Софі проспала майже увесь день. Прокинувшись о восьмій вечора, вона виявила, що всі мисливці зібралися у їхньому номері. Коли Патрік хвилювався, то часто злегка перегинав палицю, і в цьому йому не було рівних.
Іва дрімала на ліжку поряд з Софі, заснувши поверх покривала. Орфей спорудив собі перед каміном воістину царське крісло з усіх подушок, які йому тільки вдалося знайти. Кук і Захарія грали в шахи, а Патрік читав газету, яку в розгорненому вигляді можна було сміливо використовувати як намет.
– Це був важкий день, – позіхнув Орфей, потягуючись на своєму троні. – Може, розбудимо її, і нарешті, звалимо звідси? Мені вже осточортіло сидіти в чотирьох стінах… І без образ, але мій номер куди симпатичніший буде.
– Фея, ще слово, і в тебе буде важкий вечір, – озвався Патрік, не відриваючись від читання.
– А я, взагалі, не розумію, навіщо нам покидати клуб раніше запланованого? – невдоволено запитав Кук. – Ловці ж прибудуть завтра, і поки вони влаштують тут погром, ми зможемо вирватись. І як мені здається, це навіть безпечніше. А зараз, можна краще все розвідати.
Захарія зробив останній хід, в якому поставив «шах», і сказав:
– Якщо нам вдасться вислизнути сьогодні, ловцям не доведеться ризикувати своїми життями, рятуючи нас.
Кук похитав головою.
– Міністр нам цього просто так не подарує. Старий пень тільки й чекає, щоб позносити нам голови, правда ж Зак?
– Це не обговорюється, – втрутився Патрік і глянув в бік ліжка. – О, ти вже прокинулась. – Він відклав газету, і підійшов до Софі. – Як почуваєшся?
– В повній бойовій готовності, – відповіла мисливиця, відзначивши про себе, що це безсоромна брехня. Її й досі лихоманило, всередині все палало, і в якусь мить Софі подумала, що от-от почне видихати язики полум’я.
Захарія мигцем глянув на неї, збираючи шахи назад у коробку:
– Вона ж бреше.
Софі з титанічними зусиллями підняла руку, зігнувши пальці у непристойному жесті.
– Молодець Бенсон! Моя школа! – розсміявся Орфей, підійшовши до ліжка. – Годі дрихнути, Білосніжко, твої п’ятеро гномів страх як хочуть додому... Патрік, посунься! – хлопець простягнув їй руку, допомагаючи підвестись.
Вдячно кивнувши, Софі подалася у ванну. Скроні немилосердно ломило, а голова важчала з кожною хвилиною перебування у вертикальному положенні. Та зараз був геть не кращий час, щоб повністю розклеїтися.
З дзеркала над умивальником, замість звичного відображення, на Софі дивилася панда. Дуже втомлена панда. Макіяж розтерся, темні тіні на повіках розтеклись, утворивши чорні кола під очима. Волосся збилося у якесь вороняче гніздо…Чудово, саме те, що хоче побачити ранком в дзеркалі кожна дівчина! Важко зітхнувши, вона хвилину ще розглядала себе, а потім зникла в душовій кабінці.
Дивний сон все ніяк не йшов з голови, надто він вже видавався реальним. І так хотілося дізнатися кому належав той голос і шепіт, ким були ці двоє… Від згадки про пісню, яку наспівував той, хто тримав свою прохолодну руку в неї на чолі, у Софі пройшов мороз по шкірі. Вона затулила долонями обличчя, намагаючись пригадати хоча б одне слово з неї, але це було те саме, що намагатися впіймати руками промені сонця.
Гримуар... Ця книга вже була в руках Патріотів. Яке дивне відчуття, коли древні легенди оживають і стають твоєю реальністю, і лише за якісь пару днів.
Вода, стікаючи по тілу, не приносила бажаної бадьорості, як це було в інші дні. Вона відчужено розглядала свої руки: тонкі довгі пальці, акуратні нігті, мозолі від зброї і… дивна плямка на тильній стороні лівої долоні. Софі старанно терла її, але та не зникала.
