М.С. Грушевський. Хто такі українці і чого вони хочуть?- К.: Знання України, 1991.- 240 с.

3. Ващенко В.В. «Історія як фізика»: М. Грушевський у пошуках універсальних законів історичної дії // Володимир Володимирович Ващенко // Український історичний журнал. - 2007.- № 4. – С. 138-152.

4. Я.Р. Дашкевич. Правдива історія України буде написана / Ярослав Романович Дашкевич. // «… Учи неможними устами сказати правду». – Київ: Темпора, 2011. – С. 245-297.

5. Я.Р. Дашкевич. Стан української історичної науки та завдання наукового товариства ім.Т. Шевченка / Ярослав Романович Дашкевич. // «… Учи неможними устами сказати правду». – Київ: Темпора, 2011. – С. 320--328.

6. Я.Р. Дашкевич. Стан і перспективи історичної науки / Ярослав Романович Дашкевич. // «… Учи неможними устами сказати правду». – Київ: Темпора, 2011. – С. 298--319.

7. Я.Р. Дашкевич. Постмодернізм та українська історична наука / Ярослав Романович Дашкевич. // «… Учи неможними устами сказати правду». – Київ: Темпора, 2011. – С. 329--346.

В.В. Петровський, Л.О. Радченко, В.І. Семененко. Історія України. Неупереджений погляд. Факти. Міфи. Коментарі. / Володимир Володимирович Петровський, Людмила Олексіївна Радченко, Валерій Іванович Семененко. – Харків: «Школа», 2007.- 592 с. РЕКОМЕНДОВАНИЙ ПІДРУЧНИК ДЛЯ СТУДЕНТІВ НЕІСТОРИЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ з усіх тем!

Бойко О.Д. Історія України / Олександр Дмитрович Бойко. – К.: Академія, 2007 (та інші видання).- 688 с. РЕКОМЕНДОВАНИЙ ПІДРУЧНИК ДЛЯ СТУДЕНТІВ НЕІСТОРИЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ з усіх тем!

Бойко О.Д. Політичне маніпулювання. Навчальний посібник/ Олександр Дмитрович Бойко. – К.: Академкнига, 2010.- 432 с. РЕКОМЕНДОВАНИЙ (як додаток) ПІДРУЧНИК ДЛЯ СТУДЕНТІВ НЕІСТОРИЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ! («Політичне маніпулювання - парадоксальний феномен сучасності. Як потужний інструмент прихованого впливу на психіку людини і поведінку мас, воно активно використовується у боротьбі за владу, намаганнях утримати її. Однак про способи захисту від нього відомо дуже мало. Саме такі знання закумульовано у пропонованому навчальному посібнику»).

Історія України з давнини до початку ХХІ століття. Навчальний посібник / Авторський колектив: В.Т. Британ, О.Ю. Висоцький, О.В. Михайлюк, Н.Г. Мосюкова, Л.С. Підлісна. За ред. В.Т. Британ.- Дніпропетровськ: НМетАУ, 2007.- 170 с. РЕКОМЕНДОВАНИЙ ПІДРУЧНИК ДЛЯ СТУДЕНТІВ НЕІСТОРИЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ з усіх тем! (Див.: Сучасна періодизація історії України. Україна як зона контакту цивілізацій).

В.М. Шейко, Н.М. Кушнаренко. Організація та методика науково-дослідницької діяльності. Підручник. Четверте видання. – К.: Знання, 2004. – С. 65-68 (про сутність синергетичного підходу у дослідженні складних процесів і явищ).

Тема лекцій 1-2. (Продовження) Епістемологічні проблеми історії українського суспільства. Соборність українських істориків. Проблеми створення наукової історії України. Сучасні схеми і періодизації української і світової історії.

Сучасна історична наука має чимало нових підходів до розв’язання проблеми історичної періодизації. Один з них – цивілізаційний (її автор – відомий англійський історик ХХ століття Арнольд Джозеф Тойнбі, автор багатомного історичного (12-томного) видання – бестселера «Пізнавання історії» («Познание истории»). За цим підходом якісна та часова віднесеність суспільства визначається комплексом цивілізаційних цінностей, властивих будь-якому високорозвиненому суспільству. На семінарському занятті вже йшлося про «осьовий» час людської історії, виникненні і види цивілізацій, значення для кожної цивілізації певних культур і ментальностей. Важливими й цінними є саме той комплекс цивілізаційних цінностей, до яких дійшло людство в цілому на етапах свого цивілізаційного розвитку, і які (цінності) є основними та фундаментальними досягненнями людства: Добро, Любов, Свобода, Духовність, Соборність, Сім’я, Патріотизм, Милосердя тощо. Для нас, європейців, це справжні, істинні, вічні цінності, можна сказати ще й про те, що вони є християнськими цінностями, на відміну од цінностей профан них, скороминучих, які лише «зваблюють людину в цьому марнотному світі» - це, приміром, грошолюбство, самозвеличення, пожадливість тощо (Дніпро, науковець Віта Черба). Погоджуємося й з тим, що про це говорять й мирські мислителі, політики, й про це йдеться у Євангелії. На думку Віти Черби, цивілізаційні цінності – це, перш за все, ідеї і підґрунтя, яке допомагає й консолідувати, й само визначати цивілізацію. Регуляторами суспільного життя соціуму виступають вищі цінності, які разом з цивілізаційними створюють духовне ядро цивілізації. Як правило, в якості загальнолюдських цінностей, виступають цінності домінуючої цивілізації [Черба Віта. Цінності сучасної цивілізації. – [Електронний ресурс].- Режим доступу: // http: // www. dsfa.mybb3.net/viewtopik.php?t=602].

