно пропагувало арійські ідеї. На жаль, редколегія часопису виявилася непослідовною, зациклившись на ідеї “четвертого пришестя спасителя”. Принципове небажання бачити юдейське коріння християнства зводить нанівець і спроби критичного осмислення проблем єврейства, яке іноді проскакує на сторінках часопису. Така нещирість редколегії, на нашу думку, лише вводить в оману довірливих читачів. Подаємо відгук Галини Лозко на статтю Ігоря Каганця “Мистецтво Золотої Ери”, який “Перехід-IV” так і не наважився надрукувати. Шановний п. Ігор Каганець! Ваша стаття присвячена новому мистецтву, яке має прийти на зміну старому. Воно повинно вироблятися на нових парадигмах, які Ви пропонуєте, грунтуючись на працях Пітирима Сорокіна. Як видно вже з епіграфа, П.Сорокін чи не вперше застосовує термін “ідеаційна культура майбутнього”. Вам напевно імпонує його наукоподібний стиль. Може свого часу шановний П.Сорокін, і висловлював досить нестандартні думки, одначе класифікації його дуже туманні й сьогодні ідейно застарілі. Нині, коли наше суспільство стоїть над прірвою небуття, воно здатне сприйняти лише чітке й логічне слово правди – своєрідну “команду” до національного порятунку, від якої залежить: або стати на твердий грунт з Рідними Богами, або полетіти у прірву разом із розіп’ятим Ісусом. У Вашій статті поділ на три головні форми чи “надсистеми” інтегрованої культури, з мого погляду, виглядає нелогічно: ідеаційне, ідеалістичне та чуттєве, які нібито перебувають у невпинній циклічній змінюваності на рівні великих епох у житті людства. По-перше, навряд чи навіть професійному філософу цілком зрозуміла різниця між ідейним, ідеальним, ідеалістичним та ідеаційним. Згадаймо, як довго і безплідно філософи й теологи сперечаються про духове, духовне і душевне, так само, як про душу, дух і духів. По-друге, Ви, слідом за П.Сорокіним, пояснюєте форми інтегрованої культури так: 1) ідеаційне як надчуттєва реальність (ототожнюється з царством Бога, ангелів, святих і грішників, очевидно за християнською парадигмою), 2) ідеалістична як чуттєво-надчуттєва, і 3) власне чуттєва (яка розглядається, вочевидь, як найнижча, вільна від релігії й моралі). Не вдаючись до докладного аналізу характеристик кожної з цих форм, можу Вам сповістити, як обурювала рідновірів-язичників кабінетна класифікація слов’янського пантеону на “нижчих” і “вищих”, “чуттєво-надчуттєвих” духів і демонів та трансцендентного Бога, нав’язувана офіційною філософією. Але навіщо марно ламати списи? Арійська світоглядна концепція, кажучи мовою філософії, полягає в гармонійному поєднанні духовного та фізичного, чи ідеального й матеріального, або, висловлюючись мовою точних наук – плюса і мінуса. В давній нашій релігії, як Вам відомо, це Білобог і Чорнобог. Природне завжди цінніше від штучного – це аксіома. Згідно законів природи, враховуючи й еволюційні, кожна людина завжди має як духовні (ідейні, ідеальні, ідеалістичні і т.д.), так і фізичні (фізіологічні, матеріальні, чуттєві) потреби, хіба що кожному індивіду вони притаманні в неоднакових пропорціях. Зрештою, чуттєвість – це природне пізнання об’єкта з допомогою органів чуття. На мою думку, людські почуття (як духовні, так і фізичні) ніяким циклам, окрім природних (день – ніч: діяльність – сон) не підлягають. Тим більше, вони не можуть бути притаманні одночасно цілим суспільствам або епохам, в силу своєї індивідуальної зумовленості (кожному індивіду властиві різні ступені кожного із згаданих типів відчуттів, окрім другого). Другий, виділений Вами тип (хоча по-суті – він мав би бути третім “зайвим”), на мою думку, просто не існує, бо він зазначений як поєднання ідеаційного та чуттєвого, але чомусь (?!) названий ідеалістичним. Ось де криється вся неспроможність подібної класифікації. Тип – це зразковий таксон споріднених класів. Суміш класів – це лише сурогат, але не окремий тип (мимоволі згадується булгаківський афоризм про “першу свіжість”, яка одночасно є й останньою). Нема спорідненості – нема й типу. Таким чином, Ви разом із П.Сорокіним поєднали в “систему” одиниці різного таксономічного рівня. Мало того, ця класифікація ще й розглядається нібито як закономірність соціокультурної динаміки. Для критеріїв сприйняття і творення мистецтва, на мою думку, логічніше було б виділити інші типи й іншу циклічність: локальне і глобальне, які можна і треба розглядати за арійськими стандартами. Ви ж назвались “грибом” (тобто арійською елітою), то чому не хочете вкладатися в “кошик” арійських стандартів? Чи Вам в арійській системі цінностей імпонує лише прагнення до ієрархії (особливо її елітарне становище), а релігійна арійська парадигма залишається непотрібною? Але ж тоді Ваш світогляд також не становить цілісного типу – арійська ієрархія не вкладається в прокрустове ложе юдео-християнського монотеїзму! Локальне (місцеве, етнічне, рідне) спрямоване на зміцнення свого