Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ќсновн≥ напр€ми розвитку ≥ жанри украњнськоњ л≥тератури. “еатральне мистецтво




 

”крањнська л≥тература другоњ половини ’V≤≤ Ц ’V≤≤≤ ст. розвивалас€ у дек≥лькох пров≥дних напр€мах та жанрах.

ѕерший напр€м представлений народно-поетичною творч≥стю. ” зазначений пер≥од вона суттЇво поповнюЇтьс€. ѕров≥дними њњ жанрами були думи, ≥сторичн≥ п≥сн≥, в≥рш≥, присв€чен≥ переважно героњц≥ визвольних в≥йн украњнц≥в. ќдним ≥з най€скрав≥ших зразк≥в громад€нськоњ л≥рики того часу Ї анон≥мна дума У¬с≥ покою щиро прагнутьФ, авторство €коњ ≥сторики найчаст≥ше приписують ћазеп≥. ” цьому твор≥ €скраво змальовано сусп≥льну ситуац≥ю пер≥оду –уњни. “раг≥чн≥сть ситуац≥њ розкриваЇтьс€ через з≥ставленн€ р≥зних пол≥тичних ор≥Їнтац≥й козацьких ватажк≥в, кожен ≥з €ких закликав ≥нших р€тувати ”крањну в≥д ≥ноземного пануванн€ п≥д його кер≥вництвом ≥ протекц≥Їю ≥ноземних же держав. “ак≥ твори друком не виходили й поширювалис€ у списках. ≤сторичн≥ п≥сн≥ та думи часто прославл€ли Ѕогдана ’мельницького ≥ його найближчих сподвижник≥в (ћаксима  ривоноса, ≤вана Ѕогуна, ƒанила Ќеча€). ћ≥ж ними окреме м≥сце займаЇ славний козацький ватажок —тан≥слав ћорозенко, що загинув 1651 р. у битв≥ з татарами. ќбраз цього козака, Уголови завз€тоњФ, з €кого вороги Уживцем серце вирвалиФ, став улюбленим народним образом, за €ким Уус€ ¬крањна плачеФ.

 ≥нець ’V≤≤ Ц початок ’V≤≤≤ ст. Ц це останн≥й пер≥од розкв≥ту народних дум та п≥сень про Укозацьку славуФ. ѕ≥сл€ народно-визвольноњ боротьби розвиток дум припин€Їтьс€. «анепад козацького житт€ призв≥в ≥ до занепаду героњчного епосу.  озацтво п≥дупадаЇ пол≥тично, сусп≥льно та економ≥чно. Ѕагато г≥ркоњ правди розказано про те в дум≥ У озацьке житт€Ф вже п≥зн≥шого пер≥оду. ќднак сам≥ думи жили в народ≥ довше ≥ були й п≥зн≥ше попул€рними. ” ’≤’ ст. було чимало талановитих виконавц≥в таких дум, серед €ких найб≥льш в≥домим став ќстап ¬ересай ≥з ѕолтавщини.

Ќа ѕравобережж≥ жанр ≥сторичноњ п≥сн≥ продовжуЇ розвиватис€ ≥ у ’V≤≤≤ ст. ÷е передус≥м були п≥сн≥ про народних месник≥в-гайдамак≥в та њх драматичну боротьбу з польсько-шл€хетськими гнобител€ми. ” цьому цикл≥ особливо вир≥зн€Їтьс€ п≥сн€ про зраду козацького сотника —ави „алого, що, перебуваючи на служб≥ у пол€к≥в, воював проти козак≥в, а згодом був убитий, €к зрадник, своњм колишн≥м другом √натом √олим. ƒо цього циклу належить також п≥сн€ про козацького ватажка —емена ѕал≥€, про зруйнуванн€ «апорозькоњ —≥ч≥. ¬елику к≥льк≥сть п≥сень, переказ≥в, легенд створив народ про так званих опришк≥в, теж месник≥в народних кривд у √аличин≥ й на «акарпатт≥, а особливо про найсм≥лив≥шого з них ќлексу ƒовбуша, п≥дступно вбитого 1745 р.

ќкрему групу становл€ть так зван≥ чумацьк≥ п≥сн≥, в €ких змальовуютьс€ важк≥ обставини житт€ чумак≥в, що зд≥йснювали далек≥ й небезпечн≥ подорож≥ за с≥ллю в  рим.

