Типові форми вираження присудків у текстах офіційно-ділового стилю

Офіційно-діловий стиль виявляє специфіку у вира­женні присудка. Як відомо, у розмовному, художньому й деяких інших стилях вживається здебільшого простий дієслівний присудок, тобто присудок, виражений особовою або родовою формою дієслова. В офіційно-діловому стилі в реченнях використовуються присудки ускладне­ної форми (їх називають іще «розщепленими присудками»), що являють собою фразеологізовані дієслівно-іменні сполуки. Вони є стандартизованими засобами ви­словлення. Частина з них має в сучасній українській мові паралельні прості дієслівні присудки, пор.: припускатися помилок — помилятися, надати допомогу — допомогти, давати вказівки — розпоряджатися, надавати кредит — кредитувати, вести облік — обліковувати та ін.

Проте дуже багато стійких дієслівно-іменникових сполук, що вживаються в ролі присудка, не мають дієслівного відповідника, пор.: провести захід, навести порядок, виявити (приділити) увагу, надати слово та ін. Щодо використання в ділових документах «розщеплених присудків» фахівці не є одностайними. Одні вважають, що ці присудки поширилися в українській мові під впливом російської і відображають іменний характер російського синтаксису. Тому вони не відповідають синтаксичним нормам сучасної української літературної мови. Інші, ви­знаючи те, що офіційно-діловий стиль української мови формувався під впливом цього стилю російської мови, вважають, що «розщеплені присудки» мають ряд переваг над дієслівними. Одна з основних полягає в тому, що во­ни створюють офіційний колорит висловлювання, нейтралізують розмовність, якої надає простий дієслівний присудок. Саме тому їх використання вважають виправданим і доречним. Окрім того, воно є традиційним для ділового стилю.

Основними вимогами до вживання «розщеплених присудків» є потреби контексту і їхня нормативність. Останнім часом в українському діловому мовленні з'явилося багато невдалих, штучних «розщеплених присудків» типу забезпечити покращення, організувати використання, відбувається зростання. Слід уникати таких конструкцій, у яких дієслівний компонент є надлишковим, оскільки він дублює семантику дії, виражену віддієслівним безсу­фіксним іменником або іменниками із суфіксами - анн-, -єнн-, -інн -.

Запам'ятайте, як можна уникнути таких громіздких і семантично надлишкових конструкцій:

Деякі «розщеплені присудки» є ненормативними через неправильне семантичне узгодження їхніх компо­нентів, невдале калькування їх з російської мови:

Як відомо, у синтаксисі сучасної української літературної мови для вираження присудка вживається ціла низка допоміжних дієслів, серед яких бути, ставати / стати, робитися / зробитися, лишатися / лишитися, за­лишатися / залишитися, зоставатися / зостатися, здаватися / здатися та ін. У мові ділових документів, зокрема у формулюваннях і визначеннях, вживається переважно дієслово-зв'язка бути у формі теперішнього часу (часто в нульовій формі), напр.: Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (ст. 1 Конституції України); Україна є унітарною державою (ст. 2); Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України (ст. 75); Грошовою одиницею Украни є гривня (ст. 99); Президент України є главою держави (виступає від її імені) (ст. 102).

Інші дієслівні зв'язки іменного складеного присудка обмежені у своєму вжитку, бо вони більшою або меншою мірою зберігають свої лексичні значення, пор.: Він — кваліфікований спеціаліст і Він став (зробився, лишився, зостався, здавався тощо,) кваліфікованим спеціалістом.

Деякі ділові документи, зокрема положення, інструк­ції, приписи, правила, закони і под., донедавна передба­чали вираження присудка формою дієслова теперішньо­го часу на - ся зі значенням постійності, позачасовості. Такі присудки входять до складу пасивних конструкцій, щодо використання яких в українській мові в цілому й українському діловому мовленні зокрема думки фахівців не збігаються. Одні з них вважають такі конструкції доцільними, нормативними, бо вони мають тривалу традицію свого використання, пор.: Проекти законів обговорюються в комісіях; Договір ратифікується Верховною Радою; Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (ст. 103 Конституції України); Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня... (ст. 96). Інші вважають, що пасивні конструкції не властиві українській мові, вони поширилися в деяких її стилях, зокрема науковому й офіційно-діловому, під впливом аналогічних стилів російської мови. У зв'язку з цим пасивні конструкції пропонують замінити активни­ми, в яких присудок виражений дієсловами теперішнього часу у формі третьої особи однини або множини, пор.: Верховна Рада ратифікує договір; Громадяни України обирають Президента...; Верховна Рада щорічно затверджує державний бюджет України... Саме цим формам вираження присудка в активних конструкціях слід віддавати перевагу в діловому мовленні, бо вони відповідають синтаксичним нормам сучасної української літературної мови.

Донедавна в мові ділових документів широко вживав­ся іменний складений присудок, виражений пасивним дієприкметником, пор.: Довідка видана Скрипці Андрієві Михайловичу...; Комісія затверджена в складі...; Резолюція підготовлена...; Скарга передана...; Лист адресований...; Статті схвалені...; Зауваження враховані... Речення з таким присудком є одним із різновидів пасивних конструк­цій, що співвідносяться з активними конструкціями, при­судок яких виражений дієсловом доконаного виду, пор.: Зауваження враховані кимось — Хтось врахував зауваження. Такі пасивні конструкції не властиві українській мові, тому їх слід замінити конструкціями з присудковими (предикативними) формами на - но, - то, що здавна вживають­ся в нашій мові і є органічними для неї, пор.: Довідку видано Скрипці Андрієві Михайловичу...; Комісію затверджено в складі...; Резолюцію підготовлено...; Скаргу передано...; Лист адресовано...; Статті схвалено...; Зауваження враховано... Вони виразно вказують на результативність дії.