З девіантними дітьми

Реабілітація – це комплексна, багаторівнева, етапна і динамічна система взаємопов’язаних дій, спрямованих на відновлення дитини і правах, статусі, здоров’ї, дієздатності у власних очах і перед оточуючими.

Розрізняють різні види реабілітації: медична, психологічна, педагогічна, соціально-економічна, професійна, побутова.

Соціально-педагогічна реабілітація – це система заходів виховного характеру, спрямованих на формування особистісних якостей, значимих для життєдіяльності дитини, активної життєвої позиції дитини, які сприяють інтеграції її в суспільство; на оволодіння необхідними уміннями і навиками самообслуговування, позитивними соціальними ролями, правилами поведінки в суспільстві; на отримання необхідної освіти.

Основними принципами реабілітації є: врахування регіональних особливостей, соціокультурної й економічної ситуації в регіоні; різносторонність реабілітаційних заходів; єдність біологічних, психосоціальних і педагогічних методів; ступеневість; індивідуально-особистісний, гуманістичний підхід.

Соціально-педагогічна реабілітація підлітків з девіантною поведінкою реалізується, як правило, в спеціалізованих закладах – реабілітаційних центрах, які реалізовують такіі завдання:

1) профілактика безпритульності, бездоглядності девіантних дітей і підлітків;

2) медико-психологічна допомога дітям, які з вини батьків або через екстремальну ситуацію попали в складну життєву ситуацію;

3) формування позитивного досвіду соціальної поведінки, навичок спілкування і взаємодії з оточуючими;

4) виконання попечительських функцій по відношенню до тих, хто залишився без опіки батьків чи засобів до існування;

5) психологічна і педагогічна підтримка, яка сприяє ліквідації кризових станів особистості;

6) сприяння поверненню у сім’ю;

7) забезпечення можливості отримувати освіту, нормально розвиватися;

8) турбота про подальше професійне і побутове влаштування.

Реабілітація в таких закладах проходить у три етапи:

1) діагностика: соціально-педагогічне дослідження, спрямоване на визначення рівня розвитку емоційно-пізнавальної сфери неповнолітнього, сформованості якостей особистості, соціальних ролей, професійних інтересів;

2) створення і реалізація реабілітаційної програми: створюється індивідуально для дитини й містить мету, завдання, методи, форми, засоби, етапи діяльності. Основна мета програми – формування і корекція моральних цінностей особистості, допомога дітям у набутті навичок комунікативного спілкування;

3) постреабілітаційний захист дитини: допомога дитині після її виходу з реабілітаційного центру у відновленні гармонійних відносин з сім’єю, друзями, шкільним колективом шляхом регулярного патронажу та корекції конфліктів, які виникають.

При побудові соціально-педагогічної реабілітаційної програми роботи з підлітками девіантної поведінки базові такі положення:

1) опора на позитивні якості неповнолітнього;

2) формування майбутніх життєвих устремлінь (професійне самовизначення);

3) включення в особистісно значиму для важкого підлітка суспільно-корисну діяльність, а не моралізаторство;

4) глибока довіра і повага у взаємовідносинах з підлітком, терпіння і витримка.

У процесі реабілітаційної соціально-педагогічної діяльності спеціаліст виконує відновлювальну, компенсуючу, стимулюючу функції.

У соціально-педагогічній діяльності з дітьми девіантної поведінки виділяють три напрями.

В основі першого напряму - врахування при побудові реабілітаційних програм стану, в якому знаходиться підліток:

1) передкризовий стан (соціальна занедбаність унаслідок конфліктів у сім’ї чи з ровесниками, втечі з дому, невідвідування навчальних закладів).

Основними видами діяльності з такою категорією дітей є: індивідуальне консультування; включення підлітків у тренінгові групи з метою корекції негативних емоційно значущих ситуацій; індивідуальна робота з системою цінностей дитини; озброєння соціальними навичками, способами ефективного спілкування, конструктивній поведінці в конфліктних ситуаціях.

2) кризовий стан підлітків, зумовлений агресивною поведінкою підлітка. Використовується екстренна діагностика емоційного стану; виявлення причин даної проблеми; навчання навичкам вирішення виникаючих проблем, умінням керувати своїми емоціями; робота над формування позитивної Я-концепції.

Другий напрям соціально-педагогічної діяльності стосується безпритульних, робота з якими полягає у створенні умов для виживання таких дітей (організація харчування, нічліг, надання медичної допомоги); звільнення від негативного досвіду минулого життя через зміцнення віри в себе, в своє майбутнє.

Третій напрям пов’язаний із підлітками, які експериментують з психоактивними речовинами. Основний метод роботи – патронаж, основна форма – організація соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на формування позитивної Я-концепції.