Лекции.Орг


Поиск:




Вартовий




Ще декілька годин тому Софі вважала себе неймовірно втомленою, але тільки зараз вона зрозуміла, як катастрофічно тоді помилялася. Мисливиця й гадки не мала, яким чином їй вдалося піднятися на ноги. Голова немов налилась свинцем, шум у вухах перекривав всі крики довкола, коліна увесь час підгинались, а руки тремтіли так, що меч погрожував от-от випасти на вимощену доріжку.

Софі здавалася собі безтілесною примарою, яка не відчуває власного тіла і не керує ним, а лише спостерігає збоку. Химерно. Дівчина не могла пригадати, як опинилася тут…

Спогади були схожі на уривки якогось страшного сну… От вона роздратована біжить коридором невідомо куди, невідомо від кого, а вже наступної миті стоїть сама посеред кривавого побоїща, яке, як виявляється, вона ж і влаштувала. Одна, самотужки!

Тотальне виснаження і раптове усвідомлення всіх подій, що відбулися за останні кілька днів, навалилися як сніг на голову. Софі шалено хотілося розридатися. Вона зупинилася, відчуваючи, як на очах виступили сльози. Тугий клубок застряг десь у горлі і рвався назовні, разом із риданнями. Востаннє вона плакала, коли не стало Гаррі.

– Ти не можеш… – тихо вимовила вона, – не треба… – Софі шмигнула носом, і зробила декілька невпевнених кроків.

У дверях несподівано з’явився Патрік і кинувся до подруги. Він обережно обняв її за плечі і забрав меч з її тремтячих рук. Софі знесилено навалилася на нього.

– Все буде гаразд, Софі… Все буде гаразд, – здавалося, його голос доносився десь здалеку, неначе він стояв на іншому боці двору.

Дівчина, схлипуючи, вткнулась носом в його плече і витерла очі. Тільки зараз вона помітила, що вслід за Патріком вийшли решту мисливців та Захарія. Отже, вони все таки придумали, як спустилися вниз, без сходів. Але як вона знайшла вихід? Софі спробувала пригадати, але нічого не виходило. Від цих думок тільки накотила нова хвиля головного болю.

– Та-а-к… Те, що ти зробила, справді вражає, – невпевнено сказав Кук, озираючись довкола і оцінюючи масштаби бійки. – От що означає – сплеск адреналіну… Страшна штука, скажу-но я вам!

Патрік торкнувся її щоки. Софі зітхнула і спробувала посміхнутися. Його долоні, ніжні і прохолодні, були немов заспокійливий бальзам для її розгарячілої шкіри.

– Патрік… Я нічого не можу зрозуміти, – здавлено промовила вона, мимоволі вдихнувши такий рідний запах найкращого друга. Хлопець прибрав їй за вухо пасмо неслухняного світлого волосся і витер сльози з її щік. Софі заплющила очі, чекаючи відповіді.

Якийсь час Патрік мовчав, немов підбираючи слова, а потім ще міцніше обійняв її і сказав:

– Ми обов’язково з’ясуємо, що це все означає, як тільки виберемося звідси. Все буде гаразд… Просто повір мені.

– Але ж…

– Просто повір!

– Так, але я не…

– Софі, ти ж знаєш, що я ніколи не бажав тобі зла, – Патрік поцілував її у тім’ячко. – Ніколи. Зараз ти налякана і це нормально. Я не знаю, що наплів тобі цей ідіот Захарія, але тільки не вір йому, гаразд? – він на якийсь час знову замовк, не припиняючи гладити її по голові, після чого додав. – Це ти його так?

Дівчина розсміялася. Спочатку тихо, але потім все голосніше і голосніше, поки її сміх не перетворився на істеричний регіт. Так буває, коли довго стримуєшся і боїшся заплакати. Тоді сльози знаходять вихід у вигляді безглуздого сміху. Друзі тривожно дивилися на неї, але ніхто не сказав ані слова.

– Хороший удар, – Патрік не стримав посмішки. – І я не сумніваюся, що він його заслужив.