«Не схоже на синець…» – подумала дівчина, піднісши руку майже до носа, щоб краще роздивитися. – «…більше нагадує…Опік. Але як? Звідки?..» – закрутивши кран, вона потягнулась за рушником.
– Особисто я відмовляюсь приймати участь у вашому маразмі! – прошипів Кук, коли Софі повернулась у кімнату. – Ми не можемо просто так зібратися і поїхати звідси! Це завдання, чорт вас забирай, і ми зобов’язались його виконати! Гаррі ніколи б так не зробив, він би з’ясував все до кінця!..
Патрік смикнувся, наче йому щойно дали ляпаса.
– Оу… Здається, голомозий зараз відгребе по повній, – прошепотів Орфей, вражений запалом, з яким протестував Кук, і нахабністю його слів.
– Та як ти смієш! – вигукнула Іва, спопеляючи напарника поглядом. – Патрік, не слухай його! Це правильне рішення, і ми всі підтримуємо його, а якщо Куку щось не подобається, він може котитися на всі чотири сторони!
Патрік мовчав, дивлячись в підлогу. Слова Кука були для нього ударом нижче пояса. Софі бачила, як на шиї у нього виступила пульсуюча жила – вірна ознака того, що він ледь тримає себе в руках. Гаррі завжди був першим, і Патріку знадобився час, щоб не лише пережити його смерть, але й відчути себе в ролі лідера. І він не просив обов’язків і відповідальності, які повісила на нього Ліга, зробивши командиром Альфи. Шумно втягнувши повітря, він великими кроками швидко вийшов з кімнати, голосно грюкнувши дверима.
Софі рушила за ним, але Орфей прошмигнув повз, гукнувши: «Не треба, я сам!»
– Кук, ти можеш хоч іноді не бути козлом? Якщо ти зараз же не забереш свої слова назад, матимеш справу не лише з Софі, але й зі мною! – Іва схопила його за футболку і потягнула в коридор.
Ловець глянув на Софі.
– Хто такий Гаррі?
– Брат-близнюк Патріка… Він загинув торік, виконуючи завдання.
– Співчуваю… Як все сталося?
– Його просто роздерли на шматки… – Софі відкрила валізу, люб'язно спаковану для неї Анабель. – Ми дізналися, що демон, вбити якого послали Гаррі, був не один, як вважали в Лізі. Мортем був переконаний, що це надто легке завдання для трьох мисливців, і відіслав туди його самого.
Мортем. Вона відчула, як всередині закипає лють. Він вже тоді був Патріотом. Продажна сволота. Нехай тільки попадеться їй в руки… Смерть Гаррі Софі пригадає йому сповна.
– Прикро…
– Мені також…
– Ви бачили його тіло? – хлопець опустився на підлокітник дивану.
– Ні. Естель не дозволила, пояснивши, що він дуже понівечений… Захарія, я не хочу більше про це говорити…
– Вибач.
Софі нарешті знайшла те, що шукала – штани і легку кофтину. Правда, все було в стилі повітряної Анабель – ніжне, жіночне, світлих пастельних тонів, що аж ніяк не подобалось дівчині. Добре, хоч черевики дозволила залишити. Софі з легким сумом пригадала улюблені джинси і місцями протерту чорну куртку, яка дісталась їй на одному з розпродажів. На підкладці там ще був напис: «Саймон сказав: біжи хлопче, біжи!», що особливо її розважало.
– Я, звісно, чув, що мисливців таврують як худобу, але як виглядає мітка, ще не доводилося бачити. Можна глянути? – ловець кивнув на спину дівчини.
Софі зробила кілька кроків в бік ванної, і зупинилася. Вона якусь мить вагалась, а потім прибрала з плечей мокре волосся. Між лопатками, поряд зі слідом від зубів людожера, був випалений круглий знак, що нагадував мішень, від центру якого тягнулися звивисті симетричні візерунки, схожі на язики полум'я, і, спускалися по хребту, зникаючи під рушником.
