Література. 1. Гончаренко СУ. Український педагогічний словник.— К.:Либідь, 1997.—С

1. Гончаренко СУ. Український педагогічний словник.— К.:"Либідь", 1997.—С. 339.

2. Киселев Ф.С. Анатомія і фізіологія дитини з основами шкільноїгігієни.— К.: Радянська школа, 1967.— С. 68-71.

3. Неведомська Є.О. Формування біологічних понять на різнихступенях пізнання. // Рідна школа.— 2003.— №6.— С. 38—44.

4. Присяжнюк М.С. Людина та її здоров'я: Проби, навч. посібник.—К.: Фенікс, 1998.—С. 47-54.

5. Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч.посібник.—К.: УСМП, 2001.—С. 215-216.

6. Хрипкова А.Г. Возрастная физиология.— М.: "Просвещение",1978.—С. 88-91.

 

Лекція 22.

ТИПИ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ.

ГІГІЄНА НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

ДИТИНИ

План

1.Типи вищої нервової діяльності.

2.Особливості вищої нервової діяльності дитини.

3.Сон та його гігієнічне значення

4.Порушення вищої нервової діяльності дітей шкільного віку та їхпрофілактика.

5.Стрес: різновиди, механізми виникнення, біологічне значення.

Основні поняття: темперамент, сон, сновидіння, невроз, неврас­тенія, невроз нав'язливих станів, істеричний невроз, «шкільний невроз», дидактогенні неврози, психогігієна, стрес.

1. Типи вищої нервової діяльності

У сиву давнину, коли людина почала замислюватися над різними проявами свого психічного життя, було помічено, що поведінка людей різна за своєю динамікою—деякі люди повільні й спокійні, інші—швидкі й нестримні або запальні й рухливі. Це пояснювали домінуванням од­нією з чотирьох стихій: вогню, повітря, землі і води.

Гіппократ у трактаті "Про природу людини" сформулював своє бачення цієї проблеми. Він вважав, що тіло людини складається з чоти­рьох елементів — гуморів, соків: крові (тепло), слизу (холод), чорної жовчі (вологість) і жовтої жовчі (сухість). Сполученням соків, краси-сом, вважав він, і пояснюються всі особливості організму. Так, флегма­тичний склад Гіппократ пояснював переважанням слизу (флегми, лімфи); сангвінічний — крові; меланхолічний — чорної жовчі й холерич­ний —домінуванням жовтої жовчі. У домінування певного соку поляга­ють, за Гіппократом, причини хвороб, зокрема психічних. Пізніше послідовники "батька медицини" пов'язали з поняттям красиса і типологічні особливості людини. Через кілька століть вчені античного Риму позначили поняття нервово-конституціонального типу словом "темперамент" (потрібне, правильне співвідношення). К. Гален збільшив кількість темпераментів до тринадцяти. Проте вчення про соки як основу властивостей людини залишалося непорушним.

Особливу увагу привертає трактування темпераментів, запропо­новане видатним німецьким філософом І. Кантом. За Кантом, сангвініч­ний темперамент характеризується швидкою зміною емоцій при незнач­ній їх глибині та силі, холеричний — гарячковатістю, запальністю, по­ривчастістю вчинків, меланхолічний — глибиною і тривалістю пережи­вань, флегматичний — повільністю, спокійністю і слабкістю зовнішньо­го виразу почуттів. Органічні основи темпераменту Кант пов'язував з властивостями крові.

Зазначимо, що було ще багато спроб учених пов'язати темпера­мент людини з її морфологічними особливостями: згідно з формою че­репа — френологія (рис. 72), з формою кисті та лініями складок на до­лоні — хіромантія, з рисами облич­чя — фізіономістика.

Суттєвий прогрес у науковому розумінні сутності поведінки відбувся в XIX ст. То був час, коли започат­кувалася наука про біологічні осно­ви психічної діяльності, зумов­леність психічної діяльності й пове­дінки людини фізіологічними проце­сами, що відбуваються в головному мозку. У цей час проводили досліди та спостереження за поведінкою тварин і людей такі вчені, як Ф.Гольц, В.М. Бехтерєв, В.Я. Данилевський, І.М. Сєченов та ін. Та найвагоміше слово сказав І.П. Павлов.

І.П. Павлов розкрив механізми взаємодії середовища та організ­му, показав, що поведінка вищих істот завжди має своє пояснення й зумовлена природними (біологічними) потребами організму і можливо­стями середовища, котрі можуть задовольнити ці потреби. Учений вва­жав, що вища нервова діяльність — це те саме, що й поведінка, тобто він не розривав діяльності мозку і зумовленої нею цілеспрямованої ру­хової активності. Своїми працями з проблем вивчення психічної діяль­ності І.П. Павлов започаткував фізіологію вищої нервової діяльності (ВИД) як науку, а також обґрунтував природу темпераменту.

Темперамент — це індивідуальна особливість людини, що про­являється у силі емоційних реакцій, а також у збудливості, врівноваже­ності, швидкості, ритму та інтенсивності психічних процесів.

І.П. Павлов на підставі багаторічного вивчення особливостей утво­рення і перебігу умовних рефлексів у тварин виділив основні типи вищої нервової діяльності. В основу поділу на типи він поклав три основних показники:

1)силу процесів збудження і гальмування;

2)взаємну врівноваженість, тобто співвідношення сили процесівзбудження і гальмування;

3)рухливість процесів збудження і гальмування, тобто швидкість,

3 якою збудження може змінюватися гальмуванням, і навпаки.

На підставі виявлення цих трьох властивостей І.П.Павлов виділив

4 основних типи вищої нервової діяльності:

перший тип — сильний неврівноважений — характеризується достатньою силою нервових процесів, але збудження переважає над гальмуванням, надмірно збудливий, метушливий, рухи поривчасті;

другий тип — сильний зрівноважений рухливий — має достатнюсилу і рухомість нервових процесів, добру їх зрівноваженість. Рухливий,легко орієнтується в новій обстановці, швидко реагує на кожний новийподразник;;

третій тип — сильний врівноважений малорухливий — визна­чається малою рухливістю, застійністю нервових процесів при достатній їх силі і врівноваженості. Спокійний, бережно реагує на нові подразники, важко переробляє навички;

четвертий тип — слабкий — нервова система слабка, легко гальмується різними зовнішніми подразниками, має низьку працез­датність, швидко стомлюється.

І.П.Павлов вважав, що основні типи вищої нервової діяльності, ви­явлені на тваринах, збігаються з чотирма темпераментами, встановле­ними у людей грецьким лікарем Гіппократом, який жив у IV ст. до н.е. Слабкий тип відповідає меланхолічному темпераменту; сильний не­врівноважений тип — холеричному темпераменту; сильний врівнова­жений, рухливий тип — сангвінічному темпераменту; сильний врівно­важений, з малою рухливістю нервових процесів — флегматичному темпераменту.

Особливості типів темпераменту наведено в табл.16.

Таблиця 16.