Психологічна характеристика типів темпераменту.

Тема 2. Темперамент. Характер. Здібності

Темперамент, типи, характеристика їх. Зв’язок типів темпераменту та типів вищої нервової діяльності. Основні властивості, фізіологічне підґрунтя темпераменту. Вчення І. Павлова про типи нервової системи та вищої нервової діяльності. Співвідношення темпераменту та групи крові людини.

Поняття про характер. Компоненти характеру, основні риси, властивості. Акцентуації та формування характеру. Класифікація характерів за Т. Рібо. Особливості спілкування залежно від типу акцентуації характеру.

Здібності, структура, різновиди. Індивідуальні відмінності у здібностях людей та їх природні передумови. Інтелект, структура.).

Темперамент — це вроджені форми поведінки, які виявляються в динаміці, тонусі та врівноваженості реакцій на життєві впливи. Темперамент являє собою динамічну характеристику поведінки людини.

Історія розвитку вчення про темперамент. Вчення про темперамент має свою історію. Ще в стародавні часи вчені звернули увагу на відмінності між людьми. Так, грецький лікар Гіппократ (бл.460 - бл.377 до н.е.) зробив першу спробу з'ясувати, чим зумовлюються індивідуальні відмінності в поведінці людей. Він та його послідовник Гален дійшли висновку, що ці відмінності визначає різне співвідношення основних видів рідини в організмі людини. Якщо переважає кров - людина поводиться як сангвінік, якщо слиз - флегматик, якщо жовта жовч - холерик, якщо чорна жовч - меланхолік. Оптимальне співвідношення цих рідин визначає здоров'я, тоді як непропорційне є джерелом різних захворювань. Ця теорія дістала назву гуморальної (від лат. рідина) теорії темпераменту Гіппократа - Галена і довгий час була провідною.

Наукове пояснення основ темпераменту вперше дав І. П. Павлов. Він висунув гіпотезу про те, що в основі їх лежать фундаментальні властивості нервових процесів - збудження та гальмування, їх врівноваженість та рухливість. Вивчаючи вищу нервову діяльність тварин, І.П.Павлов установив, що в основі темпераменту лежать такі властивості нервової системи:а) сила процесу збудження і гальмування, яка залежить від працездатності нервових клітин; б) урівноваженість нервової системи, баланс гальмування і збудження; в)рухливість нервових процесів, тобто швидкість зміни збудження на гальмування і навпаки.

Ці якості нервових процесів утворюють певні системи, комбінації, які й зумовлюють тип нервової системи. Таким чином,

Фізіологічною основою темпераменту є динаміка співвідношення нервових процесів збудження і гальмування в корі головного мозку.

І. П. Павлов визначив чотири основні типи нервової системи, близькі до традиційної типології Гіппократа – Галена:

- сильний, врівноважений, рухливий тип - сангвінік;

- сильний, врівноважений, інертний тип - флегматик;

- сильний, неврівноважений тип - холерик;

- слабкий тип - меланхолік.

Сила нервової системи визначає її працездатність. Вона виявляється насамперед у функціональній витривалості, тобто здатності витримувати тривалі чи короткочасні, але сильні збудження.

Врівноваженість нервових процесів - це баланс між процесами збудження та гальмування, а їх рухливість - швидкість зміни збудження та гальмування.

Рухливість нервових процесів виявляється у здатності змінювати поведінку залежно від умов, швидко переходити від пасивного стану до активного, чи навпаки.

Протилежною рухливості якістю є інертність нервових процесів. Нервова система інертніша тоді, коли потребує більше часу чи зусиль для переходу від одного процесу до іншого.

За І. П. Павловим, темперамент є найголовнішою характеристикою нервової системи людини, яка так чи інакше позначається на всій діяльності кожного індивіда. І. П. Павлов розумів тип нервової системи як природжений, відносно слабо схильний до змін під впливом оточення чи виховання.

