Історія первісного суспільства – це найбільший період історії, який за тривалістю майже в 600 разів перевищує всі наступні періоди історичного розвитку разом узяті. За можливостями відтворення та історичного дослідження – це один із найбільш складних і суперечливих етапів розвитку людства. Багато питань до походження людина і суспільства, а тому не можна обійтись без залучення сучасних досягнень природничих наук (фізичної антропології, генетики, приматології, екології, геології та інших), які досить суперечливо висвітлюють складні питання антропосоціогенезу. Тому й сьогодні в первісній історії в цілому залишається багато невирішених проблем та гіпотетичних міркувань. Варто зазначити, що сьогодні у світовій науковій практиці цей величезний доісторичний шмат людської історії – історії первісного суспільства – не є розділом історичної науки. У сучасній американській та англійській науці первісна історія є розділом соціальної або культуральної антропології, або взагалі антропології, адже дослідження людини включає всі аспекти її буття: біологічний, психологічний, соціальний. В залежності від напрямку дослідження, сьогодні для визначення первісної історії вживають терміни: «передісторія», «преісторія», «доісторія», «протоісторія», «етноісторія», «праісторія», «параісторія» тощо. Українські історики розглядають історію первісного суспільства як підрозділ історичної науки взагалі, адже наполягають на тому, що наука має визначатися за предметом, а ні за методом дослідження, а предметом історії первісного суспільства, як і історії в цілому, є минуле людського суспільства та незалежно від того, якою категорією джерел (писемних чи матеріальними) воно репрезентовано.
Декілька слів про важливість й пізнавальне значення вивчення цього давнього періоду первісної історії: з первісним суспільством пов’язані становлення перших інститутів людського суспільства; різноманітні явища людського повсякденного буття, які не втратили свого значення і в наш час: вогонь, одяг, землеробство, скотарство, витоки мистецтва, релігії, міфології, різноманітні раціональні знання (лічба, психотерапія, фітотерапія, календар, металургія, шлюб і сім’я, мораль та етика, обмін, розподіл праці, приватна власність, управління і влада тощо) - сягають у первісне суспільство. Отже, без з ’ ясування витоків указаних елементів матеріальної, духовної, соціальної культури неможливо правильно уявити їх подальший розвиток і місце в історичному надбанні.
Найбільш важливими й актуальними сьогодні є проблеми періодизації первісної історії і прабатьківщини людства. Саме ці проблеми є предметом обговорення в науковому світі. Цікаві матеріали надають білоруські дослідники, які ще у 1996 році видали 24-томну всесвітню історію (Мінськ, 1996), у першому томі, присвяченому проблемам первісної історії, висвітлили останні відкриття археологів, антропологів, істориків та інших фахівців, виклали цікаві й навіть неочікувані теорії й гіпотези стосовно появи людини, її подальшого розвитку. Про це можна довідатися з І тому: Всемирная история: В 24 т. Т. 1. Каменный век / А.Н. Бадак, И.Е. Войник, Н.М. Волчек и др. – Минск: «Литература», 1996. На особливу увагу, як на нашу думку, заслуговують розповіді про найближчих пращурів людини, адже про природу Homo habilis серед науковців немає єдиної думки: позиція одних – знаряддя праці характерні тільки для людини; інші – витоки людини слід шукати серед австролопітекових; третті – людина нічого спільного немає з мавпоподібними істотами тощо.
У 60-х роках ХХ століття зроблено наукове відкриття, яке нанесло суттєвий удар по теорії еволюції. Виявлено, що все живе на планеті Земля (від бактерій до людини) має єдиний генетичний код. Тобто, як би життя на нашій планеті виникло й розвивалось би за Дарвіним, генокод однієї істоти відрізнявся би від іншої. А так виходить, що рід людський йде від однієї прапраматери. Виникає питання: як зародилась життя? Є дослідники, які стверджують або припускають гіпотезу про «інопланетну пробірку». Цікаві припущення надходять не лише від археологів, антропологів, а й медиків. Так, академік АМН Росії В. Казначеєв вважає, якщо в певний час на різних територіях нашої планети у різних людей, навіть груп людей виникають ситуації, бачення чогось неймовірного, що є тоді причиною цього неймовірного? Так як таких прикладів вже накопичено тисячи й десятки тисяч, говорити про масовий психоз вже не можна, як й не можна продовжувати писати про якісь випадковості, стверджує академік.
Нові знахідки археологів і антропологів протягом ХХ – на початку ХХ століть дійсно перевертають наші уявлення про давню людину. Тривалий час нас вчили тому, що «мавполюди» - австралопітеки, рештки яких датуються від 7 – ми – 6- ти, 4-х млн.. років тому, є першими істотами на землі – «мавполюдьми», які засвоїли прямоходіння - це сталося приблизно 3,8 -3,6 млн. р.т.). Ні в кого ці дані не викликають сумніву. Разом з тим, відомо й про те, що найдавніші у світі кам’яні знаряддя праці знайдені в Афарській пустелі 2,7 – 2,9 млн років. Вимерли австралопітеки приблизно 850 тисяч років тому. Висновки вчених дійсно приголомшені: австралопітеки до роду HOMO («Людина») не відносяться! Пітекантропи (давня людина), залишки якої знайдені на території Закарпаття (біля села Королеве), датуються 1 млн. років.
Більшість учених погоджується з думкою, що саме в Європі 400- 250 тисяч років тому остаточно відокремились 2 лінії «пресапієнсів» та «пре неандертальців», а перші «справжні сапієнси» сформувались близько 100 тисяч років том: три типи Homo sapiens/ sapiens (двічі «сапієнс»): кроманьйонці (європеоїдного типу),
грімальдійський тип (африканський тип), брюнський тип (має багато неандертальських зовнішніх рис).
За підсумками порівняльно-біохімічних досліджень білків сироватки крові, гемоглобінів, ферментів, дезоксорібонуклеїнових кислот (ДНК), проведених американськими вченими, еволюція людської лінії вищих приматів тривала не більше 10 мілліонів років. Дати відокремлення антропоморфних мавп від спільного з людьми еволюційного стовбура визначені різними дослідниками в таких межах:
Гібон – 18-22 млн.,
Орангутанг – 13-16 млн.,
Горила – 8-10 млн.,
Шимпанзе – 6,3 – 7,3 млн.
