Усобиці та розвиток Давньої Русі у першій половині ХI ст. Ярослав І Володимирович.

ЯРОСЛАВ І МУДРИЙ (1019–1054)

Святополк, що перебував у Києві, скористався смертю батька й оголосив себе його спадкоємцем. Прагнучи захопити владу над усією державою, він убив улюбленого Володимирового сина Бориса Ростовського. Після Бориса забито молодшого брата Гліба та Святослава. Стероризовані вбивством братів, інші брати не виявляли активності. Тільки Ярослав Новгородський зібрав військо, найняв ва­рягів і рушив походом проти Святополка. В 1016 році Ярослав роз­бив Святополка під Любечем, і в 1017 році заволодів Києвом. Тоді Святополк удався по допомогу до тестя Болеслава і влітку 1018 року Болеслав подолав Ярослава і здобув Київ. Тріумф Святополка був недовгий: Ярослав з новим військом 1018-19 р. знову заволодів Києвом. Навесні 1019 року Ярослав розбив Свя­тополка над р. Альтою. Однак, ця перемога ще не забезпечила Ярославові єдиновладності. У 1023 р. прийшов брат Мстислав. У 1026 році, після війни, яка тривала три роки, брати «створили мир» і поділили Руську землю по Дніпру: Мстислав дістав лівобережні землі, а Ярослав – правобережні, Після того, до смерті Мстислава в 1036 році, брати жили мирно і спільно ходили на ворогів. Єдиновладно правив він 18 років, до 1054 року. Правління Ярослава значною мірою було продовженням Володимирового: у зовнішній і внутрішній політиці він поглиблював те, що зробив Володимир. Закінчивши боротьбу з Святополком, Ярослав, старався повернути землі Західньої України, що їх забрав Болеслав: 1022 року він ходив до Берестя; у 1030 р., узяв Белз; в 1031 р. ходив на Польщу і повернув чер­венські міста, взявши багато полонених поляків. Ярослав кілька разів ходив також проти західніх сусідів: у 1038 році – на ятвягів, з якими воював і Володимир; у 1040 р. – на Лит­ву. Ярослав мав на меті поширити кордони своєї держави в нап­рямку фінських земель. У 1030 році ходив він на чудь і над Західною Двіною збудував місто, яке назвав своїм хрещеним іменем Юр'єв закріпивши таким чином свою владу за Чудським озером. Усі землі, які Ярослав приєднав до Києва, він оточив валом. Порівнюючи з добою Володимира, боротьба з печенігами втра­тила свою гостроту. Останній масовий наступ відбувся 1036 року, коли вони облягли навіть Київ. Ярослав, з допомогою своїх постійних помічників – варягів, завдав печенігам жорстокої поразки, після чого вони покинули степи й пересунулися за Ду­най. На побойовищі збудував Ярослав храм святої Софії. Перемога над печенігами дала можливість Ярославові значно по­сунути кордон на південь. Йдучи шляхами Володимира, Ярослав широко розгортає дипломатичні стосунки з західноєвропейськими володарями. Політичні відношення закріплено двома шлюбами: Марії-Доброніги з Казіміром-Відновителем та Ізяслава з сестрою Казіміра – Гертрудою.

Також Ярослав мав широкі стосунки з Німеччиною, які зближали Київську державу з Західною Європою.

Інтенсивні відносини, успадковані Ярославом від Володимира, зв'язали його зі Скандинавією. Одна з дочок Ярослава, Єлизавета, була одружена з Гаральдом, родичем короля Норвегії Олафа. Були стосунки Києва з Угорщиною. Дочка Володимира була одружена з угорським королем Владиславом Лисим. Дочка Ярослава –Ганна, при­бувши до Франції була повінчана з французьким королем Генріхом й коро­нована в Реймсі. Ганна брала участь в правлінні ще за життя чоло­віка. Після смерті Генріха в 1060 р. Ганна залишилася регенткою, її син Філіп став королем Франції, а другий син Гуго – родоначальником орлеансь­кої лінії королівського дому. З іменем королеви Ганни зв'язана передача написаної кири­лицею т. зв. Реймської євангелії, що походить з Ки­єва; на цю євангелію присягали всі французькі королі під час ко­ронування. Ярославова доба характеризується надзвичайним піднесенням мистецтва. Храм св. Софії був справжнім музеєм, що міг би бути поставлений в ряду найвизначніших мистецьких пам'яток Європи XI ст. Оформлюється остаточно церковна справа: в Києві побудовано кам’яну церков святих Петра й Павла, в Переяславлі – церков Воздвиження Честного Креста. На початку 1020-их років він виступив як ініціатор канонізації Бо­риса та Гліба, і його заходами у Вишгороді збудовано дерев'яну церкву, до якої перенесено їх домовини. У 1051 році з наказу Ярослава зібралися в Києві єпис­копи і настановили митрополитом Іларіона - священика церкви Спаса на Берестові. Обран­ня Іларіона ясно показало, що могутня держава повинна мати свою незалежну національну Церкву.

Християнство за Ярослава значно поглиблюється. В Києві з'яв­ляються монастирі св. Юрія та св. Ірини, також було зас­новано Печорський монастир, Біля Володимира-Волинського засновано монастир на передмісті Володимира, на Зимні – Святогірський. Монастирі, зокрема Києво-Печерський, стають осередками куль­тури. Серед ченців було багато освічених людей, які навчали гра­моти, співів, – а тоді вже існував нотний спів, так звані «крюки»; навчали малювання, мозаїчної справи. Великим і складним завдан­ням було постачання книжок, насамперед – для церков. У монастирях їх переписували, оздоблювали мініатюрами, перекладали з грецької мови.

В Новгороді Ярослав зібрав до школи 300 дітей. Треба гадати, що в Києві було їх не менше. При церкві св. Софії працювали фахівці, які перекладали та переписували книжки. Ярослав зібрав першу в Україні бібліо­теку. За Ярослава було укладено перший літописний звід і почали розвиватися красне письменство, переклади та оригінальна літера­тура.

Попід горою, на Подолі, розташувалось торговельно-промислове місто, де жили ремісники, купецтво, була пристань, де причалювали торговельні судна. Були на Подолі ринки.

20-го лютого 1054 року Ярослав помер, залишивши заповіт у якому поділив поміж дітьми всю державу: трьом старшим дав він більші частини, двом молодшим – менші.