Організація підготовки до випуску нової продукції (у більш широкому розумінні – організація інноваційної діяльності) передбачає упорядкування у просторі та синхронізацію у часі проведення заходів і виконання робіт зі створення та освоєння виробництва нової чи вдосконалення існуючої продукції, техніки, технології.
У 80-і роки ХХ ст. для підвищення ефективності виробничої діяльності та запровадження технічних інновацій у Радянському Союзі впроваджувалася система створення й освоєння нової техніки (СОНТ). Ця система поєднувала такі процеси: наукові дослідження; конструювання; розробка технології виготовлення; впровадження нової продукції у виробництво. Зазначене забезпечувало інтеграцію окремих складових циклу „дослідження-виробництво” та значне його скорочення. За своєю суттю вже з того часу процес СОНТ як попередник сучасної системи СОНП (система створення й освоєння нової продукції) – був інноваційною діяльністю підприємства.
Існує міжнародний стандарт ISO 9000, де відображені основні етапи життєвого циклу товару. Тривалість кожного з етапів залежить від багатьох факторів, які, у свою чергу, залежать від особливостей того чи іншого товару.
Процес організації інноваційної діяльності на підприємстві стосується як споживачів, інвесторів, державних і місцевих органів влади, наукових та науково-технічних організацій, постачальників, працівників підприємства тощо), так і забезпечує вирішення основних завдань підприємства. Інноваційна діяльність має охоплювати усі сфери комерційно-господарської діяльності підприємства, але її основу становлять техніко-технологічні інновації, які забезпечують відповідний рівень задоволення потреб суспільства у високоякісній продукції чи послугах, підвищення ефективності виробничої діяльності за рахунок упровадження прогресивної техніки і технологій.
Сучасне підприємство за певних умов може власними силами розробляти нові вироби, здійснювати науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи, якщо вони відносно нескладні. У такому випадку використовується комплекс власних спеціалізованих відділів (конструкторський чи відділ головного конструктора, технологічний або відділ головного технолога).
Для розробки досить складних виробів, проведення довгострокових, що потребують значних витрат, науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт, проектів, зазвичай, залучається венчурний капітал. Підприємства (венчурні фірми) здебільшого мають високоприбуткові акції. Проте є великий ступінь ризику їх обезцінювання у разі невдачі при реалізації проекту. Підприємницька діяльність і роботи у науково-технічній сфері не тільки пов'язані з ризиком, а й ще характеризуються певною невизначеністю тривалості у часі.
Венчурні підприємства, які входять до комплексу реалізації нововведень підприємства-замовника, за своєю спеціалізацією поділяються на:
· впроваджувальні – спеціалізуються на практичному освоєнні науково-технічних розробок;
· дослідницькі – діяльність яких пов’язана зі стадіями досліджень і розробок;
· обслуговуючі (сервісні) – спеціалізуються на технічному обслуговуванні новинок;
· експертні (аналітичні, консультаційні) – консультують, виконують аудиторські роботи, надають інші послуги.
Під комплексною організацією розуміють врахування “комплексу” аспектів, серед яких є технічні, економічні, організаційні, екологічні, соціальні та інші. Між аспектами, що входять до комплексу, існує взаємозв’язок. Зміна параметрів одного з них може привести чи приводить до зміни інших і комплексу в цілому. Варто зазначити, що зв’язок може мати як пряму так і обернену залежність. До цього ж, зазначені залежності є як лінійними так і нелінійними, що може призводити до суттєвих змін параметрів комплексу при незначних змінах одного з показників компонента або зміни можуть бути не відчутними для комплексу при значних коливаннях параметрів одного з аспектів.
Отже комплексна організація підготовки до випуску нової продукції має включати:
· використання проектної форми організації інноваційної діяльності у підрозділах підприємства;
· планування процесів реалізації інноваційних проектів за допомогою сучасних інформаційних систем;
· створення системи взаємозв’язків між функціональними підрозділами підприємства для підвищення ефективності виробництва нової продукції та її реалізації;
· використання підприємством інновацій, з однієї сторони, як основи забезпечення конкурентоспроможності підприємства, з іншої – задоволення потреб споживачів;
· взаємоузгоджений розвиток усіх функціональних стратегій діяльності підприємства;
· організація науково-дослідної та технічної підготовки виробництва продукції згідно з очікуваним попитом і обраним сегментом споживачів.
