12.1. Робота з реставрації музейних предметів і колекцій має виконуватись атестованими фахівцями-реставраторами Національного науково-дослідного реставраційного центру України, інших реставраційних установ, реставраційних відділів музеїв й окремими штатними та позаштатними реставраторами.
12.2. У романо-германській та українській традиціях реставрація включає усі види робіт, спрямованих, насамперед, на збереження пам’ятки історії та мистецтва (консервація), а також виявлення її автентичних частин (розкриття) та повернення їй естетичних якостей (доповнення).
12.3. У спеціалізованих реставраційних установах та музеях (незалежно від їх типу), в яких існують реставраційні відділи або штатні реставратори (незалежно від їх чисельності), мають бути створені спеціальні реставраційні ради, які очолюють заступник директора з наукової (обліково-охоронної) роботи або головний зберігач.
До складу наукової ради входять реставратори, мистецтвознавці, фахівці з технологічних досліджень.
У спеціалізованих реставраційних установах та великих музеях не менше 50 % складу реставраційної ради мають становити кваліфіковані фахівці-реставратори з даної групи предметів (станковий живопис, графіка, документи тощо).
У музеях з єдиним штатним реставратором до складу ради музею запрошують з інших установ фахівців-реставраторів не менше двох осіб. У такому разі засідання реставраційної ради має відбуватися не менше ніж один раз на рік.
Виконання будь-яких реставраційних заходів (крім термінових, невиконання яких загрожує предмету руйнуванням) без попереднього їх затвердження реставраційною радою є неприпустимим.
Право контролю за функціонуванням реставраційної ради та здійсненням реставрації в установах України має Міністерство культури і туризму України, а також створена при ньому Комісія з атестації художників-реставраторів України.
Положення про реставраційну раду та її склад затверджує директор установи (музею) за поданням заступника директора з наукової роботи, головного зберігача та завідувача реставраційного відділу (майстерні) музею.
Реставраційні ради є дорадчими органами. До кола їх завдань входять: розгляд та обговорення заходів з консервації та реставрації музейних предметів і колекцій, річних планів робіт, методів реставрації, висновків про якість виконання реставраційних робіт, рекомендацій щодо експонування та перевезення пам’яток, атестації реставраторів тощо.
У великих музеях реставраційна рада організовує з числа своїх членів реставраційні секції з окремих груп предметів (живопис, графіка, ужиткове мистецтво тощо). У такому разі секції беруть на себе функції реставраційної ради щодо розв’язання практичних завдань реставрації відповідної групи предметів.
Указівки та рекомендації реставраційної ради та її секцій є обов’язковими для працівників реставраційних установ та відділів.
Протоколи реставраційної ради та секцій повинні мати підписи всіх осіб, що були присутні на засіданні.
Рішення реставраційної ради набирають чинності після їх затвердження директором.
12.4. Для розгляду найбільш складних реставраційних питань – застосуванням нових технологічних рішень щодо видалення з предмета пізніших доповнень проекти відтворення зовнішнього вигляду предмета, який має значні втрати та інших – створюється розширена реставраційна рада із залученням авторитетних фахівців з питань історії та культури і реставрації.
Персональний склад розширених реставраційних рад затверджується вищою установою відповідно до підпорядкування музею або реставраційної майстерні.
12.5. Пропозиції з реставрації, які викликають сумніви з точки зору їх обґрунтованості в окремих членів ради, підлягають розгляду на засіданні розширеної реставраційної ради. У разі відсутності в музеї такої ради спірне питання передається на розгляд розширеної реставраційної ради одного з центральних музеїв або спеціалізованих установ.
12.6. Консервація або реставрація музейних цінностей можуть проводитися тільки апробованими методами і матеріалами, які пройшли експериментальну та практичну перевірку протягом тривалого часу в Національному науково-дослідному реставраційному центрі України, та які затверджені реставраційною радою цієї установи, і рекомендовані для практичної роботи.
12.7. Реставраційні роботи, які пов’язані з видаленням з музейного предмета пізніших нашарувань та доповнень, дозволяються лише за умов забезпечення необхідних оптичних, фізико-хімічних, техніко-технологічних досліджень у залежності від конкретного характеру реставраційної роботи.