власного місця на Землі, наснажене глибоким почуттям самодостатності своєї расової цінності, і вороже до прийняття та нав’язування йому чужих ціннісних критеріїв як духовного, так і фізичного типу (фактична дезинтеграція – розділення за расово-етнічним принципом). Глобальне (всеземне, інтернаціональне, нерідне – у Вас інтегроване) має неухильну здатність до експансії в світ, спричинену відчуттям своєї расової ущербності і намаганням покращити свій расовий генотип. У зв’язку з цим використовується безпрецедетна нахабна здатність до привласнення духовних і матеральних здобутків інших народів та інтерпретація їх через свій спотворений світогляд. Глобальне має свої корені в семітському стандарті. Таким чином, циклічність зміни мистецьких форм залежить лише від домінування в суспільстві тих чи інших расових чинників, а форми відчуття мистецтва залежатимуть від того, в чиїх руках знаходитимуться заклади виховання майбутніх поколінь, мистецькі навчальні інститути та майданчики, а також розгалужена система ЗМІ. Для того, щоб узяти їх в арійські руки слід озброїти народ чистим арійським світоглядом, з допомогою якого семітський стандарт вже перестане сприйматися народом як стандарт, але сприйматиметься лише як відхилення від норми, збочення від арійської моралі. Чи вмієте Ви самі розрізняти чистий стандарт від еклектичної суміші, яку чомусь вважаєте “синтезом” та ще й “вищого рівня”? Адже до системи семітських стандартів належить також і згадувана Вами парадигма трансцендентного (надприроднього), яке Ви, без жодного сумніву, відносите до ідеатичного типу, і якого за арійським стандартом просто не існує, бо в світі нема нічого надприродного (теж аксіома). Арійські Боги й Богині ѕ це закони природи, Вони розлиті у Всесвіті й присутні у своїх творіннях – як окремих людях, так і в цілих етносах. Природна арійська релігія завжди політеїстична й пантеїстична. Арійські стандарти відображають як чоловічу, так і жіночу сутність природи, тому Боги і Богині становлять собою нерозривну єдність світу.

Семіти ж викинули зі свого арсеналу жіночу сутність природи (назвали жінку “сосудом диявольським”), перетворили юдейський, а слідом за ним християнський і мусульманський монотеїзм на якийсь гомосексуальний стандарт, і прагнуть нав’язати його цілому світові. Для цього вони кожну чисту ідею спрямовують в русло свого лівобічного юдейського мислення. Скільки живих плідних ідей, творів, митців, і навіть держав зникло з лиця землі через їхнє примітивне покалічення, через цілеспрямоване запрограмоване знищення, підміну справжнього сурогатом. Підміна цінностей – найбільше зло, заподіяне арійцям семітською антикультурою і масовим тиражуванням її зразків. Щоб зрозуміти сутність Епохи глобальної підміни ціннісних стандартів, слід створити новітні програми порятунку Білого світу, які б грунтувалися на родових традиціях, і впроваджувати їх, починаючи від Інституту сім’ї, пологового будинку, дитячого садочка, школи і вузу – в кожному куточку арійського соціуму. Це стосується насамперед родових систем виховання, расової гігієни, які, безумовно включають і расово чисте мистецтво, як високого релігійно-обрядового гатунку, так і побутового чуттєво-естетичного (і те й друге необхідне, і може побутувати як в середовищі всього соціуму в різні епохи, так і мирно уживатися в кожному індивіді залежно від його конкретних потреб). Арійцям відомо, що етнічна чистота мистецтва прямопропорційна чистоті раси. Якщо журнал “Перехід-IV” проголошує боротьбу за арійські стандарти, то до чого тут Ісус Христос (нав’язаний нашим народам юдейський труп!), яким Ви й інші автори часопису завершуєте майже кожну свою статтю? Що це: неспроможність відсіяти зерно від полови, чи фінансова заангажованість, чи расова нечистоплотність, чи просто примітивний страх (?!) виявити свої справжні погляди перед своїм рідним, але обдуреним народом? Дайте відповідь хоча б собі самому: чи може Ваш часопис зайняти місце в Правій ніші національного порятунку, реанімуючи ліві ідеологеми, накинуті нашому народові в минулому тисячолітті “рівноапостольним” князем-зрадником? Не уподібнюйтесь до тих жабок, які й досі киплять у християнському окропі (Ваша ж міфологема!). Вже давно пора вискочити! А покищо вся та еклектична суміш ідей, концепцій, міфологем, догм свідчить про високий ступінь хаотичності, який Ваша шановна редколегія, без сумніву, визнає в якості “експериментального зразка (діючого прототипу, чернетки) та його випробування в екстремальних умовах”. Тоді, за Вашою ж логікою, кризове випробування має просто знищити всю Вашу працю. І на цей раз, вже мабуть не за Вашою логікою, відбудеться “масове тиражування” іншої повноцінної моделі, яка вже була, є і буде – моделі завжди існуючого арійського расово-етнічного стандарту! Бо такий закон циклічності – Вічного Повернення Золотої Ери! Хай буде! З повагою, Галина Лозко