– Ей! Бенсон, а мене ти так ніколи не обіймаєш, – ображено заявив Орфей, змірявши її поглядом.

– Вона взагалі тебе не обіймає, – нагадала Іва.

– А могла б! Я зовсім навіть не проти!.. Хоча, руда, ти ж ревнуватимеш, так? – він повернувся до напарниці і поплескав її по плечу.

– Пфф... Розмріявся, – фиркнула Іва, злегка почервонівши.

Софі глибоко вдихнула і витерла очі. Посміхнувшись, вона з вдячністю глянула на Орфея – хто-хто, а тільки він володів дивовижною здатністю розрядити напружену ситуацію вдалим коментарем, від якого всім одразу ставало трохи легше. Ну, майже всім, якщо не брати до уваги Кука чи Іву, яка зараз демонструвала йому непристойний жест.

– Голомозий тут говорив, що нагорі є портал, – Орфей кивнув в бік дверей.

– І для цього нам потрібно дістатися до парадного входу, а там – на гвинтові сходи, – нагадав ловець, вперше глянувши на Софі. У його погляді вона не вловила навіть тіні провини. Він, очевидно, вирішив поводитися так, наче нічого не сталося. Що ж, на даний момент, з таким станом речей Софі цілком погоджувалася.

– Так-так, ходімо, – мисливиця відсторонилася від Патріка і відібрала у нього меч. Вона востаннє окинула поглядом двір, завалений тілами демонів та ловців, які визирали з-за кущів, і, обтріпавши одяг, поспішила за друзями.

Розкішний заміський маєток ще три дні тому являв собою вишуканий взірець архітектурного мистецтва, зараз більше походив на жалюгідні руїни стародавнього замку. Тіла загиблих демонів, ловців, Патріотів і гостей, яким не вдалося врятуватися, були повсюди, куди тільки ступали мисливці.

Десь за вцілілими стінами ще тривала запекла битва, про що свідчили жахливі крики, стогони і просто-таки невимовні звуки, на які були спроможні лише пекельні створіння. Софі перестрибнула через розвалену скульптуру пухкої панянки і відчинила двері парадного входу. Коли вони вперше переступили поріг цієї будівлі, це приміщення зустріло їх пафосним шиком і блиском. Зараз же, від минулого лоску не залишилося й сліду, а холл перетворився на справжнє поле бою. Демони заганяли добряче пошарпаних ловців в глухий кут, поки ті сміливо відбивалися від Патріотів.

І це все тільки для того, щоб витягнути їх звідси. Цілий полк досвідчених бійців, тільки для того щоб врятувати шість життів. І все тільки тому, що Меланта пішла проти міністра. Адже це вона вирішила допомогти їм вибратися. Господи.

Софі відчула себе винною та відповідальною за загибель ловців. Їй знову захотілося розкиснути. Але ще більше їй захотілося допомогти ловцям, які відчайдчайдушно боролися з нечистю. І, без будь-яких вагань, вона помчала на допомогу до пари бійців, яких оточили Наги. Злість, що оволоділа нею раніше, згасла, і, незрозумілим чином, сили потрохи почали повертатися. Її допомога виявилася дуже доречною – на бігу вона знесла голову тварюці, яка вже націлилася встромити отруйні зуби в шию дівчини-ловця. Обезголовлена туша звалила дівчину на підлогу і Софі допомогла їй підвестися.

– Дякую… Ти вчасно, – посміхнулася незнайомка, оглядаючи поранену руку. Вона була приблизно одного віку з Софі, і на диво на неї схожа тонкими рисами обличчя, тільки трохи нижче зростом, з довгим темно-русявим волоссям і виразними сірими очима.

– О, Захарія! – дівчина просяяла, помітивши ловця. – Рада бачити, що з тобою все гаразд!

– Ага, – неуважно відмахнувся той. – Джейн, послухай, Меланта все ще нагорі?

– Так, вона чекає на тебе.

