Українська діаспора у 2010 році

 

 

Класифікації ресурсів етнічного туризму.

Ресурсна база етнічного туризму багата і своєрідна. Сюди відносять пам’ятки матеріальної та духовної культури етносу, зокрема етнічну архітектуру, тематичні музейні експозиції, фольклор, звичаї, традиції, вірування, релігійну обрядовість, архаїчну говірку, етнічний одяг, предмети побуту тощо у комплексному поєднанні з природно-рекреаційними ресурсами, притаманними для регіону проживання етносу.

За внутрішньою структурою ресурси етнотуризму були поділені на комплексні, складні та одиничні, а відповідно до сутнісного підходу на типи – етнічні артефакти, ансамблі етнічних артефактів та етнічні ландшафти, типи ж у свою чергу – на окремі об’єкти

Ресурси етнічного туризму (за Орловою)

Проявом етнічних ландшафтів на окремій території вважаються поселення, які відповідають наступним ознакам:

1) кількісне переважання відповідних етнофорів (типових, характерних представників свого етносу) у складі місцевої громади;

2) наявність специфічних етнічних рис у пейзажі як візуальному відображенні господарювання етнофорів.

Формування етнічних ландшафтів пов’язане з виробленням у етносу певних пристосувань до довкілля, які проявляються у створенні певних способів природокористування. Внаслідок їх застосування оточуючий ландшафт набуває етнічних рис.

Окремо слід розглядати ресурси ностальгійного туризму. Основні їх види наведені на рисунку.

Рис. Ресурси ностальгійного туризму

Одним із важливих ресурсів етнотуризму є етнографічні музеї.

Етнографічні музеї – це поширений в Україні вид музеїв історичного профілю, що збирають, зберігають, вивчають та експонують етнографічні колекції, які знайомлять сучасників із процесами етногенезу, побутом і культурою різних етнічних спільнот та історичних періодів.

Більшість сучасних етнографічних музеїв нашої країни репрезентують відвідувачам тематичні експозиції традиційної культури українського народу (ужитково-побутові й мистецькі предмети XVIII – початку XX ст.) та її локальних варіантів, зібраних з усіх етнографічних земель України (Лемківщина, Бойківщина, Гуцульщина, Буковина, низинне Закарпаття, Західне і Східне Поділля, Волинь і Центрально-Східне Полісся, Середня Наддніпрянщина, Слобожанщина, Донеччина, Надчорномор'я).

Експозиційно найбагатші й найколоритніші колекційні етнографічні музеї знаходяться в західних областях України. Серед них

- Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського

- Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини на Івано-Франківщині,

- Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАНУ у Львові,

- Національний музей у Львові,

- Історико-етнографічний музей "Бойківщина" у Самборі Львівської області,

- Музеї "Сріберна Земля" у с. Грушовому Тячівського району та "Лемківська садиба" у с. Зарічеві Перечинського району на Закарпатті.

У гірських районах Українських Карпат виникає нова перспективна форма етнографічного музею – сільські етномузеї ансамблево-анімаційного типу, що зберігають та демонструють туристам традиційні форми матеріальної культури гірських мешканців безпосередньо в середовищі побутування гуцулів, бойків та лемків.Один з найхарактерніших прикладів організації таких "живих музеїв" – самодіяльний музей Довбуша в с. Космачі

Власником музею є місцевий селянин-гуцул Михайло Дідишин. Багато років він невтомно досліджував джерела й народні перекази про походи опришків. До того ж він упевнений, що віднайшов саме ту хату, з якої в 1742 р. Степан Дзвінчук застрелив легендарного опришка Олексу Довбуша. Цю хату М. Дідишин викупив, перевіз до себе на подвір'я і перетворив її на музей опришківства й гуцульського антикваріату. Зрештою, і сам власник музею становить для туристів не менший інтерес, ніж його музей. Колоритна гуцульська зовнішність й говірка, підкреслені традиційним убранням карпатських горян, слугують елементами незабутнього анімаційного ефекту після відвідування цього музею "живої етнографії".

Ще одною популярною формою етнографічних музеїв нового типу в Україні є музеї просто неба (скансени). Тут здійснюють комплексне збереження і демонструють традиційну сільську архітектуру, побут і культуру населення українських земель у природному середовищі.

Ска ́ нсен (швед. skansen) — перший у світі етнографічний музей, архітектурно-етнографічний комплекс з міні-музеями в окремих будівлях, розміщений на острові Юргорден у Стокгольмі. Заснований Артуром Газеліусом 11 жовтня 1891 р. Слово скансен походить від назви місцевості, де його створено. Згодом цим терміном поча­ли називати будь-які етнографічні музеї просто неба.

Сьогодні в Україні існує 13 великих скансенів:

- Державний музей народної архітектури та побуту України НАН України (с. Пирогове Київської обл.).

- Львівський музей народної архітектури та побуту «Шевченківський Гай».

- Переяслав-Хмельницький музей народної архітектури та побуту (Київська обл.).

- Закарпатський музей народної архітектури та по­буту (м. Ужгород).

- Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття (с. Крилос Галицького р-ну Івано-Франківської обл.).

