Без паніки

Стіни здригалися від потужних ударів. Крики, вереск і тупіт сотень ніг зливалися в суцільний шум. Захарія щось прокричав, але Софі нічого не могла розчути. Стеля в підвалі ходив ходором, штукатурка сипалася на голови мисливцям, які один за одним з'являлися з порталу.

– Що тут відбувається? – прокричав Орфей і закашлявся, вдихнувши пристойну порцію пилюки.

Ловець спробував відповісти, та його слова втонули в ревінні, схожому на той, з яким, здавалося, можуть відкриватися лише ворота пекла. Хлопець роздратовано махнув рукою, і, переступивши тіла патрульних Патріотів, вибіг з підвалу.

Софі кинулася вслід за ним, тримаючи меч на поготові. Десь вгорі, супроводжуючись брязкотом розбитого скла, прокотилася нова хвиля ударів. Захарія зупинився біля виходу з коридору, чекаючи на мисливців. Коли вони всі зібралися довкола нього, він глибоко вдихнув і сказав так голосно, як тільки міг:

– Нас не було довше, аніж ми думали! Значно довше!

– Що ти хочеш цим сказати? – закричала Софі.

– Через часове викривлення, спричинене переходом крізь портал, у нас всіх зупинилися годинники. Та й сама подорож крізь простір тривала значно довше, кількох секунд, як нам здавалося. – Ловець підхопив Іву, збиту з ніг новим поштовхом. – Боюся, ми прибули, саме тоді, коли ловці почали свою облаву!

– Але це неможливо! – втрутився Патрік, перекрикуючи чийсь нестямний плач за дверима. – Нас не було всього декілька годин!

Захарія заперечно похитав головою:

– Як ти не розумієш… Ми покинули клуб в суботу, близько десятої вечора. Якщо я не помиляюся, нас не було понад добу!

– Ти впевнений? – Софі здивовано вигнула брову.

– А ти можеш ще якось це все пояснити?

– Ох, чорт! – Орфей розгублено потер потилицю.

Іва тільки злякано глянула на друзів і схопилася за голову.

– Кук…

Патрік оперся на стінку і тихо вилаявся. Софі зі співчуттям подивилася на нього. Якщо ти мисливець за головами, то твоє життя ніколи не буде легким, зате воно буде сповнене пригод. Та коли ти капітан Альфи, на твої плечі лягає відповідальність не лише за себе, але й за друзів, за тих, хто стоїть з тобою пліч-о-пліч. Дівчина помітила, як хлопець змарнів. Зараз він виглядав неймовірно втомленим, темно-карі очі здавалися геть чорними, риси обличчя гострішими, а шкіра в тьмяному освітлені коридору видавалася хворобливо-блідою. Витративши хвилину на роздуми, Патрік відчинив двері зі словами:

– Ви знаєте, що робити.

Мисливці розуміюче перезирнулися, і мовчки рушили за ним.

Грандіозний хаос охопив заміський клуб. Піднявшись на перший поверх, друзі наткнулися на зграю дрібних зеленошкірих гоблінів.

Потвори задля розваги ганялися за переляканими мало не до смерті жінками, злісно регочучи і чіпляючись за волосся. Софі з Івою відірвали одного з них від сукні напівпритомної панянки, і пожбурили крізь вціліле вікно, за яким відбувалася справжня різанина між ловцями та Патріотами.

Гобліни були занадто малими, щоб завдати мисливцям значної шкоди, але їх, все ж, було надто багато. Не церемонячись, мисливці пустили в хід зброю. Потвори намагалися атакувати, стрибаючи на голови і дряпаючись, але швидко опинялися на підлозі мертвими. Збагнувши близькість своєї поразки, монстри кинулися врозтіч.

– Ви не поранені? – Захарія опустив меч і присів біля тремтячої дівчини, яка, на думку Софі, встигла раз-другий відключитися, поки вони возилися з зеленошкірою дрібнотою.

– Ні! Не чіпайте мене! Будь ласка… – Схлипуючи, простогнала вона.

– Вам нічого боятись. Я ловець, і тільки хочу вам допомогти. Ви можете розповісти, що тут відбувається?

Дівчина затулила долонями обличчя, зайшовшись новою хвилею ридань. Захарія обняв її за плечі.

