Глава 1. сутність міжнародних комерційних угод

1.1. Міжнародні комерційні операції

Інтернаціоналізація промислового виробництва на основі взаємних постачань продукції, послуг, результатів творчої діяльності є характерною рисою сучасних сві-тогосподарських відносин. Саме такий характер економічного співробітництва виз­начає форми, методи, зміст міжнародних комерційних операцій.

Міжнародна комерційна операція — це дії, які спрямовані на організацію, про­ведення та регулювання процесу обміну товарами, послугами, продукцією інтелекту­альної праці між двома або кількома контрагентами різних країн.

Основними міжнародними комерційними операціями є експортно-імпортні опе­рації, під якими розуміється комерційна діяльність, пов'язана з купівлею-продажем товарів, які мають матеріально-речову форму.

Експортні операції — це діяльність, яка пов'язана з продажем і вивезенням за кор­дон товарів для передачі їх у власність іноземного контрагента.

Здійснення експортних операцій передбачає:

подання митному органу документів, які засвідчують підстави та умови виве­зення товарів за межі митної території країни;

сплату податків і зборів, установлених на експорт товарів;

дотримання експортером вимог, передбачених законом.

При здійсненні реекспортних операцій товари, що походять з інших країн, не піз­ніше ніж у встановлений законодавством строк з моменту їх ввезення на митну тери­торію країни вивозяться з цієї території в режимі експорту.

Реекспортні операції здійснюються за таких умов:

митному органу подано дозвіл уповноваженого органу, укладений в установ­леному законом порядку, на реекспорт товарів;

товари, що реекспортуються, по-перше, перебувають у тому самому стані, в якому вони перебували на момент ввезення на митну територію країни, крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспор­тування та зберігання; по-друге, не використовувалися з метою одержання прибутку; по-третє, вивозяться не пізніше, ніж через один рік з дня їх ввезення на митну територію країни.

До товарів, що реекспортуються, не застосовуються заходи нетарифного регулю­вання.

Імпортні операції — це діяльність, яка пов'язана із закупівлею і ввезенням інозем­них товарів для наступної реалізації їх на внутрішньому ринку країни. Здійснення імпортних операцій передбачає:

подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови вве­зення товарів на митну територію країни;

сплату податків і зборів, якими обкладаються товари під час ввезення на митну територію країни відповідно до її законів;

дотримання вимог, передбачених законом, щодо заходів нетарифного регулю­вання та інших обмежень.

При здійсненні реімпортних операцій товари з країни їх походження та вивезені за межі її митної території, згідно з митним режимом експорту, не пізніше ніж у вста­новлений строк ввозяться на митну територію цієї країни для вільного обігу.

Товари можуть переміщуватися через митний кордон країни у режимі реімпорту, якщо вони:

походять з митної території цієї країни і ввозяться не пізніше ніж через один рік після їх вивезення (експорту);

не використовувалися за межами країни походження з метою одержання при­бутку;

ввозяться у тому самому стані, в якому вони перебували на момент вивезення (експорту), крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання.

У разі реімпорту товарів протягом одного року з дати їхнього експорту суми ви­візного (експортного) мита, сплачені під час їхнього експорту, повертаються власни­кам цих товарів або уповноваженим ними особам на підставі їхніх заяв.

Особа, що переміщує товари в режимі реімпорту, сплачує суми, одержані експор­тером як виплати або за рахунок інших пільг, наданих під час вивезення (експорту) цих товарів, а також відсотки із цих сум.

Таким чином, експортно-імпортні операції вважаються здійсненими, якщо товар пропущено через державний кордон країни контрагента, для чого необхідно викона­ти визначені митні формальності і процедури.

У міжнародній практиці виділяють також транзитні операції, при здійсненні яких товари і транспортні засоби переміщуються під митним контролем між двома митними органами. Транзитні операції бувають прямими і непрямими.

Під прямими транзитними операціями розуміють перевезення товарів з однієї країни в іншу через територію чи повітряний простір третьої країни. Ці операції не включаються в експорт чи імпорт і враховуються за видами транспортних засобів, кількістю вантажів, країнами відправлення і призначення. Під непрямими транзит­ними операціями розуміють складування товарів у митні склади з метою їхнього пе­рероблення і наступного вивезення в іншу країну.

Товари, що переміщуються транзитом, повинні:

залишатися в незмінному стані, крім природних втрат, і не використовуватися з іншою метою, крім транзиту;

бути доставленими до митного органу призначення в строк, визначений мит­ним органом відправлення.

Під час транзиту товарів з дозволу та під контролем митного органу можна здій­снювати окремі операції (перевантаження, вивантаження, навантаження, перепаку­вання) з такими товарами без зміни їхніх властивостей та товарного вигляду.

 

Здійснення міжнародних комерційних операцій припускає використання визна­чених правових форм і конкретних методів їхнього проведення.

Правовою формою проведення міжнародних комерційних операцій є міжнародна торгова угода, під якою розуміють договір між двома чи декількома контрагентами, що перебувають у різних країнах, з постачання визначеної кількості і якості товарних одиниць1, надання послуг, обміну науково-технічними знаннями.

Договір вважається міжнародним тільки за умови, що його сторони перебувають у різних країнах. Якщо договір укладений між сторонами різної національної належ­ності, фірми яких розташовані на території однієї країни, то в цьому випадку договір не вважається міжнародним. Якщо ж договір укладений між сторонами однієї на­ціональної належності, підприємства яких розміщені на території різних країн, то договір буде вважатися міжнародним. Крім того, до основних ознак договору також належать: товар перетинає кордон, якщо це матеріальний об'єкт; розрахунки здій­снюються в іноземній валюті, за винятком товарообмінних операцій; комерційний характер контракту.

Міжнародна комерційна угода виконує такі функції:

юридично закріплює відносини між партнерами, надаючи їм характеру обо­в'язків, виконання яких захищено законом;

визначає порядок, способи і послідовність здійснення дій партнерами;

передбачає способи забезпечення обов'язків.

Сторонами (контрагентами) міжнародних торговельних угод виступають фірми, союзи (об'єднання) підприємців, державні органи й організації, міжнародні еконо­мічні організації системи ООН.

Під фірмою розуміють підприємство, що переслідує комерційні цілі в процесі здійснення господарської діяльності. Фірми здійснюють переважну частину міжна­родних торговельних угод. Фірми, що діють на світовому ринку, розрізняються за видами господарської діяльності, чинними операціям, правовим положенням, харак­тером власності, належністю капіталу і контролю.

Союзи підприємців — це некомерційні об'єднання окремих груп підприємців, ме­тою діяльності яких є не одержання прибутку, а представлення інтересів цих груп підприємців в урядових органах і сприяння в організації міжнародної діяльності, в тому числі в розширенні їхньої міжнародної торгівлі.

Союзи підприємців створюються у формі асоціацій, ліг, федерацій, рад, конгресів тощо.

У розвинутих країнах нараховується багато тисяч союзів, які, залежно від вико­нуваних функцій, складу учасників, напряму діяльності, бувають місцевими, націо­нальними, міжнародними, галузевими (підгалузевими).

