Якщо спілкування, як вже було сказано, може бути джерелом емоцій, хорошого настрою, психологічного здоров'я, то дружба, як вищий тип спілкування, тим паче. Це близькі стосунки, основані на взаємному вподобанні, симпатії, спільності інтересів. Порівняно зі стосунками, основаними на спільності занять, обов'язків, загальноморальних вимог, дружба — відношення особистісне. На відміну від товариськості, зумовленої належністю до одного і того ж колективу, дружба індивідуально-вибіркова, основана на добровільному виборі. Нарешті, дружба — почуття глибоке й інтимне, яке передбачає не тільки взаємодопомогу, але й внутрішню близькість, довір'я.
У підлітковому віці зміни у власному організмі, перебудова взаємовідносин з батьками і однолітками, розширення кола інтересів і спілкування стимулюють бурхливий ріст самосвідомості, інтересу до власного "Я". Це пробуджує потребу в емоційній підтримці і довірливому спілкуванні, а саме: дружбі. Спілкування з другом дозволяє краще усвідомити новий досвід інтимних переживань, забезпечує емоційну і реальну підтримку в складних для цього віку життєвих ситуаціях, допомагає формуванню стійкого образу свого "Я", а значить, стійкому психологічному комфорту, доброму настрою.
Здатність до дружніх взаємин підлітків багато в чому залежить від того, в якій сім'ї вони виховувалися. Правильні дружні стосунки в сім'ї в тій чи іншій мірі передаються дітям назавжди. Особливо це має значення для формування взаємин між хлопчиками і дівчатками.
В іншому випадку така можливість виникає і розвивається в умовах колективної діяльності: навчальних, трудових, спортивних, учнівських колективах.
Життя в колективі сприяє виникненню дружби, оскільки учні разом за партою, разом граються, разом виконують певні доручення. Створюється певна можливість спілкування, в процесі якого відбувається взаємопізнання один одного, набування соціального досвіду, виникнення взаємодовіри і взаємодопомоги, взаємної відповідальності і вимогливості, щирості і правдивості.
Залучення учнів до активної участі в справах класу, школи запобігає можливому шкідливому впливові на підлітків неформальних, позакласних, позашкільних груп, де стосунки між підлітками складаються стихійно.
Колективна діяльність наповнює суспільно цінним змістом товариські стосунки і дружбу підлітків, формує моральні її мотиви. Підлітки виявляють значно більшу активність у цих умовах, ніж, наприклад, удома, виконуючи доручення батьків. Тому молодіжні колективи потрібно використовувати як провідний фактор формування дружби і товаришування. Товаришування поза організованим і цілеспрямованим колективом іноді набуває негативного характеру. Прагнення підлітків виявити себе самостійним, сміливим, дорослим може виявитися в перейманні негативної поведінки деяких дорослих, які порушують моральні норми співжиття людей.
Керування дружбою потребує і всебічного знання підлітків, їх потреб і прагнень, інтересів і мрій. Трапляються батьки, які категорично забороняють своїм дітям будь з ким дружити, намагаються ізолювати їх від сторонніх впливів. У таких сім'ях ростуть несамостійні, безвольні, морально неврівноважені люди. Виходячи з-під контролю старших, вони легко підпадають під випадкові сторонні впливи, будучи неспроможними протиставити їм власну лінію поведінки. У таких підлітків не вистачає мужності заперечити й засудити негідний вчинок товариша або однокласника.
Але іноді необхідно втручатись у взаємини підлітків, придивлятись ближче, з'ясовувати, що їх ріднить, які мотиви їхньої дружби, викривати можливі явища псевдодружби і таким чином запобігати тим "фатальним катастрофам", які ще часом мають місце у житті підлітків і завдають чимало неприємностей дітям та батькам.
Ряд нових явищ у психіці й поведінці підлітків, без сумніву, пов'язаний з процесом статевого дозрівання. До них належить виникнення інтересу до іншої статі, нові стосунки між хлопчиками і дівчатками, прояви симпатії, закоханості, особливої соромливості, особливих форм мрійності тощо. Не можна підходити до підлітка як до якоїсь безстатевої істоти, треба делікатно, тактовно й уміло керувати становленням підлітка як особистості певної статі і тим запобігати можливим викривленням у ході цього процесу.
Статеве дозрівання і пов'язані з ним зміни у фізичному стані, невизначені потяги й підвищений інтерес підлітка до осіб іншої статі позначається на характері товариських і дружніх взаємин. У молодшому шкільному віці хлопчики і дівчатка разом ходять до школи, залишаються удвох прибирати класну кімнату, бігають, взявшись за руки. У підлітковому віці вони уникають залишатися вдвох. Природне почуття симпатії проявляється нерідко ще в неадекватній формі. Свою симпатію до однокласниці хлопець виявляє, наприклад, у підкресленому ігноруванні, байдужості до неї, часом і безпідставній причепливості. Але це робиться для того, щоб, з одного боку, привернути до себе увагу, а з другого — захиститися від небажаних розмов однокласників.