– Заспокойтеся, ви вже в безпеці.

– Не йдіть туди! – шморгаючи носом, вона повільно підвелася, опираючись на руку хлопця. – Там повно демонів!

– І що? – байдуже запитав Орфей, забувши, що для звичайних людей зустріч з поріддям пекла не є буденною розвагою.

– Де-мо-нів! – повторила незнайомка по складах, дивлячись на них, як на божевільних.

Орфей тільки хмикнув, крутнувши сокиру в руці.

– Ну, ми теж не плюшеві ведмедики, – сказав він з легкою посмішкою.

Дівчина вирячилася на Орфея з роззявленим ротом. Глибоко вдихнувши, вона хотіла ще щось сказати, але перевівши погляд на коридор, тільки зойкнула і підібравши спідниці, зірвалася з місця.

Софі обернулася, і те, що вона побачила в кінці коридору, змусило її серце злякано стиснутися. До них рухалися величезні монстри, що нагадували помісь мавпи і мамонта. Спираючись на великі передні лапи, демони зносили все на своєму шляху довгими зазубреними бивнями. Між бивнями у них були хоботи, більше схожі на щупальця, якими вони хапали уламки меблів, вазонів, віконних рам і жбурляли в мисливців. Позаду демонів з войовничими криками тупцювали Патріоти, намагаючись протиснутьсь і першими кинутися в бій.

– Ніхто не покине цей триклятий клуб, поки ми не знайдемо Кука, – твердо сказав Патрік. – Живим чи… – Він затнувся, ухилившись від ніжки столу, яка летіла в нього, і мимохідь глянув на подругу. Софі вловила в його погляді відчай.

– Можеш в цьому не сумніватися, – вона кивнула, розправивши плечі і відбивши мечем уламок горщика. – З ним все буде гаразд. Кук один із нас. Він мисливець, а це вже дуже багато означає.

– Правильно, Бенсон, – підтакнув Орфей, – тільки у мене є виключне право ображати цього голомозого дурня. Всі інші нам за це дорого заплатять! – ступивши крок вперед, Орфей підняв сокиру і, оглянувши друзів, кинувся штурмувати чудовиськ.

І знову закипів бій. Повсюди літали уламки меблів, виблискували мечі, і бризкала кров. Софі оточили одразу п’ятеро Патріотів. В бою вони були значно вправніші тих, що стерегли портал, тож перш, ніж розправитися з ними, вона розжилася новими синцями і глибоким порізом на плечі.

Дівчина відстрибнула від бивнів демона, що цілилися в неї, і втрапила до рук двометрового здорованя. Патріот щосили схопив її за волосся, і вдарив обличчям об стіну. З очей бризнули сльози, а в голові задзвеніло від міцного удару. Кремезна долоня металевою хваткою стиснула горло, змушуючи повітря покинути легені. Софі спробувала відбиватися, але Патріот люб’язно з’їздив їй по ребрах, і коли вона притихла, стис горло обома руками. В мить, коли сили вже покидали її тіло, вогкі долоні Патріота зненацька ослабли і громила з гуркотом звалився на підлогу. Софі, відкашлюючись, сповзла по стіні, спостерігаючи, як Іва виймає закривавлене лезо меча зі спини її мучителя.

– Обережніше… Підіймайся … – подруга вже була поряд і обхопила її за талію, допомагаючи втримати рівновагу. Софі безпорадно опершись на неї, відновлювала дихання. Вона так втомилася, що готова була залишитися прямо тут, якщо їй дозволять хоч трохи перепочити. Руки тремтіли, але Софі тільки міцніше стиснула меч, який подала Іва.

– Дякую, далі я сама, – здавлено прохрипіла вона, облизавши пересохлі губи. Іва кивнула і зникла десь між Орфеєм і демонами.

Софі дозволила собі перевести подих на протязі декількох секунд, перш ніж продовжити бій. Недбалим рухом вона всадила меч у скроню дрібному демону з бивнями, який вистрибнув перед нею і озирнулася. В глибині коридору вона побачила Патріка, який відбивався від чоловіка зі знаком на чолі. Софі хотіла кинутися на допомогу, але тут побачила, як Захарія в два стрибки опинився біля її друга і зніс голову Патріотові. Патрік посміхнувся рятівникові і, наблизившись, щось сказав йому на вухо. Деякий час хлопці крадькома перемовлялися, не звертаючи уваги на те, що відбувалося довкола.