1 Товарні одиниці — це окремі кількості товарів одного виду, які визначаються упродовж певного періоду предметом фактичної або можливої торгової угоди.

Представники найбільших союзів підприємців у сфері міжнародної торгівлі бе­руть участь у виробленні проектів законів з питань торгової політики, патентного права, податків; надають фірмам-експортерам експортні й інші субсидії; підготовля­ють і проводять переговори про укладання торговельних угод з іноземними держа­вами; беруть участь у наданні гарантій експортних кредитів і в захисті внутрішнього ринку від іноземної конкуренції введенням спеціальних імпортних податків, анти­демпінгового мита тощо.

Однак союзи підприємців, будучи некомерційними організаціями, рідко виступа­ють як контрагенти міжнародних торговельних угод.

До найбільших союзів підприємців у світі належать: Національна асоціація про­мисловців США, Конфедерація британської промисловості у Великій Британії, Фе­деральний союз німецької промисловості в Німеччині, Національна рада французь­ких підприємців у Франції, Промисловий союз у Швеції тощо.

В Україні союзи підприємців створюються з 1989 року. Вони поділяються на національні, міжнародні, галузеві і місцеві1. До найбільших з них належать: Український союз промисловців і підприємців, Конгрес ділових кіл України, Ліга спільних підприємств України, Асоціація брокерів України, Конгрес бірж, Союз малих підприємств та ін. Їх роль у розвитку міжнародної діяльності фірм різно­манітна:

співробітництво і взаємодія з об'єднаннями підприємців інших країн;

надання допомоги в налагодженні господарських зв'язків з партнерами, що знаходяться за межами України;

співробітництво з організаціями ООН (ЮНІДО, МОП) з метою прискорення формування ринкових відносин в Україні;

сприяння розвитку товарних, валютних і фінансових ринків;

організація міжнародних виставок, ярмарків, аукціонів;

сприяння в збуті продукції на закордонних ринках у товарообмінних, лізинго­вих операціях;

участь в укладанні зовнішньоторговельних контрактів;

виконання на договірній основі експортно-імпортних операцій, використання своїх валютних коштів на імпорт устаткування, сировини, матеріалів та інших товарів, необхідних для розвитку виробництва.

Підприємці України беруть також участь у діяльності різних міжнародних союзів підприємців: Міжнародному конгресі промисловців і підприємців; Раді залізничного транспорту країн СНД; Міжнародному союзі підприємців і орендарів; Міжнародній асоціації підприємств із власністю працівників; Східно-Європейському об'єднанні підприємців; Євро-Азіатській лізі малих і середніх підприємств та ін.

Державні органи (міністерства і відомства) і організації мають право брати участь у міжнародних торговельних угодах, тільки одержавши спеціальний дозвіл уряду да­ної країни. Так, правом виходу на зовнішні ринки користуються: у США — Управ­ління державним майном (закупівлі і розпродаж стратегічних матеріалів, експорт срібла), у Великій Британії — Міністерство торгівлі і промисловості, в Індії — Мініс­терство оборони і Міністерство сільського господарства.

Найбільша кількість державних органів і організацій, що мають право виходу на зовнішні ринки, розміщені в країнах, що розвиваються.

1 В Україні діяльність союзів підприємців регламентується Законом України «Про організації роботодавців» № 2436-ІІІ від 24.05.2001.

Міжнародні організації системи ООН, що виступають як контрагенти з експорту-імпорту товарів і послуг на світовому ринку, здійснюють в основному будівництво інвестиційних об'єктів. Так, вони надають технічну допомогу в галузі виконання пе-редінвестиційних робіт (ПРООН), здійснюють весь комплекс послуг, наданих при будівництві об'єктів «під ключ» на підставі укладання комерційних контрактів зі спеціалізованими інжиніринговими фірмами (ЮНІДО, ЮНКТАД, ЮНЕП, ФАО,

МОП). Побудовані об'єкти передають уряду країни-одержувача і надають технічну допомогу на заздалегідь погоджених умовах.

Для міжнародних торговельних угод характерні такі особливості:

розширення номенклатури, асортименту, постачань проміжної продукції, швидка зміна виробів, ускладнення продукції, яка надходить на світовий ри­нок, зумовило подовження термінів виконання контрактів;

комплексний характер угод на постачання устаткування для підприємств, тоб­то постачання машин, устаткування, матеріалів здійснюється в комплексі з на­даною технологією й інжиніринговими послугами;

збільшення кількості угод з економічного співробітництва, що включають по­стачання устаткування і матеріалів, а також виконання комплексу зобов'язань з фінансування, страхування, різних форм розрахунків;

розширення постачань «під ключ», тобто продавець виконує весь комплекс ро­біт з будівництва підприємства;

здійснення великих угод разом з компаніями різних країн на підставі створен­ня консорціумів, що являють собою тимчасові і часто довгострокові міжфірмо-ві альянси;

цілеспрямованість міжнародних торговельних угод, тобто орієнтація на кон­кретного споживача, що припускає встановлення безпосередніх зв'язків зі спо­живачем, здійснюваних на основі системи попередніх замовлень про заздале­гідь погоджені постачання.

 

1.2. Види та зміст міжнародних комерційних угод

У міжнародній комерційній практиці використовують різні види договорів: купівлі-продажу товарів (промислових товарів, машин, устаткування, сировини), послуг (посередницьких, підряду, лізингових, інжинірингових, страхування, пере­везення, з технічного обслуговування виробництва, позики тощо), продукції інте­лектуальної праці (ліцензій, ноу-хау, авторського права тощо). Їхня структура, зміст, особливості визначаються видом зовнішньоторговельної операції, яку вони супрово­джують. Однак найчастіше в зовнішній торгівлі застосовується контракт міжнарод­ної купівлі-продажу товарів.

Контракт міжнародної купівлі-продажу товарів — це комерційний документ, що являє собою договір постачання товару і, в разі потреби, супутніх послуг, погодже­ний і підписаний експортером та імпортером. Він свідчить про узгодження волі, до­сягнуте в ході переговорів контрагентів про основні умови взаємних обов'язків.

Контракти купівлі-продажу залежно від термінів постачання і форм поділяють­ся на:

разові і з періодичним постачанням;

з оплатою в грошовій і товарній формах (цілком чи частково).

Контракт купівлі-продажу з разовим постачанням — це разова угода, за якою передбачається постачання однією стороною іншій стороні погодженої між ними кількості товару до визначеної дати, встановленої в контракті. Постачання товару здійснюється один чи кілька разів протягом погодженого терміну.

Контракти з разовим постачанням бувають двох типів:

з короткими термінами постачання. Вони, як правило, використовуються при оформленні угод на сировинні товари. Термін постачання може встановлюва­тися конкретно, тобто на визначену дату чи період, і невизначено, наприклад, після настання якої-небудь події;

з тривалим терміном постачання (3-5 років і більше). Вони, як правило, ви­користовуються при оформленні угод у торгівлі комплектним устаткуванням, літаками, суднами, судновими установками, складним устаткуванням і т. ін.

