Стрес: різновиди, механізми виникнення, біологічне значення

Стрес є особливим функціональним станом (ФС), що виникає внас­лідок реакції організму на екстремальний вплив, який сприймається як загрозливий для життя і здоров'я людини. Стрес виникає як комплекс­на реакція організму із залученням біохімічних, гуморальних, вегета­тивних, поведінкових, емоційних та інших психічних процесів.

Існує багато варіантів означення стресу, які збігаються в тому, що підкреслюють негативний характер цього стану. Найчастіше цей термін застосовують як синонім загального адаптаційного синдррму, вперше описаного Г. Сельє (1936). Ми будемо дотримуватися такого означен­ня: стрес — це функціональний стан організму, що виникає як наслідок зовнішнього негативного впливу на його психічні функції, нервові проце­си чи діяльність периферичних органів.

Біологічною функцією стресу є адаптація. її призначення полягає в захисті організму від різноманітних загрожуючих, руйнівних впливів (фізичних чи психічних) чинників навколишнього середовища — стре-сорів. Тому поява ознак стресу свідчить про те, що людина реалізує певний тип діяльності, спрямованої на протистояння небезпечним впли­вам стресорів. Цьому типу діяльності відповідає особливий ФС та ком­плекс різноманітних фізіологічних реакцій. У міру розвитку стресу зміню­ються ФС і реакції організму. Отже, стрес - це нормальне явище у здо­ровому організмі. Він сприяє мобілізації індивідуальних ресурсів для подолання труднощів, що виникають.

Розрізняють фізіологічні та психологічні стресори. Фізіологічні стресори безпосередньо впливають на тканини тіла. До них належать біль, холод, висока температура, надмірні фізичні навантаження та ін. Психологічні стресори — це стимули, які сигналізують про біологіч­ну чи соціальну значущість подій: сигнали загрози, небезпеки, пережи­вання, образи, необхідність розв'язання складних завдань та ін.

Відповідно до двох видів стресорів розрізняють фізіологічний та психологічний стреси, причому останній стрес поділяється ще на інформаційний та емоційний.

Інформаційний стрес виникає в ситуації інформаційного пере­вантаження, коли людина не може впоратися із завданням або не може прийняти правильне рішення в необхідному темпі при високій відпові­дальності за наслідки цього рішення. Отже, інформаційне переванта­ження виникає тоді, коли інформаційне навантаження перевищує мож­ливості людини за умови високої мотивації до виконання роботи.

Емоційний стрес спричинюють сигнальні подразники. Він вини­кає в ситуаціях загрози, образи, зневаги, а також у конфліктних ситуа­ціях, коли людина тривалий час не може задовольнити свої біологічні чи соціальні потреби. Універсальними психологічними стресорами, що вик­ликають у людей емоційний стрес, є словесні подразники, які виклика­ють особливо сильну та тривалу дію.

Автор концепції стресу Г. Сельє (1936) розрізняє три його стадії.

Перша стадія стресу (стан тривоги) спричинює мобілізацію адаптаційних можливостей організму. Вона полягає в появі "тріади змін" зростанні активності коркового шару надниркових залоз (1), зниженні активності імунної системи (2) та виникненні виразок у слизовій обо­лонці шлунка й кишечнику (3).

Друга стадія стресу — стадія опору (резистентності) — полягає в появі адаптації до дії стресора, причому стан тривоги практично зни­кає, а рівень резистентності організму заочно підвищується.

Третя стадія стресу (фаза виснаження) виникає тоді, коли в ре­зультаті тривалої дії стресора запаси адаптаційної енергії вичерпують­ся, знову виникає стан тривоги, і зміни, що виникають, можуть призвес­ти до загибелі організму.

Екстремальні ситуації, що спричинюють стрес, поділяють на короткочасні та тривалі. Під час короткочасного стресу актуалізу­ються готові програми регулювання, а під час тривалого відбуваються необхідні адаптаційні перебудови функціональних систем, іноді дуже тяжкі й несприятливі для здоров'я людини.