Діяльність підприємства зі створення нової продукції базується на комплексі взаємопов'язаних науково-дослідницьких і проектно-конструкторських робіт (скорочено НДіПКР). У вітчизняній літературі ці поняття ще зустрічаються як “науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи” (НДДКР), у зарубіжних виданнях як “дослідження та розробки” (R&D). Цей комплекс спрямовується на створення нової чи вдосконалення існуючої продукції та технологій, впровадження інших змін (організаційних, управлінських, мотиваційних, соціальних тощо), що забезпечуватимуть конкурентоздатність, ринковий успіх підприємству.
Комплекс організаційної підготовки до випуску нової продукції включає наступні складові (рис. 7.).
Цикл організації підготовки розпочинається від задуму товару. Проте значна частина ідей не реалізується у виробі. Основною причиною цього є брак ресурсного забезпечення, передусім – коштів. За оцінками фахівців, тільки кожен десятий чи двадцятий виріб-новинка, який реалізований в товарі має ринковий успіх. Для підвищення рівня ймовірності прийняттям ринком нового товару необхідно проводити маркетингові дослідження, які можуть дати попередні дані про відношення потенційних покупців до товару-новинки, про необхідну кількість спожитих одиниць цього товару ринком у певному регіоні та за певний проміжок часу. Після позитивного результату маркетингових досліджень можна приймати рішення про реалізацію ідеї товару у матеріальній формі. Процес реалізації містить наступні етапи підготовки виробництва.
Рис. 7.1 Структура циклу створення і освоєння нової продукції
1. Науково-дослідна підготовка виробництва. Процеси науково-дослідної підготовки виробництва поділяються на наукову та технічну складові. Наукова складова розглядає науково-технічний прогрес як чинник конкурентоспроможності продукції, який базується на наступному: впровадження новітніх наукових досягнень у процеси проектування, виробництва та реалізації продукції; урахування зміни поколінь техніки та технології; розпізнання базових та похідних нововведень у фундаментальних і прикладних дослідженнях, які суттєво можуть вплинути на науково-технічний прогрес у найближчому майбутньому чи далекій перспективі.
Під технічною складовою підготовки виробництва розуміють сукупність процесів здебільшого технічного змісту, спрямованих на розробку і освоєння нових видів продукції. До неї входить створення більш досконалих машин, обладнання, технологічних процесів, використання економічних матеріалів, енергозберігаючих технологічних процесів, скорочення тривалості періоду від створення до реалізації продукції, зниження її собівартості та трудомісткості.
2. Конструкторська підготовка виробництва. Конструювання як етап у комплексі підготовки до випуску нової продукції передбачає розробку та вивірку конструкторської документації. На етапі здійснюється узгодження виробничих можливостей підприємства та вимог замовника до продукції. Значні обсяги робіт проводяться з пошуку оптимальних варіантів конструкторських рішень, які мають забезпечити вимоги технічного завдання. Ці вимоги полягають в узгодженні умов і режимів експлуатації, дотриманні технічних параметрів і характеристик, терміну функціонування, обсягів та періодичності випуску продукції, техніку безпеки та санітарно-гігієнічні норми, патентну чистоту, терміни та умови зберігання, транспортабельність тощо. Ґрунтовно науково-дослідні та конструкторські роботи розглянуто в главі 13.
3. Технологічна підготовка виробництва. Основним завданням технологічної підготовки виробництва у комплексі СОНП є забезпечення належного рівня якості виготовлення виробів і створення умов для дотримання принципів раціональної організації виробничих процесів. У комплексі організації підготовки до випуску нової продукції технологічна складова реалізує задуми інженерів, конструкторів на практиці. На цьому етапі СОНП аналізується конструкторська документація, виявляються слабкі місця технологічних процесів, пропонуються альтернативні варіанти технологій, проектуються спеціальні пристрої, інструменти, оснастка тощо. Реалізація етапу технологічної підготовки неможлива без плідної співпраці технологів із фахівцями інших підрозділів. Узгодження принципів реалізації того чи іншого задуму в загальному поліпшує кінцевий результат: креслення повертаються конструкторам на доопрацювання, технологи у свою чергу удосконалюють процеси виготовлення, організаційна робота оптимізує виробничу діяльність.
