Закон єдності і боротьби протилежностей дозволяє зрозуміти та виявитивнутрішнє джерело розвитку, причину заміни одного якісного стану іншим, складає суть, ядро діалектики. Згідно цього закону кожному предмету та явищу властиві внутрішні протилежності, що знаходяться у єдності та взаємодії, боротьбі між собою. Джерелом саморуху і саморозвитку є взаємоперехід внутрішніх протилежностей.
Кожній матеріальній системі властиві свої внутрішні протилежності, механізм їх взаємодії та розв’язання. Однак це не означає, що всі явища матеріального світу постійно змінюються. Їм властива і певна стійкість. Так, при всіх змінах людського організму людина залишається завжди тотожна самій собі. При всіх змінах в Сонячній системі, вона також залишається тотожна самій собі. Тотожність – це такий вид відношення речі до самої себе та до інших речей, який характеризується співпадінням, “рівновагою” сторін, сил, властивостей та тенденцій цього відношення. Тотожність вказує на незмінність предмету на протязі певного часу, на його відносну стабільність. Тотожність не абсолютна, вона містить в самій собі відмінність. Всі речі і явища одночасно і тотожні і відмінні. Відмінність – це такий вид відношення речі до самої себе та до інших речей, який характеризується неспівпадінням сторін та тенденцій цього відношення. Тотожність і відмінність знаходяться в суперечливій єдності. Суперечність на певному етапі розвитку виступає як протежність, коли тотожність і відмінність переходять одна в одну. Єдність і боротьба протилежностей набувають закономірного характеру. Знаходячись у єдності, протилежності взаємопов’язані, взаємопереходять. Ця боротьба, взаємоперехід є джерелом, причиною руху, змін, розвитку явищ дійсності.
Для сучасної наукової медицини певне значення має розгляд проблеми хвороби як єдності та боротьби протилежностей: пошкодження фізіологічних механізмів під впливом надмірних подразників та активізації захисно-компенсаторних механізмів. Ще І.П.Павлов підкреслював, що в кожній хворобі необхідно розрізняти власне патологічні, руйнівні процеси, пошкодження фізіологічних механізмів та протидію організму цьому пошкодженню, так звану «фізіологічну міру» проти хвороби, під якою він розумів комплекс реакцій організму, спрямованих на звільнення від пошкодження. М.Амосов стверджує, що хвороба не обмежується лише розвитком. У такому випадку всі хвороби були б смертельними. Отже, хворобі властиві дві протилежні тенденції –руйнування зв’язане з надмірним подразником, та відновлення під дією захисних сил організму.
Таким чином, закон єдності і боротьби протилежностей має світоглядне, методологічне та практичне значення.
Закон взаємопереходу кількісних та якісних змін. Цей закон розкриває внутрішній механізм розвитку, формоутворення нового. Він відповідає на питання: як здійснюється розвиток? Основний зміст цього закону можна сформулювати так: накопичення кількісних змін у стані будь-якого об’єкту закономірно приводить до його стрибкоподібної якісної зміни, а нова якість, що виникла, чинить, у свою чергу, зворотний вплив на хід відповідних кількісних змін.
Поступове накопичення кількісних змін приводить до визрівання протиріч та досягнення меж міри для кожної підсистеми, до здійснення підготовчих стрибків, до розв’язання основного протиріччя, переходом до нової якості.
Медицину, наприклад, визначають як науку про здоров’я та хвороби людини. Так було і в часи Гіппократа, так і буде в найближчому майбутньому. Категорії «здоров’я» та «хвороба» несуть у собі соціально-біологічні характеристики людини. Велике значення для медицини має вірне уявлення про якісні характеристики хвороби, про ті характеристики хворого організму, які відрізняють його від здорового.
Світоглядне значення цього закону полягає у тому, що він є загальним законом пізнання розвитку, дає вірну характеристику його механізмів.
Закон заперечення заперечення показує напрям розвитку, чи існує зв’язок між тим, що змінилося і тим, що знову виникло; що являє собою цей зв’язок, чи є яка-небудь спрямованість в безкінечній змінюваності реального світу, чи вони є виявом хаосу? Відповіді на ці питання складають зміст третього закону діалектики. Закон заперечення заперечення визначає напрямок, форму, а також наступність розвитку природи, суспільства та людського мислення. Основною категорією даного закону є «заперечення», що фіксує перервність у процесі розвитку, «стрибок». У неживій природі заперечення має плавний чи катастрофічний характер (вивітрювання та руйнування гірських порід, землетрусу, вулкани). В основі цього заперечення лежить для сліпих природних сил. Але і у геології в даний час визначається ідея розвитку, що включає заперечення як один із своїх елементів.
Більш складний характер набуває заперечення у розвитку живої природи, людського організму. Так, обмін речовин неможливий без постійного оновлення структур та складу живого. На протязі доби в людському організмі руйнується приблизно 350-450 млрд еритроцитів, поступаючись новоствореним. Форма заперечення в індивідуальному розвитку організмів відрізняється від заперечення у філогенетичному розвитку організмів. У самій суті живого – в обміні речовин, енергії та інформації – заперечення виступає багатопланово: і в біологічних циклах, і в самоуправлінні з допомогою різних психофізіологічних систем, і у складному явищі патологічних процесів. Навіть смерть є однією з форм заперечення життя. Особливі риси має заперечення у суспільному розвитку. Тут великого значення набуває суб’єктивний характер, свідомість та воля людей.