Особливо детально досліджено першу стадію стресу, в якій розрі­зняють три періоди адаптації до стійких стресових впливів (Л.А. Катаєв-Смик, 1983).-

Спочатку (під час І періоду першої стадії) відбувається активіза­ція адаптаційних захисних форм пристосування. У більшості людей у цей період спостерігаються емоційне напруження та підвищена працез­датність. Тривалість цього періоду може становити хвилини або навіть години.

Якщо адаптаційний захист не припиняє стресогенного впливу, на­стає II період першої стадії, під час якого формується новий рівень ФС, адекватний екстремальним вимогам середовища. Цьому періоду вла­стиве погіршення ФС людини, зниження її працездатності. Проте за знач­ної умови мотивації в цей час може підтримуватися досить висока продуктивність праці людини за рахунок надмобілізації її резервів. Але таке перенапруження призводить до небезпечних наслідків — загост­рення прихованих хвороб, появи хвороб стресу (судинних, запальних, психічних).

Для III періоду першої стадії стресу характерна нестійка адапта­ція перед другою стадією стресу (фазою резистентності).

Біохімічні кореляти стресу. Нейроендокринна теорія виникнен­ня й регуляції стресу доводить, що стрес пов'язаний з ланцюгом ре­акцій, які починаються з вироблення гіпофізом адренокортикотропного гормону (АКТГ). Стресор через кору великих півкуль сигналізує гіпо­таламусу про небезпеку, що виникла. У нейронах гіпоталамуса відбу­вається мобілізація норадреналіну (НА), який починає активувати но-радренергічні елементи лімбіко-ретикулярної системи й викликає збуд­ження центрів симпатичної нервової системи, що підсилює діяльність симпато-адреналінової системи та призводить до викидання у кров суміші адреналіну та НА з мозкового шару надниркових залоз. Кров збагачується на 80-90% адреналіном та на 10-20% — норадреналіном.

Ці катехоламіни (адреналін та НА) через гемато-енцефалічний бар'єр потрапляють у певні ділянки гіпоталамуса й лімбіко-ретикуляр­ної системи, де відбувається активація адренергічних, серотонінергіч-них та холінергічних елементів ЦНС. Підвищення їхньої активності при­зводить до утворення кортиколіберину — рилізинг-фактора, який сти­мулює вироблення АКТГ у аденогіпофізі. Унаслідок дії цього гормону в корі надниркових залоз збільшується синтез кортикостероїдів, і їх вміст у крові зростає.

Як тільки вміст кортикостероїдів у крові досягає верхньої межі норми, вони за механізмом зворотного зв'язку починають гальмувати утворення кортиколіберину в гіпоталамусі, що призводить до зменшен­ня утворення АКТГ у гіпофізі, і рівень кортикотропних гормонів у крові знижується.

Іноді після тривалих і загрозливих стресогенних впливів механізм зворотного зв'язку не спрацьовує, і тоді починається третя стадія стре­су - фаза виснаження, коли надмірне накопичення адреналіну та НА в крові призводить до порушень діяльності серцево-судинної, дихальної та травної систем.

Захисна функція першої стадії стресу (стану тривоги) пов'язана з активуючим впливом адреналіну та НА ("аварійних гормонів") на діяльність серцево-судинної системи та обмін речовин (збільшення вмісту цукру в крові).

Під час другої стадії стресу (фази резистентності) збільшується концентрація катехоламінів у мозку і, як наслідок, зростає утворення кортиколіберину та АКТГ, що призводить до збільшення рівня кортико­стероїдів у крові. Це спричинює підсилення захисної функції організму, оскільки кортикостероїди мають антизапальну, десенсибілізуючу, анти-алергічну, протишокову та антитоксичну дії.

Слід зазначити, що за особливостями функціонування симпатоад-реналінової системи (співвідношенням виділення адреналіну та НА) можна прогнозувати успішність діяльності людини. Так, у спортсменів збільшення в передстартовий період НА в 2-3 рази є позитивним фак­тором, тоді як зростання вмісту адреналіну в крові в 5-10 разів — озна­ка надмірної психоемоційної напруженості, що призводить до зниження спортивних результатів.