Спостерігаючи за ними, Софі не на жарт розізлилася. Вона вже не раз помічала, як Патрік і Захарія про щось перешіптуються. З твердим наміром з'ясувати, що за секрети водяться у цих двох, вона напролом рушила до них, усуваючи кожну тварюку, яка з'являлася на її шляху.

– Ану стій! – несподівано хтось винирнув поряд і схопив її за лікоть. Софі тільки міцніше стиснула зброю в руці. – А-а-а …Ти одна з цих… З Ліги… Вибачай… – винувато кивнув ловець з пишними вусами і озирнувся довкола. Софі лише зараз звернула увагу, що в коридор прибуло міністерське підкріплення. – О, Захарія! – гукнув він, запримітивши хлопця. – Де ви в біса були? Меланта на третьому поверсі, вона місця собі не знаходить! Пожалів би ма...

– Довго розповідати, – урвав його Зак. – Слухай, тут повинен бути ще один хлопець. Його звати Кук і він мисливець…

– Голомозий такий? – чоловік насуплено потер вуса. – Так він нагорі з рештою ловців… Його, здається, тримали в одній із кімнат. Ну, давайте, шуруйте туди, а ми все тут владнаємо.

Впевнившись, що ніхто з мисливців не постраждав і слідує за ним, Захарія пришвидшив темп.

– Розповідай, – Софі порівнялася з ним, користуючись тим, що Патрік відстав, переконуючи в чомусь Орфея.

– Не зрозумів.

– Що ви з Патріком затіваєте?

– Нічого… З чого ти взагалі таке взя…

– Думаєте, я дурепа, так? Чи що я сліпа? Думаєте, я не бачу, як ви перешіптуєтеся в нас за спинами? І всі ці погляди, які кидаєте одне на одного… Що відбувається? – вона зупинилася, перегородивши Заку дорогу. Ловець тільки невдоволено фиркнув, і міцно схопивши її за руку, потягнув за собою.

– Ти вигадуєш якісь нісенітниці, – прошипів він. – Тобі варто відпочити, Софі.

Вони саме звернули в розгромлений зал, який повинен був вивести їх до сходів на другий поверх.

– Навіть не сподівайся, що я тобі повірю… І взагалі, відпусти мене! – мисливиця висмикнула руку. – Ви щось прихо…

– Все гаразд? – Патрік нечутно вималювався по інший бік від Софі. – Мені здалось, ви про щось сперечаєтеся.

Софі розгнівано поглянула на нього.

– О, так! Якраз тебе й не вистачало, – знову завела вона, але тут помітила, що з боку входу на них несуться відьми. – Поговоримо потім! – процідила дівчина, і без вагань кинулася вперед.

Софі була роздратована. Вона сподівалася, що гнів вляжеться, коли вона розправиться з відьмами. Але відьми навколо падали замертво від помахів її меча, а злість так і не відступала. Знову почала підніматися температура, але дівчина вже не звертала на це уваги. Єдине, що їй зараз хотілося дізнатися – про що ж шушукаються ці двоє.

– Ей! Бенсон, пригальмуй! – прошипів Орфей, відтягуючи її в бік дверей. Незважаючи на всі зусилля, відьом у залі ставало все більше. Заклинання летіли в них дощем. Одні боляче обпікали, інші залишали криваві сліди, треті могли зламати кістки. Мисливці вже були на сходах, коли ті дали тріщину під дією чаклунських проклять.

– Чорти б їх побрали, – прошипіла Іва, не встигнувши ухилитися від чергового закляття, яке залишило кривавий слід у неї на стегні. Патрік та Орфей підбігли до неї, і схопили попід руки, допомагаючи піднятися.

Сходи загрозливо затріщали і почали ходити ходором. Мисливці бігли, не зупиняючись, перестрибуючи зім'ятий килим і повалені перилла. Нарешті, вони дісталися до третього поверху і в останній момент застрибнули в коридор, коли сходи за їх спинами зі страхітливим гуркотом завалилися вниз.

