Важливо знати, що

° Кожна людина має необмежену можливість до вдосконалення та самовдосконалення.

Цікаво знати, що:

о У більшості людей, тобто правшів, відносно домінує ліва півку­ля, а у лівшів — права.

о І.П. Павлов відносив ліву півкулю до такої, що більшою мірою аналізує сигнали другої сигнальної системи, а праву - першої (у лівшів -навпаки).

Література

1. Бобрицька В.І. Поведінка людини як чинник формування здорового способу життя // Біологія і хімія в школі.— №4.— 2002.— С. 41-45.

2. Горго Ю.П. Психофізіологія (прикладні аспекти): Навч. посібник.— К.: МАУП, 1999.— 128 с.

3. Кирпиченко А.А. и др. Нервньїе и психические болезни (с основами ухода за больньїми): Учеб. пособие / А.А. Кирпиченко, А.А. Гурленя, А.А.Пашков. — Мн.: Вьіс.шк., 1997.— С. 231-233.

4. Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л., Піскун В.М. Основи дитячої патопсихології: Навч. посібник.— К.: Перун, 1996.— 464 с.

5. Медико-біологічні основи валеології. Навчальний посібник длястудентів вищих навчальних закладів / Під ред. П.Д.Плахтія. -— Кам'я-нець-Подільський: Кам'янець-Подільський державний педагогічнийуніверситет, 2000.— С. 112-123.

6. Основи психології: Підручник / За загал, ред. О.В. Киричука,В.А. Роменця.— К.: Либідь, 1995.— 632 с.

7. Подоляк-Шумило Н.Г., Познанський С.С. Шкільна гігієна. Навч.посібник для пед. ін-тов.— К.: Вища школа, 1981.— С. 140-155.

8. Присяжнюк М.С. Людина та її здоров'я: Проби, навч. посіб­ник.—К.: Фенікс, 1998.—С. 54-58.

9. Суворова В. В. Психофизиология стресса.— М.: Наука, 1975.—173 с.

Ю.Трошихін В.О., Віленський Ю.Г. Що ми знаємо про себе?— К.: Наукова думка, 1975.— С.72-84.

П.Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. Гигиенаи здоровье школьника.— М.: Просвещение, 1988.— С. 136-138.

 

 

Тема 10.

Анатомія, фізіологія і гігієна сенсорних

систем

Лекція 23.

ЗНАЧЕННЯ СЕНСОРНИХ СИСТЕМ

ДЛЯ ОРГАНІЗМУ ЛЮДИНИ.

ЗОРОВА І СЛУХОВА СЕНСОРНІ

СИСТЕМИ:

БУДОВА, ФУНКЦІЇ І ГІГІЄНА

План

1.Значення сенсорних систем для організму людини.

2.Зорова сенсорна система: будова, функції. Порушення зору.

3.Профілактика порушення зору у дітей і підлітків.

4.Ембріологія ока. Вікові особливості зорових рефлекторних реакцій.

5.Слухова сенсорна система: будова, функції.

6.Хвороби вуха та гігієна слуху. Профілактика негативного впливу"шкільного" шуму на організм школяра.

7.Вікові особливості слухового аналізатора.

Основні поняття: органи чуття, аналізатор, сенсорні системи, зоровий аналізатор, слуховий аналізатор, рецептори, адаптація, очне яблуко, допоміжний апарат ока, фоторецептори, сліпа пляма, жовта пля­ма, акомодація, далекозорість, короткозорість, рефракція, рефракція, гіперметропія, еметропія, міопія, астигматизм, офтальмотренаж, при­родне і штучне освітлення, світловий коефіцієнт, зовнішнє вухо, середнє вухо, внутрішнє вухо, фонорецептори, кортіїв орган.

1. Значення сенсорних систем для організму людини

Система, яка забезпечує сприймання, передачу і перероблення інформації про явища навколишнього середовища, називають аналізатором, або сенсорною системою (від лат. зепзиз — відчуття, сприй­няття). Вчення про аналізатори розроблене І.П. Павловим. Аналізатор, за вченням І.П. Павлова, складається з трьох нерозривно зв'язаних відділів:

1) рецептора — периферичного сприймального апарату, який сприймає подразнення і перетворює його в нервовий процес збудження;

2) провідника збудження — доцентрового нервового волокна,яке передає збудження в головний мозок;

3) нервового центру — ділянки кори головного мозку, в якійвідбувається тонкий аналіз збудження і виникають відчуття.

Таким чином, кожен аналізатор складається з периферичного, про­відникового і центрального відділів (рис.73). До периферичного відділу

 

 

 

Рис. 73. Схема аналізаторів: А — слуховий аналізатор; Б — зо­ровий аналізатор; В — аналізато­ри руху, больового відчуття, холо­ду, тепла, дотику; Г — аналіза­тор нюху; 1 — рецепторний апа­рат; 2 — провідниковий відділ; З — ділянка кори півкуль головно­го мозку.