Відомо, що адреналін здійснює швидку мобілізацію енергетичних можливостей організму, що дуже важливо під час короткочасних та інтен­сивних навантажень. Адреналін—це гормон "короткої дії", оскільки він швидко руйнується в крові під впливом ферменту тоноаміноксидази, тоді як НА підтримує енергетику організму протягом тривалого часу. Ось чому у відповідь на дію стресора секреція адреналіну починається раніше, ніж секреція НА.

Стан переляку, тривоги, жаху, очікування небезпеки супроводжуєть­ся виділенням у кров переважно адреналіну. Стан розумового й фізич­ного напруження, подолання психічних перешкод, витривалості звичай­но реалізується на фоні високого вмісту в крові НА. Ось чому адре­налін називають "гормоном тривоги", а НА — "гормоном гомеостазу".

Проте значення адреналіну ширше, ніж розуміння його як "гормо­ну тривоги". Так, особи з високим вмістом в організмі адреналіну кра­ще працюють у нормальних, не стресових ситуаціях, тоді як в умовах стресу більше пристосовані до діяльності особи з низьким вмістом ад­реналіну в крові.

Фізіологічні кореляти стресу. Стрес впливає на ефективність діяльності людини. При високому рівні психоемоційного напруження зни­жується працездатність, причому насамперед страждають такі складні форми операторської діяльності, як реакція на рухомий об'єкт (РРО). Водночас латентний період простих сенсомоторних реакцій навіть змен­шується.

Стресовий стан по-різному впливає на когнітивні процеси. Так, в умовах стресу підвищується сенсорна чутливість (абсолютна та поро­ги), розширюється поле зору. Разом з тим підчас збільшення щільності інформаційного навантаження порушуються складні інтегративні про­цеси, збільшується кількість помилкових реакцій у процесі операторсь­кої діяльності, знижуються концентрація й переключення уваги (З.М. Куз-нєцова, 1989).

Встановлено, що форма та динаміка стресового стану залежить від характеру діяльності вегетативної нервової системи. Через це під час прогнозування адаптації до стресу першочергове значення має виз­начення балансу вегетативного реагування. Найвищу адаптацію до стре­су виявляють люди з перевагою симпатичних впливів над парасимпа­тичними (Е. Геллгорн, Дж. Луфборроу, 1966).

Серед станів організму найбільш близькими до стресу є негативні емоційні переживання й утома. Будь-яку негативну емоцію й гос­тру втому при їх достатній інтенсивності можна розглядати як стрес, оскільки вони супроводжуються всіма проявами стресової реакції-від дезорганізації поведінки до адаптаційного синдрому. Сучасні знання про мозок не дають змоги розрізняти нейрофізіологічні структури, що відпов­ідають за стан стресу та емоцій. Припускається, що на найвищому регу­ляційному рівні стрес і емоції мають єдиний анатомо-фізіологічний суб­страт. Такими вважаються система підкорково-коркових утворень голов­ного мозку та вегетативних відділів нервової системи. Через це диферен­ціація стресу, негативних емоцій та втоми дуже складна й у ряді випадків може бути тільки умовною (Е. Геллгорн, Дж. Луфборроу, 1966).

Багато уваги приділяється проблемі тривоги, яка або ототожнюєть­ся зі стресом, або вважається одним із його видів, але іноді виокрем­люється у самостійний стан. Часто тривожність пов'язується з перева­гою сильного збудження ЦНС. Через це характеристики тривожних осіб у ряді випадків збігаються з аналогічними характеристиками збуджен­ня. Якщо діяльність має простий характер, здійснити її легше тривож­ним особам, ніж не тривожним. Проте якщо вона ускладнюється і по­требує чіткого диференціювання, то наявні переваги на боці не тривож­них осіб. Ускладнення завдання спричинює в тривожних осіб дії неадек­ватні та невпорядковані (Дж. Аванс, Р. Говард, 1973).