Озирнувшись, Софі схопила Захарію за руку і потягнула за собою. Відкривши перші-ліпші двері, вони опинилися в кімнаті, яка ще зовсім недавно була чиїмось номером. Повсюди були розкидані одяг та особисті речі гостей. Перекинувши ногою журнальний столик, вона, роздратовано засопівши, підійшла до Захарії і завмерла, не зводячи з нього очей.

Ловець, ігноруючи її спопеляючий погляд, заклавши руки за спину, пройшовся по кімнаті. Софі напружено стежила за ним. Захарія вийшов на балкон і оперся на перила, оглядаючи задній двір, який став центральним полем бою. Дівчина, насупившись, пішла за ним.

– Захарія, я хочу знати! Захарія! – не вгавала вона, перехилившись через перила і заглядаючи хлопцеві в обличчя.

– Та припини ти… Ми зможемо тут легко спуститися вниз, і зайти з парадного входу. Гвинтові сходи повинні бути ще цілими, – замислено бурмотів він собі під ніс.

Софі рикнула і несподівано перейшла на крик:

– Патрік і ти! Про що ви увесь час перешіптуєтеся?! Я з тобою розмовляю!

Ловець роздратовано засопів, намагаючись повернути самовладання. Софі не зводила з нього погляду. Захарія міцно стиснув перила, аж побіліли кісточки, і дуже тихо сказав:

– Те, що ти кричиш, ще не означає, що я тебе слухаю. Зрозумій, ти надто захоплюєшся і втрачаєш контроль. Тому, він тебе боїться. Боїться, що ти спалиш його і згориш сама. – Він на якусь мить замовк, уважно дивлячись їй у вічі, і додав, – але я ж не боюся…

– Що? – Софі розгублено кліпала очима, не розуміючи, що верзе цей кретин. – Патрік… Він розповідав тобі щось про нас?

Захарія мовчав.

Думки гарячково закрутилися в голові. Повернувшись до кімнати, дівчина розгублено опустилася на спинку дивану. Такий поворот збив її з пантелику. Вона готова була почути, що хлопці таємно замислюють підступний план по захопленні світу, але тільки не особисті одкровення. Тим паче що Захарія не входив в число близьких друзів Патріка. Це Софі була його найкращим другом… І той поцілунок в резиденції президента. Як це розуміти?

Помітивши, що його слова дещо вибили її з колії, Захарія оперся на перила, не відриваючи погляду від Софі.

– Пам’ятаєш нашу угоду? – запитав він.

– Так, але це більше схоже на шантаж.

– Можливо, – юнак посміхнувся, – потанцюй зі мною…

Софі вже геть заплуталася. Помовчавши якусь мить, вона прошепотіла:

– Не кращий час для танців.

– Іншого може й не бути. Ми вже декілька разів могли загинути. Я не хочу втратити можливість використати нашу домовленість. То як?

– І це все? – Софі недовірливо вдивлялася в обличчя хлопця. – Надто просто. У чому підступ?
– В тому, що тобі сподобається. Я прекрасно танцюю, – Захарія підійшов до дівчини і простягнув руку.

Вони плавно рухалися по кімнаті. Софі так занурилася у власні роздуми, що дозволила ловцю вести її, не впираючись і слідуючи обраному ним ритму. Його рука повільно ковзнула вниз по спині, але дівчина не протестувала і тільки міцніше стискала його плече.

Захарія м’яко, але впевнено притулив Софі до себе, зарившись носом у її сплутане волосся. Дівчина, заплющивши очі, поклала голову йому на плече і спокійно зітхнула. Тепло, яке йшло від нього розслаблювало і заспокоювало. Поступово до неї повертався контроль над емоціями, і вона навіть мимоволі посміхнулася, пригорнувшись до хлопця. Захарія неймовірним чином пахнув сонцем.
– Ти тільки граєш роль поганого хлопця, – сказала Софі, злегка відсторонившись.

– Не виключено, – посміхнувся ловець.

– А що, якщо я не люблю поганих хлопців?

– Раджу змиритися, інші варіанти тобі не світять, – він злегка крутнув її, ніжно притягнувши до себе. – Хороші хлопці бояться таких, як ти… Спитай хоча б у Патріка.

Увесь спокій як рукою зняло. Софі відштовхнула хлопця від себе.

– Що? – вона просто не вірила власним вухам. Повернувшись, дівчина рушила геть з кімнати, не бажаючи продовжувати цю розмову. Що за дурня? Якого біса?!