Усі типи темпераменту можна схарактеризувати за такими основними якостями:

* лабільність - швидкість виникнення та перебігу збудження і гальмування;

* сенситивність - міра чутливості до явищ дійсності;

* реактивність - сила емоційної реакції на зовнішні та внутрішні подразники;

* активність - характеризується тим, наскільки людина діяльна під час подолання перешкод;

* темп реакцій - швидкість перебігу психічних процесів та реакцій;

* пластичність - гнучкість, легкість пристосування до нових умов;

* ригідність - інертність, нечутливість до зміни умов;

* екстраверсія - спрямованість особистості на довкілля, людей, предмети, події;

* інтроверсія - фіксація особистості на собі, на своїх переживаннях та думках, схильність до самоаналізу, замкнутість;

* емоційна збудливість - характеризується тим, якої сили потрібен вплив, щоб викликати емоційну реакцію.

Психологічна характеристика типів темпераменту.

Сангвінічний тип темпераменту характеризується високою лабільністю. Умовні рефлекси (як позитивні, так і гальмівні) утворюються легко і вирізняються точністю та міцністю. Сангвініки можуть легко збуджуватись, а також легко гальмувати свої бажання. Діяльність сангвініка характеризується продуктивністю, якщо йому цікаво, якщо він знаходить щось нове для себе. Якщо стає нецікаво, він починає нудьгувати і полишає розпочату справу, не доводячи її до кінця.

Сангвінік дуже рухливий, легко пристосовується до нових умов життя, швидко знаходить контакт у стосунках з людьми, вирізняється товариськістю, вільно та розкуто почувається в новому оточенні. За спрямованістю він яскравий екстраверт. У колі друзів завжди веселий та життєрадісний. Настрій у нього переважно оптимістичний.

Для сангвініка характерна підвищена реактивність, він голосно сміється та бурхливо сердиться. Почуття виникають дуже легко і так само легко змінюються, може контролювати свої емоції відповідно до вимог середовища.

Надзвичайно легке та швидке утворення нових нервових зв'язків, легка їх перебудова сприяють тому, що сангвінік швидко схоплює все нове, легко переключає увагу, засвоює нові навички, нього гнучкий розум, добре розвинуте почуття гумору.

Риси сангвінічного темпераменту по-різному виявляють залежно від спрямованості діяльності людини: за відсутності серйозних інтересів у житті сангвініки бувають легковажними та поверховими.

Для холеричного темпераменту характерна циклічність у діяльності та поведінці. Холерик може цілком віддатися справі, завзято працюючи, енергійно переборюючи труднощі на шляху до мети, і раптом усе лишити. Непостійність його настрою та циклічність поведінки пояснюються неврівноваженістю вищої нервової діяльності та виявляються в переважанні збудження над гальмуванням. Тому інтенсивна діяльність підкірки не завжди достатньо регулюється корою. Це яскраво простежується під час виникнення складних обставин, коли люди цього типу не можуть знайти правильного рішення, та під час сильного емоційного збудження.

Характерним для холерика є те, що позитивні рефлекси у нього виробляються дуже легко й залишаються надовго, а гальмівні виробляються з труднощами. Складний перебіг збудження та гальмівного процесу в холерика може призводити до зриву нервової системи з боку гальмування. Тому холеричний тип, який є підвищено збудливим та нестриманим, може виявлятися в житті в різних варіантах. Люди з серйозними, позитивними інтересами реалізують себе в ініціативних, енергійних та принципових справах. Якщо ж таких інтересів немає, холерик виявляється в афективних переживаннях, роздратованості та нестриманості.

Холерик характеризується підвищеною емоційною реактивністю. Він буває нетерплячим, запальним та різким у стосунках, прямолінійним. Його вольові дії дуже поривчасті, якщо йому цікаво, він здатний до високої концентрації уваги, але виявляє недостатню здатність до переключення уваги. За спрямованістю холерик екстраверт, любить бути в центрі уваги, але в спілкуванні вимагає, щоб усе було, як він того хоче, непоступливий. Має організаторські здібності. У нього жива міміка, виразна жестикуляція, часто швидкий темп мовлення.

Флегматик - спокійний, завжди врівноважений, наполегливий і завзятий трудівник життя (І. П. Павлов). Його реакції оптимально пристосовані до сили умовних подразників, а тому флегматики адекватно реагують на впливи зовнішнього середовища: якщо подразники слабкі, то й реакція слабка, якщо сильні - то сильна. Але властива їм інертність не дає змоги швидко реагувати на різкі зміни середовища.