Умови контрактів із тривалим терміном постачання розрізняються залежно від методів їхнього укладення: прямого чи непрямого, тобто коли експортер бере участь у торгах, що організуються імпортером. На основі прямих зв'язків укладаються контракти на унікальне устаткування, монопольним виробником якого є постачаль­ник — експортер, вузькоспеціалізована фірма чи консорціум, від імені якого виступає його головна фірма. Контрагентами таких контрактів виступають фірми промислово розвинутих країн, що поставляють устаткування для об'єктів, будівництво яких ве­деться фірмами країни-імпортера.

Для контрактів, що укладаються шляхом проведення міжнародних торгів, харак­терні більш стандартизовані умови, тому що учасники торгів пропонують свої умови, орієнтуючись на тендерні умови. Зміст контракту відзначається лаконічністю і по­силаннями на тендерні умови.

Контракт купівлі-продажу з періодичним постачанням — це угода, що допус­кає регулярне, періодичне постачання погоджених у ній кількостей товару протягом установленого терміну.

Ці контракти бувають короткостроковими (звичайно річними) і довгострокови­ми (в середньому термін постачання становить 5-10, іноді 15-20 років).

Довгострокові контракти укладаються на постачання промислової сировини і на­півфабрикатів (вугілля, нафта, нафтопродукти, природний газ, руди, целюлоза й інші товари).

Контракт купівлі-продажу з оплатою в грошовій формі допускає розрахунки у визначених і погоджених сторонами валюті, способах платежу і формах розра­хунку.

Контракт купівлі-продажу з оплатою в товарній формі. У ньому продаж одного чи декількох товарів одночасно пов'язується з покупкою іншого товару, і розрахун­ки в іноземній валюті не здійснюються. Це товарообмінні і компенсаційні угоди. У товарообмінних контрактах передбачається простий обмін погоджених кількостей одного товару на інший. У них встановлюється або кількість товарів, що взаємно по­стачаються або обумовлюється сума, на яку сторони поставлять товари. У компен­саційному контракті, так само як і в товарообмінному, передбачається постачання товарів на рівну вартість, однак, на відміну від бартерної угоди, між сторонами узго­джується ціна товарів, що взаємно постачаються. У такій угоді фігурує, як правило, не два товари, а велика кількість пропонованих до обміну товарів.

Контракт купівлі-продажу з оплатою в змішаній формі. Предметом контакту звичайно є будівництво на умовах цільового кредитування підприємства «під ключ». Оплата витрат частково здійснюється в грошовій, а частково в товарній формі. У контракті заздалегідь установлюється частка продукції, що буде поставлятися з по­будованого підприємства. У ньому також погоджуються три довгострокові угоди на ту саму суму: контракт купівлі-продажу технічних засобів і послуг щодо споруджен­ня підприємства; угода про довгостроковий кредит; довгостроковий контракт на по­стачання сировини.

У міжнародній торговій практиці широко використовуються типові контракти.

Типовий контракт — це зразковий договір чи ряд уніфікованих умов, викладених у письмовій формі, сформульованих заздалегідь з урахуванням торгової практики чи торговельних звичаїв і прийнятих договірними сторонами після того, як вони були погоджені з вимогами конкретної угоди.

Типові контракти застосовуються тільки до визначених товарів чи визначених видів торгівлі. Найчастіше вони використовуються при укладанні угод на стандартні види машин і устаткування, споживчі товари; на промислову сировину (довгостроко­ві контракти); на масові сировинні і продовольчі товари (на біржах).

Розробленням типових контрактів і їх впровадженням у міжнародну практику активно займається Європейська економічна комісія ООН. Нею розроблено понад 30 варіантів типових контрактів і загальних умов купівлі-продажу. Наприклад, до­говір закупівлі-продажу зернових, загальні умови купівлі-продажу для експорту спо­живчих товарів тривалого користування й металовиробів серійного виробництва; загальні умови купівлі-продажу пиломатеріалів хвойних порід; загальні умови між­народної купівлі-продажу цитрусових; загальні умови експортних постачань машин­ного устаткування й ін.

Розробленням типових контрактів займаються також великі компанії в моно­полізованих галузях; міжнародні, галузеві національні союзи підприємців; комітети товарних бірж; торговельні палати й ін. Так, міжнародні контракти на постачання та установлення обладнання можуть орієнтуватися на типовий договір FIDIC, підго­товлений Міжнародною федерацією інженерів. Він складається з двох частин: ч. І — загальні умови з бланками пропозицій для учасників торгів та угода; ч. ІІ — умови контрактних заявок зі вказівками щодо підготовки конкретних пунктів.

Використання типових контрактів дає змогу уніфікувати умови міжнародної торгівлі. Це заощаджує час на укладання угоди, дає можливість широко застосовува­ти накопичений практичний досвід торгівлі в певній галузі.

Типовий контракт періодично переглядається і змінюється у зв'язку з постій­ними змінами співвідношення сил між експортерами й імпортерами, організаційно-технічних умов торгівлі: засобів перевезення, методів визначення якості, стандартів і т. ін.

Обов'язковою умовою договору є перехід права власності на товар від продавця до покупця.

У контракті купівлі-продажу обумовлюється зміст договірних умов, порядок їх­нього виконання і відповідальність за виконання.

На умови договору купівлі-продажу суттєво впливають прийняті в міжнародній практиці торгові звичаї, які відіграють вирішальну роль під час вирішення суперечок між контрагентами. Торговий звичай — це однакове, загальновизнане правило, що встановилося в міжнародній торгівлі (воно не є нормою права), що містить у собі ясне й визначене положення з питання, якого воно стосується.

Торговий звичай має відповідати таким вимогам:

а) мати характер загального правила, тобто використовуватися в усіх або в біль- шості випадків, до яких він застосовується;

б) бути достатньо відомим у відповідній галузі торгівлі;

в) бути визначеним щодо свого змісту та зрозумілим. Загальні правила застосування торгових звичаїв:

а) сторони пов'язані будь-яким звичаєм, відносно якого вони домовились, та практикою, яку вони встановили у своїх взаємних відносинах;

б) за відсутності домовленості про інше вважається, що сторони мали на увазі використання в їх контракті звичаю, про який вони знали або повинні були знати та який широко відомий і постійно дотримується сторонами у контрактах цього роду у відповідній галузі торгівлі.

Про торгові звичаї можна дізнатися в біржових правилах, збірниках торгових палат, матеріалах комісій ООН, типових контрактах, рішеннях третейських суддів з окремих питань.

Суб'єкти підприємницької діяльності, розробляючи текст договору, мають пра­во використовувати відомі міжнародні порядки, рекомендації міжнародних органів і організацій.

Права і зобов'язання сторін контракту визначаються правом місця його укладен­ня, якщо сторони не погодили інше, що й відбивається в умовах договору. До умов, що повинні бути передбачені в контракті, належать такі.