Ловець кинувся за нею і, перестрибнувши диван, перегородив їй дорогу.

Софі спробувала відштовхнути хлопця від дверей.

– Ти просто самовдоволений кретин!

– А ти трохи з привітом… От бачиш, ми подружимся! – не зрушуючи з місця, уїдливо сказав Захарія.

– Відвали!

– І не подумаю!

Софі заричала і без будь-яких попереджень врізала йому по обличчі. Чим більший там буде фінгал – тим краще! Хлопець похитнувся і відступив на два кроки.

– Це третій раз… Софія, я попереджав, – промовив він спокійним і зловісним тоном.

Вже наступної миті, дівчина була притиснута до стіни. Захарія знерухомив її без будь-яких зусиль, наче тільки цим увесь час і займався. Софі намагалася пручатися, але у неї не було жодних шансів вирватися із металевих обіймів ловця.

– А тепер слухай, – його тон не змінився.

– І що? Це все? – вона знову сіпнулася, але з таким ж успіхом вона могла б сіпатися в обіймах удава. – І це все твоє страшне: «Наступного разу я дам здачі, бла-бла-бла»? Не сміши!

– Я й не говорив, що це буде фізично… Я все-таки сильніший, Софі… Ти можеш водитися з хлопцями, можеш вирішувати все бійками, але не зараз! Зараз тобі доведеться вислухати все, що я скажу! Поряд зі мною – ти гориш, а поряд із Патріком – ти не більше крихітної іскри, яку він увесь час намагається загасити. Він боїться тебе так само сильно, як і хоче...

– Не смій! – зашипіла Софі, вириваючись з його рук. Пульс пришвидшився, злість закипала всередині, а температура вперто продовжувала підніматися. – Заткнися, Захарія, інакше я за себе не відповідаю…

– Я тебе не боюся.

– Відпусти!

– Подумай, чому тоді ви не разом? Чому Патрік увесь час тримає тебе на відстані… Бо він боягуз, Софія, він боїться тебе… – Захарія гулко втягнув повітря, і, відпустивши її, відступив вглиб кімнати.

Софі сіла на підлогу, важко дихаючи. Вона не зводила з нього погляду, стежила за ним, як хижак, який запримітив здобич і ось-ось готується напасти. Руки мимоволі стиснулися в кулаки. Вона не відчувала навіть, як нігті вп'ялися в шкіру до крові.

– А тепер давай, – усміхаючись, промовив він, – тепер руйнуй тут все! Гори, Софі, гори…

Двері відчинилися, і на порозі виникли Патрік, Іва та Орфей. Між ними з радісним вигуком протиснувся Кук.

– Ви кращого часу не знайшли, щоб потерев... – Орфей заткнувся на півслові, перевівши погляд з ловця на Софі. – Оу…

– Такою я її ще не бачив, – прошепотів Кук, явно стривожений гнівним виглядом дівчини.

Патрік стурбовано кинувся до подруги:

– Софі? Що тут сталося?

– Забирайтеся! Всі! – закричала вона, і, схопивши меч, вибігла з кімнати.

Софі кудись бігла, не дивлячись під ноги, і не розбираючи дороги. Вона не зупинялась, коли на неї кидалися демони і Патріоти – кілька змахів мечем, і вороги вже лежали на підлозі, потопаючи у власній крові. Від неї віяло жаром, як від багаття, і, здавалося, навіть повітря колихалося довкола, як це буває в спекотний літній день. Гаряче… Як же гаряче… Злість розливалася по тілу, немов отрута, проникаючи в кожну клітину, заповнюючи кожен міліметр свідомості. Їй здавалося, злість замінила їй кров, пульсуючи по венах. Їй хотілося спалити тут все до бісової матері.

«Та як цей козел може таке говорити?! Він нічого не знає про мене! Нічого! І він нічого не знає про Патріка! Він нічого не знає про нас. Та ми знайомі всього декілька днів! Що він взагалі про себе думає?!» – це були останні світлі думки, які закарбувалися у її пам’яті, а далі Софі з гуркотом відчинила вхід на задній двір, де вже вели нерівний бій ловці. Температура піднялася ще вище, голова йшла обертом, а в очах потемніло. Софі міцніше стиснула зброю і рвонула у вир подій.

