Переклад в античності. Буквальний та вільний переклад

 

Переклад – це один з найдавніших видів людської діяльності. Ніхто не може точно сказати, коли з’явився перший перекладач, і археологи навряд чи коли відкопають його рештки, але є всі підстави вважати, що, як тільки на землі виникли різномовні людські племена, з’явилася потреба в людях, які могли б слугувати посередниками у контактах таких різномовних народів. Вважають, що першими перекладачами були жінки. Це зумовлено звичаєм викрадати наречених з іншого племені, а пізніше – практикою династичних шлюбів. Жінка була змушена оволодівати мовою чоловіка і могла, в разі потреби, виконувати роль перекладача.

Спочатку переклади були усними, а з виникненням писемності з’явились і письмові переклади. Численні археологічні знахідки підтверджують тисячолітню історію перекладу. Найдавнішими писаними перекладами, які збереглися до наших часів, є вавілонський переклад шумерського епосу «Гільгамеш», а також переклади документів з бібліотеки ассірійських царів у Ніневії, котрі датуються ІІ тисячоліттям до н. е., отже віддалені від нас на чотири тисячі років. Взагалі без перекладачів було б неможливим існування будь-якої імперії, виникаючої внаслідок завоювання багатьох різномовних країн, бо тільки перекладач міг донести до поневолених народів повеління володарів.

Розвиток перекладацької діяльності відкрив людям широкий доступ до культурних надбань інших народів, зробив можливим розповсюдження релігійних та наукових учень, дав поштовх до міжнародної торгівлі і співробітництва. Багато народів зобов’язані перекладам формуванням своїх абеток та писемності взагалі. Так, 30 % сучасних мов планети базуються на абетці латини, а наша рідна прамова (старослов’янська) успадкувала абетку староболгарської мови – кирилицю, на базі якої функціонують нині 10 % сучасних людських мов. Нагальна потреба у розвитку перекладацтва призвела до теоретичних наробок у вивченні й систематизації рідних мов, як то: складання граматик, тлумачних словників та енциклопедій. Така діяльність розпочалась ще в античні часи і найбільший вклад у її розвиток внесли вчені Давньої Греції та Індії, які приділяли увагу питанням сутності мови взагалі, шляхам поповнення її словника, теоретизації граматики і реальній можливості перекладу з однієї мови на іншу.

Найбільшого розвитку перекладацька діяльність досягла за часів Давнього Риму (ІІІ – І ст. до н. е.). Першими перекладами, безумовно, були релігійні тексти, що призначалися, так званим, варварам для прилучення до прогресивної на той час християнської релігії. Ці переклади мали тенденцію до буквалізму, тому що «слово боже» вважалося священним і мало бути донесене до читача слово в слово, навіть за незрозумілості тексту. При цьому і читачі і перекладачі вважали це явище цілком нормальним, бо «слово боже» і не повинно бути цілком зрозумілим земним створінням.

Між тим, інші види перекладів античних часів часто носили приблизний характер, що зумовлювалося низькою кваліфікацією перекладачів і невисокими вимогами читачів до якості і точності перекладу. Так з’явилися дві течії у перекладацтві – тяжіння до буквального та вільного перекладу, які збереглися і до нашого часу. Імена перекладачів рідко вказувалися на перекладених творах аж до пізнього середньовіччя, тому небагато імен дійшли до нас з античності. З розвитком інтересу римської еліти до світської культури з’явилися численні переклади творів давньогрецької літератури: Енній перекладав трагедії, Теренцій і Плавт – комедії, Катулл – лірику Сафо. Політичний діяч і оратор Цицерон перекладав промови Есхіна та Демосфена, а також прагнув теоретично осмислити практику тих часів, висловлюючи думку, що перекладач не має потреби перекладати дослівно, а лише передавати сенс і силу окремих слів. Тим самим, Цицерон виступав проти буквалістського підходу до перекладу світських творів. Він вважав, що читач вимагає від перекладача точності «не за кількістю, а за вагою». Тим самим Цицерон дав підґрунтя для прихильників вільного перекладу, і один з його наступників – філолог І століття н. е. Квінтіліан відійшов від актуальних і для нашого часу настанов Цицерона про точність перекладу в бік абсолютно вільного поводження з мовним матеріалом оригіналу при перекладі, зберігаючи тільки ідеї автора. Саме Квінтіліана вважають батьком вільного перекладу.

