Громадянство України і статус іноземців

джений з Конвенцією про громадянство заміжньої жінки 1957 р., у якій визначається, що ні укладання, ні розірвання шлюбу з інозем­цем, ні зміна громадянства чоловіком у період шлюбу не веде до авто­матичної зміни громадянства жінки. Цей принцип у міжнародному праві зазнав певної еволюції. Якщо у Конвенції про громадянство заміжньої жінки він стосувався лише жінок, то в Європейській конвенції про громадянство 1997 р. його поширено на подружжя загалом. Це знайшло відображення і в Законі України «Про грома­дянство України».

Неможливість автоматичного набуття чи припинення громадянст­ва України, по суті, відображає зміст громадянства, тобто індивіду­альний, персональний зв'язок особи з Українською державою, неприпустимість автоматичного припинення громадянства без відповідного волевиявлення особи і дотримання встановленого порядку¹. Як випливає із ст. 9 Закону України «Про громадянство України», іноземець чи особа без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України, можуть бути прийняті до громадян­ства України за їх клопотанням. У ст. 19 цього закону встановлені підстави втрати громадянства України. При цьому воно втрачається від дня видання відповідного указу Президента України (ст. 22). Тоб­то втрата громадянства відбувається не автоматично з настанням відповідного юридичного факту, що є підставою втрати громадянства, а в порядку, передбаченому законом. Це стосується і неможливості автоматичного набуття громадянства України.

Принцип рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України означає, що кожний громадянин України володіє однаковими правами, свободами і обов'язками незалежно від підстав набуття громадянства. Не має значення і час його набуття. Цей принцип випливає із части­ни першої ст. 24 Конституції України, яка закріплює один із основних принципів конституційно-правового статусу людини і громадянина: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом». Це означає, що кожний громадянин України має і може користуватися на рівних умовах з іншими громадянами всім об­сягом конституційних прав і свобод незалежно від будь-яких ознак і обставин, у тому числі підстав, порядку і моменту набуття громадян-

¹ Тодика Ю. М. Громадянство України: конституційно-правовий аспект. — С. 45. 86

ства України. На це спрямована і Європейська конвенція про грома­дянство, у п. 2 ст. 5 якої передбачено, що кожна держава-учасниця керується принципом недискримінації щодо своїх громадян незалеж­но від того, чи є вони громадянами за народженням, чи набули гро­мадянство пізніше. Саме цей принцип покладено і в основу національного законодавства України про громадянство.

Принцип збереження громадянства України незалежно від місця про­ живання громадянина України означає, що виїзд громадянина за межі території держави не повинен припиняти його громадянство. Запро­вадження цього принципу зумовлено тим, що громадянство Ук­раїни — це постійний правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, який не переривається ні в часі, ні в просторі. Цей принцип базується на праві кожної людини вільно вибирати місце свого проживання, вільно залишати територію України і праві громадян України в будь-який час повернутися в Україну, що закріплено у ст. 33 Конституції України.

Принцип невидачі громадян України іноземній державі зафіксовано в частині другій ст. 25 Основного Закону України: «Громадянин Ук­раїни не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі». Це означає, що держава, її органи і посадові особи не ма­ють права ухвалювати з політичних чи будь-яких інших мотивів рішення про заборону чи неприпустимість перебування громадян України на її території. Держава не має права примусити громадяни­ на залишити її територію.

Окрім того, громадянин України не може бути виданий іншій дер­ жаві (неможливість екстрадиції). У разі вчинення злочину громадя­нином України поза межами України, він не може бути виданий іно­земній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду. Громадянин України, який вчинив злочин за її межами, підлягає кримінальній відповідальності за Кримінальним кодексом України, якщо інше не передбачено міжнародними догово­рами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Принцип захисту і піклування про громадян України, які перебувають за межами України випливає із положення частини третьої ст. 25 Кон­ ституції України про те, що: «Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами». Цей принцип ро­зуміють як обов'язок дипломатичних представництв і консульських установ України, посадових осіб вживати необхідних заходів для за-

87

Розділ 12