Захарія наблизився, і Софі відчула, як його пальці обережно торкнулися шкіри, повторюючи візерунок.
– Найкрасивіший рубець, з тих, що мені доводилося бачити… – прошепотів він, обпікаючи її плечі своїм подихом. – А у вас там дбають про стиль…
Софі не відповіла – нова хвиля тремтіння пройшлась по тілу. Вона тільки міцніше притиснула до себе речі, і ступила до дверей ванної.
– Голомозий тут? – увірвався в кімнату Орфей, мало не збивши з ніг Софі, коли вона вийшла з ванної кімнати.
– Ні… Він був з Івою.
– Ну, тепер його з нею немає… Його взагалі ніде немає!
Зак глянув на годинник.
– Ти впевнений? Скоро розпочнеться ярмарок, а далі – бал, з якого нам вже точно не вдасться піти не поміченими. Патріоти на час танців перекривають всі входи і виходи. Без шансів...
– Який ще ярмарок? – запитала дівчина, насупившись.
– Мерзенний захід, де ці багатії продають демонам частинки себе за здійснення своїх заповітних бажань.
Орфей розгублено глянув на ловця.
– Не зрозумів.
– Спогади, сни, емоції, роки життя – і чим жаданіше бажання, тим більша за нього плата.
– Ми потрапили прямісінько в цирк потвор! – скривився Орфей, оглядаючи кожен кут. Потерши щетину, він вирішив зазирнути під ліжко.
– Серйозно? – Софі вже стояла в коридорі разом з ловцем. – Орфей, ти справді думаєш, що Кук сидить під ліжком, чекаючи, що ти його там знайдеш?
– Ніколи не знаєш, чого чекати від лисих. На твоєму місці, я б не став його недооцінювати…
Потріпавши штани, Орфей вийшов вслід за друзями, зачинивши двері.
– Чорт, ми ж не можемо вриватися у кожен номер, в пошуках цієї дрібної зарази.
– Доброго вечора, Лілі! – почула Софі знайомий голос і повернулася. До них наближалася жінка, в якій вона впізнала вчорашню любительку випити у бордовій сукні. Позаду неї дріботів Гровер, невдоволено про щось перемовляючись з Рогволдом.
Софі вимушено посміхнулася у відповідь, подумки проклинаючи цю надокучливу п’яничку. Вона щиро сподівалася, що Рогволд не зверне на них уваги, але де там – Патріот зупинився, променисто посміхаючись всьому тріо.
– Як приємно бачити вас, дорогі гості! – урочисто мовив він, дещо переграючи. – Лілі, чи матиму я честь запросити вас сьогодні на танець?
Дівчина хотіла сказати, що він матиме честь позбутись доброї половини зубів з її подачі, але відчула, як Орфей легенько вщипнув її за руку.
– Звісно… – насилу витиснула вона.
– Тоді, раджу вам поквапитися, і змінити вбрання, юна леді. Ви ж не хочете пропустити ярмарку, чи не так? – Рогволд ступив крок до Софі, і, нахилившись, тихо додав. – І ще одне: ваш голомозий дружок у нас – це на випадок, якщо ви вирішите злиняти… Будете багато сіпатись – він помре. Кивни, якщо зрозуміла.
Софі роздратовано засопівши, кивнула.
– Я знав, що ми порозуміємося, принцесо… – Чоловік в два кроки повернувся до Гровера і продовжив розмову. – У мене є чудова пропозиція для вас та вашого бізнесу. Прошу, пройдемо у мій кабінет і все обговоримо… Я приберіг відмінне вино для такого випадку! – Рогволд жестом велів рухатись далі. Жінка солодко прицмокнула язиком в передчутті нової порції спиртного, і поспішила вслід за ним.
– Нам потрібна зброя! – випалила дівчина, перш ніж Орфей та Зак встигли відкрити рота.
– Впевнений, що ти права, але, все ж, поясни, – ловець вичікувально схрестив руки на грудях.
– У них Кук! І вони вб’ють його, якщо ми спробуємо хоч щось зробити. Я вже мовчу про ідею з втечею!
