Архітектура, живопис та прикладне мистецтво в Давній Русі.

Архитектура, живопись и прикладное искусство в Древней Руси. Крещение Руси положило начало возведению храмов, монастырей. Первоначально они были деревянными. Каменное строительство, возникшее под влиянием Византии, начинается в Киеве в конце Хв. В центре города была сооружена Десятинная церковь. Интенсивное строительство велось при Ярославе Мудром: были возведены Софийский собор, Золотые ворота, церковь Богородицы, Юрьев и Ирининский монастыри. Вслед за киевской Софией строятся Софийские соборы в Новгороде и Полоцке. Тем самым подчеркивалось политическое и культурное единство Руси. Соборы и церкви строились во многих городах.

В течение долгих веков живопись византийского, православного мира, в том числе и живопись древнерусская, несла людям, необычайно ярко и полно воплощая их в образы, духовные истины христианства. Живопись византийского мира, в том числе и живопись Древней Руси, созданные ею фрески, мозаики, миниатюры, иконы, необычайную, неповторимую красоту.  Древняя Русь в средневековом мире широко славилась своими умельцами. Поначалу у древних славян ремесло носило домашний характер - каждый выделывал для себя шкуры, дубил кожи, ткал полотно, лепил глиняную посуду, изготовлял оружие и орудия труда. Затем ремесленники стали заниматься только определенным промыслом, готовили продукты своего труда для всей общины, а остальные ее члены обеспечивали их продуктами сельского хозяйства, мехами, рыбой, зверем. И уже в период раннего средневековья начался выпуск продукции на рынок. Сначала он носил заказной характер, а затем товары стали поступать в свободную продажу. Первыми древнерусскими ремесленниками-профессионалами были кузнецы. Железо тогда выплавляли из болотных руд. Древнерусские кузнецы снабжали землепашцев сошниками, серпами, косами, а воинов-мечами, копьями, стрелами, боевыми топорами. Все, что необходимо было для хозяйства - ножи, иглы, долота, шилья, скобели, рыболовные крючки, замки, ключи и многие другие орудия труда и бытовые вещи, - изготавливали талантливые умельцы. Техника чернения была довольно сложной. Сначала готовилась «черневая» масса из смеси серебра, свинца, меди, серы и других минералов. Затем этим составом наносился рисунок на браслеты, кресты, кольца и другие ювелирные изделия. Чаще всего изображали грифонов, львов, птиц с человеческими головами, различных фантастических звере.

27. Усобиці та розвиток Давньої Русі на межі Х – ХI ст. Володимир Великий.

СВЯТИЙ ВОЛОДИМИР І ВЕЛИКИЙ (980–1015). Із загибеллю Ярополка Володимир став єдиновладним волода­рем величезної держави. До складу її входило коло 20-ти різних зе­мель, племен, серед яких були і слов'янські, і фінські, і тюркські. Увесь цей конгломерат не був ще об'єднаний нічим, крім княжої влади, ослабленої за Святослава та міжусобної боротьби його синів, Отож, Володимир повинен був час від часу приборкувати повстання.

 У 981 р. повстали в'ятичі, Володимир переміг їх і наклав на них «дань від рала». Наступного року він знову ходив на в'ятичів і пе­реміг їх удруге. У 984 р. ходив Володимир на радимичів з воєво­дою Вовчий-Хвіст.

Володимир намагався об'єднати сусідні племена під своєю вла­дою. Ще йдучи проти Ярополка, він приєднав Полоцьку землю і вбив тамтешнього князя Рогволода. 981-го року пішов на захід і захопив міста – Перемишль, Червень, Бузьк, Белз, Волинь. Також літопис занотував похід Володимира на Закарпаття у 992 році. З того часу там закріпилась назва «Русь». У 983 р. Володимир ходив на ятвягів, що жили між Німаном та Бугом, і переміг іх. Над Бугом заснував він місто, яке назвав своїм ім'ям – Володимир (Волинський). У 993 році ходив до Польщі. Межі його держави поширились до Угорщини, Чехії, Німеччини, Польщі. Не такою вдалою була спроба поширити володіння на схід: у 985 р. літопис занотував похід Володимира на Волзьких болгар; накла­сти данину на них не пощастило, і Володимир міг тільки укласти з ними мировий договір. Головну увагу звертав Володимир на боротьбу з печенігами, які з південних степів робили напади навіть на Київ і далі на північ. Володимир часто виходив печенігам назустріч, але знищити їх сили не міг.