На різних стадіях підліткового віку симпатія виявляється по-різному. У молодших підлітків дружба між хлопчиками і дівчатками ґрунтується на спільних навчальних інтересах, зацікавленні позаурочною, гуртовою роботою тощо.
Така дружба між хлопчиками і дівчатками зміцнюється, якщо батьки й учителі доброзичливо ставляться до неї, сприяють виникненню цікавих справ, правильному розподілу часу. І порушується, якщо батьки й інші дорослі фіксують увагу підлітків на статевих відмінностях друзів, висміюють почуття, що зароджуються в них, іноді дозволяють собі нібито жартівливі, але недоречні вислови: "Іди, он твоя симпатія прийшла", "Щось наш зятьок перестав до нас заходити", "Невісточко моя, заходь" і т. д. Вони ставлять підлітка у незручне становище, викликають неприємні переживання, ніяковість, соромливість. Підліток починає ховатися зі своєю дружбою, а батьки втрачають можливість керувати його поведінкою.
Хлопчики і дівчатка підліткового віку надають перевагу чоловічим якостям. Хлопці рідко за взірець вибирають жінок. Зате майже 20 % дівчаток хочуть бути схожими на чоловіків. Багато дівчаток хотіли б бути хлопчиками, хлопчики, як правило, задоволені тим, що вони хлопчики. Такі міркування підлітків можна пояснити тим, що традиційно жінок вважають "слабкою статтю", чоловіків наділяють такими якостями, як мужність, сила, кмітливість та ін. Коли хочуть присоромити хлопчика, то заявляють: "Ти ж мужчина! Хіба чоловік може так поводитися?" Дівчаток хвалять за те, що вони у вчинках виявляють чоловічі риси: "Козак- дівчина!" (І.С. Кон).
Підлітки неспроможні розібратися у своїх складних почуттях, дбають про те, щоб не виявити слабкі сторони своєї особистості. Внаслідок цього деякі хлопці, маскуючи свої почуття симпатії до дівчини, починають недоброзичливо, а часом і грубо ставитися до неї.
Перші наївні почуття, що виникають як результат міжстатевого спілкування, з часом стають стійкішими й більш мотивованими, а стосунки, які виникають на цьому ґрунті, починають відзначатися вибірковістю. Статеві почуття у підлітковому віці не мають специфічного сексуального вияву. Вони виявляються у спільному захопленні поезією, мистецтвом, у творчих пориваннях, у навчальному спілкуванні хлопчиків і дівчаток, у прихильності й симпатії одне до одного.
Виникають між хлопчиками і дівчатками щирі взаємовідносини. Коли в них ніщо не перебільшується і не применшується, коли немає обману, а є повага до себе і до іншого, стосунки будуть здоровими незалежно від того, що це за стосунки: дружні, любовні і т. д. (А.С. Макаренко).
Взаємовідносини між хлопчиками і дівчатками, що набувають у підлітковому віці особливого характеру, поступово розвиваються в міцну й тривалу взаємоповагу за умови, що у виховній роботі враховуються особливості статевого розвитку дівчат і хлопців. Біологічні відмінності чоловіків і жінок існують і накладають відбиток на їхнє життя і поведінку. Чуття статі є необхідним атрибутом особистості, без якого неможливе нормальне життя людини в суспільстві.
Формування цього чуття не повинно бути стихійним. Воно повинно стати предметом цілеспрямованого виховання, завдяки якому стосунки між хлопчиками й дівчатками набувають щирості і взаємоповаги. На розвиток дружніх стосунків між однокласниками впливає й те, в якому стилі складаються відносини між вчителем і учнями. Незважаючи на різні нині популярні новації гуманістичного спрямування, учитель залишається у позиції "над" школярами, що не може не викликати дискомфорту у значної кількості учнів. Проте більшість вчителів вважає, що педагог стосовно учнів має обирати позицію мудрого порадника і старшого товариша. Це, на думку вчителів, сприятиме налагодженню довірливих стосунків з учнями. Частина вчителів вважає, що педагог має бути в ролі рівноправного партнера учнів. Значна частина педагогів бажає займати позицію досвідченого керівника стосовно учнів.
Але нерідко до емоційного дискомфорту приводить різкий тон учителя з елементами навчання, приниження гідності, байдуже вислуховування учня тощо. Така манера спілкування зі школярами може стати причиною відчуження, формування в них комплексу неповноцінності, некомфортного самопочуття в колективі.
Травмуючим може стати і недооцінка школяра, коли в школі панує стереотип, що учень з високим рівнем навчальних досягнень — завжди хороший, з початковим і середнім — завжди поганий. Такий учень постійно перебуває в ситуації неуспіху, пригніченому настрої.