” друг≥й половин≥ ’V≤≤ ст. розвиваЇтьс€ жанр пропов≥дницькоњ та публ≥цистичноњ прози. ќдним ≥з най€скрав≥ших представник≥в його був ≤оан≥к≥й √ал€товський. «амолоду в≥н уклав зб≥рку пропов≥дей У люч розум≥нн€Фз доданим до нењ першим в≥тчизн€ним курсом гом≥летики (теор≥њ пропов≥д≥) УЌаука, альбо способ зложенн€ казанн€Ф. јвтор радить д≥лити пропов≥дь на три частини (за аналог≥Їю Їзуњтських пропов≥дей). ” перш≥й частин≥ викладаЇтьс€ задум пропов≥д≥, њњ мета: у друг≥й Ц основна думка, а в трет≥й п≥дбиваютьс€ п≥дсумки. јвтор навчаЇ, €к зац≥кавити слухач≥в, €к добирати тему, €к будувати пропов≥дь. √ал€товський уславивс€ також написанн€м низки полем≥ко-богословських твор≥в. “ри з них Ц У–озмова Ѕ≥лоцерк≥вськаФ, У—тара церкваФ ≥ У‘ундаментиФ Ц написан≥ польською мовою й спр€мован≥ проти католицизму та ун≥њ.  нижна украњнська мова твор≥в √ал€товського наближена до народнорозмовноњ. ¬с≥ велик≥ твори цього автора були надрукован≥ за його житт€, що було за тих час≥в великою р≥дк≥стю, а де€к≥ з них було перекладено тогочасними рос≥йською, румунською ≥ польською мовами.

¬изначним представником зазначеного жанру був також Ћазар Ѕаранович (велик≥ зб≥рки пропов≥дей Ућеч духовнийФ ≥ У“руби словес пропов≥днихФ) та особливо јнтон≥й –адивиловський, €кий уважавс€ найталановит≥шим пропов≥дником доби. ’арактерними рисами його пропов≥дей Ї демократичн≥сть викладу, значна к≥льк≥сть повчальних приклад≥в ≥ пор≥вн€нь не т≥льки з давньоњ ≥стор≥њ, але й сучасних йому под≥й, пом≥тна рел≥г≥йна нетерпим≥сть. –адивиловський уводив у пропов≥д≥ народн≥ казки та припов≥дки, а також попул€рн≥ св≥тськ≥ сюжети з житт€ народ≥в «аходу ≥ —ходу.

Ќе можна оминути ще одне ≥мТ€ знаного у той час публ≥циста й пропов≥дника Ц ≤нокент≥€ √≥зел€. ¬≥н замолоду переселивс€ з Ќ≥меччини в ”крањну ≥ в≥ддав увесь св≥й розум, всю енерг≥ю нов≥й в≥тчизн≥. ¬ипускник  ињвськоњ академ≥њ, а пот≥м њњ викладач ≥ ректор, в≥н Ї автором к≥лькох пропов≥дницьких твор≥в, найц≥кав≥шим ≥з €ких уважаЇтьс€ Ућир с богом человекуФ. ¬ ньому м≥ститьс€ багатющий матер≥ал дл€ характеристики украњнського сусп≥льства другоњ половини ’V≤≤ ст. «вертаючись до читач≥в, √≥зель малюЇ сумну картину спустошенн€ ”крањни чужоземними завойовниками й м≥жусобними в≥йнами. ¬≥н п≥дкреслюЇ, що треба звернутис€ до бога, тод≥ настануть мир ≥ тиша. ј щоб цих благ дос€гти швидше, автор ≥ пропонуЇ свою книгу дл€ викор≥ненн€ гр≥х≥в та очищенн€ сов≥ст≥ кожного представника тогочасного украњнського сусп≥льства. √≥зель подаЇ ц≥лу шкалу гр≥х≥в дл€ кожноњ в≥домоњ йому профес≥њ. ƒосить всеб≥чно виписан≥ найпоширен≥ш≥ гр≥хи купц≥в, рем≥сник≥в, л≥кар≥в, аптекар≥в, учител≥в, воњн≥в, митник≥в, адвокат≥в, писар≥в судових, духовенства, корчмар≥в й ≥нших сусп≥льних груп.  нига була дуже попул€рною в ”крањн≥ й нав≥ть за њњ межами. ¬она Ї ц≥кавим св≥дком моральних пон€ть кола найосв≥чен≥ших людей ”крањни другоњ половини ’V≤≤ ст.