– Ага, і тому нам потрібна зброя? Як логічно. Мушу визнати, Бенсон, мені завжди подобався твій підхід у справі... Чур, мені сокиру! З нею в руках я буду куди більш дружелюбний і поблажливий до залицянь старих тіток.
Захарія запустив долоню у волосся, і, відкинув його з очей, замислено дивлячись кудись перед собою. Очевидно, в нього визрівав план, що робити далі. Софі спіймала себе на божевільній думці, що нетвереза дружина Гровера в чомусь таки мала рацію, розпинаючись щодо його зовнішності, картин, ангелів і тому подібне.
– Гаразд, – нарешті, сказав він, – тоді зробимо ось як: Софі, ти з Орфеєм і Патріком відправляйтесь на ярмарок – Рогволд повинен вас там бачити. А тим часом, ми з Івою роздобудемо зброю.
– А чому ти? – обурилася Софі.
– Бо я красивий! Плюс, тільки я знаю, де тут зброярня.
Софі підкотила очі – з другим аргументом важко було посперечатись.
– О, Патрік так зрадіє цим новинам! Він буде просто в нестямі від щастя! – уїдливо озвався Орфей, крокуючи вглиб коридору. – Бенсон, ми зайдемо за тобою через двадцять хвилин, тож ворушися!
– Є якісь особливі побажання? Мечі? Кинджали? Може, лук і стріли?
– Катану, – сказала Софі, – і не плутатись під ногами, коли я добряче розійдусь.
У відповідь Захарія лише загадково посміхнувся.
* * *
Софі покрутилася на місці, розглядаючи себе з усіх сторін. Вона зупинила свій вибір на довгій сукні кольору слонової кістки, розшитій золотим мереживом. Зібравши волосся у тугий хвіст на потилиці, вона нашвидкоруч зробила легкий макіяж, що підкреслював її риси – Анабель могла нею пишатися!
В двері постукали. Патрік завжди був пунктуальним, і терпіти не міг людей, які змушували його чекати.
– Чудово виглядаєш, 
– заходячи в кімнату, він вручив їй маленьку акуратну троянду, чому Софі неабияк здивувалася. Помітивши це, хлопець посміхнувся, вказавши рукою за спину. – Цей йолоп розніс всю клумбу під вікном свого номеру.
– Я майже спіймав того клятого кота! – впевнено заявив Орфей. – Ну, що, йдемо на цю виставку потвор? Тільки Рогволда бананами не годувати, страусів не лякати, в решту Патріотів стільцями не кидатись!... Поки що…
– Здається, ярмарок відбудеться на задньому дворі – принаймні, всі туди сходяться. – Патрік подав дівчині руку, Орфей поспішив взяти з нього приклад, і всі троє рушили до виходу.
За великими скляними дверима відкривався вид на прекрасний сад – бездоганний, доглянутий живопліт простягався по всьому периметру двору, перетинаючись з високою кам’яною огорожею. Невисокі дерева з акуратними круглими кронами, були прикрашені мерехтливими гірляндами, і чергувалися з кущами, вистриженими у формі химерних звірів. І що дивно, тут було дуже тепло, як на вересневу ніч. У центрі саду, серед невеликих фонтанів, розмістилася кругла сцена і безліч столиків, спеціально відведених для гостей.
– Дозвольте вас провести, – звернувся до новоприбулих швейцар, який стояв біля дверей. Софі вже переконалася у тому, що тутешній персонал пам'ятав поіменно кожного, хто переступив вчора поріг клубу. Це не тільки справляло враження, але й наводило на думку, що людям таке не під силу… А це могли бути зовсім і не люди.
Чоловік провів їх повз сцену до дальнього столика. Їх місце виявилось дуже зручним – вони могли спостерігати за всім, що відбувається, не викликаючи до себе зайвого інтересу з боку учасників.