4. Організаційна підготовка виробництва. Координуючою складовою для підготовки до випуску нової продукції є організаційна підготовка виробництва. Остання включає низку заходів, які в основному організують і планують виробництво нової продукції, визначають потребу в ресурсах. Організаційна складова СОНП реалізується паралельно з конструкторською та технологічною підготовкою виробництва. Її основною функцією є здійснення організаційно-економічної підтримки процесу реалізації задуму виробу в товар.
Розрізняють окремо науково-дослідні роботи і технічну підготовку виробництва, яка включає конструкторські роботи, технологічну та організаційну підготовку. Об’єднує весь комплекс розглянутих заходів інформаційне забезпечення циклу створення і освоєння нової продукції.
5. Якість і конкурентоспроможність продукції (послуг)
Якість продукції — це сукупність властивостей продукції, які зумовлюють її придатність задовольняти певні потреби відповідно до її призначення.
Якість визначається мірою співвідношення товарів, робіт, послуг до умов та вимог стандартів, договорів, контрактів, запитів споживачів. Прийнято розрізняти якість продукції, роботи, праці, матеріалів, товарів, послуг.
Якість продукції — це економічна категорія, тому що вона належить до найважливіших понять економічної науки, яка відображає істотні сторони економічних явищ та процесів. Це пов’язано з тим, що в сучасному світі діяльність будь-якого підприємства, його непохитне становище на ринку товарів і послуг визначається рівнем конкурентоспроможності. У свою чергу, конкурентоспроможність пов’язана з двома показниками — рівнем ціни і рівнем якості продукції. Якість продукції в цьому випадку займає перше місце.
Поняття «якість» в економічній літературі визначається як ступінь відповідності виробу встановленим стандартам і технічним умовам, що дозволяють задовольнити конкретну потребу у витратах, тобто якість відображає здатність виробу виконувати задану функцію. Якість як економічна категорія — це суспільна оцінка, що характеризує ступінь задоволення потреб у конкретних умовах споживання тієї сукупності властивостей, що явно виражені або потенційно закладені в товар. Якість товару забезпечується на всіх етапах його створення: вивчення вимог споживача, проектування, виробництва, експлуатації.
Якість продукції не обмежується тільки однією властивістю, це сукупність властивостей. Властивості продукції кількісно виражаються показниками якості.
Показники призначення характеризують корисний ефект від використання продукції за призначенням і обумовлюють сферу її використання.
Показники надійності — безвідмовність, збереження, ремонтопридатність, а також довговічність виробу. Для деяких виробів, які пов’язані з безпекою людини, безвідмовність може бути основним, а інколи і єдиним показником надійності. Збереження відіграє важливу роль для харчової промисловості. Ремонтопридатність визначає такі показники: середня вартість технічного обслуговування, імовірність виконання ремонту у визначений час. Довговічність визначається розміром витрат на підтримання виробу в працездатному стані.
Показники технологічності характеризують ефективність конструкторсько-технологічних рішень щодо забезпечення високої продуктивності праці при виготовленні та ремонті продукції.
Показники стандартизації та уніфікації — це насиченість продукції стандартними, уніфікованими та оригінальними складовими частинами, а також рівень уніфікації порівняно з іншими виробами. Усі деталі виробу поділяються на стандартні, уніфіковані та оригінальні. Чим менше оригінальних деталей, тим краще як для виробника продукції, так і для споживача.
Ергономічні показники відображають взаємодію людини з виробом і комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних і психологічних властивостей людини, які проявляються при користуванні виробом. Це можуть бути зусилля, які потрібні для керування трактором, місцезнаходження ручок у холодильника, кондиціонера в кабіні баштового крана або місцезнаходження керма у велосипеда, освітлення, температура, вологість і т. п.
Естетичні показники характеризують інформаційну виразність, раціональність форми, цілісність композиції, довершеність виконання і стабільність товарного вигляду виробу.