12.8. Реставраційні відділи (майстерні), а також окремі штатні реставратори музею повинні вести систематичний ретельний документальний облік проведених ними реставраційних робіт (у спеціальних паспортах, журналах і протоколах з реставрації). Документація про стан музейних предметів підписується реставратором та завідувачем реставраційної майстерні.
Паспорт реставрації є основним робочим та звітним документом з реставраційних робіт в усіх групах рухомих пам’яток культури, що входять до Музейного фонду України. У ньому фіксуються стан пам’ятки до початку робіт з дослідження та реставрації, всі їх етапи та результати.
Паспорт оформлюється в обов’язковому порядку при надходженні предмета на реставрацію в спеціалізовану реставраційну установу й заповнюється відповідальним виконавцем протягом усього процесу його дослідження та реставрації.
Без паспорта (але з обов’язковим оформленням затвердженого реставраційного протоколу або акта) можуть проводитись тільки роботи, що виконуються безпосередньо в місці зберігання предмета (музеї) – переважно нескладні або середньої складності, що відповідають кваліфікаційним характеристикам реставраторів ІІІ та ІІ категорій і складні роботи, що відповідають І та вищій категоріям, але за умови мінімального обсягу реставраційних втручань та проведення необхідної фотофіксації.
Усі відповідальні складні реставраційні роботи мають обов’язково супроводжуватися фотографуванням предмета перед, у процесі та після реставрації.
Фотознімками повністю фіксують реставраційні роботи та всі суттєві зміни предмета, зокрема, давати повне уявлення про видалені пізні (неавторські) частини.
12.9. Протоколи, акти, фотографії та інші документи, які фіксують стан предметів та їх реставрацію, повинні реєструватися у спеціальних книгах реєстрації документів реставраційних робіт. Кожний протокол, акт та інші документи датуються, нумеруються та підшиваються в окрему папку.
12.10. У музеях, що мають реставраційні відділи (майстерні), їх завідувачі підпорядковані головному зберігачу.
12.11. Завідувач відділу реставрації складає календарний план реставраційних робіт на кожний квартал та рік. При цьому послідовність реставрації пам’яток установлюється з урахуванням їх стану і музейного значення. Річний план реставрації затверджується у встановленому порядку. Квартальні плани реставраційних робіт складаються на підставі затвердженого річного плану.
12.12. Завідувач реставраційного відділу музею складає заявки на матеріали, інструменти й обладнання для реставраційних робіт.
12.13. Реставраційні відділи (майстерні), а також окремі штатні реставратори музею разом із зберігачем систематично оглядають предмети, звертаючи особливу увагу на ті з них, що є особливо чутливими до мінливості температурно-воложистого режиму, а також із світло-, термо-, вологонестійких матеріалів (папір, дерево, тканини, віск тощо). При цьому стан збереження фіксується у спеціальних актах, паспортах, картотеці або журналах.
Усі дефекти детально фіксуються у цих документах, при цьому зазначаються причини їх появи та черговість (терміни) реставраційних робіт.
Календарні плани огляду музейних предметів складаються з урахуванням їх специфіки та умов зберігання і з таким розрахунком, щоб забезпечити збереження всіх музейних предметів.
12.14. У музеях, де відсутні штатні реставратори, систематично (не менше одного разу на рік) огляди стану збереження повинні проводитись комісіями у складі: завідувача відділу (у відповідності з групою пам’яток), матеріально відповідального зберігача, кваліфікованого реставратора даної групи пам’яток, запрошеного з іншої установи, з обов’язковою участю головного зберігача фондів, а в особливо складних випадках – і директора.
12.15. Реставраційні відділи повідомляють головного зберігача фондів про випадки виявлення псування чи неправильного зберігання музейних предметів.
12.16. Завідувачі реставраційних відділів, а також окремі штатні реставратори несуть відповідальність за несвоєчасне застосування реставраційних заходів, що призвело до псування чи руйнування предмета.