НАЗВА, НОМЕР ДОГОВОРУ (КОНТРАКТУ), ДАТА та МІСЦЕ ЙОГО УКЛАДАННЯ.

ПРЕАМБУЛА.

У преамбулі визначається повне найменування сторін — учасників зовнішньо­економічної операції, під якими вони офіційно зареєстровані, з зазначенням країни, скорочене визначення сторін як контрагентів («Покупець», «Продавець», «Замов­ник», «Поставник» тощо) та найменування документів, якими керуються контрагенти при укладанні договору (контракту) (статут підприємства, установчий договір тощо).

ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ (КОНТРАКТУ).

У цьому розділі визначається, який товар (роботи, послуги) один з контрагентів зобов'язаний поставити (здійснити) іншому, із зазначенням точного найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується.

У випадку бартерного (товарообмінного) договору (контракту) або контракту на переробку давальницької сировини визначається також точне найменування (марка, сорт) зустрічних постачань (або назва товару, що є кінцевою метою переробки да­вальницької сировини).

Якщо товар (робота, послуга) потребує детальнішої характеристики або номен­клатура товарів (робіт, послуг) досить велика, то все це вказується в додатку (специ­фікації), який має бути невід'ємною частиною договору (контракту), про що робить­ся відповідна позначка в тексті договору (контракту).

Для бартерного (товарообмінного) договору (контракту) згаданий додаток (спе­цифікація), крім того, балансується по загальній вартості експорту та імпорту товарів (робіт, послуг).

У додатку до договору (контракту) на переробку давальницької сировини вказу­ється відповідна технологічна схема такої переробки.

КІЛЬКІСТЬ ТА ЯКІСТЬ ТОВАРУ (ОБСЯГИ ВИКОНАННЯ РОБІТ, НА­ДАННЯ ПОСЛУГ).

У цьому розділі визначається, залежно від номенклатури, одиниця виміру това­ру, прийнята для товарів такого виду (у тоннах, кілограмах, штуках тощо), його за­гальна кількість та якісні характеристики.

У тексті договору (контракту) на виконання робіт (надання послуг) визначають­ся конкретні обсяги робіт (послуг) та термін їхнього виконання.

БАЗИСНІ УМОВИ ПОСТАВКИ ТОВАРІВ (ПРИЙМАННЯ/ЗДАВАННЯ

ВИКОНАННЯ РОБІТ АБО ПОСЛУГ).

У цьому розділі вказується вид транспорту та базисні умови поставки (відповід­но з «ІНКОТЕРМС-2000»), які визначають обов'язки контрагентів щодо постачання товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк постачання товару (окремих партій товару).

У випадку укладення договору (контракту) на виконання робіт (надання послуг) у цьому розділі визначаються умови та строк виконаних робіт (послуг).

ЦІНА ТА ЗАГАЛЬНА ВАРТІСТЬ КОНТРАКТУ.

У цьому розділі визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товару або вартість виконаних робіт (наданих послуг), що поставляється згідно з контрактом, та валюта ціни. Якщо згідно з контрактом поставляються товари різної якості та асортименту, то ціна встановлюється окремо за одиницю товару кожного сорту, марки, а окремим пунктом контракту вказується його загальна вартість. У цьо­му разі цінові показники можуть бути вказані в додатках (специфікаціях), на які ро­биться посилання в тексті контракту.

При розрахунках ціни контракту за формулою зазначається орієнтовна вартість договору на дату його укладення.

У контракті на переробку давальницької сировини, крім того, зазначається її за­ставна вартість, ціна та загальна вартість готової продукції, загальна вартість пере­робки.

У бартерному контракті зазначається загальна вартість товарів, що експортують­ся, та загальна вартість товарів, які імпортуються за цим контрактом, виражені в іно­земній валюті.

УМОВИ ПЛАТЕЖІВ.

Цей розділ визначає валюту платежів, спосіб, порядок та строк фінансових роз­рахунків та гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань, застере­ження.

Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті контракту зазначаються:

умови банківського переказу до (авансового платежу) та/або після відванта­ження товару або умови документарного акредитиву, або інкасо (з гарантією);

умови за гарантією, якщо вона є або коли вона необхідна (вид гарантії: на ви­могу, умовна), умови та термін дії гарантії, зміни умов контракту без зміни га­рантій.

УМОВИ ПРИЙМАННЯ-ЗДАВАННЯ ТОВАРУ (РОБІТ, ПОСЛУГ).

У цьому розділі визначаються строк та місце фактичної передачі товару, перелік товаросупровідних документів.

Приймання-здавання проводиться за кількістю згідно з товаросупровідними до­кументами, за якістю — згідно з документами, що засвідчують якість товару.

ПАКУВАННЯ ТА МАРКУВАННЯ.

Цей розділ містить відомості про пакування товару (ящики, мішки, контейнери тощо), нанесене на неї відповідне маркування (найменування продавця та покупця, номер контракту, місце призначення, габарити, спеціальні умови складування і тран­спортування та інше), а за необхідності також умови її повернення.

ФОРС-МАЖОРНІ ОБСТАВИНИ.

Цей розділ містить відомості про те, за яких випадків умови контракту можуть бути не виконані сторонами (стихійні лиха, воєнні дії, ембарго, втручання з боку вла­ди та ін.). При цьому сторони звільняються від виконання зобов'язань на строк дії цих обставин або можуть відмовитися від виконання контракту частково чи в цілому без додаткової фінансової відповідальності. Строк дії форс-мажорних обставин під­тверджується торгово-промисловою палатою відповідної країни.

САНКЦІЇ ТА РЕКЛАМАЦІЇ.

Цей розділ установлює порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків та пред'явлення рекламацій у зв'язку з невиконанням або неналежним вико­нанням одним із контрагентів своїх зобов'язань.

При цьому мають бути чітко визначені розміри штрафних санкцій (у відсотках від вартості недопоставленого товару або суми неоплачених коштів), строки виплати штрафів (від якого терміну вони встановлюються та протягом якого часу діють або їх гарантійний розмір), строки, протягом яких рекламації можуть бути заявлені, права та обов'язки сторін контракту при цьому, способи врегулювання рекламацій.

УРЕГУЛЮВАННЯ СПОРІВ У СУДОВОМУ ПОРЯДКУ.

У цьому розділі визначаються умови та порядок вирішення спорів у судовому порядку щодо тлумачення, невиконання та/або неналежного виконання договору (контракту) з визначенням назви суду або чітких критеріїв визначення суду будь-якою зі сторін залежно від предмета та характеру спору, а також погоджений сторо­нами вибір матеріального і процесуального права, яке буде застосуватися цим судом, та правил процедури судового урегулювання.

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ (МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ), ПОШТОВІ ТА ПЛА­ТІЖНІ РЕКВІЗИТИ СТОРІН.

При цьому вказуються повні юридичні адреси, повні поштові та платіжні реквізи­ти (номер рахунка, назва банку) контрагентів контракту.

