1) Визначити травну силу пепсину і реніну на білки та казеїноген молока.
2) Встановити роль соляної кислоти в активації ферментів та травленні білків.
3) Визначити протеолітичну активність шлункового соку.
Матеріали і обладнання. Натуральний шлунковий сік, нейтралізований шлунковий сік, кип'ячений шлунковий сік, 0,5%-ний розчин соляної кислоти, фібрин, паличка Метта, пробірки, штативи, піпетки на 2 мл, спиртівка, водяна баня, олівець по склу, термостат, термометр.
Хід роботи
а) Дія шлункового соку на фібрин.
Дослід проводять у чотирьох пронумерованих пробірках за такою схемою:
| № пробірки | Реактиви | Результати |
| 1. | 2 мл 0, 5%-ної соляної кислоти + 2 нитки фібрину | |
| 2. | 2 мл натурального шлункового соку + 2 нитки фібрину | |
| 3. | 2 мл нейтралізованого шлункового соку + 2 нитки фібрину | |
| 4. | 2 мл прокип’яченого шлункового соку + 2 нитки фібрину |
Всі пробірки ставлять у водяну баню при t 38 – 40°С на 30 хвилин, після чого записують результати дослідів.
б) Дія шлункового соку на білки молока.
Дослід проводять у чотирьох пронумерованих пробірках за такою схемою:
| № пробірки | Реактиви | Результати |
| 1. | 2 мл молока + 3 краплі 0,5%-ного соляної кислоти | |
| 2. | 2 мл молока + 3 краплі натурального шлункового соку | |
| 3. | 2 мл молока + 3 краплі нейтралізованого шлункового соку | |
| 4. | 2 мл молока + 3 краплі прокип’яченого шлункового соку |
Пробірки струшують, ставлять у водяну баню на 10 хв, після чого записують результати дослідів та роблять висновки.
в) Визначення протеолітичної активності пепсину за Меттом.
Палички Метта готують раніше. Для цього скляні трубки діаметром 1 мм заповнюють яєчним білком і ставлять в кип'ячу воду на 6 – 8 хв для зсідання білка. Потім палички виймають і їх кінці заклеюють менделеєвською замазкою. Так вони зберігаються в гліцерині до вживання. Перед дослідом їх ріжуть на шматки по 2 см і опускають по 2 шматки в пробірку з шлунковим соком, для визначення його перетравлювальної сили. Пробірки на 24 год залишають в термостаті при температурі 38°С. Потім палички виймають, поміщають на міліметровий папір, визначають довжину (в мм) перетравленої частини білка на кожному кінці палички і виводять середню.
РОБОТА 6.5. ЕВАКУАЦІЯ ВМІСТУ ШЛУНКА В КИШЕЧНИК
Перехід вмісту шлунка в кишечник проходить невеликими порціями. В цьому процесі активну участь бере пілоричний сфінктер, котрий періодично закривається та відкривається. Відкриття сфінктера відбувається тоді, коли в пілоричну частину переходить кислий хімус, а в дванадцятипалій кишці реакція ще лужна. Закриття сфінктера спостерігається відразу, як тільки з шлунка в дванадцятипалу кишку переходить порція кислого хімусу. Таким чином, соляна кислота залежно від подразнюваного рецептивного поля викликає різну реакцію сфінктера. Швидкість переходу вмісту шлунка в кишечник залежить від його температури, реакції, ступеня подрібнення, осмотичного тиску.
Запиральний пілоричний рефлекс було встановлено Сердюковим в 1899 р. в лабораторії
І.П. Павлова.
Контрольні питання.
1. Фактори, які впливають на відкриття пілоричного сфінктера.
2. Інтервал роботи пілоричного сфінктера.
3. Які рецептори розташовані в області пілоруса?
Мета роботи. Визначити вплив температури, реакції середовища на швидкість переходу хімусу з шлунка в дванадцятипалу кишку.
Матеріали і обладнання. Собака з фістулою шлунка за В.А. Басовим, станок, лійка, гумова трубка з корком, мірний циліндр, термометр, десятихвилинний годинник, вода тепла та холодна, 1%-ний розчин соди, 0,3%-ний розчин соляної кислоти, рослинна олія.
Хід роботи
Собаку, яка була на голодній дієті 16 – 18 годин, ставлять в станок. У фістульну трубку вставляють корок з гумовою трубкою, до якої прикріплюють лійку.
Через лійку в шлунок почергово заливаємо вищезгадані рідини і залишаємо кожну з них на 10 хв, після чого рідину виливаємо з шлунка. За різницею введеної та виведеної рідини визначаємо швидкість її евакуації в кишечник. Отримані результати записуємо в таблицю:
| № п/п | Назва розчину | Залито, мл | Залишилось, мл | Евакуювалось, мл |
| 1. | 1%-ний розчин соди | 200 мл | ||
| 2. | 0,3%-ний розчин НСl | 200 мл | ||
| 3. | Холодна вода | 200 мл | ||
| 4. | Тепла вода | 200 мл |
РОБОТА 6.6. ДІЯ ЖОВЧІ ТА ПІДШЛУНКОВОГО СОКУ НА ЖИРИ
Сік підшлункової залози містить багато гідролітичних ферментів, що забезпечують розщеплення білків, жирів та вуглеводів. Активно діє підшлункова ліпаза, яка розщеплює жири до гліцерину та жирних кислот у лужному середовищі.
Під впливом жовчі відбувається емульгування жирів, що сприяє більш повному та швидкому їх розщепленню ліпазою; нейтралізуються також кислоти шлункового соку, підтримується кислотно-лужна рівновага кишкового хімусу, посилюється активність ферментів кишкового та підшлункового соку. Жовч має також бактерицидні властивості та стимулює моторну функцію кишечнику.
Контрольні питання.
1. Механізм дії фермента підшлункового соку, який розщеплює жири.
2. Роль жовчі в травленні жиру та інших травних процесах.
3. Механізм емульгування жиру жовчю.
4. Склад жовчі та умови її утворення.
Мета роботи. 1) Встановити наявність емульгуючої дії жовчі. 2) Визначити вплив жовчі на швидкість перетравлювання жиру підшлунковою ліпазою.
Матеріали і обладнання. Натуральний шлунковий сік або витяжка з підшлункової залози, жовч, вода, олія, спиртовий розчин фенолфталеїну, децинормальний розчин NаОН, скляні лійки, штативи, мірні пробірки, паперові фільтри, водяна баня.
Хід роботи
а) Вплив жовчі на фільтрацію жиру.
Улійку однієї з пронумерованих пробірок ставлять фільтр, змочений жовчю, а в другу – фільтр, змочений водою. В лійки наливають по 2 мл олії, визначаючи час фільтрації.
