Специфіка людини як об’єкта філософського і медичного пізнання.

Унікальність медицини як сфери практичної діяльності і галузі наукового пізнання не підлягає сумніву. Вона, мабуть, не має аналогів серед інших галузей матеріального і нематеріального виробництва, ні в колі фундаментальних і навіть прикладних наук. Широта її пізнавальних інтересів простягається від молекулярного рівня морфофізіологии людини до соціальних закономірностей людського гуртожитку. Вона розробляє математично точні прийоми оперативних втручань на головному мозку (кріохірургічне лікування паркінсонізму). Вона вимагає в ургентних ситуаціях ефективних дій з вітальним показаннями, коли аналітично точне дослідження виключено і неможливо. В ній же не цураються винаходити і раціоналізувати прийоми гіпнотерапії, схожі на якесь священнодійство. І адже не випадково на лікуванні здавна лежить печать якоїсь таємничості, а талановитий (по оцінці пацієнтів, неодмінно хороший і добрий) лікар донині ще наділяється (навіть серед колег), якщо не магічними силами, то животворящої харизмою («лікар Божою милістю»).

Перелік різноманітних до екзотичності нормативних установок, прийомів і форм утилітарно-практичної та науково вишукувальної діяльності, які становлять надбання медицини, можна продовжити. Природно, що чим більш строкатою буде мозаїка ознак, так чи інакше характеризують медицину (властивих або приписуваних їй), тим більш яскравою і переконливою буде чисто описова картина специфіки медицини. Однак у специфіці або екзотичної особливості кожного ізольованого «надбання» медицини зникає то об'єктивно спільне, яке робить їх рівним чином медичними у їх особливості і, тим самим, похідними в цій своїй особливості від якогось по-медичному загальної основи.

Структура свідомості.

Структуру свідомості можна розглядати в кількох аспектах.
1. Свідомість поділяється на індивідуальну і суспільну, які виникають як відображення різних типів буття. їх співвідношення, а також структура суспільної свідомості розглядатимуться в окремій темі.
2. Свідомість, з гносеологічної точки зору, можна поділити на форми відображення. Через них відбувається відображення дійсності людиною.
Форми чуттєвого відображення і пізнання світу:
- відчуття;
- сприйняття;
- уявлення.
Ці форми відображення значною мірою є формами індивідуального чуттєвого відображення (їх визначення див. у словниках).
Формами відображення, що належать до абстрактного мислення і за допомогою яких здійснюється раціональне пізнання, є:
- поняття;
- судження;
- висновок.
Вони значною мірою соціалізовані. Ці форми - продукт суспільного розвитку, трудової діяльності та спілкування людей, нагромадження матеріального й духовного досвіду багатьох поколінь. Вони дають змогу отримувати об'єктивне знання, що розвивається за законами, які не зводяться до процесу індивідуального пізнання (визначення поняття, судження, висновку див. у словниках).
3. Рівні пізнання (структура свідомості у вузькому розумінні). Як правило, у цьому разі виділяють такі:
- Підсвідомість. Вона накопичує і зберігає всю отриману інформацію.
- Усвідомлення. У ньому обробляється вся отримана інформація, осмислюються і фіксуються певні ідеї, цінності і т. д.
- Надсвідомість. Це синтез підсвідомості й усвідомлення. Вона здійснює процес творчості, відкриття, виявлення, показує свідомості виразну ідею, думку після інтенсивної праці над вирішенням якоїсь проблеми. До цього рівня свідомості відносять інтуїцію.
- Самосвідомість. У ній відбувається аналіз, обробка змісту свідомості та процесу мислення. За її допомогою здійснюється цілеспрямований контроль за діяльністю свідомості.
4. З точки зору структури людської діяльності, у свідомості можна виокремити такі сфери:
- Когнітивна (пізнання). У свідомості на різних гносеологічних рівнях з властивими їм формами отримуються і накопичуються знання про дійсність і сам об'єкт пізнання з метою створення точної копії діяльності, отримання істинного знання.
- Ціннісноорієнтаційна або мотиваційна. Це сфера цінностей, ідеалів, інтересів, які визначають життєдіяльність людини, її ставлення до світу, самої себе. Цей зміст свідомості має емоційне забарвлення і створює не точну, тобто об'єктивну копію, а суб'єктивно забарвлену інформацію, тобто оціночне знання.
- Нормативна. Це сукупність норм, правил, які мають регулювати поведінку людей, їхню виробничу, соціально-політичну, моральну та іншу діяльність.

Цінність людського життя.

Для людської індивідуальності велике значення мають ціннісні орієнтири, тому що відповідно до них вона будує свою діяльність.

Утвердження вищих цінностей і цінностей власного життя становить сенс індивідуального існування. Потреба в сенсі фіксує потребу людини зрозуміти своє місце в світі. Ще Сократ зазначав, що людина живе не для того, щоб їсти, пити, одягатися, а навпаки - вона їсть, п'є тощо для того, щоб жити.Епікурейці проголосили гедоністичне розуміння сенсу життя.

Гедонізм – вчення,згідно з яким добром визначається те, що приносить насолоду, а злом те, що несе страждання. Епікур вважав вищим благом для людини насолоду, але не фізичну, а духовну (дружбу, знання). Згодом гедоністичне розуміння життя все більше стали тлумачити як отримання насолоди від матеріальних благ, чуттєвого задоволення.

Інакше в античному світі ставилися до сенсу життя представники стоїцизму (Сенека, Марк Аврелій). На їх думку все у світі визначено, людина нічого не може змінити у своїй долі. Тому вона має мужньо зустрічати життєві випробування і протистояти спокусам.

Сенс життя кожної людини унікальний та неповторний, як і її життя. Говорити про це поняття безвідносно до конкретної людини безглуздо, оскільки завжди існує індивідуально усвідомлений сенс життя. Одні вбачають його у праці, інші– в коханні, треті – у самовдосконаленні, пізнанні, четверті – у боротьбі, п’яті – у служінні Богу тощо. Доки людина живе, вона має можливість реалізовувати певні цінності.

           Проблема сенсу життя виникає перед конкретною людиною або тоді, коли вона, відхиляючись від повсякденних справ, усвідомлює свою кінцевість, або тоді, коли за різними причинами вона втрачає віру у цілі та ідеали, якими жила. В підсумку, на перший план виходить фундаментальне питання: “Чи варто жити і навіщо жити?” Поняття сенсу життя відображує суттєві характеристики людського буття і тому пов’язано з такими поняттями як любов, віра, надія, свобода, краса, праця, свідомість, смерть тощо. Сенс життя людини полягає в шуканні цього сенсу, але сам пошук як раз і є життям людини. Припиниться пошук — урветься людське життя.