Відомий російський філософ М.К. Мамардашвілі у праці «Сознание и цивилизация, тексти и беседы» (Москва: «Логос», 2004.- С.18) стверджує:

«Цивилизация – прежде всего духовное здоровье нации».

Цивілізованому світу не потрібно вже доводити, що Україна – це європейська держава, а українці – європейська нація. Вся історія українства свідчить про належність та зв’язки українців із західноєвропейською цивілізацією. Сповідування українцями цінностей, які вважалися найголовнішими і центральними для європейського суспільства в цілому, відмічалися істориками, соціологами, політологами Західної Європи. Українцям здавна були притаманні людська гідність та відповідальність, в свій час іноземці П. Алеппський, С. Герберштейн, А. Контаріні, П. Шевальє, Г. Левассер де Боплан та інші, які побували в Україні, залишили цікаві й унікальні відомості про українців, відзначаючи їх освіченість, риси високого громадянства, знання свого родоводу, музичність, любов до природи, релігійність, гостинність, повагу і любов до вільної праці тощо, що «роблять українця дуже близьким по духу, по характеру до західноєвропейської стихії». Можливе саме ці риси, притаманні українцям, завдяки внутрішньому спорідненню, пояснюють й тісні зв’язки, й не примусовий потяг українців до західної культури.

Сучасний український історик Тетяна Терещенко (Черкаси) у праці «Цінності європейської цивілізації» (Черкаси: «Вертикаль», 2016.- 172 с.) називає основні європейські цінності, які так чи інакше є стандартами «певних технологічних процедур у різних галузях життя суспільства і діяльності держави й на яких базується європейська спільнота»: «… повага до людської гідності; фундаментальні права, включаючи права спільнот та родин; свобода (волевиявлення, свобода слова, свобода ЗМІ); демократія; рівність усіх членів суспільства, включаючи меншини та незалежно від гендеру; верховенство закону; плюралізм; відсутність дискримінації; толерантність; справедливість; солідарність; відповідальність; рівні гендерні права». Всі ці цінності є «частками загального духовного та культурного спадку Європи». Погоджуємося й з тим, що у сучасній Європі головними цінностями залишаються демократичні цінності, коли у центрі знаходиться не держава, а людина. До речі, на відміну від радянського і пострадянського суспільства, де людина залишається на другому плані, а на першому – інтереси держави. Й ще, що є сьогодні важливим: за умов глобалізації життя, коли надзвичайно активними є міждержавні, міжконтинентальні контакти, «гуманітарна складова сучасної вищої освіти передбачає наявність не тільки грунтовних знань з історії Батьківщини й рідного краю, але й цілісних знань про загальне цивілізаційне місце своєї країни та власного народу в сім’ї інших. При всіх поглядах, що висловлюються щодо минулого і перспектив українського народу, усе ж не можна заперечувати його належність до європейської цивілізації. Тому так важливо знати засадничі цінності європейської цивілізації як основи культурно-історичного розвитку України в минулому та певних орієнтирів у суспільно-політичному розвитку сьогодення».

Але повертаємося до періодизації. Історія людства, відповідно до цивілізаційного принципу, розглядається як серія «культур» - «цивілізацій», що йдуть одна за одною та співіснують одна з одною. Всередині цих «культур» - «цивілізацій» історія розглядається як Взаємодія різних вікових поколінь.

Основні стадії загальносвітового цивілізаційного процесу:

І. Доіндустріальна стадія: 1-й етап – мезоліт – неоліт (Х - V ІІІ тисяч років тому – V І – ІІІ тис. до н.е.) – до середини Х V І століття. Найхарактерніши риси мезоліту – поява мікролітів (насадки для стріл, списи, горпуни з кременю; поширення луку і стріл, хоча, як відомо, вони були винайдені первісною людиною приблизно 15 тисяч років тому); приручення собаки, одомашнення кіз, овець, диких свиней; зростання економічної ролі парної сім’ї; виникнення релігійних культів (поклоніння небесним світилам, насамперед Сонцю); перші спроби вирощувати рослини тощо; найхарактерніші риси періоду неоліту: перехід від збиральництва і примітивного полювання до відтворних видів діяльності – обробка землі, розведення свійських тварин, скотарство; «неолітична революція» (британський вчений В. Чайлд); приручення коней, винайдення колеса; виникнення військової касти, своєрідної адміністрації, служителів культу; рільниче хліборобство; обробка металів; виникнення глиняного посуду, орнаментація кераміки; прикраси з міді, черепашок, напівкоштовного каміння; демографічний вибух; вшанування померлих пращурів, поява нових релігійних культів тощо (див.: Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. – Харків: ВД «Школа», 2007. – С. 7 – 21).