ХІХ століття період активної перекладацької діяльності в Україні

В Україні інтенсивний розвиток художнього перекладу починається в 20 – 30-і роки ХІХ ст. Поети-романтики перекладають твори російської та польської літератури: Л. Боровиковський дає вільний переклад «Світлани» Жуковського під назвою «Маруся», А. Метлинський перекладає поезію А. Міцкевича. У переважній більшості українських перекладів того часу відсутні своєрідні риси оригіналів – поети на свій розсуд скорочують або розширюють тексти оригіналів у перекладах.

У 40 – 50 роки ХІХ ст. важливе місце в історії українського художнього перекладу належить Т. Г. Шевченку. У циклі «Давидові псалми» Шевченко поєднує дбайливий переклад окремих фрагментів текстів з переспівом інших фрагментів, тобто, зберігаючи образну систему оригіналів, поет часто надає їм нового ідейного звучання. Різні редакції Шевченкового перекладу уривків «Слова о полку Ігоревім» свідчать про те, що поет надавав великого значення цій своїй роботі, прагнучі подолати усталене в перекладацькій практиці першої половини ХІХ ст. уявлення про «пісенність» давньоруської пам’ятки і намагаючись інтерпретувати її як драматичний монолог.

Друга половина ХІХ ст. ознаменувалася розквітом діяльності М. П. Старицького, який увійшов в історію українського художнього перекладу як вдумливий інтерпретатор «Гамлета» Шекспіра, сербського епосу, «Демона» і багатьох інших віршів М. Лермонтова, численних творів Пушкіна та Некрасова. Під пером М. Старицького художній переклад стає своєрідною лабораторією творення нових засобів поетичної мови, зокрема неологізмів.

П. О. Куліш переклав 15 п’єс Шекспіра, твори Гете, Шиллера, Байрона, Гайне та ін. Частина його перекладів наближається до переспівів.

Згодом розгортається перекладацька творчість великого поета і вченого І. Франка – автора численних перекладів з багатьох мов світу. Франко переклав першу частину «Фауста» Гете, «Мертві душі» Гоголя, політичну лірику Гайне, багато творів Пушкіна, Лермонтова, Некрасова, Міцкевича, чимало балад і пісень західноєвропейських народів, багато творів античних авторів. Він написав наукову роботу «Дещо про штуку перекладання», в якій піддав критичному аналізу польський переклад «Каменярів». У цій статті Франко обстоює повноцінний художній переклад, який відтворював би оригінал в органічній єдності його змісту і форми. Чимало влучних і яскравих висловлювань про специфіку художнього перекладу міститься і в інших літературно-критичних статтях Франка.

Леся Українка відома в історії українського художнього перекладу своєю працею над десятками ліричних поезій Гайне, прозою Гоголя та Горького, уривками з творів Гомера, Данте, Байрона, ліричними піснями давнього Єгипту й гімнами з давньоіндійських книг «Ригведи».

Багато поетичних перекладів, які презентували літератури Східної Європи, Америки та Росії, зробив П. А. Грабовський. Значну частину своїх перекладів Грабовський виконував за допомогою підрядників, які готували для нього товариші – політичні засланці. Підрядник – це проміжний текст між оригіналом і перекладом. Він передає, насамперед, зміст оригіналу і лише деякі особливості його художньої форми. Потреба використання підрядника існує остільки, оскільки не всі перекладачі обізнані належною мірою з мовами першотворів. Не слід вважати, що переклад з підрядника є менш повноцінним за переклад з першотвору. В історії художнього перекладу є чимало прикладів блискучих поетичних перекладів, виконаних за допомогою підрядника. Так, ще в 40 роки ХІХ ст. В. А. Жуковський переклав поему Гомера «Одіссея», користуючись німецьким підрядником. М. П. Бажан здійснив переклад поеми Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» також за допомогою підрядника. Обидва вищезгадані переклади належать до найвищих здобутків перекладацького мистецтва. Кращі переклади за підрядниками П. Грабовського (наприклад, поеми Байрона «Шільйонський в’язень») є також визначними художніми творами, які дають чітке уявлення про оригінал. Сам Грабовський так писав про свою працю над перекладами: «В кожному творі для мене мають вагу головна думка та загальний характер, дрібниці мені – ніщо...»

Відомий вчений Агатанел Кримський залишив багато перекладів поетів Сходу: з перської мови Фірдоусі, Омара Хайяма, Сааді, Джалаледдіна Румі, Гафіза, Джамі, з арабської турецької та інших мов. Він також переклав чимало ліричних творів Гайне. Його сучасник Василь Щурат переклав французький епос «Пісню про Роланда», «Слово о полку Ігоревім», поезії Петефі, Гюго, Пушкіна.