ўе одним важливим л≥тературним жанром тогочасного письменства була ≥сторична проза. ѕо-перше, вона представлена л≥тописними творами, традиц≥€ написанн€ €ких с€гаЇ ще кн€жоњ доби. Ќасл≥дуючи попередн≥ л≥тописн≥ традиц≥њ, спонукан≥ загальним патр≥отичним п≥днесенн€м, в≥дом≥ й нев≥дом≥ нам автори намагалис€ записати под≥њ, св≥дками €ких були. ” ’V≤≤ ст. було складено чимало л≥топис≥в, €к≥ д≥стали назви за м≥сцем њх створенн€: √устинський л≥топис, Ћьв≥вський л≥топис,  ињвський л≥топис та ≥н.

√устинський л≥топис був знайдений у √устинському монастир≥ на ѕолтавщин≥ у списку, що його зробив ≥Їромонах цього монастир€ ћихайло Ћосицький. јвтор л≥топису ≥ час його створенн€ нев≥дом≥. ƒе€к≥ досл≥дники вважають, що написати його м≥г в≥домий письменник-полем≥ст «ахар≥€  опистенський, а Ћосицький лише скоп≥ював тв≥р ≥з €когось списку та написав передмову. ¬ н≥й в≥н пише, що люди повинн≥ знати своЇ минуле, передавати з покол≥нн€ в покол≥нн€ культурн≥ здобутки й учитись на помилках, не допускаючи њх повторенн€. —ам л≥топис Ї творчою комп≥л€ц≥Їю (несамост≥йною роботою, що ірунтуЇтьс€ на використанн≥ чужих твор≥в) ≥з р≥зних в≥тчизн€них ≥ польських джерел, де викладаЇтьс€ ≥стор≥€ в≥д найдавн≥ших час≥в до Ѕерестейськоњ ун≥њ. Ќайпом≥тн≥шими тут Ї опов≥данн€ про початок посполитого козацтва, про запровадженн€ нового календар€ та про запровадженн€ ун≥њ в ”крањн≥.

” 1672 р. ≥з друкарн≥  иЇво-ѕечерськоњ лаври вийшла У’рон≥каЕФ ректора  ињвськоњ академ≥њ ‘.—афоновича, в €к≥й автор намагавс€ в≥дтворити той ≥сторико-пол≥тичний фон, на котрому в≥дбувалис€ вс≥ важлив≥ под≥њ з давньоруського, литовського ≥ польського пер≥од≥в украњнськоњ ≥стор≥њ.

Ќайпопул€рн≥шою працею того часу справедливо вважавс€ У—инопсисФ, авторство €кого де€к≥ вчен≥ приписують ≤.√≥зелю. ¬перше цю працю надрукували у 1674 р., але пот≥м прот€гом 150 рок≥в перевидавали 10 раз≥в, переклали на грецьку й латинську мову, поширювали в рукописних списках. ÷е був перший систематизований п≥дручник ≥з в≥тчизн€ноњ ≥стор≥њ, €ку було введено до шк≥льних програм €к самост≥йний предмет. Ќа в≥дм≥ну в≥д твору —афоновича, У—инопсисФ певною м≥рою вже ор≥Їнтувавс€ на московську монарх≥чну концепц≥ю державного устрою.

¬изначними ≥сторичними творами, €к≥ вперше зТ€вилис€ наприк≥нц≥ ’V≤≤ ст., були так зван≥ козацьк≥ л≥тописи. ÷е л≥тературн≥ твори, у €ких рельЇфно, широкопланово змальовано под≥њ визвольноњ в≥йни п≥д проводом Ѕ.’мельницького. ѕров≥дне м≥сце серед них займають л≥тописи —амовидц€ (анон≥много автора, €кий саме таким ≥менем п≥дписав власний тв≥р), √ригор≥€ √раб€нки та —ам≥йла ¬еличка. ¬они €вл€ють собою суттЇве зрушенн€ в украњнськ≥й ≥стор≥ограф≥њ, оск≥льки знаменують перех≥д в≥д л≥тописанн€ до власне ≥сторичноњ науки, в≥д хронолог≥чного перел≥ку под≥й до њх осмисленн€ й прагматичноњ ≥нтерпретац≥њ. «а джерела дл€ автор≥в правили мемуарн≥, господарськ≥, в≥йськов≥, дипломатичн≥ й ≥нш≥ документи, тому њх прац≥ називають л≥тописами лише умовно. ¬изначальн≥ ≥сторичн≥ под≥њ в≥дтворено у них ≥з загальнонародних патр≥отичних позиц≥й, хоча автори були виразниками старшинських станових ≥нтерес≥в, негативно ставл€чись до виступ≥в Учерн≥Ф. ”крањнське козацтво виступаЇ у цих творах руш≥йною силою нац≥ональноњ ≥стор≥њ. —оюз ≥з ћосквою в ц≥лому схвалювавс€, однак висловлювалось невдоволенн€ утисками царських воЇвод ≥ фаворит≥в, в≥дстоювалис€ давн≥ права й вольност≥ козацтва. ”крањнц≥ називаютьс€ окремим Укозако-руськимФ народом. ÷ентральними постат€ми козацьких л≥топис≥в виступають украњнськ≥ гетьмани, кошов≥, полковники та ≥нша старшина, €к≥ в≥дстоюють свободу ≥ честь Укозацькоњ в≥тчизниФ.