За домовленістю сторін у контракті можуть визначатися додаткові (несуттєві) умови. У разі їх порушення однією із сторін інша сторона не має права відмовити­ся від прийняття товару та розірвати контракт, а може тільки вимагати виконання зобов'язань та відшкодування збитків. До додаткових належать умови: страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців контракту, агентів, перевізників, ви­значення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документа­ції на товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, мит, зборів, різ­ного роду захисні застереження, з якого моменту контракт починає діяти, кількість підписаних примірників контракту, можливість та порядок внесення доповнень та змін до контракту та ін.

При укладанні контракту сторонам, щоб уникнути помилок та збитків, слід вра­ховувати низку важливих моментів:

1. Обсяг договору. Договір може бути коротким чи докладним.

Короткий договір містить мінімум умов: предмет контракту, який включає най­менування та кількість товару; ціну з указанням базисних умов постачання; умови платежу). При його укладенні необхідно уявляти, чим будуть заповнюватися про­галини контракту.

Докладний договір передбачає значну кількість додаткових умов. Недоліки цих договорів такі:

контракт, як правило, складається за допомогою типових договорів, які недо­статньо враховують вид товару. У цьому випадку однакові умови передбача­ються як відносно усіх видів масових продовольчих та промислових товарів, так і щодо машин та устаткування. Типові договори складаються незалежно від того, з партнером якої країни вони укладаються, а також без урахування застосовуваного права;

порівняно рідко використовуються посилання на стандартні умови купівлі-продажу, які застосовуються в міжнародній торгівлі;

у договорі намагаються передбачити умови на всі випадки, що можуть виник­нути під час його виконання. Це ускладнює переговорний процес при укладан­ні договору та обтяжує контракт великою кількістю загальних положень.

 

Договір повинен бути укладений із дотриманням інтересів обох партнерів і складатися згідно з чинним законодавством. Тому цю операцію слід доручити юрис­там.

У договорі не повинно бути будь-яких суперечностей чи недомовок. Супереч­ності між окремими умовами контракту, нечітко сформульовані умови викликають заперечення щодо їх тлумачення, і це може дорого коштувати одній із сторін. Тому в договорі треба звести до мінімуму фрази, які можна тлумачити неоднозначно.

Якщо договір складено контрагентом, необхідно чітко визначити сутність тих чи інших фраз, їхнє смислове навантаження.

Найменування та інша інформація про контрагентів. Якщо в договорі немає юридичної адреси сторін або є фіктивна юридична адреса зарубіжного партнера, або тільки поштова адреса для направлення кореспонденції до запитання, то в цьому ви­падку немає можливості знайти партнера для вручення йому позовних матеріалів та повістки щодо виклику його в арбітраж. Тому необхідно перевіряти правовий статус партнера (що юридично він собою являє, де зареєстрований, який обсяг його пра­воздатності), його фінансове положення, комерційну репутацію, повноваження його представника щодо укладення договору. Якщо це не перевірити, то в ряді випадків експортер може не одержати оплати за свій товар або не зможе добитися повернення коштів, які були сплачені за імпортні товари, що не були поставлені або поставлені не в повному обсязі чи із суттєвими недоліками.

Необхідно також перевіряти, щоб найменування зарубіжного партнера в пре­амбулі відповідало наведеному в розділі «Місцезнаходження сторін». Це пов'язано з тим, що фірма, яка указана в преамбулі, може бути не зареєстрована в торговому реєстрі і, відповідно, не визнається юридичною особою країни, яка названа місцем її перебування. А фірма, юридична адреса якої указана в контракті, може заперечувати, що нею укладено контракт.

У договорах, що передбачають поставку товару в декілька етапів, часто не вка­зують кількості товару та час поставки на кожному етапі.

Іноді допускаються неточності щодо застосування базисних умов поставки то­вару. Це може призвести до труднощів при вирішенні суперечок, наприклад, щодо питання про момент, у який товар вважається поставленим, про момент переходу ри­зику з продавця на покупця.

При складанні договору слід враховувати, що відносини між контрагентами визначаються не тільки умовами договору, а й нормами права, яке застосовується. Невідповідність умов контракту імперативним наказуванням закону призводить до визнання договору в цілому (або відповідної його умови) недійсними. Якщо в конт­ракті немає умови з якого-небудь питання, то прогалина контракту заповнюється за допомогою норм застосованого права. У цьому випадку контрагент не завжди зможе виконати умову контракту.

9. У контракті доцільно передбачити можливість та порядок внесення доповнень та змін до контракту.

 

1.3. Принципи міжнародних комерційних договорів

При складанні міжнародних комерційних угод враховуються «Принципи міжна­родних комерційних договорів», які розроблені Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА) в 1994 р. Як правило, вони підлягають застосуванню, коли сторони договору посилаються на них у контракті.

ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНИХ КОМЕРЦІЙНИХ ДОГОВОРІВ (Принципи УНІДРУА)

Преамбула Цілі Принципів

Ці Принципи встановлюють загальні норми для міжнародних комерційних до­говорів.

Вони підлягають виконанню в разі, коли сторони узгодили, що їхній договір буде регулюватися цими Принципами.

Вони можуть застосовуватися, коли сторони узгодили, що їхній договір буде ре­гулюватися «загальними принципами права», «lex mercatoria» або аналогічними по­ложеннями.

Вони можуть використовуватися для рішення питання, що виникає у випадку, коли виявляється неможливим установити відповідну норму застосовуваного права.

Вони можуть використовуватися для тлумачення й доповнення міжнародних уніфікованих правових документів.

Вони можуть слугувати моделлю для національного і міжнародного законодав­ства.

Глава 1.

Загальні положення Стаття 1.1. Свобода договору

Сторони вільні вступати в договір і визначати його зміст. Стаття 1.2. Свобода форми

Ці Принципи не встановлюють ніяких вимог щодо того, що договір повинен бути укладений чи підтверджений у письмовій формі. Його існування може бути доведено будь-яким способом, включаючи показання свідків.

Стаття 1.3. Обов'язковість договору

Належним чином укладений договір є обов'язковим для сторін. Він може бути змінений або припинений тільки відповідно до його умов або за згодою сторін або іншим чином відповідно до цих Принципів.

Стаття 1.4. Обов'язкові (імперативні) положення

Ніякі норми цих Принципів не обмежують застосування обов'язкових (імпера­тивних) положень національного, міжнародного або наднаціонального походжен­ня, які підлягають виконанню через відповідні норми міжнародного приватного права.

Стаття 1.5. Виключення або зміна сторонами

Сторони можуть виключити застосування цих Принципів, відступати від них або змінювати зміст будь-якого з їх положень, якщо інше не передбачене в Принципах. Стаття 1.6. Тлумачення й доповнення Принципів

При тлумаченні цих Принципів слід враховувати їхній міжнародний характер і цілі, включаючи необхідність сприяти досягненню однаковості в їх застосуванні.

Питання, які охоплюють ці Принципи, але прямо в них не розв'язані, підляга­ють розв'язанню відповідно до їхніх основних загальних принципів.

Стаття 1.7. Сумлінність і чесна ділова практика

1. Кожна сторона зобов'язана діяти відповідно до прийнятих у практиці міжна- родної торгівлі сумлінності і чесної ділової практики.

