Характеристика системи цін і тарифів.

Ціна як економічна категорія - це грошове вираження вартості товару, призначене для непрямого вимірювання величини суспільно необхідного робочого часу, витраченого на виробництво товару, за що готовий сплатити покупець, споживач даного товару. Отже ціна - це кількість грошей, за яку продавець (виробник) згоден продати, реалізувати, а покупець (споживач) готовий купити одиницю товару, що відображає, по суті, головний принцип ціноутворення.

Ціни у діяльності промислового підприємства виконують три основні функції: обліково-вимірювальну, стимулюючу, розподільчу. Обліково-вимірювальна функція ціни є засобом обліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво окремих видів промислової продукції або надання відповідних послуг. Стимулюючу функцію ціни використовують для мотивації підвищення ефективності підприємницької діяльності, забезпечення необхідної прибутковості (дохідності) кожному з учасників товарообмінного процесу. Розподільча функція ціни зводиться до того, що за її допомогою у разі відхилення від вартості продукції здійснюється перерозподіл частини доходів первинних суб'єктів господарювання та населення.

Виважена політика ціноутворення на ринку промислової продукції дає можливість підприємству: розширювати номенклатуру та асортимент продукції; підвищувати якість продукції та надання послуг; визначати ефективну структуру та методи управління виробництвом; вдало сегментувати ринок та формувати взаємовигідні відносини зі споживачами; забезпечувати економічну стійкість підприємства у ринковому середовищі; зміцнювати фінансовий стан підприємства в умовах невизначеності й ризику.

Модель процесу ціноутворення передбачає наступні етапи (рис. 8.2):

Рис. 8.2 Визначення цілей цінової політики.

Розроблення стратегій ціноутворення, тобто програм, планів, шляхів досягнення сформульованих цілей з визначенням необхідних заходів, ресурсів, кола виконавців, умов та термінів виконання, механізмів мотивації та контролю.

Оцінка витрат виробництва. Хоч успіх досягається на ринку, але починається й визначається він безпосередньо на підприємстві. У цьому зв’язку конче необхідно прискіпливо ставитися до структури технологічної трудомісткості, витрат в управлінській сфері.

Виявлення чинників, які впливають на ціну, стосується насамперед попиту, кон’юнктури ринку, стану економіки, політико-правової системи, рівня культури, посередників, конкурентів, техніко-економічних параметрів, вартості сировини, основних та допоміжних матеріалів, вузлів й агрегатів.

Вибір методу ціноутворення, що дає змогу отримати декілька варіантів можливого рівня цін.

Встановлення остаточної ціни пов’язано з необхідністю повного покриття усіх витрат на виробництво, розподілом та збутом продукції, а також забезпеченням отримання певної норми прибутку для розширеного відтворення.

Коригування рівня цін як складової цінової стратегії підприємства, що пов'язано з наданням оптовим та/чи роздрібним торговцям або безпосередньо споживачу відповідних знижок в обмін на послуги або своєчасну оплату товару.

Оцінювання та контроль цін передбачає внесення відповідних змін до цінової політики, що дає можливість більш результативно здійснювати реалізацію товару.

Класифікація цін. Загальну класифікацію цін показано на рис. 7.2. Система цін - це єдина, упорядкована сукупність видів цін, які обслуговують та регулюють економічні відносини між учасниками національного та світового ринків. Представлене поле цін можна класифікувати за певними, ознаками, критеріями, а саме: 1) за стадіями ціноутворення; 2) за умовами постачань; 3) за характером цінової інформації; 4) за сферою обслуговування національної економіки; 5) за ступенем участі держави у ціноутворенні.

Диференціація цін за стадіями ціноутворення відображає кількісний взаємозв'язок між цінами, які формуються під час руху товару (послуги) від виробника до кінцевого споживача (рис. 8.3).

Рис. 8.3 Класифікація цін і тарифів

Ціна виробника продукції (оптова ціна) формується на стадії виробництва продукції (послуги), має проміжний характер і з одного боку, компенсує витрати на виробництво (собівартість), а з другого - забезпечує плановий прибуток підприємству. Відпускна ціна продукції підприємств виробничої сфери формується, як правило, на підставі оптової ціни підприємства і зазвичай включає два непрямих податки: акцизний збір і податок на додану вартість (ПДВ). В Україні використовують три види непрямих податків: акцизний збір (специфічний акциз), податок на додану вартість (універсальний акциз), ввізне (імпортне) мито. У світовій податковій практиці використовуються такі форми універсальних акцизів: 1) податок з продажу, який застосовувався у сфері оптової та роздрібної торгівлі; 2) податок з обороту, який стягується з валового обороту на всіх стадіях руху товарів; 3) ПДВ, який сплачується на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг. Обчислення і стягнення податку на додану вартість потребує чіткого визначення об’єкта оподаткування - доданої вартості, яким може виступати: 1) заробітна плата плюс прибуток; 2) виручка від реалізації мінус матеріальні витрати.

Встановлення ціни регулюється такими загальноприйнятими методами: 1) на основі витрат виробництва; 2) на основі аналізу беззбитковості та забезпечення цільового прибутку; 3) на основі ціннісної значущості товару; 4) з орієнтацією на конкурентів; 5) параметричними методами.

Визначення ціни на основі витрат виробництва

Ціну продукції встановлюють на основі витрат виробництва, до яких додається націнка або розрахунковий прибуток. Формула розрахунку ціни (Ц) має вигляд:

,

де С – середня собівартість виробництва; П – націнка або прибуток, що встановлюється підприємством з урахуванням граничного рівня рентабельності.

Розрізняють такі методи встановлення ціни товару на основі витрат виробництва: а) методом повних витрат виробництва; б) методом граничних витрат виробництва; в) метод доходу на капітал.