¬ажливе значенн€ дл€ розвитку ≥сторичноњ думки в ”крањн≥ та п≥днесенн€ нац≥ональноњ самосв≥домост≥ мала прац€ У≤стор≥€ –усов ≥ли ћалой –ос≥њФ, автором €коњ, найпевн≥ше, був полтавський шл€хтич √ригор≥й ѕолетика. Ќаписана вона близько 1770 р., а друком вийшла лише 1846 р., хоча до цього розходилас€ у сотн€х рукописних списк≥в по вс≥й ”крањн≥ та ширше Ц по вс≥й ≥мпер≥њ. ÷ей тв≥р написано хоч ≥ тогочасною рос≥йською мовою, але з глибоко патр≥отичних позиц≥й, автор в≥дстоюЇ думку про самост≥йн≥сть украњнського народу, вид≥л€Ї т≥ моменти в ≥стор≥њ, де народ боровс€ за свою свободу. ¬перше ч≥тко сформульована ≥де€ в≥дновленн€ державност≥ ”крањни. як ≥ в козацьких л≥тописах, в У≤стор≥њ –усовФ чимало м≥сц€ в≥дведено власне культурн≥й проблематиц≥. «окрема, окреслюючи сучасний йому стан справ, автор пише: Уѕрежде были мы то, что теперь московцы: правительство, первенство и самое название –уси от нас к ним перешли. Ќо мы теперь у них как притча во €зыцехФ. “в≥р мав не лише наукове, але й пол≥тичне та ≥деолог≥чне значенн€. ѕ≥д його впливом писали украњнськ≥ й рос≥йськ≥ поети ≥ прозањки: ™. √реб≥нка, ћ. √оголь, “. Ўевченко, —. –уданський,  . –илЇЇв (поема У¬ойнаровськийФ), ќ. ѕушк≥н (поема УѕолтаваФ).

” друг≥й половин≥ ’V≤≤ ст. значного розвитку дос€гла драматична л≥тература, зокрема шк≥льна драма. —початку по школах ставилис€ комед≥њ давн≥х римських письменник≥в, але пот≥м викладач≥  ињвськоњ академ≥њ сам≥ почали писати пТЇси, приурочен≥ до к≥нц€ навчального року. «а пер≥од з 1673 по 1695 рр. збереглос€ понад 20 текст≥в шк≥льних драм.

ќсновним зм≥стом шк≥льноњ драми були рел≥г≥йн≥, б≥бл≥йн≥, м≥фолог≥чн≥ та ≥сторичн≥ сюжети. —тавилос€ за мету поглибити та закр≥пити знанн€ рел≥г≥йних ≥стин ≥ б≥бл≥йних под≥й. ѕрославл€лис€ св€т≥, моральн≥ пон€тт€ (над≥€, розум, мил≥сть, любов, в≥ра), “ак≥ шк≥льн≥ драми складалис€ з прологу, фабули (основноњ частини) й еп≥логу. ѕролог виголошував звичайно сам автор, по€снюючи основну думку драми та њњ моральну настанову. ѕ≥сл€ цього грали основний сюжет Ц фабулу. «авершував драму еп≥лог ≥з под€кою гл€дачам. ” шк≥льних драмах виступала велика к≥льк≥сть д≥йових ос≥б (до 300 ос≥б). ÷е по€снювалос€ виховною метою Ц дл€ того, щоб залучати до вистави €комога б≥льше учн≥в. ” перервах м≥ж актами поважноњ рел≥г≥йноњ драми ставились ≥нтермед≥њ та ≥нтерлюд≥њ. «м≥стом њх були розважальн≥ сюжети з народного побуту, героњ €ких розмовл€ли мовою, близькою до народноњ.