Показники транспортабельності виражають пристосованість продукції до транспортування.
Патентно-правові показники характеризують патентний захист і патентну чистоту продукції і є істотним фактором щодо визначення конкурентоспроможності.
Екологічні показники — це рівень шкідливих взаємодій з навколишнім середовищем, які виникають при експлуатації чи споживанні продукції, наприклад, вміст шкідливих домішок, імовірність викидів шкідливих часток, газів, випромінювання при зберіганні, транспортуванні та експлуатації продукції.
Показники безпеки характеризують особливості продукції для безпеки покупця і обслуговуючого персоналу, тобто забезпечення безпеки при монтажу, обслуговуванні, ремонті, зберіганні, транспортуванні, споживанні продукції.
Сукупність перерахованих показників формулює якість продукції. Товар повинен бути надійним, естетичним, добре виконувати свої функції, тобто задовольняти ті потреби, для яких він призначений. Але, крім усіх цих показників, велике значення має і ціна виробу. Саме з ціною пов’язане питання економічно-оптимальної якості, або економічно-раціональної якості. Покупець, придбавши вироби, завжди співвідносить ціну виробу з набором властивостей, якими він володіє. Крім ціни, важливими є і експлуатаційні характеристики виробу, тому що вони впливають на витрати при експлуатації та ремонті, але, якщо товар характеризується тривалим строком служби, ці витрати цілком порівнянні з ціною виробу, а в деяких випадках і істотно перебільшують ціну продажу виробу.
Міжнародна організація зі стандартизації визначає якість як ступінь, до якого сукупність власних характеристик задовольняє вимоги. При цьому під вимогою мається на увазі сформульовані потреби або очікування, загальнозрозумілі або обов'язкові, а під характеристикою - особлива властивість.
Рис. 7.2 Основні напрямки політики забезпечення якості
Виділяють такі методи оцінки якості продукції:
- об'єктивний (вимірюваний): передбачає оцінку якості за допомогою лабораторного аналізу, контрольних вимірювань тощо;
- органолептичний: базується на наслідках сприйняття органами відчуттів людини, передбачає застосування балової системи оцінки;
- реєстраційний: характеризується використанням інформації, яку одержують шляхом підрахунку кількості певних подій, предметів чи витрат, наприклад реєстрація кількості рекламацій на продукції, облік величини витрат на заміну неякісної продукції тощо;
- експертний: базується на залученні експертів-фахівців;
- диференційний: сутність методу полягає в порівнянні конкретних виробів із відповідними виробами-еталонами або базовими показниками стандартів;
- соціологічний: ґрунтується на визначенні якості продукції споживачами;
- комплексний: передбачає обчислення узагальнюючого показника рівня якості продукції.
Основним завданням кожного підприємства або організації є якість виробленої продукції та наданих послуг. Вдала діяльність підприємства повинна забезпечуватися виробництвом продукції та послуг, які відповідають міжнародним стандартам:
— відповідають чітко визначеним потребам, сфері застосування або призначення;
— задовольняють вимоги споживача;
— відповідають застосовуваним стандартам і технічним умовам;
— відповідають чинному законодавству й іншим вимогам суспільства;
— пропонуються споживачу за конкурентоспроможними цінами;
— спрямовані на отримання прибутку.
Управління якістю продукції повинно здійснюватися системно, тобто на підприємстві повинна функціонувати система управління якістю продукції, що являє собою організаційну структуру, яка чітко розподіляє відповідальність, процедуру, процеси та ресурси, котрі необхідні для управління якістю.
Останнім роками широке розповсюдження отримали стандарти ІСО серії 9000, в яких відображено міжнародний досвід управління якістю продукції на підприємстві. Відповідно до цього документа і виділяється політика в галузі якості — безпосередньо система якості, яка включає забезпечення, поліпшення та управління якістю продукції.
Існує тісний взаємозв’язок між поняттями конкурентоспроможність і якість продукції, конкурентоспроможність і технічний рівень, але ставити знак рівності між першими поняттями і двома іншими неправомірно.
