Чим відрізняється агресія від агресивності? Агресивність-це відносно стійкий емоційний стан, властивий особистості, який виявляється у гніві, злості, роздратованості і є передвісником агресії. Отже, агресивність-це емоційний стан, а агресія-це форма поведінки.
Розрізняють чотири види агресивності: недиференційовану, локальну, ворожу і жорстоку.
Агресивність недиференційована характеризується, перш за все, відсутністю предмета агресії. Така агресія може проявлятися у криках, сварках з будь-якого приводу та з абсолютно різними людьми.
Агресивність локальна характеризується домінуванням предмета конфлікту. Тут агресія виражається більш сильно, а міра роздратування менша ніж в попередньому виді. Людина вважає, що має право не тільки словесно образити, принизити чи висміяти привселюдно, а й вдарити, якщо хтось посміє втрутитись в її особисте життя чи інтереси. Позиція людини в цій ситуація полягає в тому, що на початку конфліктної ситуації вона намагається уникнути агресивних дій, але якщо це не вдається, то з абсолютною легкістю може до ним перейти.
Агресивність ворожа. Тут розуміються такі дії особистості, що носять позиційний характер, які відображають світоглядну позицію. Така ворожість характеризується демонстративними не втручаннями в дії, невизнанням авторитетів, начальства і т.п. вона може проявлятись в таких діях як злість, ненависть, заздрощі. У особистостях цього підтипу реальна фізична агресія може бути не дуже вираженою, адже в основному вона може відкрито проявити своє вороже ставлення, але без прагнення до зіткнення сторін.
Агресивність жорстока вже є крайнім проявом. Сюди входять прагнення спричинення фізичної шкоди та нанесення психічної травми. [24. С. 98]
Агресія і насильництво є, мабуть, тими поняттями, в яких в концентрованому вигляді проявляються уявлення людей про соціальне зло, тісно вбудоване в систему людських взаємовідносин. Найчастіше вони стають лише іншою стороною благородної дії і тоді дуже важко відокремити зло від добра. Широке обговорення проблематики толерантності і насильства спонукає звернути особливу увагу на ті елементи насильства і агресії, які вплетені в культурний контекст нашого життя, соціально адаптовані і частково легімітизовані. Разом з тим вони не втрачають своєї початкової якості, і від девіантних, кримінальних феноменів їх відокремлює так звана нормативна межа, яку іноді неважко перейти. Про це часто забувають спеціалісти, моделюючи акти агресії в між групових взаємодіях. [26. С. 67-68]
Шипунова Т. в своїй статті виділяє декілька типів соціальної інтеракції, взаємодії та взаємного впливу людей один на одного, з випливаючи ми підтипами насилля.
Перший тип соціальної інтеракції, в котрому здійснюються “неявні” нерефлексуючі насильницькі дії. Є декілька видів такого насилля, при котрих може відбуватися підміна цілей.
“Педагогічне” насилля. Ціль – освіта та виховання, засобами виступають основні засоби виховання – заохочення і покарання. Покарання завжди пов’язане з насиллям, фізичним або психологічним.
“Соціальне” насилля. Ціль – “приручення диких тварин”, адаптація людини до соціального світу, засобами тут знову ж таки є заохочення та покарання. Система змушує людину прийняти існуючі норми і приклади поведінки. Соціальне насилля може бути або агресивним, або неагресивним, або ж індиферентним, коли система не допомагає людині вибрати правильний шлях, а тільки реагує на її помилки.
“Інформаційне” насилля. Ціль – просвіта, знайомство з позитивними та негативними сторонами життя, засобами повинна виступати об’єктивна подача інформації. [26. С. 68]
Другий тип інтеракції – прояв агресії, попередньої і зумовлює подальше насильницьке діяння – виводить час на розгляд, в першу чергу, механізмів і умов вчинення злочинів. [26. С. 70]
Існує безліч ситуацій в котрих присутні стимули для прояву агресії. Наприклад, потенційна жертва агресії, може сама створити провокуючу ситуацію, іноді навіть того не розуміючи, на що агресор може зреагувати досить неочікувано, або проігнорувати, або ж піддатись провокації і показати свою неприязнь за допомогою агресії.
Якщо ж розглядати конкретно прояв агресії підліткового віку, то тут можна звернутись до Бютнера, котрий в своїй книжці говорить в основному про те, що агресія в підлітковому віці зароджується ще з дитинства і основну роль в цьому відіграють саме батьки та їх стиль виховання.
“Встановлені дитиною рамки власної поведінки і гарантія емоційної рівноваги для дітей залежать від прийняття дорослими на себе функцію “допоміжного Я” там, де організація власного Я і особистості дитини ще не досягла достатнього розвитку. За таких відносин відбувається укріплення особистості дитини, оскільки зовнішня стабільність поступово переходить у внутрішню. Таким чином, дитині вдається засвоїти кордони зовнішнього світу. Її самостійність зробить зайвим зовнішній контроль”.[5. С. 14]