 Володимир змінює внутрішню політику. Варязька дружина, яка свого  часу допомогла йому досягти влади, переходить на друге місце. Місце ва­рягів посіла українська дружина, з якою князь радився, бенкетував, забаганки якої виконував. Зі старших дружинників обирає відповідальних намісників, воєвод. Перші місця біля нього зай­мають уже місцеві люди: дядько його, Добриня, згадуються воєводи – Вовчий-Хвіст, Блуд. Зникають місцеві князі: Володимир роздає землі в управ­ління синам, яких мав 12 від різних жінок, але центральний провід залишає у своїх руках. Тоді, наприкінці Х ст., зникають племінні назви: поляни, сіверяни, радимичі і т. д.; їх заміняють – кияни, чернігівці, смоляни і т. д. Так творив Володимир колосальну державу – найбільшу сво­їми розмірами в цілій Європі, з централізованою владою князя, з міцними твердинями, славну своїми багатствами, зв'язану торго­вельними та дипломатичними стосунками з усім культурним сві­том того часу. Але ця могутня імперія складалась з різнорідних етнічних елементів, різних племен, мов і релігій. Володимир розу­мів, що треба було знайти, крім влади, об'єднуюче начало, і таким началом хотів зробити релігію. Спочатку Володимир віддавав перевагу поганській релігії. В Києві на горі поставив він статуї Перуна, Хорса, Стрибога, Дажбога, Симаргла й Мокоша. Володимир був надто мудрий правитель, щоб не зрозуміти, що поганська релігія не могла об'єднати його держави, ані відіграти тієї великої ролі, яку відігравала християнізація для всіх держав Європи. Без сумніву, ще більше впливали на Володимира причини полі­тичні. З другої половини ЇХ ст. проповідь християнства наближа­лася до кордонів Володимирової держави. Для Володимира було ясно, що тільки прийнявши християнство його держава зможе ввійти як рівноправна в коло європейських держав. Охрищення Русі відбулося надзви­чайно просто: Володимир наказав поскидати в Дніпро ідолів і в призначений день вийти всім над ріку. Люди входили у воду, а священики читали молитви. Проте Русь протягом II віків чинила упір християнству. Володимир, християнин і володар християнської держави, став у ряді найвидатніших володарів Європи. Християнство внесло в життя народу вищу мораль, вищі ідеали, вищу культуру, осередками якої стали церкви. Вже для спорудження їх треба було мобілізувати багато фахівців – від мулярів до архітекторів; оздоблення церкви потребувало малярів, мозаїстів, різьбарів. По закінченні будови, крім кліру, потрібно було багато грамотних людей: читців, співаків тощо. При церквах Володимир засновував школи для навчання боярських та священичих дітей. Крім Києва будовано церкви й по інших містах – в Овручі, Ва­силеві. Своїх дітей Володимир одружив з членами родин західноєвропейських володарів. Старший син – Святополк – був одружений з дочкою польського князя Болеслава Хороброго, Ярослав – з дочкою короля Швеції, дочка Премислава – була одружена з угорським королем Лядиславом Ли­сим, друга – з чеським королем Болеславом Рудим, третя – Марія-Доброніга – з Казіміром-Обновителем, королем Польщі. Перший з українських князів, Володимир почав карбувати мо­нету. До того монетними одиницями були гривні, зливки срібла пев­ної форми, зв'язані з старою лічильною системою на куни і т. д. Типи монет запозичено у Візантії, і було їх два – сріб­ний і золотий. На одній стороні монети був образ Христа, на дру­гій – постать князя на престолі, у всіх регаліях, в княжому одягу; на деяких замість Христа був знак «тризуба». Протягом 35-річного правління Володимир об'єднав не лише всі українські, але й слов'янські племена Східної Європи, а також ча­стину фінських та литовських. Збройною силою, дипломатичними стосунками, торговельними зв'язками, матримоніальними союзами – Українська держава за Володимира стала на одне з перших місць в Європі. Величі цієї держави відповідала велич її столиці, Києва. Невелике місто, город Ігоря та Ольги, Володимир значно поширив, виріс новий центр староруської держави. Володимир оточив його новим кам'яним муром, з в'їздовою бра­мою, з пілонами, рештки яких знайдено на розі Велико-Володимирської та Велико-Житомирської вулиць. В цьому укріпленому місті збудовано три великі кам'яні палати та церкву св. Василя, на місці, де стояв Перун, Спаса, св. Софії та кафедральну величезну церкву Богородиці, так звану Десятинну, бо на утримання її Володимир призначив десяту частину княжих прибутків. Над спорудою її пра­цювали майстри різних національностей: греки, болгари, українці, і була вона розкішно оздоблена мармуром, фресками та мозаїками.