Проаналізуйте основні види роботи психолога у старшій школі.

Головним завданням діяльності психолога у школі є забезпечення нормального процесу психічного становлення дитини, тому психологічна робота організована насамперед відповідно до інтересів самого учня.

Основною метою роботи психолога у старшій школі є:

створення умов для формування психічно зрілої особистості з розвинутим самоусвідомленням як основи для дальшого життєвого та професійного самовизначення;

забезпечення умов для розвитку рефлексивної свідомості і позитивної „Я”- концепції;

вивчення рівня самосвідомості, інтелектуального рівня, сформованості професійних планів на майбутнє;

особливості функціонування захисних механізмів.

Емоційний стан учня, його спроможність долати труднощі, ставити цілі та реалізовувати їх, відчуття успіху є важливим напрямом як психодіагностичної, так і корекційної роботи психолога. Суттєву увагу ми звертаємо також на формування тендерної рівноправності та специфіку окремих професій, які тією чи іншою мірою залежать від статі людини.

Психолог застосовує різноманітні форми психологічної роботи: індивідуальні консультації, рольові ігри, казкотерапію, психокорекційні тренінги. Це дозволяє ефективніше допомагати учням у вирішенні їхніх проблем, налагодженні стосунків між собою, батьками та вчителями.

Психолог має прагнути до реалізації гуманних взаємин в учнівському колективі, до взаємоповаги, порозуміння, розвитку особистості кожного учасника навчально-виховного процесу школи.

Охарактеризуйте конструктивні (адекватні) та неконструктивні (неадекватні) механізми психічного захисту людини від психотравмуючих переживань. Визначте їх функціональне призначення.

Слід зазначити, що навіть при адекватному переживанні травми така
перебудова, як правило, супроводжується відчуттям розвалу, внутрішньої
дезінтеграцї. Тому й не дивно, що неадекватні способи переживання
психотравми обумовлюють глибокі й стійкі порушення життєвідносин
особистості, численні проблеми її функціонування та розвитку. С.
Духновський, зокрема, з’ясував, що переживання травми актуалізує
трансформацію особистості, за якої ймовірність розвитку небажаної,
наприклад, девіантної поведінки як форми компенсації і захисту від
тяжких переживань, набагато збільшується.

На нашу думку, проблеми функціонування і розвитку людини – носія досвіду
психічної травми можна поєднати в такі основні групи:

1) деструктуризація, а потім – негативна реструктуризація системи
відносин людини зі світом, оточенням; наростання обмежень функціонування
Его-системи;

2) афективні, когнітивні, особистісні, поведінкові розлади;

3) психосоматичні розлади.

З представленого розмаїття механізмів совладания видно, з одного боку, їх близькість до захисних механізмів, а з іншого боку, їх відмінність по параметру активності (конструктивність) - пасивності (неконструктивність). Найбільш продуктивними з них при проведенні психотерапії є активніше співробітництво пацієнта в діагностичному та лікувальному процесі, активний пошук підтримки в терапевтичної та соціальному середовищі, проблемний аналіз хвороби і її наслідків, розумний ступінь ігнорування хвороби, стоїцизм і терплячість, збереження самовладання, протистояння хвороби, емоційна розрядка і альтруїзм. Нерідко лікарю важко проводити ефективну модифікацію механізмів психологічного захисту або їх усунення, навіть якщо він створить стійке емпатичних взаємовідношення з пацієнтом. У цьому випадку найбільш доцільний акцент в психотерапевтичної роботі на підтримці і розвитку у пацієнта механізмів співвласності з хворобою.