Умовні рефлекси у флегматиків утворюються повільніше, але виявляються досить стійкими. Вони вміють контролювати, затримувати й регулювати безумовні рефлекси та емоції. Тому у своїй поведінці, рухах, розмові вони повільні та спокійні. Міміка дуже бідна, голос тихий і невиразний.

Флегматики точно дотримуються виробленого розпорядку життя, і тому ніщо не може відвернути їх від основної праці. Вони працюють зосереджено, наполегливо, вирізняються посидючістю стійкістю уваги. Але переключення уваги в них дещо уповільнене За спрямованістю флегматик інтроверт, тому важко сходиться людьми, не має потреби в нових знайомствах. Разом з тим йому властиві товариськість, рівне ставлення до інших людей, він рідко "виходить із себе", не схильний до афектів.

Почуття у флегматиків виникають повільніше, ніж у сангвініки та холериків, але характеризуються силою, тривалістю і водночас стриманістю у зовнішніх проявах, слабкою експресивністю.

Меланхолічному типові темпераменту властива слабкість як збудливого, так і гальмівного процесів. Тому умовні рефлекси в меланхоліків нестійкі і від зміни оточення легко гальмуються. Особливо послаблене внутрішнє гальмування, звідси - низька комплексна реактивність, легке відвертання уваги, нетривале зосередження на об'єктах діяльності.

За спрямованістю меланхолік інтроверт, тому він важко переживає зміну життєвого оточення, потрапляючи в нові умови, почувається розгубленим. Він буває надмірно сором'язливим, замкнутим, боязким та нерішучим. Не любить нових знайомств і галасливих компаній.

Меланхолік - дуже вразлива людина, схильна до астенічних емоцій. Почуття його вирізняються повільністю перебігу, стійкістю та слабкою експресивністю. Меланхоліку потрібне спокійне, звичне оточення, за таких умов він може успішно працювати і впорається з будь-якими завданнями.

Описані типи темпераменту у чистому вигляді рідко трапляються в житті. У більшості людей поєднуються риси різних темпераментів, тому важко віднести ту чи іншу людину до певного типу. Насправді типів темпераменту (як і типів нервової системи) існує більше, ніж чотири. У тих випадках, коли в людини виявляються риси різних темпераментів, слід говорити про змішаний тип темпераменту.

Співвідношення темпераменту людини та її групи крові

Темперамент	Група крові
Флегматичний	І та II групи (100 %)
Сангвінічний	І та II (разом 83.4 %)
Холеричний	І (16.4 %); III та IV (разом 65,2 %)
Меланхолічний	І (30,7 %); II. ІІІ та IV (по 23,1 %)

Характер

На відміну від темпераменту, який залежить в основному від природженого типу вищої нервової діяльності, характер більше визначається умовами навчання, виховання, стосунками в сім'ї, колективі тощо. Основні риси характеру розвиваються передусім під впливом соціального середовища, в якому перебуває особистість, тобто в процесі засвоєння соціального досвіду.

Отже, характер — це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

Фізіологічну основу характеру становить сума стійких тимчасових нервових зв'язків, які утворилися в корі великих півкуль головного мозку в процесі набуття життєвого досвіду, а також тип вищої нервової діяльності людини. Безумовно, тимчасові нервові зв'язки піддаються змінам залежно від різноманітності життєвих ситуацій та умов діяльності людини. При цьому інформація, яка надходить до кори великих півкуль мозку людини, змінює нервові зв'язки і разом з цим риси характеру.

Темперамент при цьому є динамічною стороною характеру людини. Наприклад, такі характерологічні особливості, як урівноваженість і неврівноваженість, стриманість і нестриманість у поведінці, рухливість, активність, легкість пристосування до нових умов, перебувають у прямій залежності від властивостей темпераменту. Риси характеру можуть як послаблювати прояви негативних властивостей темпераменту залежно від умов життєдіяльності, маскувати їх (наприклад, надмірну рухливість у холерика), так і підсилювати позитивні властивості. Формуючи характер, людина певною мірою змінює і свій темперамент. При цьому вона не завжди об'єктивно оцінює свій характер. І не випадково В. Гюго вважав, що у кожної людини три характери: той, який вона сама собі приписує, той, що їй приписують інші, і, нарешті, той, який вона має в дійсності.

Формування характеру – це тривале становлення постійних психологічних утворень під впливом об’єктивних і спеціально створених для особистості умов. До загальних факторів становлення особистості відносять:

1) біологічну основу;

2) соціальне середовище

3) активність самої людини.