– Химерні у нас видались вихідні, еге ж? – Орфей розщепив ґудзик на піджаку, опустившись на крісло. – Ніколи не думав, що буду причетним до чогось такого. Ну, ви розумієте, про що я? На Дні ж все зовсім по-іншому, там інші правила, і тамтешні тварюки знають своє місце… А тут – все навпаки, тут балом правлять монстри.
Патрік примружився.
– Сподіваюся, Зак знайде зброю, інакше, наші й без того мізерні шанси вижити, будуть рівні нулю. І як взагалі так вийшло, що вони спіймали Кука? Фея, він ж був з Івою…
– Вона сказала, що всього на хвилину залишила його самого, а коли повернулася, голомозого вже не було. Спочатку вона подумала, що Кук вирішив сам знайти тебе, щоб вибачитись, тому й не стала здіймати галасу.
– Прекрасно, просто прекрасно… – Мисливець зітхнув, відкинувшись на спинку крісла. – Ти не міг би залишити нас ненадовго?
Орфей кивнув.
– Чому ні. Тим паче, оті дві кралі вже давно мені підморгують, піду, привітаюся.
Софі провела його поглядом до стола, за яким голосно перемовлялись молоді панянки. Запримітивши хлопця, вони пожвавішали, і звеліли офіціанту принести ще одне крісло.
– Софі, я хочу, щоб ти надалі була біля мене, – почав Патрік. – Я не збираюсь працювати в парі з Івою, коли наші легенди вже немають значення… Мені спокійніше, коли ти в полі мого зору. І беручи до уваги те, як ти себе зараз почуваєш, навіть не думай сперечатися.
Дівчина посміхнулася. Вона навіть не здогадувалася, як сильно скучила за Патріком, поки не опинилася з ним сам на сам.
– Мені вже значно краще. Чесно! А втрата свідомості – велике діло! Подумаєш, перевтомилась… Патрік, ти ж знаєш, про мене тобі хвилюватися не треба.
– Ти не просто знепритомніла – ти вся горіла. Тебе не припиняло лихоманити, і ми вже й не знали що робити.
Софі випрямилась, опершись ліктями на край стола.
– Це прозвучить безглуздо, – сказала вона, – але вчора ніхто не співав? Мені здалося, що я щось чула…
У відповідь Патрік якось дивно подивився на неї, витримавши паузу, несподівано м’яко сказав:
– Софі, тобі примарилося. Ніхто не співав.
– Так… Звичайно, не зважай. Це все наслідки температури…
– Що це? – Патрік взяв її долоню, уважно роздивляючись ту дивну плямку. – Це що, опік?
– Уявлення немаю.
Софі хотіла забрати руку, але він не відпустив. Ще мить він не відривався від вивчення дивної плямки, а потім лагідно поцілував її. Від несподіванки дівчина сіпнулася і гулко втягнула повітря – до дружніх обіймів в їх стосунках вона звикла, але таке Патрік зробив вперше. У відповідь він лише посміхнувся, наче нічого не сталося.
– Так, дорогі друзі, мені начхати, вчасно я чи ні, – Орфей безцеремонно всівся на місце. Він зблід, наче побачив привида. – Яка прикрість, бо ж ота брюнетка дуже мила… За інших обставин, я б навіть запросив її на побачення!
– А в чому проблема? – запитала Софі, вдивляючись у потенційну пасію її товариша.
– Проблема в мертвих дівчатах, Бенсон! Вони мене страшенно лякають…
Патрік насупився:
– Що?
– Кажу ж вам, ті кралечки – мертві! Тут повно відьм, і разом з ними – їхні ручні зомбі. Я надто пізно розгледів посірілу шкіру… І скляний погляд… Довелося сидіти і посміхатися, як ідіот. Чорт, ненавиджу мертвих-живих дівчат! – Орфей награно сіпнувся, наче струшував з себе велетенського павука.
– Ти впевнений? – Софі напружено почала вишукувати відьом серед людей.
– Я й без компаса можу допетрати, хто є хто!
– Ти завалив тест з демонології, – нагадав Патрік.
– Ой, затихни! – відмахнувся розлючений Орфей.