12.17. Приймання предметів реставраційним відділом з інших відділів музею на реставрацію та повернення їх після реставрації мають проводитися за актами приймання і повернення їх з детальним описом: при прийманні – пошкоджень музейного предмета, що потребують реставраційного втручання при поверненні – проведених реставраційних заходів щодо даної пам’ятки з посиланням на номер і дату реставраційного протоколу.
Акти передачі повинні візуватися головним зберігачем фондів і затверджуватись директором.
Облік і збереження музейних предметів у реставраційних відділах музею та інших реставраційних установах Міністерства культури і туризму України здійснюються на підставі цієї Інструкції.
12.18. Реставратор самостійно виконує лише ті процеси, які відповідають категорії, присвоєної Комісією з атестації художників-реставраторів України (за наявності диплома реставраційного відділення вищого або середнього спеціального учбового закладу допуску, наданого йому в результаті стажування). Зазначені документи передбачають певні консерваційні та реставраційні процеси, які реставратор має право виконувати самостійно. Процеси, не зазначені в цих документах, реставратор виконує лише під керівництвом кваліфікованого фахівця.
Керівники та працівники спеціалізованої реставраційної установи, що рекомендували доручити реставратору самостійне виконання реставраційної роботи, несуть відповідальність за свою рекомендацію за умови її неухильного виконання самим реставратором і адміністрацією музею.
12.19. Реставраторам, які мають професійні знання і практичний досвід, що необхідні для виконання певних робіт з реставрації, рішенням Комісії з атестації художників-реставраторів України надається кваліфікаційна категорія.
Конкретний перелік робіт з реставрації музейних предметів доручається реставратору для самостійного виконання та визначається присудженою йому кваліфікаційною категорією і кваліфікаційними характеристиками реставраторів, що затверджені Міністерством культури і туризму України.
12.20. Дирекція музею або реставраційної установи не має права доручати реставратору виконання складних реставраційних робіт, які не передбачені його кваліфікаційною характеристикою, наданою після атестації, або рекомендацією, яка одержана ним після чергового стажування.
12.21. В установах, що мають у своїх штатах атестованих реставраторів вищої кваліфікації та І категорії, на останніх покладається керівництво роботою менш кваліфікованих або неатестованих реставраторів, які працюють за такою самою спеціалізацією.
Конкретний характер реставраційних робіт, які може виконувати реставратор під керівництвом більш кваліфікованого фахівця, визначається останнім.
12.22. Усі роботи, що проводяться під керівництвом реставратора вищої кваліфікації або І категорії, виконуються під його безпосереднім спостереженням і під його особисту відповідальність. Керівник має право відмовитись від керівництва роботою некваліфікованого виконавця за умови недостатньої професійної підготовки останнього або виявлення несумлінного ставлення до дорученої справи.
12.23. Навчання реставраторів-початківців, що мають стаж роботи менше одного року проводиться тільки на навчальному матеріалі, що не має музейного значення.
Виконання реставраційних робіт на музейних пам’ятках можливе лише після отриманого реставратором необхідного досвіду (протягом не менше одного року).
12.24. На кожну реставровану музейну пам’ятку реставратор складає проект реставраційного завдання із зазначенням усіх операцій (процесів) у їх послідовності, а також рецептур і матеріалів. Реставраційне завдання затверджується реставраційною радою та директором музею.
12.25. Екстрені протиаварійні консерваційні роботи, що проводяться за загальноприйнятою технологією і необхідним документуванням, здійснюються за узгодженням з головним зберігачем фондів і без попереднього завдання, але з обов’язковим звітом на наступній реставраційній раді музею.
12.26. Реставратор несе персональну відповідальність:
• за несвоєчасне вживання необхідних заходів з консервації предметів (разом із зберігачем)
• за неякісне виконання реставраційних робіт, а також за керівництво такими роботами
• за застосування неперевірених і нерекомендованих методів і реставраційних матеріалів
• за незадовільне документування реставрації
• за невиконання правил протипожежної та біологічної безпеки в приміщенні реставраційної майстерні.