 

 

входить рецепторний апарат, до про­відникового — аферентні нейрони і провідні шляхи, до центрального — ділянки кори півкуль великого мозку.

Периферичний відділ аналізато­ра представляють органи чуття із закладеними в них рецепторами, за допомогою яких людина пізнає навко­лишній світ, одержує інформацію про нього. Вони називаються органами зовнішнього чуття, або екстеро­рецепторами.

Екстерорецептори (від лат. ехіег —зовнішній, гесеріог —той, що сприймає) —чутливі утворення, що здійснюють сприйняття подразнень від довкілля. До них належать сприй­маючі клітини сітківки ока, вуха, ре­цептори шкіри (дотику і тиску), органів нюху, смаку.

Інтерорецептори (від лат. іпіегіог — внутрішній, гесеріог — той, що сприймає) — чутливі утворення, що сприймають зміни внутрішньо­го середовища організму.

Інтерорецептори розташовані в тканинах різних внутрішніх органів (серця, печінки, нирок, кровоносних судин та ін.) і сприймають зміни внутрішнього середовища організму і стан внутрішніх органів. У ре­зультаті надходження імпульсів від рецепторів внутрішніх органів відбу­вається саморегуляція дихання, артеріального тиску, діяльності серця.

Пропріорецептори (від лат. ргоргіиз — власний, особливий, гесеріог — той, що сприймає) — чутливі утворення, що сигналізують про положення і рух тіла; містяться в м'язах, суглобах і сприймають скорочення і розтягнення мускулатури.

Таким чином, у людини є такі органи чуття: зору, слуху, відчуття положення тіла в просторі, смаку, нюху, шкірної чутливості, м'язово-суг­лобове чуття.

За характером взаємодії з подразником рецептори поділяються на контактні і дистантні; за видом енергії, що трансформується в ре­цепторах — механорецептори, хеморецептори, фоторецептори та інші.

Контактні рецептори можуть одержати інформацію про влас­тивості предмета, явища, дістати подразнення тільки при контакті, безпосередньому стиканні з агентом середовища. Це — хеморецепто­ри язика, дотикові рецептори шкіри.

Завдяки дистантним рецепторам можна дістати інформацію на відстані: агент середовища поширює хвильову енергію—світлову, звуко­ву. Саме її і вловлюють дистантні органи чуття, наприклад, око, вухо.

Механорецептори трансформують механічну енергію в енергію нервового збудження (наприклад, рецептори дотику), хеморецептори — хімічну (рецептори нюху, смаку), фоторецептори — світлову (рецеп­тори органа зору), терморецептори — теплову (холодові і теплові ре­цептори шкіри).

Рецептори відрізняються дуже високою збудливістю щодо адек­ватних подразнень-. Специфічні для певного рецептора подразники, до яких він спеціально пристосований у процесі філо- і онтогенезу, назива­ються адекватними. При дії адекватних подразників виникають відчут­тя характерні для певного органа чуття (око сприймає тільки світлові хвилі, але не сприймає запахи, звук).

Крім адекватних, існують неадекватні подразники, які зумовлю­ють тільки примітивні відчуття, властиві певному аналізатору. Наприк­лад, від удару у вухо виникає дзвін у вухах.

Збудливість рецепторів залежить як від стану всього аналізатора, так і від загального стану організму. Найменша різниця в силі двох под­разників одного виду, яка може сприйматись органами чуття, називається порогом розрізнення. Проте більшість імпульсів від рецепторів внут­рішніх органів, досягаючи кори великого мозку, не спричиняє психічних явищ. Такі імпульси називаються субсенсорними: вони нижче порога відчуттів і тому не зумовлюють відчуттів.

Рецептори здатні звикати до сили подразника. Цю властивість на­зивають адаптацією (від лат. аЛаріапо — пристосування), при якій зменшується або збільшується чутливість рецепторів. Найбільша швидкість адаптації для рецепторів, які сприймають дотик до шкіри, найменша — для рецепторів м'язів. Найповільніше адаптуються ре­цептори кровоносних судин і легенів, що забезпечує постійну саморегу­ляцію артеріального тиску і дихання. Зумовлена адаптація, насампе­ред, змінами в кіркових відділах аналізаторів, а також процесами, які здійснюються у самих рецепторах.

Провідниковий відділ сенсорних систем складається з доцентро­вих (аферентних) нервових волокон у складі чутливих нервів та деяких підкіркових утворень (ядер гіпоталамуса, таламуса та ретикулярної формації). У цьому відділі імпульс від рецепторів не тільки проводить­ся, але й кодується та перетворюється.

У центральному відділі аналізатора нервові імпульси набува­ють нових якостей та відображаються у свідомості, у вигляді відчуття. На основі відчуття виникають складніші суб'єктивні образи: сприйман­ня, уявлення.

У дітей органи чуття ще недосконалі і перебувають в процесі роз­витку. Найпершими розвиваються органи смаку і нюху, а потім органи дотику. Для удосконалення різних органів чуття у дітей велике значення має правильно поставлене тренування їх в процесі розвитку.