Патрік ледве міг дихати.

– Захарія, що ти з нею зробив? – прошепотів він, не відриваючи погляду від вікна.

– Поки що нічого, – незвично низьким голосом промовив ловець. – Ми просто мило поспілкувалися. Ти ж знаєш, як легко повірити в те, що хочеш почути.

Мисливці перезирнулися і кинулися до дверей.

– Всім завмерти і не рухатися! – неочікувано різко гаркнув Захарія. – Патрік, не смій іти за нею!

– Що означає, не смій? Геть з дороги!

– Ні! Їй це потрібно, інакше вона зламається… А ми так не домовлялися. Підійди до вікна і спостерігай. Тільки якщо щось піде не так, тільки якщо їй загрожуватиме справжня небезпека – я, як і ти, не стану просто дивитися.

– Якого біса, старий?... Якого біса? – ледь ворушачи губами, промовив Орфей, коли Патрік, уникаючи ошелешених поглядів друзів, підійшов до вікна.

Він спостерігав, як Софі кинулася у самісінький вир бійки, як ловці розбіглися, якнайдалі від неї, і як швидко газон вкрився кров’ю демонів. Здавалося, пекельних створінь було забагато і для двадцяти бійців, але для неї їх було замало. Її рухи були надзвичайно швидкими, спритними і точними, і Софі не залишала за собою живих ворогів.

– Навіщо ти її розлютив? – ледь живим голосом запитав він.

Захарія зітхнув.

– Ти надто сильно її стримуєш… Якщо так піде і надалі – потім вона занадто розійдеться.

Коли всі демони і Патріоти, що знаходились задньому дворі, були знищені, дівчина зупинилася. Постоявши якусь мить, вона похитнулася і впала на коліна, випустивши меч. Намагаючись зрозуміти, що відбулося, вона почала роззиратися довкола себе, потираючи очі. Злякані ловці ошелешено визирали хто звідки, не наважуючись підійти до неї. Не помітивши нікого знайомого, дівчина обхопила себе закривавленими руками і зігнулася.

– А ось і кульмінаційний момент цієї вистави, – сказав Захарія так тихо, що його міг почути лише Патрік. – Якщо вона зараз зламається і розридається – ми виграємо ще трохи часу. Цей сплеск енергії швидко розвіється, і навряд чи приверне увагу Леонарда. Тож можеш бігти і втішати її. Але якщо Софія підніметься… Ти ж знаєш, нам не вдасться увесь час її ховати…

– Е-е-е… Народ… Тут нагорі є портал, – втрутився Кук, бажаючи хоч якось розрядити напругу, яка повисла у кімнаті. – Я бачив, як крізь нього виходив Мортем. Можливо, він веде в тренувальний центр…

З іншого крила будинку прогриміли вибухи. Почулися крики і нелюдський лемент. Це могло означати тільки те, що прибуло підкріплення пекельного полку. Увесь склад Бети занервував. Іва смикнула Патріка за рукав, намагаючись щось сказати, але той наче приріс до підлоги, не реагуючи на неї. Вона перезирнулася з Орфеєм і Куком, і вся трійця вибігла з кімнати.

Хлопці затамували подих, залишившись поряд з вікном. Минуло декілька хвилин, декілька нестерпно довгих хвилин, поки Софі невпевнено піднялася. Відкинувши з обличчя волосся, вона випросталася, опираючись на меч, і озирнулася. Вона була налякана, неймовірно налякана, але лише міцніше вхопилася за руків’я зброї і рушила до дверей.

– Ну от, – Захарія втомлено притулився чолом до скла. – Скоро Леонард буде тут…

– Нагорі є портал, – Патрік машинально повторив слова Кука, ще не розуміючи їх сенсу.

Ловець мовчав, заплющивши очі. Він немов щось обдумував. А Патрік хотів якомога швидше зустрітися з Софі, і не став на нього чекати, кинувшись в коридор.

– Зажди, – гукнув Зак, наздоганяючи його. – Якщо Вартові заберуть її – вона помре… А ми програємо війну, яку самі ж і почали.

Патрік різко зупинився, і, підійшовши до ловця впритул, рішуче сказав:

– Тоді ми зробимо все, щоб цього не сталося.