– Прокляття… Гаразд. Передай Фліну наказ про відступ. Зберіть всіх, хто вцілів, і забирайтеся звідси, негайно!

– Буде виконано, – кивнула Джейн. – А тобі не потрібна допомога? Там далі повно тварюк, які можуть перевтілюватися в будь-кого із нас.

– Тю… Хамелеони, – докинув Орфей. Він щойно самотужки прикінчив Йан-ті і з гордовитим виглядом пройшов повз трійцю в бік сходів.

Дівчина здивовано провела його поглядом, і знову повернулася до ловця. Захарія похитав головою:

– Ні. Просто знайди Фліна! – звелів він і, легенько підштовхнувши Софі, додав, звертаючись до мисливиці, – в нас немає часу, ходімо!

Сходи залишилися відносно чистими, і мисливці без зайвих перешкод дісталися до третього поверху. Тут ловців було значно більше, а те, що вони билися одне із одним, свідчило про те, що вони потрапили в епіцентр бійки з хамелеонами.

– То який там у нас там пароль? – запитав Кук, спостерігаючи, як деякі демони прийняли його подобу.

– Я знаю! Я знаю! – вигукнув Орфей і, підійшовши до Іви, прошепотів їй щось на вухо. Судячи з того, як витягнулося її обличчя, його варіант не припав їй до душі, але на придумування кращого вже не залишилося часу. Вона передала його далі, і скоро Софі почула від Патріка омріяну фразу – «Малиновий клоун».

– Блін, ти серйозно? – Зак приречено підкотив очі. – Наступного разу я сам придумаю пароль! – сказав він, і витягнувши меч, зник серед вируючого натовпу.

– Ну, а що? – Орфей стенув плечима, дістаючи зброю. – Я люблю малинове варення, і клоуни мені подобаються!

Мислиці кинулися в бій, вслід за ловцем, прокладаючи собі шлях по тілах демонів. Софі намагалася не випускати друзів з поля зору, але незабаром заплуталася і вже не могла зрозуміти, хто є хто. Ще б пак – десять Патріків, чотири Іви – спробуй, зрозумій, хто з них справжній... Вона ухилилася від удару хамелеона Орфея і, відстрибнувши, всадила меч йому в спину. Блукати серед натовпу копій небезпечно, адже щоб зрозуміти, хто перед тобою – друг чи ворог, є всього декілька секунд, і вагання може коштувати життя. Так само, спостерігати за тим, як у двійників друзів встромлюють мечі і їх відрубані голови валяться на землю – далеко не найкраще видовище, що змушує серце щоразу боляче стискатися.

Зненацька поряд вистрибнув Орфей і, покосившись на труп свого двійника, який розсипався на порох, прошипів пароль. Покрутившись на місці, він з войовничим криком кинувся до Кука. Голомозий виявився далеко не в найкращій ситуації. Його оточили з десяток демонів і повністю обеззброїли, притискаючи до стіни. Меч демона в подобі Софі пройшов зовсім близько до його шиї, лише дивом не зачепивши мисливця. Тут нагодився Орфей і спритним рухом відкинув декількох демонів в бік Софі. Вона вже була до цього готова, адже це був один із трюків, які вони вивчали ще на перших курсах у тренувальному центрі. Декілька помахів мечем і тварюки замертво попадали на підлогу. З іншим хамелеонами розправився сам Орфей, розкидаючи їх на всі боки і на льоту зносячи сокирою їм голови.

Приголомшений Кук сповз по стіні з подивом спостерігаючи за бойовими піруетами Орфея. Йому таки добряче дісталося: з носа юшила кров, під оком набирав кольорів величезний синець, і, судячи з того, як він тримався за ребра, кілька із них було зламано.

– Ти… Ти врятував мені життя?! – здивовано видихнув він. – Але я думав, ти ненавидиш мене і тільки й чекаєш, поки якась тварюка мною повечеряє.

– Краще заткнись, – буркнув Орфей. – Тобі все одно ніхто не повірить… Бенсон? – він багатозначно поглянув на Софі.

