джений з Конвенцією про громадянство заміжньої жінки 1957 р., у якій визначається, що ні укладання, ні розірвання шлюбу з іноземцем, ні зміна громадянства чоловіком у період шлюбу не веде до автоматичної зміни громадянства жінки. Цей принцип у міжнародному праві зазнав певної еволюції. Якщо у Конвенції про громадянство заміжньої жінки він стосувався лише жінок, то в Європейській конвенції про громадянство 1997 р. його поширено на подружжя загалом. Це знайшло відображення і в Законі України «Про громадянство України».
Неможливість автоматичного набуття чи припинення громадянства України, по суті, відображає зміст громадянства, тобто індивідуальний, персональний зв'язок особи з Українською державою, неприпустимість автоматичного припинення громадянства без відповідного волевиявлення особи і дотримання встановленого порядку1. Як випливає із ст. 9 Закону України «Про громадянство України», іноземець чи особа без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України, можуть бути прийняті до громадянства України за їх клопотанням. У ст. 19 цього закону встановлені підстави втрати громадянства України. При цьому воно втрачається від дня видання відповідного указу Президента України (ст. 22). Тобто втрата громадянства відбувається не автоматично з настанням відповідного юридичного факту, що є підставою втрати громадянства, а в порядку, передбаченому законом. Це стосується і неможливості автоматичного набуття громадянства України.
Принцип рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України означає, що кожний громадянин України володіє однаковими правами, свободами і обов'язками незалежно від підстав набуття громадянства. Не має значення і час його набуття. Цей принцип випливає із частини першої ст. 24 Конституції України, яка закріплює один із основних принципів конституційно-правового статусу людини і громадянина: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом». Це означає, що кожний громадянин України має і може користуватися на рівних умовах з іншими громадянами всім обсягом конституційних прав і свобод незалежно від будь-яких ознак і обставин, у тому числі підстав, порядку і моменту набуття громадян-
1 Тодика Ю. М. Громадянство України: конституційно-правовий аспект. — С. 45. 86
ства України. На це спрямована і Європейська конвенція про громадянство, у п. 2 ст. 5 якої передбачено, що кожна держава-учасниця керується принципом недискримінації щодо своїх громадян незалежно від того, чи є вони громадянами за народженням, чи набули громадянство пізніше. Саме цей принцип покладено і в основу національного законодавства України про громадянство.
Принцип збереження громадянства України незалежно від місця про живання громадянина України означає, що виїзд громадянина за межі території держави не повинен припиняти його громадянство. Запровадження цього принципу зумовлено тим, що громадянство України — це постійний правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, який не переривається ні в часі, ні в просторі. Цей принцип базується на праві кожної людини вільно вибирати місце свого проживання, вільно залишати територію України і праві громадян України в будь-який час повернутися в Україну, що закріплено у ст. 33 Конституції України.
Принцип невидачі громадян України іноземній державі зафіксовано в частині другій ст. 25 Основного Закону України: «Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі». Це означає, що держава, її органи і посадові особи не мають права ухвалювати з політичних чи будь-яких інших мотивів рішення про заборону чи неприпустимість перебування громадян України на її території. Держава не має права примусити громадяни на залишити її територію.
Окрім того, громадянин України не може бути виданий іншій дер жаві (неможливість екстрадиції). У разі вчинення злочину громадянином України поза межами України, він не може бути виданий іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду. Громадянин України, який вчинив злочин за її межами, підлягає кримінальній відповідальності за Кримінальним кодексом України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Принцип захисту і піклування про громадян України, які перебувають за межами України випливає із положення частини третьої ст. 25 Кон ституції України про те, що: «Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами». Цей принцип розуміють як обов'язок дипломатичних представництв і консульських установ України, посадових осіб вживати необхідних заходів для за-
87
Розділ 12