 

Переклад в середньовіччі

 

Епоха Середньовіччя характеризується загальною стагнацією багатьох сфер життя й інтелектуальною пасивністю, в тому числі в сфері усного і письмового перекладу, який все ж практикувався в церковній справі. Історично важливими є офіційні переклади з грецької мови латинською, які були здійснені під егідою церкви під час правління папи Римського Мартина І (на посаді з 649 по 655 р. р.). Переклади, здійснені церквою, поширювалися і перекладалися іншими мовами в різних країнах світу релігійними місіонерами.

Усний і письмовий переклад продовжував існувати в міжнародних відносинах, зовнішній торгівлі, воєнній справі. Рушійною силою в період Середньовіччя були переклади церковної літератури з так званих «святих мов» (єврейської, грецької, латині). Переклади церковних творів в деяких країнах сприяли розвитку національних мов і літератур.

У період Середньовіччя найпопулярнішими перекладацькими принципами були:

-  «слово в слово» для перекладу церковної, філософської літератури та офіційних документів;

- «вільна інтерпретація» для перекладу художньої літератури.

В центральній Іспанії широко застосовувався переклад «слово в слово» у відомій перекладацькій школі Толедо (XII – XIII ст.). Керівником школи був перекладач Герхард Кремонас. Принцип дослівного перекладу зумовлений перекладами з арабської на іспанську. Серед перекладів були наукові твори (алхімія, алгебра, геометрія, фізика, астрономія, філософія, діалектика, медицина). В перекладацькій школі в Римі використовувалися перекладацькі принципи Апулея і Горація. Деякі твори цієї школи перекладалися як переробки, додавання, перефразування текстів, що змінювало оригінал.

Протест проти переробки і надмірної свободи перекладу висловив англійський вчений і філософ Роджер Бекон (1214 – 1294), який протестував проти застосування цього методу при перекладі праць Аристотеля англійською мовою. В своїй праці «Opus Majus» він вимагав ґрунтовного вивчення тексту оригіналу та повної і точної передачі змісту мовою перекладу.

Перший переклад Біблії з латинської мови англійською, застосувавши дослівний переклад «слово в слово», в 1377 – 1380 р. р. здійснив відомий теолог і реформатор, професор Оксфордського університету Джон Вікліф (1330 – 1384).

Відомий перекладач і критик Ніколас фон Віле (1410 – 1478) відкрито вимагав, щоб переклади латинської юридичної документації німецькою мовою синтаксично і стилістично передавали особливості класичної латинської мови, яка в той час займала позицію провідної мови.

 

Переклад в Київській Русі

 

Серед перекладачів раннього середньовіччя вирізняється Ієронім Софронік (340 – 420), який обґрунтував завдання перекладу, виступаючи і проти дослівності, і проти необмеженої довільності поводження з оригіналом. Він вимагав збереження в перекладі своєрідності, милозвучності та авторського тону оригіналу. У ХІІІ ст. англійський філософ Роджер Бекон підкреслював, що перекладачеві необхідно свідомо підходити до відтворення змісту оригіналу на основі глибокого знання мови і різних наук, які допомагають правильно зрозуміти і перекласти першотвір.

Перекладацька діяльність Київської Русі також розквітла у середні віки. В ІХ віці на Русі майже одночасно виникає і розвивається писемність, література і переклад. Згідно з візантійськими хроніками Київський князь Аскольд влітку 860 року за 128 років до князя Володимира хрестив Київську Русь аби прилучити її до світового культурного простору, який об’єднувало християнство. Ця подія дала великий поштовх до розвитку освіти і літератури в країні. Для ознайомлення з новою релігією потрібні були «агітаційні матеріали» на зрозумілій слов’янам мові. На прохання Аскольда грецькі монахи Кирило та Мефодій були у 864 році послані імператором Візантії для проповідництва християнства серед слов’янських народів. Вивчивши мову більш розвинених Староболгарського та Моравського царства, Кирило та Мефодій почали свою діяльність зі створення абетки, яка і досі іменується кирилицею, і з її допомогою переклали на старослов’янську (тобто староболгарську) мову декілька релігійних текстів. Серед цих перших перекладів були Новий Завіт, Псалтир та Молитовник. Після вбивства Аскольда Київський престол знов надовго перейшов до рук язичницьких князів, які доклали немалих зусиль, щоб вилучити з літописів всі згадки про події літа 860 року, але наявність писемності сприяла культурному розвитку і знаності Київської Русі далеко за межами країни. У 988 році великий князь Володимир вдруге похрестив Русь з великою урочистістю та запрошенням численних гостей. Хрещення було насильницьким, але масовим.

