Методи класифікації та кодування економічної інформації

 

Система класифікації визначається і характеризується використаним методом класифікації, ознаками класифікації (покла­деними в основу виділення класифікаційних угруповань), їх послідовністю і кількістю рівнів (ступенів) класифікації, а також кіль­кістю угруповань (ємність). Загалом ознака класифікації — це властивість об’єкта класифікованої множини. Ознаки класифікації мо­жуть мати кількісне (стаж, оклад, вік) або якісне (професія, посада, галузь) значення. Кількість значень ознаки класифікації визначає кількість класифікаційних угруповань, які можуть бути створені при розподілі множини об’єктів за цією ознакою.

Розрізняють два основних методи класифікації:

1) ієрархічний,

2) фасетний.

Метод класифікації — це по суті сукупність правил створення системи класифікаційних угруповань і їх зв’язки між собою.

Iєрархічний метод класифікації характеризується тим, що початкова множина об’єктів техніко-економічної інформації послі­довно поділяється на угруповання (класи) першого рівня поділу, далі — на угруповання наступного рівня і т.ін.

Сукупність угруповань утворює при цьому ієрархічну деревоподібну структуру, яку часто зображають у вигляді розгалуженого (гіллястого) графа; вузлами цього графа є угруповання, як це показано на рис. 13.

На цьому рисунку початкова множина С поділяється на пер­шому рівні (ступені) на m угруповань першого рівня (С 1, С 2,... Сm).

Рис.1. Схема угруповань ієрархічного методу класифікації

Потім кожне угруповання поділяється на угруповання наступного рівня і т.д. Так, угруповання С 1 поділяється на n угруповань другого рівня (С 11, С 12,... С 1 n), а угруповання С 11 на р уг­руповань третього рівня (С 111, С 112,... С 11 р) і т.п. Кількість рів­нів ступенів класифікації визначає глибину класифікації. Загалом кожне угруповання може поділятися на угруповання нижчого рів­ня з використанням своєї ознаки; глибина класифікації у кожній гілці ієрархічної структури може бути різною.

В ієрархічній класифікації в частинному випадку на кожному рівні поділу може бути використана одна ознака. Це означає, що об’єкти початкової множини характеризуються однаковим набором ознак.

При використанні ієрархічного методу класифікації для від­несення конкретного об’єкта класифікації на кожному ступені лише до одного класифікаційного угруповання необхідно додержувати таких основних правил:

поділ кожного угруповання виконується лише за однією ос­новою поділу;

здобуті на кожному рівні класифікації угруповання не повин­ні повторюватися;

класифікації мають виконуватися так, аби сума частин становила множину, яку поділили.

Найбільш суттєвими і складними питаннями, що постають при використанні ієрархічного методу класифікації, є вибір системи ознак, що стануть основою поділу, а також їх послідовність.

Вибрані ознаки мають бути визначальними в розв’язуванні конкретних техніко-економічних задач, для яких створюється ця система класифікації. При цьому формовані в угрупованні об’єкти повинні мати найбільшу кількість однакових ознак. Вибір послі­довності ознак залежить передусім від характеру техніко-еко­но­мічної інформації. В інформації з природним розміщенням ознак це не становить труднощів. Наприклад, в інформації про органи управління, територіально-адміністративний поділ і т.ін. послі­довність ознак відповідає ієрархії підпорядкованості об’єктів. При застосуванні ієрархічного методу класифікації для об’єктів з не­залежними ознаками (наприклад, кадрів, продукції тощо) вибір послідовності ознак залежить від статистичних характеристик частоти та ймовірності звертання до тієї чи іншої ознаки (най­частішим звертанням мають відповідати вищі рівні класифікації).

Iєрархічний метод класифікації характеризується кількістю рівнів (ступенів) класифікації, глибиною, ємністю і гнучкістю. Кількість рівнів визначає глибину класифікації, яка встановлюєть­ся залежно від міри необхідної конкретизації угруповань і кіль­кості ознак, які беруть участь у розв’язуванні відповідних задач.

Застосування ієрархічного методу класифікації пояснюється його доброю пристосованістю ручної обробки, звичністю, великою інформативністю кодів, які несуть змістове навантаження.

Проте цей метод класифікації має ряд недоліків, які іноді утруднюють його використання. Це передусім жорсткість структури, яка зумовлена фіксованістю ознак і їхньою послі­довністю. Через це зміна хоча б однієї ознаки призводить до перерозподілу класи­фі­каційних угруповань. Тому в класифікаторах, побудованих за ієрар­хічним методом, мають передбачатися значні резервні ємнос­ті. Перелічені недоліки ієрархічного методу класифікації компен­суються фасетним методом, при якому початкова множина об’єктів може незалежно поділятися на класифікаційні угруповання щоразу з використанням однієї з обраних ознак.

Кожна ознака фасетної класифікації відповідає фасеті, що являє собою список значень найменованої ознаки класифікації. Наприклад, ознака «колір» містить такий список значень: червоний, білий, чорний, блакитний... зелений; ознака — «професія» містить такий список значень: апаратник, автослюсар... токар і т.ін. Отже, система класифікації може бути подана переліком незалежних фасетів (списків), які містять значення ознак класи­фі­кації. Множинне описання об’єктів техніко-економічної інформа­ції відбувається в кожній конкретній задачі на основі задання фасетної формули, яка утворюється з послідовності ознак класи­фікації, використовуваних у задачі. Кількість фасетних формул визначається можливим поєднанням ознак. Для кожної фасетної формули може бути утворена ієрархічна класифікація, в якій на кожному рівні поділу використовується одна ознака, що відпо­ві­дає окремій фасеті, а послідовність ознак визначається фасетною формулою.