¬еликий крок уперед у розвитку украњнськоњ драми зробив ‘еофан ѕрокопович (1681 Ц 1736 рр.). ¬≥н народивс€ у  иЇв≥ в купецьк≥й с≥мТњ, д≥став осв≥ту в  иЇво-ћогил€нськ≥й академ≥њ, пот≥м навчавс€ в польських школах ≥ в –имськ≥й Їзуњтськ≥й колег≥њ. ƒуже ц≥кавивс€ протестантськими теч≥€ми. ѕовернувшись 1704 р. до  иЇва, викладав поетику, риторику, ф≥лософ≥ю у  ињвськ≥й академ≥њ. ” 1705 р. в≥н написав свою знамениту ≥сторичну траг≥комед≥ю У¬ладим≥рФ, до €коњ першим уз€в тему з украњнськоњ ≥стор≥њ. ѕрисв€чена ≤.ћазеп≥, пТЇса м≥стила €скраво виражен≥ ознаки патр≥отизму, зокрема у трактуванн≥ ѕрокоповичем  иЇва €к Удругого ™русалимаФ.

Ќовизна пТЇси була вже в тому, що автор уз€в сюжет не з б≥бл≥йноњ ≥стор≥њ, а з в≥тчизн€ноњ. ≤ншою новац≥Їю було те, що основною тезою пТЇси була боротьба з в≥дстал≥стю, патр≥архальною рутиною. јвтор удаЇтьс€ до психолог≥чного анал≥зу д≥й хрестител€ –ус≥ кн€з€ ¬олодимира ¬еликого, показуЇ його сумн≥ви й ваганн€, €к у звичайноњ людини, а не канон≥зованого церквою св€того, позбавленого людських недол≥к≥в. “ому цей тв≥р Ї н≥би межовою в≥хою на гран≥ нового й старого св≥ту украњнськоњ духовност≥.

“од≥ ж ѕрокопович готуЇ п≥дручник ≥з поетики, у €кому опрацьовуЇ правила укладанн€ драматичного твору, що ц≥лком в≥дпов≥дали вимогам бароковоњ стил≥стики, котра стаЇ на той час нормою. јле у ц≥й теор≥њ вже в≥дчувалис€ й елементи класицизму. јкт≥в у драм≥ за ѕрокоповичем маЇ бути пТ€ть. —цен в одному акт≥ може бути багато, але не б≥льше в≥д дес€ти. ¬ трагед≥€х €к вин€ток одна сцена може становити ц≥лий акт. Ѕ≥льше в≥д трьох ос≥б в одн≥й сцен≥ не повинн≥ розмовл€ти, хоча самих ос≥б може бути значно б≥льше. ¬с≥ особи можуть виходити з≥ сцени лише п≥сл€ ск≥нченн€ д≥њ, але з попередньоњ €ви у наступн≥й мусить залишатис€ хоча б одна д≥йова особа.

ƒраматург≥чна теор≥€ ѕрокоповича справила таке враженн€, що подальша театральна творч≥сть прот€гом п≥встол≥тт€ трималас€ цих правил. «г≥дно з його приписами, творили траг≥комед≥њ украњнськ≥ драматурги —ильвестр Ћ€скоронський, ћитрофан ƒовгалевський, ћануњл (ћихайло)  озачинський, √еорг≥й  ониський та ≥нш≥. Ќаприклад, у драм≥ √. ониського У¬оскресен≥Ї мертвихЕФ (1747 р.) в≥дображено соц≥альн≥ антогон≥зми тогочасного украњнського житт€ Ц сваволю старшини, хабарництво ≥ продажне судочинство. √енетично повТ€зана з украњнською шк≥льною драмою сатирична комед≥€ украњнського патр≥ота грецького походженн€ ¬асил€  апн≥ста УябедаФ, що дос≥ вважаЇтьс€ одним ≥з вищих дос€гнень рос≥йськоњ комед≥ограф≥њ.

≤з часом театральн≥ вистави вийшли поза шк≥льн≥ ст≥ни. ÷ьому спри€ли студенти, €к≥, мандруючи ”крањною, показували вистави, сам≥ готували ≥нтермед≥њ, розучували канти й п≥сн≥. ¬иготовл€ли все необх≥дне дл€ вертепу. ¬их≥дц≥ з академ≥њ поширювали театральну справу не лише в ”крањн≥, а й за њњ межами. —аме украњнц≥ стали засновниками театр≥в у ћоскв≥ (—.ѕолоцький), —анкт-ѕетербурз≥ (‘.ѕрокопович), “обольську (‘.Ћещинський), ћогильов≥ (√. ониський), —ерб≥њ (ћ. озачинський).