- Чернівецький обласний державний музей народ­ної архітектури та побуту.

- Музей історії сільського господарства Волині (с. Рокині поблизу Луцька).

- Музей народної архітектури, побуту та дитячої творчості (с. Перелесне Слов’янського р-ну Донецької обл.).

- Етнографічно-туристський комплекс «Козацький хутір» (с. Стецівка Чигиринського р-ну Черкаської обл.).

- Музей архітектури і побуту «Старе село» (с. Колочава Міжгірського р-ну Закарпатської обл.).

- Етнографічний музей «Українська Слобода» (с. Писарівка Золочівського р-ну Харківської обл.).

- Музей народної архітектури і побуту Державного історико-культурного заповідника «Посулля» (с. Пустовійтівка Роменського р-ну Сумської обл.).

- Сарненський історико-етнографічний музей - філія Рівненського краєзнавчого музею (Рівненсь ка обл.).

Серед них один національний — у Києві, два регіональних (Львівський та Переяслав-Хмельницький), решта – обласні. Існує також багато локальних невеликих скансенів

Найбільшим музеєм просто неба в України є Національний музей народної архітектури та побуту в с. Пироговому. Розташований він на мальовничій околиці м. Києва і займає площу 120 га,. У музеї зібрано понад 300 унікальних пам’яток народного будівництва XVI-XX ст. Окрім цього, у фондах зберігається понад 70 тис. пам’яток декоративно-ужиткового мистецтва, знарядь праці, предметів побуту та ін. Територію музею поділено на етнографічні зони, зокрема «Середня Наддніпрянщина», «Полтавщина і Слобожанщина», «Полісся», «Поділля», «Карпати», «Південь України». Експонати згруповані в садиби. У музеї експонується п’ять церков з різних регіонів України. Окрім церков, окрасою музею є колекція вітряків із різних регіонів України. Експонуються також дерев’яні хати, муровані будинки ХХ ст., гражди, хліви, комори, клуні, стайні, водяні млини, кузні, повітки, погреби, криниці та ін.

Львівський музей народної архітектури та побуту "Шевченківський гай" створено в 1971 р. Сьогодні в експозиції цього музею на площі 150 га можна оглянути 124 архітектурні об'єкти. Експозиція діє за етнографічним принципом. Зазначимо, що на території Західної України наприкінці XIX - на початку XX ст. вирізнялось вісім історико-етнографічних областей: Бойківщина, Гуцульщина, Лемківщина, Поділля, Полісся, Волинь, Рівнинне Закарпаття та Покуття, котрі в музеї представлені окремими секторами. Створюються та­кож експозиційні сектори "Буковина", "Львівщина". В музеї організовуються мікросела з 15-20 архітектурних об'єктів.

 

Ще один важливий ресурс – народні художні промисли і ремесла.

Народні художні промисли — це організоване виробництво творів декоративно-ужиткового мистецтва, призначених для продажу.

Народні художні промисли - явище характерне майже для всіх областей України. Найбільшої ж популярності в XX ст. досягли такі художні центри, як: Опішня, Решетилівка (на Полтавщині); Ічня, Дігтярі (на Чернігівщині); Петриківка (на Дніпропетровщині); Кролевець (на Сумщині); Бубнівка, Клембівка (на Вінниччині); Космач, Яворів та Пістинь (на Івано-Франківщині); Вінниця (в Чернівецькій області).

Найважливішими художніми промислами та ремеслами в Україні є: гончарство (кераміка), художня обробка металів (ковальство, лиття), художня обробка дерева (різьблення), бондарство, гутництво, лозоплетіння та рогозоплетіння, ткацтво і килимарство, декоративний розпис, писанкарство, вишивка тощо.

Етнофестивалі України

Назва	Час проведення	Місце
Країна мрій	червень	Київ, Музей народної архітектури та побуту «Пирогов»
Трипільське коло	червень	м.Ржищів, Київська область
Черемош-фест, фестиваль гуцульської культури і туризму	липень	село Криворівня Косівського району Івано-Франківської області
Лемківська ватра	липень	с. Кострино, Закарпатська обл.
“Дзвони Лемківщини“,		урочище Бичева біля Монастириська Тернопільскої області
Полонинська ватра, вихід гуцулів на пасовища	травень	м. Путила Чернівецької області.
"Проводи отар на полонину"	травень	cмт. Міжгір'я, Закарпатська обл.
“Сорочинський ярмарок”	серпень	У с. Великі Сорочинці на Полтавщині
фестиваль гончарства		с. Опішня, Полтавська обл..
"Маланка-Фест"	січень	Чернівці
Берегфест	вересень	Берегово Закарпатської обл..
Вінок Дунаю	серпень	Одеса
Гастрономічні
Гуцульська бринза	вересень	Рахів, Закарпатська обл..
Фестиваль ріплянки	червень	С Колочава Закарпатська обл
Верховинська яфина	серпень	с. Гукливе, Закарпатська обл.
Борщ'їв"	вересень	м. Борщів, Тернопільська обл.
Золотий гуляш	жовтень	с. Мужієво, Закарпатська обл.