– Що? Я нічого не бачила… – Підіграла йому мисливиця.

– От і молодець! А тепер давай піднімайся, голомозий, – він нахилився до товариша, допомагаючи йому встати.

Зак, нарешті, відшукав Меланту на початку сусіднього коридору. Підстрибнувши до неї, він точним рухом звернув шию демону в подобі Джейн, який збирався напасти на жінку зі спини.

– Захарія, ти живий! – вона зітхнула так, неначе з плечей у неї звалився цілий Еверест і кинулася обнімати хлопця, маючи намір поцілувати його в щоку.

– Ну, як бачиш, – він посміхнувся у відповідь, намагаючись дещо ухилитися. – Ми всі цілі. І у нас достатньо інформації, щоб вже нарешті покинути цей триклятий клуб.

– Якщо б все було так просто! Озирнися довкола… Я уявлення не маю, де тут наші…

– Тоді ти одна спускайся! Внизу Флін і Джейн, вони повинні зібрати всіх, хто вцілів… Ми ще трохи оглянемо все тут і наздоженемо.

– Про це неможе бути й мови!

– Йди, зі мною все буде добре, – ловець говорив м’яко, але впевнено. – Не сперечайся. Ми не затримаємося тут надовго. В разі чого, тут є портал, тож не хвилюйся! Я бачив, скільки наших загинуло в лапах демонів. Просто забери всіх решту якомога далі звідси.

– Ти маєш рацію, тільки це все небе…

– Бережіться! – з криком Софі зненацька налетіла на Меланту, з усіх сил відштовхнувши її. І всього в двох сантиметрах над головою дівчини, яка опинилася тепер на місці Меланти, в стіну з глухим ударом встромився ніж.

– Добре, що він мазило, – видихнула вона, глянувши на демона, який роздратовано сопів в кількох метрах від них. Не обертаючись, вона витягнула ніж зі стіни і прокрутила його в руці. Поглянувши спідлоба, Софі усміхнулася, – зате я – ні! – мисливиця спритно метнула ніж назад, вціливши тварюці прямісінько в чоло.

Меланта тільки вдячно кивнула, не знаючи, що сказати. Софі кивнула у відповідь і кинулася на розправу з кількома хамелеонами, які впевнено рухалися до них.

Захарія продовжив вмовляти Меланту забрати решту ловців і тікати звідси. Він все не вгамовувався, вона намагалася опиратися, і вони ще довго сперечалися, поки жінка, приречено зітхнувши, не зникла на сходах.

Ловець підійшов до Софі, яка саме знесла голову своєму двійникові.

– Ти щойно врятувала життя Меланті, – тихо промовив він, глянувши на дівчину.

– Так, і що?

– Вона моя мама… – так само тихо сказав Захарія, спостерігаючи, як обличчя Софі здивовано витягнулося. Помовчавши декілька секунд, він посміхнувся і, підморгнув їй, – а це, до речі, дуже все спрощує, мені не доведеться так сильно старатися. Адже коли ми з тобою почнемо зустрічатися, в тебе тепер буде більше шансів сподобатися їй, беручи до уваги, що ти мисливець.

Софі скривилася і підкотила очі.

– Зустрічатися? Скоріше пекло замерзне, аніж це трапиться!

– О, я про це вже подбаю, – Захарія не припиняв вдоволено посміхатися.

Крізь шум бійки і крики донеслися гучні накази незнайомою мовою, і демони дещо вгамували запал. Невідомо, що було на даху, але звідти з'явилися нові сили Патріотів. Спустившись на тросах зверху, вони повибивали вцілілі вікна і заповнили поверх. Хамелеони відступили, поспіхом приймаючи образ своїх господарів і даючи їм нагоду швидше знайти мисливців.

Крізь натовп двійників вперед вийшов Рогволд, єхидно посміхаючись і відщеплюючи від себе ремінь страховки

– А ось і наша принцесса, – сказав він, звільнившись від тросу. – Ти ж не забула, що винна мені танець! Не люблю, коли мені відмовляють.