Перун

Кияни плакали. І плив Дніпром Перун.

Повільно плив. Старий і дерев’яний.

Журились люди. Не торкався струн

Співець – можливо, прадід ще Боянов.

Вогонь жертовний згорбився й погас.

З дерев священних облітало листя.

– Ми кинули тебе, але не кидай нас! –

молили люди.

– Боже, повернися!

Але він плив униз по течії.

Куди вона приб’є його уранці?

Чужа ріка. І верби нічиї.

Вмирав самотній, як усі вигнанці.

І кожен птах жалів його, і звір.

Він був.

Він Бог.

Старий і дерев’яний –

Він плив лицем до тих останніх зір.

Мовчав Дніпро.

І плакали кияни. (Оксана Пахльовська)

Після другого хрещення Русі, з’явилась велика кількість перекладів, які повинні були ознайомити новохрещених з філософськими доктринами нової релігії та з церковними звичаями й обрядами. Це були Житія святих, Притчі, Хроніки та апокрифи, в яких описувалися святі чудеса. Найбільш вдалий та відомий з них переклад «Житія Андрія Юродивого».

Поряд з релігійними текстами у Київській Русі набули популярності світські переклади, такі як: «Бджола», «Космографія», «Фізіологія». Вдалим здобутком для свого часу був переклад книги Іосифа Флавія «Іудейська війна», в якому перекладачеві вдалося знайти ту «золоту середину» між буквалізмом та довільністю. Нажаль, ім’я самого перекладача не збереглося і невідомо, чи зроблено цей переклад в самій країні чи за її межами, оскільки на той час багато перекладів для Русі робилися у Болгарії.

У Х – ХІ ст. проходило активне формування національної мови Русі на базі старослов’янської мови та місцевих народних говорів, однак релігійні тексти продовжували перекладати на старослов’янську мову, яка згодом почала використовуватись виключно під час церковних богослужінь і в колах мовознавців отримала назву староцерковнослов’янської.

У епоху пізнього середньовіччя, за часів Монгольської навали (1228 – 1480) переклади продовжували відігравати значну роль у культурному розвитку Русі. Були перекладені інші частини з Біблії, а численні невдалі попередні переклади були виправлені, або перероблені наново. Розвиток міжнаціональних контактів країни призвів до появи перекладів індійських, латинських, давньоєврейських та грецьких джерел. У цей період робляться спроби використовувати в перекладах українську мову, яка на той час починає формуватися. Особливо це було помітно у політичних та ділових перекладах, кількість яких різко зросла у середні віки.

 

Контрольні питання

1. Схарактеризуйте напрямки діяльності перших єгипетських перекладачів.

2. Схарактеризуйте напрямки перекладацької діяльності у Вавілоні.

3. Як давньогрецька культура вплинула на розвиток давньоримської культури, зокрема в аспекті здійснення перекладів?

4. Назвіть найвидатніших перекладачів греко-римської античної епохи, стисло схарактеризуйте їх перекладацькі принципи.

5. Назвіть та опишіть історію створення перших перекладів Біблії давньогрецькою та латинською мовами.

6. Які найдавніші переклади збереглися до сьогодні?

7. Назвіть перекладачів античності, яких ви знаєте.

8. Чому хрещення Русі дало поштовх перекладацькій діяльності?

9. Назвіть найбільш відомі перекладені твори часів Київської Русі.

10. Які особливості перекладацької діяльності в роки Монголотатарської навали?

11. Які принципи перекладу були характерні для відтворення церковних, філософських, наукових та юридичних творів? Схарактеризуйте ці принципи?

12. Які принципи перекладу були характерні для відтворення художніх творів? Чому? Схарактеризуйте ці принципи?

13. Ким, коли і якими мовами було здійснено переклади Біблії в епоху Середньовіччя?

14. Дайте загальну характеристику розвитку перекладацької діяльності в епоху Середньовіччя.