Класики німецького перекладу: М. Опіц та Ю. Г. Шоттель

Кількість перекладів зросла в епохубароко, яке посилило орнаментування тексту. Класиками німецького перекладу та перекладознавства цього періоду став М.Опіц (1597 – 1639) та Ю. Г.Шоттель (1612 – 1676). Проаналізувавши ступінь розвитку письмових норм, М. Опіц заявляв, що німецька мова вже стала повновартісною літературною мовою; вона нічим не поступається в поетичному та ораторському стилях іншим мовам. Метою перекладу для Шоттеля було «онімечення» змісту за рахунок багатих власних мовних засобів вираження. Він сформулював чіткі грамати­чні та стилістичні правила, які вже більше не перебували «в прокрустовому ложі» латинської мови. Поряд з тим Шоттель зберігав за перекладом мовнозбагачуючу функцію. Володіння гарним мовним «арсеналом» призводило до певного декорування тексту.

Джон Драйден (1630 – 1700), англійський автор і літературний критик, намагався поєднати дві історично протилежні тенденції між «занадто вільним» і «занадто дослівним» перекладом. Він вимагав від перекладача точності по духу оригіналу. В подальшому це стало девізом епохи Класицизму і Просвітництва.

Нагальна потреба в якісних перекладах текстів релігійного характеру сприяла активізації перекладацької діяльності в Україні. Осередками такої діяльності були в цей період Острозька та Києво-Могилянська академії.

Перекладацьку діяльність провадили багато видатних діячів Острозької академії: Лаврентій Зизаній, Клірик Острозький, Дем’ян Наливайко та інші.

Так, Лаврентій Зизаній переклав із грецької «Апокаліпсис» А. Кессалійського, Дем’яну Наливайку (? – 1627) належать вільні барочні переклади з грецької та переклад українською мовою пам’ятки Візантійської культури IX ст. «Тестамент цезаря Василія сину своєму Леву», а авторству Клірика Острозького – переклад з польської мови видатного антиуніатського полемічного твору XVI ст. «Апокрисис».

 

Перекладацька діяльність в Острозькій та Києво-Могилянській академіях

 

У стінах Києво-Могилянської Академії переклади здійснювали: Теофан Прокопович, Симеон Полоцький, Іван Максимович, Іван Величковський, Данило Туптало та інші.

Іван Величковський (? – 1701) перекладав латиномовні епіграми англійця Дж.Оуена. Данило Туптало (1651 – 1709) здійснював переклади віршованих творів невідомих авторів з польської мови українською. Симеон Потоцький (1629 – 1630) залишив невелику кількість вільних інтерпретацій польських. Кіфа Мокієвич здійснив декілька вільних інтерпретацій частин Старого і Нового Заповіту, а також Євангеліє від Матфея.

Не менш активною була діяльність лектора Києво-Могилянської Академії Теофана Прокоповича (1681 – 1736), який здійснював найвідоміші церковнослов’янські переклади того часу, побіжно застосовуючи українські елементи [1, с. 13].

Практично всі переклади цього періоду можна схарактеризувати як вільні інтерпретації й адаптації.

 

Три тенденції перекладу

 

У XVII – XVIII ст. у перекладацьких колах велася жвава дискусія з приводу переваг та недоліків трьох основних тенденцій у перекладі: метафрази, парафрази та імітації.

Послідовники третього методу, який все інтенсивніше застосовувався у XVII – XVIII ст., вимагали від перекладача точної передачі не лише змісту, а й художньої мети оригіналу.

Але далеко не всі перекладачі підтримували цю ідею. Наряду з цими тенденціями практикувалась також і вільна інтерпретація. Так, німецький перекладач і літературний критик Вентцкі висловив думку, що переклад повинен здаватися читачу рідним. Це не було вимогою високого художнього змісту в розумінні сучасного перекладу, а принципом пристосування іноземного твору до дійсності читача шляхом вільної інтерпретації змісту.

Найбільш відомим представником цієї тенденції в Німеччині був Й. К. Готтшед. Він рекомендував модернізувати і націоналізувати твір оригіналу, використовувати діалекти в перекладі, тобто практикував вільну інтерпретацію.

Ці погляди відрізнялися від поглядів його опонента, відомого критика і перекладача Й. Я. Брайтінгера. Він вважав, що оригінал – це індивідуальний твір, який має в перекладі зберегти найдрібніші риси.

У Росії великого поширення художній переклад набув у другій третині ХVІІІ століття. Властивою рисою цього перекладу було класичне намагання відтворити смисл перекладних творів, що часто призводило до їх вільної інтерпретації.

Саме в руслі цієї тенденції здійснював переклади грецьких та римських авторів російською мовою М. В.Ломоносов (1711 – 1765). Натомість В. К. Тредяковський (1703 – 1768), здійснюючи переклади з латинської, італійської, німецької та французької мов, закликає перекладачів з повагою ставитися до оригіналів і відтворювати їх в єдності форми та змісту.

У другій половині XVIII ст. дискусія між прибічниками дослівного перекладу і вільної інтерпретації досягла свого апогею. Активну участь у ній брали Джон Кемпбелл і Александр Тайтлер в Англії. Обидва різко критикували дві крайні тенденції перекладу і вимагали точної і повної передачі змісту, структурних, стилістичних і художніх особливостей оригіналу. Вимоги Кемпбела і Тайтлера не були однаковими. Так, Кемпбел вимагав від перекладачів художньої літератури наступне:

1) дати лише уяву про зміст оригіналу (саму суть);

2) передати в перекладі відповідно стилю мови задум та манеру, характер стилю автора;

3) переклад повинен звучати природно і легко.

Вимоги Тайтлера були не менш радикальними:

1) переклад повністю повинен передати ідеї оригіналу;

2) стиль та манера перекладеного повинні мати той самий характер, що і оригінал,

3) переклад повинен мати ту ж легкість, що і оригінал.

Ці погляди розділяли також деякі письменники, поети і перекладачі в інших країнах, включаючи Францію, де переважала вільна інтерпретація. Ці теоретичні принципи мали рішуче значення в порівнянні з принципами, які існували раніше.

Найбільш послідовним у своїх поглядах був Й. Г. Гердер (1744 – 1803). Він вимагав від перекладача точної передачі не лише змісту, а й усіх стилістичних особливостей, художньої краси і духу оригіналу. Його критика дослівного перекладу і вільної інтерпретації знайшла підтримку у найвідоміших німецьких поетів, таких, як Й.В. Гете і Ф. Шиллер.

 

Контрольні питання

1. Схарактеризуйте перекладацьку діяльність М. Опіца.

2. Схарактеризуйте перекладацьку діяльність Ю.Г. Шоттеля.

3. Чим обумовлено прагнення Дж. Драйдена знайти «золоту середину» між дослівним перекладом та вільною інтерпретацією?

4. Назвіть найвидатніших перекладачів – діячів Острозької академії? Переклад творів якого характеру належить їх авторству?

5. Назвіть найвидатніших перекладачів – діячів Києво-Могилянської Академії? Переклад творів якого характеру належить їх авторству?

6. Докладно пояснити, в чому полягає суть метафрази, парафрази та імітації.

7. Схарактеризуйте основні принципи перекладацької діяльності Й. Я. Брайтінгера та його послідовників.

8. Чим вони відрізняються від перекладацьких принципів, запропонованих Й. К. Готтшедом?

9. Як розвивався переклад у Росії у XVIII ст.?

10. Опишіть перекладознавчу концепцію Дж. Кемпбела та А. Тайтлера.

11. Поміркуйте, чи можна вважати ці принципи послідовними? Чим вони відрізняються?