– Зараз я з радістю потанцюю і з тобою, і з Мортемом, – прошипіла Софі, демонстративно показавши меч у руці.

Рогволд вдоволено захихотів:

– Як прикро, що мені не дозволили прикінчити вас всіх ще в парку – Мортем такий слабохарактерний. А з вами стільки клопотів! Хоча б погляньте, в що ви перетворили наш прекрасний клуб! Ми прийняли вас, як дорогих гостей, виділили чудові номери, були настільки гостинними... А ви натравили на нас ловців… Ая-яй-яй... Софі… Мила моя Софі. До речі, твоє волосся зайняло найкраще місце у моїй колекції… – Він простягнув руку, і один із Патріотів вручив йому катану. Точно таку ж, яка була і у Софі. Хоча… Стоп! Це був її меч! На руків’ї її ініціали. Ці фанатики були в неї вдома! Вони порпались в її речех! Що вони зробили з її квартирою? Це вже було занадто. Це вже виходило за всі можливі і неможливі рамки!

– Сволота… – тільки й видихнула вона, кинувшись вперед, перш аніж Захарія втиг її зупинити. А Рогволд тільки цього й чекав.

– Вбити їх! Всіх! – він на ходу віддав наказ своїм посіпакам, крокуючи на зустріч Софі.

Ще декілька секунд і вони зійшлися в сутичці.

Рогволд виявився вельми майстерним суперником – відмінно володів мечем, та й спритності йому було не позичати. Тим паче, йому на допомогу увесь час кидалися Патріоти і демони, але Софі не звертала на них уваги, благо друзі успішно їх перехоплювали.

Софі ногою вибила меч з його руки, але він не розгубився і замахнувся рукою. Вона вдало ухилилася від його кулака і поцілила йому ліктем по обличчі. Патріот загарчав, і спритно нахилившись, підняв свій меч, та стукнув руків'ям Софі по коліну. Відстрибнувши, він витер кров з розбитої губи і знову замахнувся мечем. Софі ледь встигла пригнутися і врятувати свою голову, вона зробила декілька кроків назад, але, перечепившись через тіло демона, впала на підлогу. Мисливиця чула, як Патрік щось закричав, але їй не вдалося нічого розчути – його слова потонули в ревінні демонів.

Рогволд вдоволено вишкірився. Зараз він і сам добряче скидався на демона – перекошене обличчя в синцях, перемащені кров’ю зуби і палаючі гнівом очі виглядали моторошно. Він відкинув катану, і діставши з-за поясу кинджал, кинувся до дівчини, раніше аніж вона встигла піднятися на ноги.

– Маленька пташка не вирветься з клітки – маленька пташка сьогодні помре… – Промугикав він дурний мотивчик, намагаючись встромити лезо в горло Софі.

Дівчина відчайдушно борсалася, щосили намагаючись втримати зброю на відстані і вибратися з-під Патріота. З жалем, вона подумала, що краще б Захарія розізлив її зараз, тоді б у цій сутичці з Рогволдом – це могло врятувати життя. Дивлячись в його шалені очі, які палахкотіли злим вогнем, дівчині ставало страшно. Зараз Рогволд був схожий на оскаженілого психа, якому хаос довкола них, приносив якусь нездорову радість.

– В маленької пташки поламані крильця – пташку маленьку ніхто не знайде! – тим часом продовжив він, ще на сантиметр опустивши ніж. Софі вже відчувала кінчик леза на шкірі, якраз біля сонної артерії. Закусивши губу і все так само марно борсаючись, вона закрила очі, готуючись до неминучого. І тут, зненацька, хтось з усієї сили заїхав Рогволдові по ребрах, а потім схопивши його за барки, відкинув до стіни.

– Ти що, кричати не вмієш? – випалив Захарія, хапаючи Софі за руку. – А якщо б я не побачив?! Так би й лежала тут з ножем в горлянці? – він осудливо похитав головою і, впевнившись, що дівчина міцно стоїть на ногах, кинувся на допомогу Орфею, якого декілька Патріотів притисли до стіни.

