Поясніть мозкові механізми толерантності та абстиненції.

 

Толерантність - звикання організму до наркотиків.

Реакція людського організму на наркотик залежить не тільки від сили впливу самого наркотику і отриманої дози, але і від чутливості конкретної людини до даного наркотику. Невідомо, як саме відреагує організм на те, чи інше хімічна речовина, але передбачається, що мова йде про механізм, витоки якого зароджуються в людині з народження. Цей механізм починає функціонувати в той момент, коли протягом тривалого часу в організм людини потрапляє певна речовина. Вплив наркотику на людину зазвичай приводить до зниження чутливості організму до цього наркотику. Цей процес називається терпимістю (толерантністю). На практиці толерантність виражається в збільшенні дози наркотику, необхідної людині для досягнення очікуваного їм відчуття.

АБСТИНEНЦІЯ, абстинентний синдром (лат. abstinentia — стримання, син.: синдром відбирання, позбавлення) — хворобливий стан, який розвивається у пацієнтів з наркоманією чи токсикоманією після припинення прийому речовин, які викликають залежність, і є ознакою фізичної залежності.

Механізм А. зумовлений тим, що внаслідок систематичного вживання речовина залучається до біохімічних процесів, які відбуваються в організмі. У результаті метаболізм і функціонування тканин змінюються. До такого стану організм поступово адаптується, створюється новий, відмінний від звичайного метаболічний гомеостаз. У разі припинення надходження речовини рівновага біохімічних процесів порушується і виникає тяжкий стан А. — різноманітні, часто тяжкі соматичні порушення (можлива смерть), які усуваються лише при повторному введенні речовини. Клінічна картина перебігу А. залежить від природи наркотичного препарату, його дози і тривалості застосування, Т½. Напр. у разі застосування морфіну і героїну ознаки А. зазвичай проявляються через 6–10 год після прийому останньої дози, а максимум досягається через 36–48 год, після чого вираженість більшості ознак і симптомів поступово зменшується. До 5-ї доби більшість ефектів зникає, але деякі можуть зберігатися до 2 тиж. При застосуванні меперидину синдром А. в основному послаблюється протягом 24 год, тоді як при залежності від метадону потрібно декілька днів для досягнення піку абстинентного синдрому, тривалість якого досягає 2 тиж. А. характеризується психічними, вегетативно-соматичними і неврологічними розладами. Симптоми А. включають нежить, сльозотечу, позіхання, пропасницю, пілоерекцію (гусяча шкіра), гіпервентиляцію, гіпертермію, мідріаз, м’язовий біль, блювання, діарею, тривогу і ворожість. Уведення в цей період опіоїдів при опіоїдній А. майже одразу пригнічує її прояви. Після зникнення ознак А. зникає також толерантність, що проявляється відновленням чутливості до опіоїдних агоністів.

Існують і інші механізми виникнення толерантності: зменшення кількості рецепторів, прискорення виведення наркотику з сечею, активація ферментів, що руйнують молекулу наркотичної речовини.

Зниження дози або взагалі припинення введення наркотичної речовини в толерантному організмі призводить до "вимикання" проведення сигналу через рецептори на нейронах деяких частин мозку. Природно, для організму це не проходить безслідно. Виникає хвороба позбавлення - абстиненція, в просторіччі "ломка". Цікаво, що симптоми "ломки" можна викликати, вводячи здоровій людині (НЕ наркоману) речовини, що блокують рецептори морфіну, але наркотичною дією не володіють. Для усунення абстиненції, яка іноді призводить навіть до смерті, людині доводиться вводити наркотик, нехай і в невеликих дозах.Абстиненцією страждають тільки що з'явилися на світ діти матерів-наркоманок, тому відразу після народження їм роблять ін'єкцію наркотику.

 

5. Охарактеризуйте психологічну службу системи освіти, поясніть її специфіку.

 

Психологічна служба в системі освіти є складовою
державної системи охорони психологічного здоров'я громадян України
і діє з метою виявлення і створення соціально-психологічних умов
для розвитку особистості.

Психологічна служба забезпечує своєчасне і систематичне
вивчення психічного розвитку особистості, мотивів її поведінки і
діяльності з урахуванням вікових, інтелектуальних, статевих, інших
індивідуальних особливостей, створення умов для самовиховання і
саморозвитку, сприяє виконанню вихивних й освітніх завдань
навчально-виховних закладів.

У нашій країні психологічна служба в освіті являє собою єди­ну систему, яка складається з трьох основних ланок:

1. Дитячий практичний психолог, який працює у конкретно­му навчально-виховному закладі (дитячому садку, школі, дитя­чому будинку, школі-інтернаті, професійно-технічному учили­щі, коледжі).