2. Сторони не вправі виключати або обмежувати цей обов'язок. Стаття 1.8. Звичай і практика

Сторони пов'язані будь-яким звичаєм, відносно якого вони домовились, і прак­тикою, яку вони встановили в своїх взаємовідносинах.

Сторони пов'язані звичаєм, який є широко відомим і якого постійно дотриму­ються у міжнародній торгівлі сторони у відповідній галузі торгівлі, крім випадків, коли застосування такого звичаю було б нерозумним.

Стаття 1.9. Повідомлення

Коли потрібне повідомлення, воно може бути направлено будь-яким способом, згідно з обставинами.

Повідомлення вважається дійсним, коли воно досягне особи, до якої воно на­правлено.

Для цілей пункту 2 повідомлення «досягає» особу, коли воно зроблено цій осо­бі усно або доставлено цій особі за містом знаходження її комерційного підприємства або за її поштовою адресою.

Для цілей цієї статті «повідомлення» включає заяву, вимогу або будь-яке інше сповіщення наміру.

Стаття 1.10. Визначення У цих Принципах:

«суд» включає арбітражний суд (трибунал);

якщо сторона має більш одного комерційного підприємства, її «комерційним підприємством» вважається те, яке, з урахуванням обставин, які відомі сторо­нам або передбачалися ними у будь-який час до або в момент укладання дого­вору, має найбільш тісний зв'язок з договором і його виконанням;

«боржник» стосується сторони, яка повинна виконувати зобов'язання, і «кредитор» стосується сторони, яка має право отримати виконання цього зобов'язання;

«письмова форма» означає будь-який вид повідомлення, який зберігає запис інформації, що міститься в ньому, і здатний бути відтворений у помітному виг­ляді.

Договір може бути укладений шляхом акцепту оферти або в результаті поведінки сторін, яка в достатній мірі свідчить про угоду. Стаття 2.2. Визначення оферти

Пропозиція про укладання договору є офертою, якщо вона достатньо визначена і виражає наміри оферента вважати себе пов'язаним в разі акцепту. Стаття 2.3. Скасування оферти

Оферта набуває чинності, коли вона отримана адресатом оферти.

Оферта, навіть коли вона є безвідкличною, може бути скасована оферентом, якщо повідомлення про скасування отримано адресатом оферти раніше, ніж сама оферта, або одночасно з нею.

Стаття 2.4. Відклик оферти

Доти, поки договір не укладений, оферта може бути відкликана, якщо повідом­лення про відклик буде отримано адресатом оферти до відправлення їм акцепту.

Однак оферта не може бути відкликана:

(а) якщо в оферті вказується шлях встановлення відповідного терміну для акцеп- ту або іншим чином, що вона є безвідкличною; або

(б) якщо для адресату оферти було розумним розглядати оферту як безвідкличну й адресат оферти діяв, покладаючись на оферту.

Стаття 2.5. Відхилення оферти

Оферта втрачає чинність, коли повідомлення для відхилення оферти отримано оферентом.

Стаття 2.6. Різновиди акцепту

Заява або інша поведінка адресата оферти, що виражає його згоду з офертою, є акцептом. Мовчання або бездія сама по собі не є акцептом.

Акцепт оферти набуває чинності, коли вказана згода отримана оферентом.

Однак, якщо в силу оферти або в результаті практики, яку сторони встановили у своїх взаємовідносинах, або звичаю адресат оферти може, не повідомляючи офе­рента, виразити згоду шляхом здійснення будь-якої дії, акцепт набуває чинності в момент здійснення такої дії.

Стаття 2.7. Момент акцепту

Оферта повинна бути акцептована протягом часу, вказаного оферентом, або, якщо такий термін не вказаний, протягом розумного терміну з урахуванням певних умов, включаючи швидкість засобів зв'язку, які використовує оферент. Усна оферта повинна бути акцептована негайно, якщо обставини не свідчать про інше.

Стаття 2.8. Акцепт у визначений термін

Термін для акцепту оферти, вказаний оферентом у телеграмі або листі, починає діяти з моменту, коли телеграма здана для відправки, або з дати, що вказана на листі, або, якщо така дата відсутня, то з дати, що вказана на конверті. Термін для акцеп­ту, встановлений оферентом через миттєвий зв'язок, починає діяти з моменту, коли оферта досягає адресата оферти.

Державні свята або неробочі дні, які мають місце протягом терміну для акцеп­ту, включаються при урахуванні цього проміжку часу. Однак, якщо повідомлення про акцепт не може бути доставлено адресату оферти в останній святковий або неро­бочій день у місті, де знаходиться комерційне підприємство оферента, цей проміжок часу продовжується до наступного першого робочого дня.

Стаття 2.9. Запізнений акцепт. Затримка при пересилці

Запізнений акцепт тим не менш зберігає чинність акцепту, якщо оферент без невиправданої затримки повідомить про це адресата оферти або направить йому від­повідне повідомлення.

Коли з листа або іншого письмового повідомлення, яке містить запізнений ак­цепт, видно, що воно було відправлено за таких обставин, що якщо б його пересил­ка була нормальною, воно було б отримано оферентом своєчасно, запізнений акцепт зберігає чинність акцепту, якщо тільки оферент без невиправданої затримки не спо­вістить адресата, що він вважає, що його оферта втратила чинність.

Стаття 2.10. Скасування акцепту

Акцепт може бути скасований, якщо повідомлення про скасування отримано оферентом раніше від того моменту або в той самий момент, коли акцепт повинен був набути чинності.

Стаття 2.11. Акцепт із застереженням

Відповідь на оферту, яка має ціллю служити акцептом, але містить доповнення, обмеження або інші зміни, є відхиленням оферти і являє собою зустрічну оферту.

Однак відповідь на оферту, яка має метою слугувати акцептом, але містить до­даткові або відмінні умови, що не змінюють суттєво умов оферти, є акцептом, якщо тільки оферент без невиправданої затримки не заперечить цим розбіжностям. Якщо він цього не зробить, то умовами договору будуть умови оферти зі змінами, що міс­тяться в акцепті.

Стаття 2.12. Письмове підтвердження

Якщо в письмовому повідомленні, що відправлене протягом розумного часу піс­ля укладання договору і має ціллю бути підтвердженням договору, містяться додат­кові або відмінні умови, такі умови стають частиною договору, якщо тільки вони сут­тєво не змінюють договір або одержувач без невиправданої затримки не заперечить проти розбіжностей.

Стаття 2.13. Укладання договору, що залежить від угоди за конкретними питан­нями або здійснення особливої форми

Якщо під час переговорів одна зі сторін наполягає на тому, що договір не буде укладений доти, поки не буде досягнута угода за конкретними питаннями або до­тримана особлива форма угоди, договір не є укладеним доти, поки не буде досягнута угода за цими питаннями або вона не буде належним чином оформлена.