У ринковій економіці вирішальним чинником комерційного успіху товару є конкурентоспроможність. Це багатоаспектне поняття, що означає відповідність товару умовам ринку, конкретним вимогам споживачів не тільки за своїми якісними, технічними, економічними, естетичними характеристиками, а й за комерційними і іншими умовами його реалізації (ціна, терміни поставки, канали збуту, сервіс, реклама). Більше того, важливою складовою частиною конкурентоспроможності товару є рівень витрат споживача за період його експлуатації.
Конкурентоспроможність продукції— сукупність якісних та вартісних характеристик товару, яка забезпечує задоволення конкретної потреби покупця.
Конкурентоспроможним є той товар, комплекс споживчих і вартісних характеристик якого визначає його успіх на ринку, тобто здатність даного товару бути обміняним на гроші в умовах широкої пропозиції до обміну інших конкуруючих товарів-аналогів.
Фактори конкурентоспроможності товару містять у собі як істотні внутрішні причини, її визначальні, так і джерела (сили), що впливають на конкурентоспроможність товару. Можна виділити різні підстави класифікації її факторів (рис. 6.3).
).
Рис. 7.3 Фактори що визначають конкурентоспроможність товару
Всі фактори, що впливають на конкурентоспроможність, можна розподілити на дві великі групи: зовнішні та внутрішні.
Зовнішні фактори — це ті, на які підприємство впливати не може і в своїй політиці повинно сприймати їх як дещо незмінне. До них відносяться:
1. Діяльність державних владних структур (фіскальна та кредитно-грошова політика, законодавство). Наприклад, залежно від характеру податкової політики (розміри податкових ставок) підприємство отримуватиме високий прибуток чи, навпаки, зовсім його не отримуватиме.
2. Господарська кон’юнктура. Вона включає кон’юнктуру ринків сировинних та матеріальних ресурсів, ринків трудових ресурсів, ринків засобів виробництва, ринків фінансових ресурсів.
3. Розвиток родинних та підтримуючих галузей. Йдеться про розвиток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої переробки), нових матеріалів та джерел енергії. Впровадження їх у виробництво підвищує науковий та виробничий потенціал підприємства.
4. Параметри попиту. Вони включають зростання попиту на товари, що виробляються підприємством, його стабільність і дають можливість підприємству отримувати високий прибуток, а також закріпити своє положення на ринку.
Нестабільний попит, зміна вимог покупця до якості продукції підприємства, зниження покупної можливості населення не створюють умов для забезпечення певної конкурентоспроможності підприємства.
До внутрішніх факторів належать:
1. Діяльність керівництва та апарату управління підприємства (організаційна та виробнича структури управління, професійний та кваліфікований рівень керуючих кадрів і т. д.).
2. Система технологічного оснащення. Оновлення устаткування та технологій, тобто заміна їх на більш прогресивні, забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства, підсилює внутрішню гнучкість виробництва.
3. Сировина, матеріали і напівфабрикати. Якість сировини, комплектність її перероблення та величина відходів серйозно впливають на конкурентоспроможність підприємства. Зменшення виходу готової продукції з сировини (це особливо характерно для харчової промисловості), некомплексне її перероблення призводять до збільшення витрат виробництва, а значить, до зменшення прибутку, через що не можна розширити виробництво. Внаслідок цього знижується конкурентоспроможність. І навпаки, поліпшення використання сировини, її комплексна переробка знижують витрати виробництва, а значить, підвищують конкурентоспроможність.
4. Збут продукції: його об’єм та витрати реалізації. Цей фактор суттєво впливає на підвищення конкурентоспроможності підприємства: можна досягти непоганих результатів у виробництві, випускаючи продукцію вищої якості і відносно невисокої собівартості, але все буде зведене нанівець через непродуману збутову політику. Тому підприємство намагається здійснити ефективний збут за рахунок продажі продукції, необхідної ринку, стимулювання збільшення об’ємів продаж, завойовуючи нові ринки збуту. Все це робиться, з одного боку, на основі формування «свого» покупця, проведення ефективної ціпової політики і т. п., а з іншого — шляхом ефективного забезпечення сировиною, необхідними матеріалами та устаткуванням за доступними цінами.