– Пані та панове! Прошу хвилинку уваги! – на сцену вийшла презентабельна блондинка у блискучій сріблястій сукні. – Ми раді вітати вас тут! Перший ярмарок бажань оголошується відкритим!
Шквал аплодисментів ненадовго заглушив її слова.
– Ми раді бачити стільки людей, вірних нашим Патріотичним Іграм! – продовжила щебетати жінка у мікрофон, коли гості заспокоїлися. – Сьогодні для вас, дорогі гості, особливий вечір! у вас є приголомшлива можливість здійснити свої найпотаємніші бажання! Інтригуюче, чи не так?
Новий шквал аплодисментів.
– До кожного столика, – продовжила вона, – підійдуть офіціанти, які запропонують вам конверт, ручку та шпильку. В конверті ви знайдете дуже тонкий папірець – не порвіть його! Напишіть на цьому папірці своє бажання, і під ним з’явиться рекомендована ціна. Якщо вона вас влаштує – скріпіть угоду крапелькою вашої крові. Проколіть вказівний палець шпилькою, капніть на папір – і ваша мрія у вашій кишені! Ось і все! Що ж, насолоджуйтесь приємним вечором, панове, разом з нашими неперевершеними музикантами! – жінка запросила на сцену кількох скрипалів у елегантних фраках, і поспішила до компанії, серед якої Софі впізнала Одрі та Генрі.
– Дзуськи я буду щось продавати! – пробубнявив Орфей, свердлячи поглядом парубка в уніформі, який вже крокував до них з підносом у руці.
Офіціант вже був в кількох кроках від цілі, як його перехопив Захарія. Ловець був у елегантному костюмі, а Іва, у прекрасній чорній сукні, тримала його попід руку. Він щось сказав офіціанту на вухо і той, гаряче закивавши, повернув назад.
– Я ж казав, що він не промах, – хмикнув Орфей, не помітивши, як на нього зиркнула Софі.
– Що ти йому наплів? – підвівшись, Патрік, взяв з-за сусіднього столика вільне крісло для Іви.
Захарія стенув плечима:
– Сказав, що про вас вже особисто подбав Рогволд. Мовляв, ви вкрай важливі гості, і не варто вам надокучати зайвий раз…
– Ви знайшли зброю? – напружено перебила його Софі.
– Вдосталь, – відповіла Іва, – але ми знайшли і ще дещо…
– Катани для тебе немає, – втрутився в розмову Захарія. – Хоча Іва розповіла, що колись на Дні, ти пришила гобліна дротиком від дартсу. Ти завжди носиш їх з собою?
– Той малий вилупок поцупив мій компас! – серйозним тоном озвалась Софі. – А дротики – перше, що потрапило мені під руки на одному з прилавків.
Орфей роззирнувся:
– А сокира є? Бо мені якось зовсім не посміхається шастати серед демонів голіруч… Чим накажете відбиватись? Краваткою?
– То що ви знайшли? – нагадав Патрік, стишивши голос.
Іва подалась вперед, прошепотівши:
– Портал… Внизу, в підвалі є портал. Його охороняють декілька Патріотів. Ми не бачили, самі вони чи з демонами, але думаю, їх можна легко вирубити.
Орфей затарабанив пальцями по столі.
– Як думаєте, куди він веде?
– Ну, навряд чи у луна-парк з каруселями, ельфами і маленькими поні, – сказав Зак, ліниво переминаючи в руках салфетку.
В очах Патріка спалахнув вогник, який Софі чудово знала – вогник ідеї.
– А Кук? – запитав він. – Що робитимемо з ним? Як його врятувати?
Софі відчула на собі чийсь погляд і повернулася. По стежці до сцени наближався Рогволд. Зустрівшись з нею поглядом, Патріот кивнув, мовляв: «О, бачу ви все таки прийшли! Гаразд, ваш друг ще трохи поживе…»
– Ми не залишимо його тут, – сказала Іва. – Доведеться чекати, поки сюди навідаються ловці. І до того часу, нам треба хоча б дізнатися, де його тримають.