Стаття 2.14. Договір з навмисно відкритими умовами

Якщо сторони мають намір укласти договір, обставина, що вони навмисно за­лишили будь-яку умову для узгодження в ході майбутніх переговорів або для визна­чення третьою особою, не є перешкодою для виникнення договору.

Існування договору не порушується тим, що згодом:

а) сторони не досягли угоди щодо цієї умови; або

б) третя особа не визначила цю умову, якщо тільки немає іншого засобу зробити цю умову визначеною, яка є розумною за даних обставин, приймаючи до уваги на- міри сторін.

Стаття 2.15. Несумлінні переговори

Сторона вільна проводити переговори і не нести відповідальності за недосяг-нення згоди.

Однак сторона, яка веде або перериває переговори несумлінно, є відповідаль­ною за втрати, які вона завдала іншій стороні.

3. Несумлінність, зокрема, є вступом сторони у переговори або їх продовження при відсутності наміру досягти згоди з іншої сторони. Стаття 2.16. Обов'язки конфіденційності

Якщо інформація передається однією стороною як конфіденційна в процесі пе­реговорів, інша сторона зобов'язана не розкривати цю інформацію або не викорис­товувати її неналежним чином для власних цілей, незалежно від того, чи укладений згодом договір. У належних випадках засоби правового захисту при порушенні цього обов'язку можуть включати компенсацію, основану на вигоді, яку отримала інша сто­рона.

Стаття 2.17. Застереження про поглинання

Договір в письмовій формі, що містить застереження про те, що договір повністю охоплює умови, які узгоджені сторонами, не може бути заперечений або доповнений поданням попередніх заяв або угод. Однак такі заяви або угоди можуть бути викорис­тані для тлумачення письмового договору.

Стаття 2.18. Застереження про зміни у письмовій формі

Договір в письмовій формі, що містить застереження про те, що будь-яка по­годжена зміна договору або його припинення повинно здійснюватися у письмовій формі, не може бути змінений або припинений іншим чином. Однак сторона може своєю поведінкою бути позбавлена можливості покладатися на це застереження тією мірою, в якій інша сторона діяла, покладаючись на таку поведінку.

Стаття 2.19. Домовленість на стандартних умовах

Якщо одна чи обидві сторони використовують стандартні умови при укладанні договору, то застосовуються загальні положення про укладання договору з урахуван­ням статей 2.20-2.22.

Стандартними умовами є положення, які підготовлені однією стороною завчас­но для загального і неодноразового використання і які фактично застосовуються без переговорів з іншою стороною.

Стаття 2.20. Несподівана умова

Умова, включена в число стандартних і яка має такий характер, що інша сто­рона не могла би розумно її чекати, є недійсною, якщо тільки ця умова не була явно прийнята цією стороною.

При встановленні, чи має умова такий характер, необхідно брати до уваги її зміст, формулювання і спосіб вираження.

Стаття 2.21. Протиріччя між стандартними та нестандартними умовами У випадку протиріччя між стандартними умовами і умовою, що не є стандартною, перевага надається останній.

Стаття 2.22. Конфлікт проформ

Якщо обидві сторони використовують стандартну умову і досягають згоди поза рамками цих стандартних умов, договір вважається укладеним на основі узгоджених умов і тих стандартних умов, які співпадають по суті, крім випадку, коли сторона завчасно ясно вказує, що вона не має наміру бути зв'язаною таким договором, або згодом без невиправданої затримки інформує про це іншу сторону.

Стаття 3.1. Питання, яких не торкаються

Ці принципи не торкаються питань недійсності, яка виникла через:

відсутність правоздатності;

відсутність повноважень;

невідповідність нормам моралі або протиправність. Стаття 3.2. Дійсність простої угоди

Договір укладається, змінюється або припиняється внаслідок самого погодження сторін без будь-яких додаткових вимог.

Стаття 3.3. Первісна неможливість виконання

Сам по собі факт, що в момент укладання договору виконання прийнятого обов'язку було неможливим, не впливає на дійсність договору.

Сам по собі факт, що в момент укладання договору сторона не мала правочин-ності розпоряджатися майном, якого стосується договір, не впливає на дійсність до­говору.

Стаття 3.4. Поняття омани

Оманою є помилкове припущення, що стосується фактів або правових норм, які існували в момент укладання договору. Стаття 3.5. Значна омана

Сторона може відмовитися від договору в силу омани, якщо в момент укладан­ня договору омана була настільки значною, що розумна особа в аналогічній ситуації, що і сторона, яка помилилася, уклала би договір на суттєво інших умовах або не укла­ла би його зовсім, якщо би був відомий справжній стан речей, і:

 

інша сторона також помилялася або визвала оману, або знала або повинна була знати про оману, і залишення сторони, що помиляється, в такому стані суперечило б розумним комерційним стандартам чесної ділової практики; або

інша сторона в момент відмови від договору не діяла, спираючись на договір.

Сторона, однак, не може відмовитися від договору, якщо:

 

омана виникла внаслідок її грубої недбалості; або

омана стосується питання, по відношенню до якого стороною, яка помиляєть­ся, був прийнятий ризик омани, або, з урахуванням конкретних обставин, ризик по­винен бути покладений на неї.

Стаття 3.6. Помилка у виразі чи при передаванні

Помилка, що була допущена у виразі чи при передаванні заяви, стосується омани особи, від якої надійшла заява.

Стаття 3.7. Правові засоби захисту у зв'язку з невиконанням

Сторона не має права відмовитись від договору на підставі омани, якщо обста­вини, на які вона спирається, допускають або могли б допустити правовий захист у зв'язку з невиконанням.

Стаття 3.8. Обман

Сторона може відмовитись від договору, якщо договір був укладений в результаті обманних заяв іншої сторони, включаючи мову виразу або спосіб дії, або в результаті несумлінного замовчування фактів, які, відповідно з розумними комерційними стан­дартами чесної ділової практики, повинні були бути повідомлені цією стороною.

Стаття 3.9. Загрози

Сторона може відмовитися від договору, якщо договір був укладений нею в ре­зультаті невиправданої загрози, що надійшла від іншої сторони, яка, з урахуванням конкретних обставин, є настільки реальною і серйозною, що не залишає іншій сто­роні розумної альтернативи. Зокрема, загроза є невиправданою, якщо загрозлива дія або бездія є сама по собі неправомірною, або неправомірним є використання її як засобу для укладання договору.

Стаття 3.10. Існування нерівноваги

Сторона може відмовитись від договору або від окремої його умови, якщо в мо­мент укладання договір або будь-яка його умова невиправдано створювала надмірну перевагу для іншої сторони. Крім усього іншого, до уваги повинно бути взято:

 

факт несумлінного використання однією стороною залежності від неї іншої сторони, економічної слабкості останньої або надзвичайних потреб, або її неперед­бачливості, неінформованості, недосвідченості або відсутності навичок ведення пе­реговорів, а також

характер і ціль договору.

За проханням сторони, що має право на відмову від договору, суд має право змі­нювати договір або його умову з тим, щоб привести його у відповідність до розумних комерційних стандартів чесної ділової практики.

