Смерть та проблема безсмертя людини.

Одним із могутніх, можна сказати майже абсолютних, обмежень для людини постає смерть.Конечність надає людському існуванню сенсу оскільки робить людське життя визначеним, завершеним. Не можна сказати, щоби невизначена за часом тривалість була зовсім позбавлена сенсу, але в своїй реальності людина у багатьох відношеннях постає кінцевою, обмеженою. Для людини питання про безмежність постає, як ми це вже бачили при розгляді проблеми свободи, не в плані відсутності будь-яких меж, а в плані існування можливостей для їх подолання та розширення.

Якби ми були безсмертні, то могли б спокійно відкладати кожен свій вчинок на безмежний час. Але перед обличчям смерті як абсолютного й неминучого кінця, як межі наших можливостей, ми зобов'язані максимально використати відведений нам час, не втратити жодної можливості наповнити життя сенсом і змістом. У підвалинах сенсу людського існування лежить принцип незворотності, він накладає на людину відповідальність за свою долю, робить цю відповідальність невідворотною.
Одна з головних проблем, – а можливо і головна проблема, яку намагаються осмислити релігія і філософія, – це проблема смерті.Античний філософ Ціцерон говорив: “Філософувати – це вчитися помирати.” Філософ Ренесансу Мішель Монтень пояснював цю думку: “Вся мудрість і весь розум світу, зрештою, націлені на те, аби навчити нас не боятися смерті.”

Особлива важливість смерті зрозуміла. Адже смерть – це не просто подія серед інших подій людського життя. Смерть – це кінець людського життя, особлива, остання його подія, після якої в ньому не буде вже ніяких інших подій. І цієї події ніхто не може уникнути. Смерть ніби підбиває підсумки людського життя. Тому німецький філософ Мартін Хайдеггер говорив, що людське життя – це буття-до-смерті. А давньогрецький філософ Епікур писав: “Вміння добре жити й добре помирати – це одна й та сама наука”.

 Всі ми знаємо, що ми смертні. Кожний з нас помре. Більшість людей дуже бояться смерті, але знаючи, що смерті неможливо уникнути, намагаються не думати про неї, занурюючись у рутину повсякденного життя і вбиваючи вільний час різними розвагами і видовищами. Проте страх смерті від цього не зникає, а лише витісняється у підсвідомість і часто стає джерелом різних психічних проблем і розладів. Тому багато філософів, а також деякі психологи наголошують на тому, що реагувати на проблему смерті за зразком страуса – ховаючи голову у пісок – це дуже поганий спосіб захисту від страху смерті.

Смерть потребує осмислення як кінцевий “пункт призначення” людського життя. А людське життя потребує осмислення в перспективі його скінченності, “спрямованості до смерті”. Лише глибоко усвідомивши власну смертність і осмисливши її, людина може почати жити повноцінним життям. Ще Св.Августин говорив: “Людина народжується по-справжньому лише перед обличчям смерті”. Відомий сучасний американський психолог Ірвін Ялом наводить численні свідчення, які показують, що серйозне, глибоке усвідомлення перспективи смерті якісно змінює людське життя, робить його більш повним, глибоким, емоційно насиченим, відповідальним.

№59 Гуманістичні аспекти лікарської діяльності.

Поняття «гуманізм» і «медицина» нероздільні. Медичну професію називають найгуманнішою, бо медицина виникла з найкращих спонукань людини— допомагати іншому, співчувати, робити добро.

Теоретичному обґрунтуванню основних моральних принципів медичного працівника присвячені книги С. А. Позднякової, А. М. Ізуткіна, А. І. Смольнякова, Є. Г. Федоренка.

 А. І. Смольняков та Є, Ґ. Федоренко (1978) вважають, що доцільно розмежовувати принципи гуманного ставлення до хворого і подання медичної допомоги всім, хто її потребує, незалежно від расової, політичної, релігійної приналежності, бо подання медичної допомоги всім хворим, незалежно від соціальних відмінностей,— це основна суспільна функція охорони здоров'я, яка є практичним виявом особливої гуманності професії медичного працівника. Поділ цих понять відриває принцип гуманізму від конкретних форм вияву його. Виходячи з цього, вони виділяють такі моральні принципи медичних працівників:

1.Гуманістична спрямованість медичної діяльності.

2.Заборона, під будь-яким приводом, участі в діях, спрямованих проти фізичного, психічного здоров'я і життя людей.

3.Солідарність медиків у боротьбі за мир проти сил агресії І мілітаризму.

 4. «Передусім — не шкодити».

1. Постійне підвищення рівня своїх професійних знань відповідно до останніх досягнень сучасної науки. 2.Індивідуальний підхід до хворого.

3. Додержання колегіальності в роботі.

4.Збереження лікарської таємниці.

Принцип гуманізму вимагає від медичного працівника завжди бути готовим подати медичну допомогу хворому, бути турботливим і уважним до нього.

Одним з головних моральних принципів медичного працівника є принцип, що забороняє під будь-яким приводом участь у діях проти фізичного, психічного здоров'я людини. У нашій країні заборонені експерименти на людях, що загрожують їхньому життю і здоров'ю. Більшість медиків і юристів категорично заперечують право лікаря на евтаназію (навмисне прискорення настання смерті невиліковно хворого з метою припинення його страждань), вважаючи її актом глибоко антигуманним, що суперечить обов'язку лікаря, бо основна мета його — боротьба за допомогою всіх доступних засобів за життя хворого.