Софі нахилилася і підняла катану. Вона не помилилася, меч беззаперечно належав їй. Злісно зашипівши, вона озирнулася у пошуках Патріота. Той, лаючись і спльовуючи кров’ю, встиг трохи відповзти в бік вікна, з якого з’являлися нові демони. Софі в три кроки наздогнала його і на диво легко змогла поставити на ноги. Чоловік хоч і похитувався, але встояв. Вона схопила його за комір і кілька разів добряче вдарила по обличчі. Кисті рук страшенно боліли, та зараз це її мало хвилювало. Дівчина замахнулася ще раз, але зачепилася рукавом за підвіску, яка висіла на шиї у Рогволда. Смикнувши, вона зірвала її з ланцюжка. Підвіска являла собою звичайне скельце в срібній оправі, схоже на маленький монокль. З вигляду – нічого особливого чи надприроднього, але, глянувши на переляканого Рогвода, вона зрозуміла, що ця річ, все таки, має якесь значення.

– Трофей, – процідила вона і відштовхнула Рогволда ногою, влучивши в сонячне сплетіння. Удар був досить сильним, і знесилений Патріот позадкував назад, не в силах зупиниться, на що і розраховувала Софі. Він наштовхнувся на підвіконник і, перехилившись через нього, шугонув вниз.

Софі заховала підвіску в кишеню штанів. Вона крутнулася на місці, намагаючись знайти поглядом когось із друзів. Її охопило дивне відчуття. Воно було схоже на те, коли не можеш пригадати щось дуже важливе. Начебто думка крутиться десь в голові, але все ніяк не можеш її схопити.

Раптом все стихло. Наче хтось вимкнув звук. Софі не чула навіть власного дихання. Вона голосно покликала Патріка, але з її вуст не зірвалося ані слова. Здавалося, кімнату помістили у вакуум. Час, немов розтягнувся. А потім повітря намагнітилося. Софі з жахом помітила, як катана в руках затремтіла, намагаючись вирватися. Всі металеві предмети повільно почали відриватися від підлоги і зависли у повітрі. Зі стін посипалася штукатурка, протяжно заскрипіли металеві каркаси, лампочки замерехтіли і потріскали, зануривши приміщення в темряву. Тепер єдиним джерелом світла було ясне зоряне небо і повний місяць.

Волосся на руках ставало дибки. Дівчина, нарешті, побачила блідого Патріка. Неподалік на підлозі сиділа Іва, вона трималася за шию, і здавалося, її ось-ось знудить. Ще декілька секунд стояла ця лиховісна тиша. А потім потужна силова хвиля струснула клуб з неймовірною міццю. Софі простягнулася на підлозі, закриваючи голову від уламків і штукатурки, яка летіла зі стелі.

Патрік кинувся до Кука.

– Де портал?! – прокричав він, схопивши товариша за лікоть. – Кук, де цей проклятий портал?!

Кук розгублено вказав кудись в протилежний бік коридору. Патрік гулко втягнув повітря:

– Всі бігом туди! Орфей та Іва, біжіть за Куком! Ворушіться! – він витер спітніле чоло і роззирнувся. – Софі?.. Софі, де ти?

– Я тут, – дівчина поспіхом підвелася, і рушила до Патріка, оминаючи ошелешених хамелеонів, які також нічого не могли зрозуміти, і тільки осовіло витріщалися один на одного. Вони геть забули про мисливців, і цим варто було скористатися, допоки тварюки не отямилися і знову не кинулися в бій.

Поки Патрік чекав на Софі, до нього нечутно підійшов Захарія. Ловець похмуро глянув на нього і, зітхнувши, тихо сказав:

– А ось і Леонард.

 





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-10-01; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 462 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Лаской почти всегда добьешься больше, чем грубой силой. © Неизвестно
==> читать все изречения...

1396 - | 1243 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.006 с.