У структурі характеру виділяють дві великі групи характерологічних рис. До першої групи належать риси, що відображають моральну спрямованість особистості. – патріотизм, принциповість, правдивість, працьовитість, дисциплінованість, вимогливість до себе та до інших і т.п.; другу групу складають характерологічні особливості людини в яких виражені емоційно-вольові та інтелектуальні риси - мужність, сміливість, рішучість, наполегливість, пристрасність, імпульсивність, вдумливість, розсудливість тощо.

Основні риси типового характеру. Носієм характеру є людина. Риси її характеру позначаються на діяльності, стосунках, способах дії в найширшому їх розумінні — в сім'ї, трудовому колективі, в управлінні виробництвом, державою. Типове та індивідуальне в характері існують в єдності.

Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру людини. Воно виявляється в повазі до праці, працелюбності або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до праці — акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

Ставлення до інших людей виникає у міжособистісних контактах і зумовлюються суспільними умовами життя, які складаються історично і розкриваються в колективі. Позитивними рисами характеру культурної людини є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість. До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб'язковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці.

Ставлення до самої себе — позитивне або негативне — залежить від рівня розвитку са­мосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості. Разом з тим деяким людям властиві негативні риси — нескромність, хвалькуватість, кар'єризм, гординя, самовпевненість тощо.

Крім названих, виділяють риси характеру, пов'язані з особливостями пізнавальної, емоційної і вольової сфер людини.

До пізнавальним рисам характеру відносять склад розуму (теоретичний або практичний) і його якості (аналітичність, критичність, гнучкість та ін.). До емоційним - пристрасність, сентиментальність, а також риси, засновані на моральних почуттях: патріотизм, гуманності та ін. У вольових рисах характеру (цілеспрямованість, витримка, наполегливість, сміливість та ін.) Знаходить вираз ставлення до подолання перешкод. Вольові риси характеру не можна оцінити, не враховуючи спрямованості особистості. Вони цінні тільки за умови досягнення соціально корисних цілей. Вольові риси іноді називають "хребтом" характеру і залежно від їх розвитку відносять характер до сильного або слабкого типу. Сильний характер у тієї людини, яка завжди надходить згідно своїм переконанням, послідовно веде себе в різних, у тому числі і важких, умовах, виявляє наполегливість в досягненні поставлених цілей. Слабкість характеру проявляється в непослідовності поведінки, розбіжностях між словами і справами, боязні труднощів.

Важливе значення при оцінці характеру має виявлення його стійкості або нестійкості. У людини зі стійким характером тривалий час зберігаються властиві йому відносини, переконання, звички та інші особливості. При нестійкому характері погляди, переконання і відносини швидко змінюються.

Системі відносин, що становлять структуру характеру, в одних випадках властива якість цілісності, в інших - суперечливості. Цілісний характер у тієї людини, у якого думки, почуття, погляди, вчинки узгоджуються між собою, відповідають його переконанням. Переконаність визначає принциповість поведінки людини, впевненість у справедливості і важливості справи, якому він віддає всі свої сили. Людина з суперечливим (дисгармонійним) характером відрізняється наявністю несумісних другу іншому поглядів і переконань, цілей і мотивів, прагнень, бажань та вчинків.

Майже всі психологи вважають, що характер може бути виражений більшою або меншою мірою.

Акцентуація характеру – це надзвичайне підсилення окремих рис характеру, за якого наявні відхилення в психології й поведінці людини, що не виходять за межі нормативної поведінки, але межують з патологією.

Акцентуації характеру розглядають як крайні варіанти норми.

Хоча акцен­туація якихось рис особистості своєю загостреністю та своєрідністю прояву виходить за межі звичайного, їх не можна відносити до пато­логічних. Проте надмірно складні умови, які викликають акценту­ацію рис особистості, частота їх повторення можуть спричинити невро­тичні, істеричні та інші патологічні реакції.

Німецький вчений К. Леонгард виділив 12 типів акцентуацій характеру:

Демонстративний тип. Для осіб цього типу акцентуації є характерними схильність до «витіснення» зі свідомості тих оцінок, які є неприємними для образу «Я»; прагнення за будь-яку ціну завжди бути в центрі уваги; завищена самооцінка, намагання приймати «бажане за дійсне».