≤з 50-их рр. ’V≤≤≤ ст. в ”крањн≥ зТ€вл€ютьс€ театральн≥ колективи профес≥йного характеру. «окрема, в √лухов≥ д≥€в придворний театр гетьмана  ирила –озумовського, в €кому ставили комед≥њ та ком≥чн≥ опери рос≥йською, ≥тал≥йською та французькою мовами. “од≥ ж зТ€вл€Їтьс€ в ”крањн≥ рос≥йський та польський класицистичний театр. Ќизка аматорських труп виступала в ™лисаветград≥,  ременчуц≥, ’арков≥.

–озвивавс€ також жанр поез≥њ. ƒемократичн≥ традиц≥њ народного в≥ршуванн€ най€скрав≥ше в≥дбилис€ у творчост≥ Умандр≥вних д€к≥вФ. ƒо ц≥Їњ категор≥њ належали студенти Ц вих≥дц≥ з б≥дних родин, €к≥ не мали н≥€ких засоб≥в дл€ прожитт€ та навчанн€ ≥ змушен≥ були в пер≥од вакац≥й (кан≥кул) ≥ти в народ заробл€ти шматок хл≥ба. ¬они наймалис€ писар€ми, д€ками (зв≥дси й назва), приватними вчител€ми. ¬ихованц≥  ињвськоњ академ≥њ, колег≥ум≥в вивчали курс поетики, що давав њм добр≥ знанн€ з основ л≥тературознавства. ¬они обовТ€зково повинн≥ були вм≥ти писати в≥рш≥, драматичн≥ твори, пропов≥д≥. ¬се це виробл€ло у студент≥в добр≥ смаки у художн≥й л≥тератур≥. ѕеребуваючи серед народу, студенти освоювали багат≥ здобутки народнопоетичноњ творчост≥. ÷е допомагало писати њм ориг≥нальн≥ твори Ц в≥рш≥, книжн≥ п≥сн≥, орац≥њ (промови) та травест≥њ (гумористичн≥ в≥рш≥, близьк≥ до парод≥њ). “ематика таких твор≥в переважно рел≥г≥йна. ќпрацьовуючи б≥бл≥йн≥ сюжети, мандр≥вн≥ д€ки йшли шл€хом своЇр≥дного прийому Ц зводили зазначен≥ теми до р≥вн€ повс€кденних, унос€чи в них побутов≥ детал≥ з народного житт€. “равест≥њ в≥дзначалис€ описом колоритних ситуац≥й, у них було багато ≥рон≥њ, жарту. “вори мандр≥вних студент≥в здеб≥льшого не друкувалис€, а жили в усн≥й форм≥ серед народу. ќднак до нас д≥йшло ≥мТ€ одного з них, що жив на меж≥ ’V≤≤ Ц ’V≤≤≤ ст. ÷е  лимент≥й Ц Усин «иновТњвФ, що видав зб≥рку своњх твор≥в, €к≥ становл€ть собою енциклопед≥ю житт€ вс≥х верств ≥ прошарк≥в тогочасного украњнського сусп≥льства.  р≥м к≥лькох сотень власних в≥рш≥в,  лимент≥й ум≥стив у згадану зб≥рку понад 1000 народних присл≥вТњв та ≥нших афоризм≥в.

”же з 1720 р. книгодрукуванн€ книжною украњнською мовою в –ос≥њ п≥сл€ к≥лькох виданих ран≥ше заборон було остаточно л≥кв≥доване. ÷€ заборона бол≥сно вдарила по розвитку украњнськоњ л≥тератури. Ќова генерац≥€ украњнських письменник≥в мала писати рос≥йською мовою, в €к≥й, щоправда, до того вже назавжди закр≥пивс€ великий масив сл≥в украњнського походженн€. —еред рос≥йсько-украњнських письменник≥в, €к≥ залишили значний сл≥д у л≥тературному процес≥ ’V≤≤≤ ст., сл≥д назвати √ната та ≤вана ћаксимович≥в, ¬асил€  апн≥ста.