2. Психологічний кабінет районного управління освітою (мі­ського чи обласного управління).

3.Центр психологічної служби освіти.

На посаді практичного психолога освітніх закладів різного профілю, районних, міських, регіональних центрів психологічної служби освіти працюють спеціалісти з базовою психологічною освітою або спеціалісти, які мають вищу освіту і пройшли спеці­альну перепідготовку в галузі дитячої практичної психології на факультетах і курсах перепідготовки.

Практичні психологи освіти мають подвійну підлеглість: ад­міністративну і професійну. Адміністративне управління здійс­нюється відділами психологічної служби, регіональних, міських, районних управлінь освіти, керівниками освітніх закладів. Про­фесійне управління здійснюється через мережу психологічних центрів різного рівня.

Робочий час психолога визначається з урахуванням норм практичної психологічної роботи з дітьми різного віку і різними категоріями дорослих.

Вибір пріоритетних напрямків роботи співвідношення різних видів робіт визначається потребами освітнього закладу і кількіс­тю штатних і позаштатних одиниць психологів, які в ньому пра­цюють.

Для роботи психолога в освітньому закладі виділяється спеці­альний кабінет, який забезпечує необхідні умови для проведення діагностичної, консультативної, розвиваючої і корекційної робо­ти. Районні, міські, обласні, регіональні центри облаштовують робочі місця психологів та інших спеціалістів відповідно до їх функціональних обов’язків.

 

 

Поясніть, яким чином інбридінг впливає на ступінь захворюваності олігофренією. Наведіть статистичні дані щодо захворюваності олігофренією в країнах Європи. Які фактори ризику відомі для захворювання синдрому Дауна?

 

Особливе місце серед розладів займають хвороби розвитку (дізонтогеніі), пов'язані з порушеннями розвитку мозку. Такі захворювання часто об'єднуються під загальним поняттям олігофренія, куди відносять всі форми розумової відсталості, що виникають до 15-18-річного віку і пов'язані з порушеннями нормального розвитку.
Значна частина випадків олігофренії пов'язана з генетичними дефектами (за різними оцінками, від 20 до 90%). Сюди входять як успадковані, так і знову відбулися мутації.
Велике число мутацій, в тому числі шкідливих, є рецесивними. У фенотипі вони можуть проявитися лише тоді, коли опиняться в гомозиготному стані. Інбридинг, або близькоспоріднені схрещування, сприяє переведенню рецесивних алелей в гомозиготний стан, тому блізнородственние шлюби у людини призводять до підвищеної частоті різних спадкових захворювань. Так, в ряді країн дозволені кузен шлюби (між двоюрідними братами і сестрами), відсоток родинних шлюбів великий і в невеликих ізольованих популяціях.

Спеціальні дослідження показали, що в разі родинних шлюбів різко зростає кількість різних патологій. Наприклад, за даними, отриманими в Ізраїлі, у випадках глибокого недоумства відсоток народжених від кузен шлюбів в 2-5 разів вище, ніж для популяції в цілому. Дослідження, проведені у Франції, показали, що в разі родинних шлюбів число мертвонароджених або померлих незабаром після народження перевищує показники для неспоріднених шлюбів майже в 2 рази. Частота випадків олігофренії серед нащадків, народжених від кузен шлюбів, становить 9,3%, що відповідає показник для популяції в цілому в Англії - 0,8-1%.

Причини появи синдрому Дауна жодним чином не пов’язані з умовами навколишнього середовища, поведінкою батьків, прийомом будь-яких препаратів та іншими негативними явищами. Це випадкові хромосомні події, які, на жаль, неможливо запобігти небудь змінити в подальшому.

Фактори ризику розвитку синдрому Дауна

Вік майбутньої мами впливає на ризик розвитку синдрому Дауна у дитини:

у віковому проміжку від 20 до 24 років ймовірність формування даної патології становить 1 до 1 562;

у віці 25-35 років такий ризик становить вже 1 до 1 000;

у віці 35-39 років ризик зростає до 1 до 214;

у віці старше 45 років ризик збільшується до 1 до 19.

Що стосується віку майбутнього тата, то науково доведений ризик народження дітей з даним синдромом у чоловіків старше 42 років.

Існує комп’ютерна програма «PRISCA», яка враховує дані УЗД, фізикальних гінекологічний досліджень та інші фактори і проводить розрахунок ризику вродженої патології плоду. Для розрахунку ризику синдрому Дауна, синдрому Едвардса, ризику розвитку вад центральної-нервової системи (дефект нервової трубки) враховується:

Вік матері

Куріння

Термін вагітності

Етнічна приналежність

Вага тіла

Кількість плодів

Захворювання на цукровий діабет

Наявність ЕКО