12.1. Загальні відомості. Топографічні поверхні відносять до найбільш складних геометричних форм, які не мають чітких законів утворення. На креслення топографічні поверхні задають за допомогою горизонталей. Горизонталь – це тонка крива лінія (коричневого кольору), яка має свою ЧП.
Механізм утворення горизонталей розглянемо на конкретному прикладі (рис. 12.1).
Топографічну поверхню розтинають січні площини рівня S1, S2, S3, які розташовані на відстані 1, 2, 3 м від П0. результатом перетину топографічної поверхні січними площинами будуть замкнуті лінії – горизонталі, які мають відповідні числові позначки.
Вершина ЧП числа вказує на Рис. 12.1
напрям зростання ЧП горизонталей.
ЧП приводять в розриві горизонталі. Відстань між суміжними горизонталями є інтервал закладання горизонталей lг. Відстань між січними площинами ∆h – висота перерізу.
Кут нахилу бокової поверхні - α.
lг= ∆h*ctg α.
Топографічні поверхні широко використовуються в топографії, картографії, а також при рішенні окремих задач гірничих креслень.
Топографічні поверхні мають наступні характеристики:
1) скінченність – кожна точка ТП має свою ЧП, яка не може бути величиною нескінченно великою або нескінченно малою;
2) однозначність – кожній парі координат x, y відповідає тільки одна координата z (ЧП);
3) неперервність – кожному прирощенню координат x, y відповідає аналогічне прирощення координати z;
4) плавність – лінії, за допомогою яких задають ТП на кресленні мають плавні окреслення.
12.2. Визначення меж земляної споруди. Розв’язання цієї задачі зводиться до побудови верхньої бровки виїмки та нижньої бровки насипу. Розглянемо конкретний приклад.
Приклад. Визначити межі земляного майданчика довжиною 18 м, шириною 12 м, ЧП=50м, нахил укосу насипу ін=2:3, нахил укосу вийомки ів=1:1, масштаб креслення 1:200, тобто 1см = 2м.
План розв’язання.
1) Визначають напрям виїмки та насипу від точок перетину 50-ої горизонталі рельєфу з контурами майданчику. Виконують аналіз ЧП рельєфу вліво та вправо від 50-ої горизонталі (рис. 12.2).
2) Будують графік інтервалів закладання на основі івиїмки та інаипу та лінійного масштабу (рис. 12.3).
3) З графіків інтервалів закладання визначають інтервали закладання горизонталей укосів виїмки та насипу (рис. 12.3).
4) Використовуючи lв, будують паралельно до контурів майданчика горизонталі укосу виїмки, ЧП яких будуть збільшуватися по мірі віддалення від контурів майданчика (рис. 12.2).
5) Позначають точки перетину одноіменних горизонталей укосу виїмки та рельєфу поверхні, які з’єднують товстою кривою лінією (рис. 12.2).
6) Отримана лінія – верхня бровка, контури майданчика - нижня. Верхню та нижню бровки з’єднують лініями найбільшого схилу. Відстань між ними приблизно 0,3 закладання (рис. 12.2).
7) Наносять бер-штрихи, які вказують на положення верхньої бровки виїмки (товсті лінії, які проводять між лініями найбільшого схилу, їх довжина приблизно 0,5 закладання) (рис. 12.2).
8) 
Використовуючи l насипу, будують паралельно до контурів майданчика горизонталі укосу насипу, їх ЧП будуть зменшуватися по мірі віддалення від контурів майданчика. Подальші побудови виконують
Рис. 12.2 Рис. 12.3
аналогічно до побудов верхньої бровки виїмки, крім того, що положення нижньої бровки насипу позначають тонкою штрих-пунктирною лінією (яка може змінити своє положення на плані) (рис. 12.2).
12.3. Побудова вертикального розрізу. Положення січної площини приводять на плані земляної споруди.
Побудування розрізу виконують в наступній послідовності (рис. 12.4).
1) На вільному місці будують дві перпендикулярні шкали l, h.
2) На плані визначають інтервал ЧП, в якому необхідно виконати градуювання шкали h. На шкалі h в масштабі креслення виконати градуювання через 1м. Шкала l розташована на сліді січної площини А-А на плані земляної споруди.
3) На плані позначають точки перетину шкали l з горизонталями рельєфу та конурами майданчика.
4) По шкалі l послідовно будують кожну точку і піднімають її на відповідну ЧП по шкалі h. Всі відстані між точками виміряють по шкалі l, що на плані співпадає з площиною перерізу.
5) 
На зображенні розрізу, по-перше, з’єднують точки, які відносяться до рельєфу поверхні. Їх положення визначають на плані. По-друге, точки, що відносяться до земляної споруди.
6) Положення земляної поверхні на кресленні Рис. 12.4
приводять наступним чином. Положення насипу умовно зображають точками. Позначають розріз А-А.
12.4. Перетин прямої та топографічної поверхні. Результатом перетину прямої та топографічної поверхні є дві точки. Для визначення положення яких необхідно.
1) Пряму заключити у допоміжну січну площину.
2) Побудувати накладений переріз ТП січною площиною, використовуючи закладання прямої та лінійний масштаб креслення.
3) Використовуючи ЧП крайніх точок прямої та лінійний масштаб, будують пряму у просторі.
4) Позначити точки перетину прямої та перерізу ТП.
5) Спроекціювати точки перетину на закладання прямої та визначити їх ЧП на основі градуювання прямої.
Приклад. Визначити точки перетину АВ та ТП (рис. 12.5).
1. А17В21 є ∑і.
2. ∑і×ТП=1, 2, 3….
3. 1/, 2/,3/….
4. А/,В/.
5. К, L.
6. К17,8, L20.
Рис. 12.5