Педантичний тип. Цьому типу акцентуації притаманні інертність психічних процесів, схильність «загрузати» в дрібницях, наявність проблеми складності прийняття рішення. В спілкуванні люди цього типу приваблюють рівним настроєм, надійністю в справах, сумлінністю та охайністю.

Застряглий тип. Основна риса цього типу акцентуації -значна стійкість афекту, «злопам'ятність», прагнення і в головному і в дрібницях відстоювати свою точку зору, не враховуючи позицію групи.

Збудливий тип. Для таких осіб є характерною схильність до «вибуху» емоцій, як засобу періодичної розрядки нервової системи.

Гіпертимний тип. Людям цього типу притаманні високий рівень оптимізму, а також жадоба діяльності при можливій схильності до поверхових висновків.

Дистимічний тип. Для цього типу акцентуації є характерною песимістична спрямованість особистості, фіксація на похмурих сторонах життя.

Тривожний тип. Головна риса - високий рівень тривожності, сильно розвинений «комплекс неповноцінності» - як підтвердження заниженої самооцінки.

Циклотимічний тип. Провідна ознака - схильність до невмотивованих різких змін настрою протягом короткого часового інтервалу: від підвищено-оптимістичного до знижено-песимістичного і навпаки.

Екзальтований тип. Для носіїв цього типу акцентуації є характерним великий діапазон емоційних станів, вони захоплюються чимось радісним і так само легко впадають у відчай.

Емотивний тип. Це чутливі та вразливі люди, що відзначаються глибиною переживань у галузі тонких емоцій.

Екстравертований тип. Люди цього типу відкриті до всякої інформації, готові вислухати і надати допомогу кожному, хто до них звертається, здатні до конформізму. Їм притаманні високий рівень товариськості, балакучості, поступливість, ретельність.

Інтровертований тип. Для таких осіб є характерними низька контактність, замкненість, відірваність від реальності, схильність до філософствування. Вони орієнтовані на свій внутрішній світ, на свою оцінку предмета або події, а не на предмет як такий.

Зазначені типи акцентуацій проявляються не завжди. Оскільки структура характеру є динамічною і змінюється протягом життя людини, акцентуації характеру можуть бути зменшені в процесі виховання, самовиховання або психокорекції. Людині слід знати свої характерологічні особливості й удосконалювати їх у разі необхідності.

Т. Рібо в основу класифікації характерів кладе ступінь розвитку почуттів і волі, вважаючи інтелектуальний елемент менш істотним в характеристиці того чи іншого типу. В той же час він виключає із своєї класифікації аморфних і нестійких (хоч ці групи осіб досить поширені). Т. Рібо розрізняє характери:

чутливі з підвидами:

а) сильне почуття і слабкі розум і воля - в житті вони пасивні, другорядні особи;

б) сильні почуття і розум при слабкій волі - споглядачі;

в) сильні почуття і розум, добре розвинута воля, але діяльність поривчаста, нерівномірна;

активні з підвидами:

а) невисокий розум і посередні інтереси (активні) - особи буденної, повсякденної праці;

б) сильні воля і розум - видатні діячі; апатичні:

а) слабкі воля і розум, мало діяльні;

б) розважливі - слабкі воля і почуття, добрий розум

Здібності, як і характер, являють собою складне системне утворення. Для того, наприклад, щоб успішно виконати діяльність необхідно проявити не одну окремо взяту якість, а цілий комплекс, взаємопов’язаних властивостей. Але перш ніж виконувати будь-яку діяльність треба набути певного досвіду, тобто оволодіти прийомами і засобами, необхідними для виконання даної діяльності. А їх засвоєння також потребує прояву певних здібностей.! Здібності — індивідуально-психічні властивості людини, що відповідають вимогам певної діяльності і є умовою успішного її здійснення

Отже: — здібності відносяться до такого компоненту психіки, як властивості, оскільки є стабільними і тривалими в часі;

— мають індивідуальний характер, оскільки є різними у різних людей як за видами, так і за рівнем розвитку;

— це психічні властивості, оскільки для їх вияву потрібні психічні, а не фізичні якості людини (так, для гарного піаніста важливим є музичний слух, а не форма пальців);

— дані властивості є умовою успішного виконання діяльності.