Мета роботи. 1) Встановити наявність проведення звукових хвиль не тільки через повітряне середовище, а й через кістки черепа

1) Встановити наявність проведення звукових хвиль не тільки через повітряне середовище, а й через кістки черепа.

2) Проаналізувати таку загальну властивість аналізаторів, як адаптація.

3) Встановити наявність моноурального і біноурального визначення локалізації джерела звуку.

Матеріали і обладнання: камертони, молоточок, вата, пов'язка для очей.

Хід роботи

а) Визначення локалізації джерела звуку.

Людина сідає на стілець спиною до дослідника. Їй накладають пов'язку на очі. Камертон, який звучить, розташовуть позаду досліджуваного і від середньої лінії поступово переміщають у горизонтальному та вертикальному напрямках. Визначають, на якій відстані він встановлює зміни в локалізації джерела звуку.

Потім в одне вухо закладають ватний тампон і повторюють дослід. Відзначають погіршення у визначенні місцезнаходження джерела звуку в зв'язку з тим, що моноуральний слух значно гірший від біноурального.

б) Визначення повітряної і кісткової провідності звуку.

Резонатор камертона, який звучить, прикладають до тімені і тримають до зникнення відчуття сприйняття звуку. Потім підносять камертон до вуха досліджуваного. Звук знову сприймається. Відзначають, що кісткова провідність звуку гірша, ніж повітряна.

в) Слухова адаптація.

Камертон, який звучить, підносять до вуха і тримають до тих пір, поки звук зникне. Потім віддаляють камертон на 1–2 с і знову підносять до вуха. Звук знову чути.

г) Демонстрація явища резонансу.

Два однакових камертони ставлять на відстані 0,5 м один від одного. Вдаряють молоточком по одному з камертонів. Звучання цього камертона викликає звучання іншого камертона. Потім на місце першого камертона ставлять новий камертон з іншим періодом коливання і відзначають відсутність резонансу.

РОБОТА 5.3. ВИВЧЕННЯ АНАЛІЗАТОРА ШКІРИ

Аналізатор шкіри, як і інші аналізатори, відіграє важливу роль у житті тварини, тому що завдяки йому вона сприймає подразники навколишнього світу. В шкірі розташовані рецептори, які сприймають слабкі подразнення (дотик), більш сильні подразнення (тиск), температурні подразнення (холод і тепло), больові подразнення. Найбільше в шкірі рецепторів тиску і болю, менше температурних. Больові подразнення сприймаються рецепторами, які розташовані не тільки в шкірі, а й у інших ділянках організма – в м'язах, суглобах, кістках, кровоносних судинах, очеревині, плеврі та ін. Деякі органи (печінка, нирки, слизова оболонка шлунка і кишечнику, легені) не мають больових рецепторів.

Мозковий відділ аналізатора шкіри отримує імпульси від рецепторів шкіри по аферентних шляхах, які проходять через зорові горби.

Контрольні питання.

1. Які рецептори розташовані в шкіряному покриві?

2. Чому поріг тактильної чутливості неоднаковий на різних ділянках шкіри? Від чого це залежить?

3. Особливості розташування холодових і теплових рецепторів.

4. Якими властивостями нервових центрів зумовлені послідовні температурні образи?