Патрік кашлянув, прочистивши горло.
– А якщо його тримають там, куди веде портал? – прошепотів він. – Софі, що скажеш?
Дівчина оцінила ситуацію, яка як не крути була зовсім не на їхню користь, і дала згоду.
– Тоді відправляємося прямо зараз! – Патрік підвівся, готовий йти.
– Але спершу потрібно переодягнутися, – Іва пройшлась руками по сукні. – Навіть звичайне сальто у цьому вбранні може закінчитися для мене зламаною ногою, якщо не шиєю.
Орфей зітхнув:
– Ніколи не думав, що скажу це, але я повністю згоден з Івою. В цьому костюмі я теж не в кращій формі…
– Костюм тут ні до чого, Орфей. Просто жерти треба менше, – уїдливо зауважила дівчина, встаючи з крісла і прямуючи в бік будинку. Софі пішла за нею.
– Ти певен, що це хороша ідея? – Захарія порівнявся з Патріком.
– Навряд. Але я не лабораторний пацюк, який чемно бігатиме їхніми лабіринтами… Раз ми вже в цьому пеклі, то нагоди розважитися не проґавимо. Добре, хоч зброю знайшли.
– Але це небезпечно. Невідомо, куди може вивести портал…
Патрік понизив голос:
– Ми живемо небезпекою, такий перший неписаний закон Ліги. – Він замовк, а згодом додав ще тихіше. – Тим більше ти знаєш, не тільки мені це потрібно…
– Гаразд. Ми повинні повернутися до початку балу – отже, в нас є лише дві години, щоб дізнатися що там і де Кук.
– Тоді досить цих розмов, Захарія…
Софі так уважно прислухалась до кожного слова, що двічі зашпорталась, наступивши собі на сукню. Хлопці розмовляли так, наче в них був якийсь свій, невідомий іншим членам команди план… І те, що вони нічого не розповіли Софі, викликало у неї шквал обурення і внутрішнього протесту. Патрік вже не вперше шушукався з ловцем у неї за спиною, і дівчина вирішила притиснути його до стінки у перший ж ліпший момент, щоб вивідати всю правду.
Переодягнувшись і озброївшись, мисливці без пригод спустилися у підвал. Похмурі коридори були освітлені справжніми факелами, запханими у спеціальні тримачі на кам’яних стінах. Мисливці рухалися злагоджено і особливо тихо. Беззвучно пересуватися – це чи не перше чому їх навчили у тренувальному центрі.
Захарія зупинився біля масивних дерев’яних дверей, мовчки подавши знак, що їм туди.
– Скільки їх там? – запитав Орфей, майже беззвучно ворушачи губами.
Іва продемонструвала у відповідь чотири пальці. Патрік підкликав Софі до себе, кивнувши, що на рахунок вони заходять.
Один. Два. Три!
Важкі двері відченилися з одного удару. Патрульні Патріоти не встигли зрозуміти, що відбувається, як з ними вже було покінчено. П’ятеро натренованих бійців проти чотирьох фанатиків – простіше простого!
Софі запхала закривавлений меч за спину, у футляр, прикріплені пасками через її плече. Вона роздивлялася захований в ніші портал: масивне коване коло повисло прямо у повітрі, в діаметром воно сягало більше двох метрів. По його основі були вирізьблені дивні знаки і руни, що складали цілі уривки тексту. Всередині Софі вловила слабке коливання, яке розходилося від центру до країв, хоча, на перший погляд, там нічого не було.
Орфей голосно видихнув:
– З такими іграшками я ще ніколи не мав справи. А неможна просто зазирнути туди і побачити, що по той бік?
– І це буде останнє, що ти зробиш у своєму житті, – відповів ловець.
– Ну що, готові? – Патрік підійшов до кола. – Чекатиму вас там! – він посміхнувся і застрибнув у отвір. Здавалося б, він мав приземлитися на підлогу з іншого боку, але нічого такого не трапилось. Він просто зник.
Софі не стала чекати, хто піде наступним, і, зірвавшись з місця, стрибнула вслід за ним.