Тривожні особи більшою мірою, ніж не тривожні, схильні до стре­су. У стані тривоги моторна координація падає, і рухома активність стає недиференційованою, дифузною (Г. Сельє, 1936). Припускають, що схильність до тривоги повинна корелювати з перевагою активності па­расимпатичного відділу нервової системи. Це підтверджує ряд побічних даних, зокрема зв'язок тривоги зі зниженням рівня функціонування сен­сомоторних систем, що є характеристикою парасимпатичного збуджен­ня. Виходячи з теоретичної концепції стресу його форма та динаміка залежить від особливостей вегетативної нервової системи, через це при прогнозуванні адаптації до стресу першочергового значення набуває баланс вегетативного реагування. Найбільш успішну адаптацію до стре су забезпечує перевага симпатичних впливів над парасимпатичними (Е. Геллгорн, Дж. Луфборроу, 1966).

Встановлено, що в різних емоційних станах один і той же суб'єкт по-різному переносить стресовий вплив. При цьому дуже багато зале­жить від вегетативного регулювання. Тому під час діагностування фун­кціонального стану організму в разі дії стресу враховують, що при цьо­му відбуваються прискорення дихання, ЧСС, підвищення артеріального тиску, збільшення адреналіну в крові, зниження температури тіла (Г. Сельє, 1936; Ю.П. Горго, 1986), зміна біоритмів (Л. Леві, 1972).

У стресових ситуаціях описано стани ареактивності та рухового гальмування, зумовлені парасимпатичним переважанням (Л. Леві, 1972). Під час адаптації до стресових впливів спостерігається рухова та емо­ційно-речова активність, що свідчить про підвищену симпатичну ак­тивність.

Під час стресу спостерігається підвищене пото- та слиновиділен­ня (П.П. Слинько, 1972), шкіряний електричний опір різко падає та вияв­ляються його великі коливання, що, можливо, пов'язане зі зміною пото­виділення (В.С. Івашкін, 1974; Крісті, 1973).

В екстремальних ситуаціях афекти займають особливе місце у зв'язку з їх першорядним значенням у регулюванні поведінки людини, оскільки є індикатором найважливіших взаємозв'язків між особистістю, її мотиваційною сферою та суб'єктивним змістом діяльності. Саме че­рез це афективна поведінка визначає працездатність людського органі­зму в експериментальних ситуаціях, а навчання оператора саморегу­ляції в афективних станах стає головним фактором психологічної підго­товки операторів, а також психологічної сумісності членів колективу (Г.М. Зараковський, В.І. Медведєв, 1971).

Згідно з теорією психологічного стресу Р. Лазаруса (1967), відмітною рисою стресових процесів є їх антиципаційний (застережливий) ха­рактер. Якщо сигнал розпізнається як застереження про шкідливий вплив, то настає стан загрози (центральне поняття в цій теорії, що де­якою мірою змінює поняття "стрес"). Як оцінювання ступеня загрози, так і вибір способу її подолання зумовлені індивідуальними особливостями сприйняття та інтерпретації людиною впливів навколишнього се­редовища, що відбивають систему її поглядів та переконань, знань про світ, моральних норм та цінностей. Умови прояву стресу також розгля­даються з позиції невідповідності між здібностями індивіда до вимог навколишнього середовища чи соціальних ситуацій. Оптимальним для людини є середнє навантаження, а стрес виникає у випадку як недо­статнього навантаження, так і перевантаження (А. Велфорд, 1973).

К. Камерон (1973) визнає обґрунтованою думку про марність спроб визначити поняття втоми. Він вважає його генералізованою відповіддю на стрес, що діє протягом певного періоду часу, причому така реакція характеризується або гострими, або хронічними ефектами, або й тими, й іншими, що обмежуються тільки суб'єктивними даними індивіда.

Питання для самоперевірки

1. Що таке темперамент? На чому ґрунтується вчення про тем­перамент?

2. Дайте характеристику типам темпераменту.

3. Визначте позитивні та негативні боки сприйняття навчальноїінформації учнів залежно від типів темпераменту.

4. Охарактеризуйте особливості вищої нервової діяльності дити­ни.

5. Що таке сон і сновидіння? Визначте фізіологічне значення сну.

6. Назвіть порушення вищої нервової діяльності дітей шкільноговіку. У чому полягає їх профілактика?

7. Що таке стрес? Охарактеризуйте різновиди стресу та механізми його виникнення. У чому полягає біологічне значення стресу?