ƒуже ц≥кавим з ≥сторично-пол≥тичноњ точки зору Ї в≥рш-д≥алог перекладача √енеральноњ канцел€р≥њ —емена ƒ≥вовича У–азговор ¬еликорос≥и с ћалорос≥ЇюФ (1762 р.), написаний майже ц≥лком рос≥йською мовою з де€кими украњн≥змами. јвтор захищаЇ ≥нтереси козацькоњ старшини, зац≥кавленоњ у наданн≥ њй двор€нського статусу в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ. јвтор п≥дкреслюЇ, що союз ”крањни ≥ –ос≥њ був добров≥льним, тому в≥дносини м≥ж ними повинн≥ бути р≥вними.

« ≥сторичними в≥ршами перепл≥таютьс€ ≥ сатиричн≥ на тогочасну Узлобу дн€Ф Ц про скасуванн€ козацького ладу, закр≥паченн€ сел€н або заходи посполитих щодо здобутт€ двор€нства. Ќайталановит≥шим протестним твором була Уќда на рабствоФ (1783 р.) ¬. апн≥ста, в €к≥й кр≥зь класицистичний канон уже ц≥лком виразно прогл€даЇ романтичний св≥тогл€д автора. ” цьому твор≥ автор, що був заможним украњнським пом≥щиком, гостро в≥дреагував на закр≥паченн€ украњнських сел€н за указом  атерини ≤≤ в≥д 3 травн€ 1783 р. ѕ≥зн≥ше ¬. апн≥ст став в≥домий своњм таЇмним посольством до ѕрусс≥њ з пропозиц≥Їю укладанн€ м≥ж украњнц€ми й н≥мц€ми союзу проти –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ.

’оч в≥ршована л≥тература ’V≤≤ Ц ’V≤≤≤ ст. не дала жодного творчого велетн€ св≥тового р≥вн€, вона створила чимало м≥н≥атюр-перлин, €к≥, п≥дсилен≥ народною словесн≥стю, були плодоносним пос≥вом п≥д виниклу наприк≥нц≥ ’V≤≤≤ ст. нову украњнську л≥тературу, що базувалас€ не на книжних традиц≥€х, а на жив≥й мов≥ демократичних сусп≥льних верств.

 

4. “ворч≥сть √.—.—ковороди Ц видатного украњнського

ф≥лософа ≥ л≥тератора

 

‘еноменальним €вищем в украњнськ≥й культур≥ ’V≤≤≤ ст. була творч≥сть √ригор≥€ —авича —ковороди (1722 Ц 1794 рр.) (ƒодаток 38). ¬≥н народивс€ в с. „орнухи Ћубенського полку на ѕолтавщин≥ у с≥мТњ малоземельного козака. Ќавчавс€ у  иЇво-ћогил€нськ≥й академ≥њ (1738 Ц 1741, 1744 Ц 1750 рр.), був сп≥ваком придворноњ капели у —анкт-ѕетербурз≥ (1742 Ц 1744 рр.), перебував у склад≥ посольськоњ м≥с≥њ за кордоном (1750 Ц 1753 рр.), а згодом викладав у ѕере€славському колег≥ум≥ поетику, працював домашн≥м учителем. ” 1759 Ц 1764 рр., а також у 1768 р. викладав у ’арк≥вському колег≥ум≥, п≥сл€ чого вже до самоњ смерт≥ був мандр≥вним ф≥лософом, писав д≥алоги.

√.—коворода Ї най€скрав≥шим ≥ найхарактерн≥шим представником украњнськоњ нац≥ональноњ ф≥лософськоњ думки. …ого творч≥сть багато в чому зумовлена попередн≥ми надбанн€ми у ц≥й галуз≥ й водночас визначила подальш≥ шл€хи розвитку украњнськоњ ф≥лософ≥њ (ѕ.ёркевич, ¬.¬инниченко, ƒ.„ижевський). ‘≥лософ≥€ дл€ √.—ковороди Ї кв≥нтесенц≥Їю самого житт€, тому головним у людин≥ Ї не ст≥льки њњ п≥знавальн≥ зд≥бност≥, ск≥льки емоц≥йно-вольове Їство њњ духу, серце, з €кого виростаЇ й думка, й почутт€. ’арактерним дл€ ф≥лософськоњ позиц≥њ —ковороди Ї широке використанн€ мови образ≥в, символ≥в, а не ч≥тких рац≥онал≥стичних пон€ть, €к≥ не в змоз≥ задов≥льно розкрити сутн≥сть ф≥лософськоњ та життЇвоњ ≥стини.

