Осіння втеча
О, як люблю тебе я, осінь, Найзагадковіша пора. У далечінь думки заносять Й рука прикута до пера. Дощем краплини знов стукочуть, Дахівки прагнучи розбить. Немовби щось сказати хочуть, Та людям складно зрозуміть... Палахкотить барвистий килим, Птахи з собою кличуть в путь. Так хочеться полинуть з ними Й буденні клопоти забуть! Далеко так кудись податись, Щоб не помітив це ніхто. І щоб ніхто не здогадався, Куди спрямоване крило. Чи з Перелесником зустрітись І взяти любощі з долонь, З Купайлом десь погомоніти, Священний ловлячи вогонь? Дух Предків, може, перестріти? Він спокій принесе і лад Й розкаже, як на світі жити… Тоді вже можна і назад…
3. 12. 2000 р.
Буй-Тур
Міцний Буй-Typ мені наснився, Блакитноокий, із мечем... Навколо поле колоситься, Летять лелеки десь ключем... Манить до нього запах волі Й сталева сила у очах. Гарцює кінь – неначе долю Весь час тримає на плечах. Сказав, що ми – непереможні, Земля й Боги – святе для нас. По духу й крові – арій кожен. Доведемо це ще не раз. Він був, неначе охорона, Але поки один стояв. Гукнув, що нас вже – міліони. Кінь заіржав – і... слід пропав. Міцний Буй-Typ мені наснився...
4. 01. 2002 р.
Сильнiшiй половинi
Я – жінка. Щоб ви це знали. Створив мене Бог такою. Я хочу, щоб ви пам’ятали: Я завжди буду собою!
Я – жінка. Ніхто з вас не може Творити такі, як я, дива. І успіх у справі кожній Мені, як нікому, властивий.
Я – жінка. Я можу більше, Ніж ви собі уявили. І зроблю за вас не гірше – Не мало у мене сили.
Я – жінка. Я вам подарую Усмішку, кохання, чарівність. Але в той же час закарбую: Що я – не сама лиш наївність.
Я – жінка. Ніякі накази Не зроблять мене рабою. Я хочу жити в повазі. Я хочу бути собою!
Я – жінка. Без мене вам важко В житті щось корисне утнути. Лиш я, наче вранішня пташка, Спроможна вас надихнути.
Я – жінка. Від мене залежить Ваш завтрашній бій на світанку. Я витерплю все, як належить. Спокійно спіть аж до ранку.
Я – жінка. Лише мені дбно Продовжити рід наш арійський. Я буду боротися з вами За правду й ідею вкраїнську!
Я – жінка!..
12. 04. 1999 р.
Ти – воїн
“Ти – воїн” – світанок. Покликання вище. А вечір – зі мною. Бо я – лиш кохана. А навколо вітер лише буйний свище Й несе Перемогу, здобуту у ранах. Мені ти відкриєш пропалену душу, Як прийдеш з походу, тримаючи Славу. Загою я рани коханому мужу. Як Сонце зійде, тебе знову не стане. Я буду молитись за тебе і брата. Хай батько Сварог освятить Перемогу. З малого віконця почуєш ти: “Тату!” В майбутньому буде міцна допомога. Якщо пощастить нам... Одвічна залежність. Ти підеш до Сонця. Я лишуся з сином. З любов’ю стерплю цю військову безмежність: Життя його також належить Вкраїні. “Ти – воїн” – світанок. Покликання вище. А вечір – зі мною. Бо я – лиш кохана. А навколо вітер лише буйний свище Й несе Перемогу, здобуту боями.
7. 07. 1999 р.