Суд може змінювати договір або його умову за проханням сторони, яка отрима­ла повідомлення про відмову від договору, за умови, що ця сторона поінформує іншу сторону про своє прохання відразу ж після отримання такого повідомлення і до того, як інша сторона здійснила будь-які дії, спираючись на нього. Положення статті 3.13 (п. 2) застосовується відповідно.

Стаття 3.11. Треті особи

Якщо обман, загроза, суттєва нерівновага або омана сторони викликаються тре­тьою особою, за яку несе відповідальність інша сторона, або ця третя особа знає про це або повинна була знати, від договору можна відмовитися на тих же умовах, як нібито відповідна поведінка або інформація належали самій стороні.

Якщо обман, загроза, суттєва нерівновага викликаються третьою особою, за яку інша сторона не відповідає, від договору можна відмовитися, якщо ця сторона знала або повинна була знати про обман, загрозу або суттєву нерівновагу або при відмові від договору вона не здійснили дій, спираючись на договір.

Стаття 3.12. Підтвердження

Якщо сторона, яка має право відмовитись від договору, прямо або у вигляді, який це припускає, підтверджує договір після того, як почався проміжок часу для повідом­лення про відмову від договору, відмова від договору не допускається.

Стаття 3.13. Втрата права на відмову від договору

Якщо сторона має право на відмову від договору у зв'язку з оманою, однак інша сторона заявляє про свою готовність виконати договір або у дійсності виконує його таким чином, як це розумілося стороною, що має право на відмову від договору, до­говір вважається укладеним, як це розумілося цією стороною. Інша сторона повинна зробити таку заяву або здійснити таке виконання одразу після того, як вона була про­інформована про те, як стороною, що має право на відмову від договору, розумівся цей договір, і до того, як ця сторона здійснила які-небудь дії, спираючись на повідом­лення про відмову від договору.

Після такої заяви або виконання право на відмову від договору втрачається, і ніяке подальше повідомлення про відмову від договору недійсне.

Стаття 3.14. Повідомлення про відмову від договору

Право сторони на відмову від договору реалізується шляхом повідомлення іншої сторони.

Стаття 3.15. Обмеження за термінами

Повідомлення про відмову від договору повинно бути дано протягом розумно­го терміну, з урахуванням обставин, після того, як сторона, що відмовляється, дізна­лася або не могла не дізнатися про відповідні факти і отримала можливість діяти за власним розсудом.

Якщо сторона може відмовитись від окремої умови договору відповідно до статті 3.10, термін для повідомлення про відмову від договору починає діяти з мо­менту, коли ця умова висунута іншою стороною.

Стаття 3.16. Часткова відмова

Якщо підстава відмови торкається тільки окремих умов договору, наслідки від­мови обмежуються цими умовами, якщо тільки, приймаючи до уваги обставини, не виявляється розумним зберегти у чинності решту договору.

Стаття 3.17. Зворотна чинність відмови

Відмова має зворотню чинність.

При відмові від договору будь-яка сторона має право вимагати повернення всього, що вона надала відповідно з договором або його частиною, від якої вона від­мовилась, за умови, що вона одночасно повертає все, що отримала за договором або його частиною, від якої вона відмовилася, або якщо неможливе повернення в натурі, сторона компенсує все, що вона отримала.

Стаття 3.18. Збитки

Незалежно від того, чи мала місце відмова від договору, сторона, яка знала або повинна була знати про підстави відмови, є відповідальною за збитки, відшкодуван­ня яких повинно поставити іншу сторону в становище, в якому вона знаходилась би, якщо б вона не уклала договору.

Стаття 3.19. Імперативність положень

Положення цієї Глави є імперативними, крім тих, які стосуються простої угоди, початкової неможливості або омани. Стаття 3.20. Одностороння заява

Положення цієї Глави застосовуються відповідно до будь-якого повідомлення наміру, який адресований однією стороною до іншої.

Стаття 4.1. Наміри сторін

Договір повинен тлумачитися відповідно до загального наміру сторін.

Якщо такий намір не може бути виявлений, договір повинен тлумачитися від­повідно до значення, яке аналогічні сторонам розумні особи надавали б договору за таких самих обставин.

Стаття 4.2. Тлумачення заяв та інших дій

Заяви та інші дії сторін повинні тлумачитися відповідно до її намірів, якщо інша сторона знала або не могла не знати про ці наміри.

Якщо попередній пункт не підлягає виконанню, заяви або інші дії повинні тлу­мачитися відповідно зі знанням, яке аналогічна іншій стороні розумна особа надава­ла б їм у таких самих обставинах.

Стаття 4.3. Обставини, що беруться до уваги

При застосуванні статей 4.1 і 4.2 до уваги повинні бути взяті всі обставини, вклю­чаючи:

попередні переговори між сторонами;

практику, яку сторони встановили у своїх взаємовідносинах;

поведінку сторін після укладання договору;

характер та цілі договору;

загальноприйняте у відповідній галузі підприємницької діяльності значення умов та виразів;

звичаї.

Стаття 4.4. Загальні посилання на договір або заяву

Умови і вирази повинні тлумачитися в світлі всього договору або заяви, де вони з'являються.

Стаття 4.5. Систематичне тлумачення

Умови договору повинні тлумачитися таким чином, щоб усім їм було надано зна­чення, а не позбавляти чинності якого-небудь з них. Стаття 4.6. Правило «contra proferentem»

Якщо умови договору, що висунуті однією стороною, є неясними, то перевага на­дається тлумаченню, яке протилежне інтересам цієї сторони. Стаття 4.7. Лінгвістичні розбіжності

Якщо договір складається двома або більше мовами і кожен з його текстів має однакову силу, то в разі розбіжності між текстами перевага надається тлумаченню відповідно до варіанта тексту договору, який був складений початково.

Стаття 4.8. Заповнення опущеної умови

Якщо сторони договору не узгодили умови, які є важливими для визначення їхніх прав та обов'язків, договір заповнюється умовою, що представляється відповід­ною за даних обставин.

При визначенні, яка умова є відповідною, крім інших факторів, повинні бути взяті до уваги:

 

наміри сторін;

характер і ціль договору;

сумлінність і чесна ділова практика;

розумність.

Стаття 5.1. Прямі обставини та обставини, що маються на увазі Договірні обставини можуть бути прямими або матися на увазі. Стаття 5.2. Обставини, що маються на увазі Обставини, що маються на увазі, випливають з:

характеру і цілі договору;

практики, яку сторони встановили у своїх взаємовідносинах;

сумлінності і чесної ділової практики;

розумності.

Стаття 5.3. Співпраця між сторонами

Кожна сторона повинна співпрацювати з іншою стороною, якщо таку співпрацю можна розумно чекати у зв'язку з виконанням обов'язків цієї сторони.

Стаття 5.4. Обов'язок досягти певного результату. Обов'язок виявляти макси­мальні зусилля

1. Тією мірою, в якій зобов'язання сторін включають у себе обов'язок досягти пев­ного результату, ця сторона повинна досягти цього результату.

2. Тією мірою, в якій зобов'язання стор