Розглянемо як гіпотетичний приклад фасетну класифікацію одягу в разі використання трьох ознак (фасетів): вид тканини, сезонність, призначення (рис. 2).

З використанням цих трьох ознак шляхом переставлення їх послідовності можна побудувати шість різних ієрархічних класифікацій (з трьома рівнями розподілу). Один приклад наведено на рис. Для цього прикладу одержаної ієрархічної класифікації три угруповання нижчого рівня містять відповідно такий одяг:

1) чоловічий, зимовий, вовняний;

2) жіночий, зимовий, вовняний;

3) дитячий, зимовий, вовняний.

Рис. 2. Фасети ознак і їх значення

 

Крім наведених схем класифікації ці три ознаки дають змогу створити ще три схеми з використанням однієї ознаки і шість схем класифікації з використанням двох ознак.

При застосуванні фасетного методу класифікації слід додержувати таких основних правил:

· ознаки, які використовуються в різних фасетах, не повинні повторюватися (принцип взаємного виключення фасетів);

· із усіляких ознак, які характеризують множину об’єктів класифікації, відбираються і фіксуються лише істотні, які забезпечують розв’язування конкретних економічних задач.

· Фасетний метод класифікації не має недоліків ієрархічного методу. Він особливо ефективний при функціонуванні комп’ю­терних інформаційних систем.

Методи кодування техніко-економічної інформації, які використовуються при створенні класифікаторів, безпосередньо пов’я­зані з методами класифікації.

Кодування призначене для формалізованого опису семантики (назв) різноманітних аспектів даних, які використовуються в уп­равлінні народним господарством, найчастіше у вигляді цифрових кодів. Таке подання найприйнятніше для підвищення ефективності автоматизованої обробки економічної інформації.

Під кодуванням загалом розуміють процес позначення первинної множини об’єктів або повідомлень набором символів заданого алфавіту на основі сукупності певних правил. Залежно від використаних символів розрізняють цифрові, буквено-цифрові та буквені коди. Кількість символів у алфавіті називають основою коду. Залежно від основи коду вони бувають двійкові, десяткові, шістнадцяткові і т.ін. Залежно від використаних правил кодування коди можуть бути змінної чи постійної довжини. Основною вимогою, яку ставлять до кодування, є однозначне подання кожного об’єкта кодованої множини, тобто кожному об’єкту множини має відповідати єдиний код.

Системою кодування називають сукупність методів і правил позначення об’єктів заданої множини. Система кодування характеризується ємністю — кількістю кодів, що різняться між собою, тобто комбінацій, використаним алфавітом коду і правилами утворення коду.

Код характеризується довжиною, тобто кількістю використаних розрядів, структурою, яка відображає зміст окремих розрядів або груп розрядів коду.

Найпростішим і найпоширенішим методом кодування об’єк­тів первинної множини є порядковий метод. При використанні цього методу кожний об’єкт класифікованої множини кодується за допомогою поточного номера. Порядковий метод застосовуєть­ся при кодуванні одноознакових, сталих та малозначних номенклатур, наприклад, категорії персоналу, статті витрат, види плате­жів до бюджету тощо. Порядковий метод кодування дуже простий для ідентифікації. Але суттєвим недоліком даного методу є від­сут­ність у коді будь-якої інформації про об’єкт і відносна складність автоматичної обробки інформації при підбитті підсумків за групами об’єктів.

Притаманні порядковому методу кодування недоліки деякою мірою усунуті в серійно-порядковому методі кодування.

Метод характеризується тим, що первинна множина поділя­ється на кілька частин (згідно з деякою ознакою) і для кодування об’єктів кожної частини призначається серія номерів (кодів). Об’єкти кодуються порядковим номером у межах відведених для них серій.

Цей метод кодування використовується для об’єктів, які ма­ють дві ознаки. Можна припустити, що при такому кодуванні використовується змінний алфавіт коду. Наприклад, з номера 1-го по 5-й закодовано одну частину об’єктів, з 6-го по 15-й — другу, з 16-го по 25-й — третю і т.д.

При кодуванні сукупності властивостей об’єктів, тобто при створенні інформаційного блока, рекомендують застосовувати два основних методи створення коду: послідовного кодування на основі використання ієрархічної класифікації і паралельного кодування на основі фасетної класифікації.

При застосуванні паралельного методу кодування на про­тива­гу послідовному значенню ознаки, записане на будь-якому роз­ря­ді коду, не залежить від значень ознак, записаних на інших роз­ря­дах. Це дає змогу за конкретним кодом легко дізнатись, набором яких ознак описується розглядуваний об’єкт. Найчастіше оз­нака задається у вигляді кодової таблиці.

Паралельний метод кодування дає багатоаспектну класифі­кацію. Вона добре пристосована для машинної обробки і роз­в’язання різних економічних задач. Блокова побудова коду за фа­сетами спрощує його стандартизацію. До недоліків цього методу кодування належить менша порівняно з послідовним методом інформативність і ємність, що пояснюється неповним викорис­танням останньої.

При виборі методу кодування слід пам’ятати, що цей метод має забезпечувати:

у межах заданої множини однозначне визначення об’єкта;

необхідну інформацію про об’єкт;

використання як алфавіту коду десяткової цифри і літер ук­раїнської абетки, що зручно для машинної обробки і обробки людиною;

по змозі найменшу довжину коду, що спрощує заповнення до­кументів, спрощує їх перевірку, зменшує кількість помилок, роз­міри машинної пам’яті і час обробки;

достатній резерв незайнятих кодів, щоб можна було кодувати нові об’єкти й угруповання, не порушуючи структури класи­фікатора;

можливість автоматичного контролю помилок, наприклад, вне­сенням до коду контрольного розряду.