12.27. Реставратор музею зобов‘язаний:
• виконувати реставраційні роботи в межах своєї кваліфікації
• керувати пакуванням і розпакуванням музейних предметів, що відправляються на виставку, на реставрацію і т. ін., а в разі необхідності – найвідповідальнішу частину таких робіт виконувати особисто
• брати участь у роботі фондово-закупівельної комісії, визначати стан збереженості предметів, які надходять до музею, а в разі необхідності надавати відповідний письмовий висновок
• брати участь у підготовці предметів до їх експонування поза музеєм, визначати можливість їх транспортування. У разі визнання реставратором транспортування неможливим через поганий стан збереженості музейної пам’ятки, а дирекція музею приймає рішення про його відправлення, реставратор музею у письмовій формі подає свої заперечення директору для подальшого обговорення
• надавати допомогу комісіям, що прибули до музею для інспекторської перевірки збереження та реставрації музейних предметів.
12.28. Реставратор зобов’язаний систематично підвищувати свою кваліфікацію згідно з діючими кваліфікаційними вимогами.
Реставратор має право клопотати про присудження йому чергової кваліфікаційної категорії за умови наявності необхідного стажу практичної роботи і досвіду реставрації, а також надання ним необхідних документальних матеріалів (паспорти реставрації, фотографії, дослідження тощо).
Дирекція музею або реставраційної установи повинна обговорити клопотання реставратора на засіданні реставраційної ради і при позитивному вирішенні питання направити в Комісію з атестації художників-реставраторів України необхідні документи для надання реставраторові чергової кваліфікації.
12.29. Дирекція музею або реставраційної установи зобов’язана:
• забезпечити реставратору необхідні для його роботи умови праці (приміщення, оснащення, матеріали, техніку безпеки)
• у визначений термін направляти реставратора на планове стажування до Національного науково-дослідного реставраційного центру України (далі – ННДРЦУ) та інших спеціалізованих організацій.
12.30. У разі виявлення низького рівня проведених реставратором консерваційних і реставраційних робіт, дирекція музею або реставраційної установи повинна повідомити про це Комісію з атестації реставраторів і має право порушити питання щодо перегляду кваліфікації реставратора на реставраційній раді та перед тією ж Комісією.
12.31. Якщо з вини реставратора музейна пам’ятка зазнала пошкоджень, він несе дисциплінарну, матеріальну і карну відповідальність згідно з чинним законодавством.
12.32. Усі необхідні роботи з реставрації предметів у музеях, що не мають власних реставраційних майстерень, проводяться за планом та заявками музеїв провідними реставраційними установами Міністерства культури і туризму України.
12.33. Усі предмети, що потребують невідкладної реставрації, музеї повинні включити в списки із зазначенням автора, назви, розмірів, матеріалів, техніки виконання, а також характеру пошкодження або захворювання пам’ятки та надіслати ці списки разом із заявкою музею до ННДРЦУ.
12.34. Видача музейних предметів до ННДРЦУ на реставрацію проводиться за погодженням з ННДРЦУ і за дозволом директора музею на термін не більше двох років. У необхідних випадках продовження цього терміну узгоджується з Міністерством культури і туризму України.
12.35. Видача оформлюється актом, в якому детально зазначаються стан збереження і термін, на який видається музейна пам’ятка.
12.36. Видача музейних предметів на реставрацію приватним особам забороняється.
12.37. При поверненні музейної пам’ятки з реставраційної установи остання повинна передати музею виписки з протоколів реставраційних рад з переліком виконаних процесів, а також змін в інвентарному описі пам’ятки, уточнених під час реставрації.
12.38. За погодженням між реставраційною установою та музеєм, за умови фінансування матеріальних та трудових витрат з боку останнього, до музею передаються також копії окремих реставраційних документів (дублікати паспортів реставрації, фотовідбитки, дані фізико-хімічних досліджень тощо).
12.39. Інформація, яка міститься у цих матеріалах, може бути опублікована музеєм лише за узгодженням з їх авторами та відповідною реставраційною установою. Якщо внаслідок реставрації суттєво змінили зовнішній вигляд предмета та його атрибуцію, перші після реставрації публікації та репродукування пам’ятки мають містити посилання на її реставратора та дослідника.