‘≥лософська спадщина —ковороди Ц це 17 трактат≥в ≥ д≥алог≥в. ÷ентральним у вченн≥ ф≥лософа Ї теор≥€ про Усродну працюФ. ” н≥й —коворода чи не першим з ф≥лософ≥в того часу висунув ≥дею перетворенн€ прац≥ ≥з засобу до житт€ в найпершу ≥ найвищу життЇву потребу й насолоду. ѕроте не вс€ка прац€ приносить людин≥ щаст€. “акою Ї лише Усродна прац€Ф, тобто прац€ за покликанн€м. ” кожноњ людини закладено зд≥бност≥ до певних вид≥в трудовоњ д≥€льност≥. ¬ процес≥ вихованн€ зд≥бност≥ мають стати розвинутими, перетворитис€ в сутн≥сть людськоњ особистост≥. „ерез Усродну працюФ розкриваЇтьс€ природа людини, розвиваютьс€ закладен≥ у н≥й добр≥ начала. У—родна прац€Ф Ї ≥деалом людського щаст€. ≤ навпаки, Унесродна прац€Ф робить людину глибоко нещасною.

—уттЇвим моментом на шл€ху дос€гненн€ Усродноњ прац≥Ф Ї самоп≥знанн€ й самовдосконаленн€ людськоњ особистост≥. ÷е друга теза вченн€ —ковороди. «а допомогою самоп≥знанн€ людина знаходить у соб≥ Усправжню людинуФ, своЇ покликанн€, розвиваЇ закладен≥ у н≥й зд≥бност≥, тобто вдосконалюЇтьс€, а отже, в≥дшукуЇ шл€х до Усродноњ прац≥Ф та щасливого житт€.

‘≥лософськ≥ погл€ди ≥ гуман≥стичн≥ ≥деали —ковороди в≥дбилис€ й на його л≥тературн≥й творчост≥. ” рукописних зб≥рках У—ад божественных пѣснейФ та УЅасни ’арковск≥€Ф —коворода пропагував висок≥ моральн≥ €кост≥ людини, закликав добувати знанн€, заохочував до добрих справ. ѕерша зб≥рка представл€Ї —ковороду €к поета-л≥рика, котрий осп≥вуЇ громад€нськ≥ ≥деали й гуман≥зм. «окрема, €скраву картину тогочасноњ реальност≥ намалював поет у знаменитому в≥рш≥ У¬с€кому городу нрав ≥ праваФ, слова €кого п≥зн≥ше ≤.ѕ. отл€ревський уклав в уста ¬озному в пТЇс≥ УЌаталка ѕолтавкаФ.

«аслуговуЇ на особливу увагу ≥ роль —ковороди €к першого украњнського байкар€ (йдетьс€ про другу л≥тературну зб≥рку). «верненн€ —ковороди до цього жанру св≥дчить про те, що в≥н бажав €кнайб≥льше поширити своњ ≥дењ в масах, надати њм загальнозрозум≥лоњ, наочноњ форми. ¬с≥ сковородин≥вськ≥ байки написан≥ прозою. ¬ них передус≥м звучать ф≥лософськ≥ мотиви, спр€мован≥ на осмисленн€ сучасних письменников≥ проблем житт€. ÷≥кавою частиною байок —ковороди Ї њх УсилаФ (мораль). як правило, автор висловлював мораль за допомогою в≥домих народних присл≥вТњв та приказок. ¬они приваблювали —ковороду тим, що €вл€ли собою насл≥док життЇвого досв≥ду людини, виходили з гущ≥ житт€, багато в них було закладено ф≥лософських суджень, що ≥мпонувало св≥тогл€дним позиц≥€м письменника ≥ завд€ки цьому допомагало йому розкривати ≥дейн≥ задуми своњх твор≥в. ѕрикладом байок —ковороди, у €ких в≥н розкривав сутн≥сть свого ф≥лософського вченн€, Ї зокрема Уѕчела и шершеньФ, У”богий жайворонокФ, УЅлагородний ≈род≥йФ.

Ћ≥тературн≥ твори —ковороди в≥дзначен≥ щирим патр≥отизмом, любовТю до Ѕатьк≥вщини та њњ ≥стор≥њ. УЌе ищи счасть€ за морем. ”дарь кресалом и выкресишь огонь у себе дома и не будешь ходить по соседним хатам и просить: позич, де, мне огн€ЕФ.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-10-01; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 514 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ѕольшинство людей упускают по€вившуюс€ возможность, потому что она бывает одета в комбинезон и с виду напоминает работу © “омас Ёдисон
==> читать все изречени€...

1711 - | 1475 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.02 с.